Постанова

від 30.05.2023 по справі 686/17563/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/17563/22

Провадження № 22-ц/4820/658/23

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Хмельницьке» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2023 року (суддя Продан Б.Г.) та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2023 року (суддя Продан Б.Г.) за позовом Державного підприємства «Хмельницьке» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року Державне підприємство «Хмельницьке» (далі ДП «Хмельницьке») в особі голови комісії з припинення юридичної особи звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що в 2012 році Хмельницькою РДА прийнято розпорядження від 07.09.2012 №1598/2012 «Про затвердження проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради», яким затверджено розроблений проект приватизації земель ДП «Хмельницьке».

Вважає дане розпорядження незаконним, тому що згідно Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям", для набуття права на пай необхідна наявність таких обставин: щоб особа була членом колективного сільськогосподарського підприємства; була внесена до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю; колективне сільськогосподарське підприємство отримало державний акт про право колективної власності на землю. ДП «Хмельницьке» не перетворено в КСП та не отримувало Державний акт на право колективної власності на землю. У відповідності до чинного законодавства України особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством (КСП) державного акту на право колективної власності на землю вона: 1) працювала в цьому колективному сільськогосподарському підприємстві, 2) була членом колективного сільськогосподарського підприємства, 3) була включена до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (постанова Верховного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 563/1407/19).

Позивач вважає, що розпорядження Хмельницької РДА спрямоване на позбавлення ДП «Хмельницьке» права постійного землекористування та держави Україна права власності на цю земельну ділянку, поза межами підстав, визначених статтею 141 ЗК України, а відтак, очевидним є наявність порушеного права та законного інтересу ДП «Хмельницьке» цим правовим актом: порушено Порядок відчуження об`єктів державної власності, затверджений Постановою КМУ № 803 від 06 червня 2007 року.

Відчуження майна здійснюється шляхом його продажу на електронному аукціоні. На це не було волі власника держави Україна, яка мала бути висловлена у письмовій формі Фондом державного майна України, у вигляді дозволу (погодження), як органом управління державною власністю, у відповідності до планів приватизації, в переліку планів приватизації Фонду державного майна України ДП «Хмельницьке» відсутнє - воно суперечить Конституції України та Законам України, прийнято виключно з метою економічної диверсії стосовно держави Україна, підриву її авторитету та завдання шкоди, яка виражена в особливо великих розмірах.

Незаконність цього Розпорядження також полягає у відсутності у директора ДП «Хмельницьке» Бородатого М.І. необхідного обсягу цивільної дієздатності під час підписання ним від імені ДП «Хмельницьке» розробленого проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке» та відсутності подальшого належного схвалення цього проекту з боку Фонду державного майна України. Отже, ДП «Хмельницьке» не є КСП і тому не могло бути законно розпайованим, а всі правочини щодо розпаювання ДП «Хмельницьке» є нікчемними.

Внаслідок незаконного Розпорядження Хмельницької РДА всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, а саме Фонду державного майна України, безпідставно позбавлено ДП «Хмельницьке» права володіння і користування земельною ділянкою та державу Україна права власності (володіння, користування, розпорядження) як фактичного власника цієї земельної ділянки фактичним володільцем-зареєстрованим власником.

У зв`язку із прийняттям Хмельницькою РДА оскаржуваного розпорядження, є незаконними і реєстраційні дії державних реєстраторів по реєстрації таких земельних ділянок в реєстрі речових прав, державному кадастрі, записи в поземельній книзі за відповідачем є протиправними та мають бути скасовані, а сама земельна ділянка витребувана з незаконного володіння.

Таким чином, майнові права, в т.ч. право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Хмельницького району за межами сіл Лісові Гринівці та Скаржниці перейшло до ДП «Хмельницьке» в межах географічних координат відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.04.2009 року площею 102,2321 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0026, а держава визнає цей факт на підставі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як рішення уповноваженим на це органом державної влади в сфері земельних відносин про скасування такого права, відібрання цієї земельної ділянки в ДП «Хмельницьке» не приймалось.

Відповідно до результатів жеребкування по розподіленню земельних ділянок між працівниками ДП «Хмельницьке» та пенсіонерами з їх числа (додаток до протоколу від 21.09.2012 року), ОСОБА_2 отримала земельну ділянку площею 5,2418 га за номером 48, яка входить до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.04.2009 року, площею 120,8644 га. Отже, ДП «Хмельницьке» володіє та користується земельною ділянкою у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.04.2009 року, площею 120,8644 га, який не потребує переоформлення, в межах координат та поворотних точок, які є індивідуальними і конкретними характерними ознаками точного місця розташування землі, та на якій знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 площею 5,2418 га (кадастровий номер - 6825083600:03:010:0085).

Крім того, ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим позивач просив суд витребувати земельну ділянку площею 5,2418 га, кадастровий номер 68205083600:03:010:0085, з незаконного володіння в ОСОБА_1 , за яким вона зареєстрована на праві приватної власності (номер запису в державному реєстрі прав 43556155, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2023 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2023 року стягнено з ДП «Хмельницьке» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд виходив з того, що ОСОБА_2 правомірно набула право власності на вказану земельну ділянку в порядку приватизації земель підприємства, яку в подальшому на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_1 , а ДП «Хмельницьке» не довело порушення своїх прав у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим його позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_1 обґрунтовано поніс 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а оскільки в позові ДП «Хмельницьке» відмовлено, то з нього на користь ОСОБА_1 слід присудити ці витрати.

В апеляційних скаргах ДП «Хмельницьке» просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення позову та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку внаслідок незаконного розпаювання земель ДП «Хмельницьке». Оскільки земельна ділянка вибула з власності держави та користування підприємства без відповідної правової підстави, то позивач вправі витребувати цю ділянку з чужого незаконного володіння. Розмір присуджених із позивача витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із наданими адвокатом послугами, складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а також є необґрунтованим.

У своїх відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а основне та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на їх законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, ДП «Хмельницьке» засноване на державній власності, є правонаступником майнових прав та обов`язків держгоспу «Хмельницьке» та відносилося до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання наказу Фонду державного майна України від 31 березня 2000 року № 667 «Про порядок передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів до сфери управління державних органів приватизації у зв`язку з прийняттям рішення про їх приватизацію» Міністерство аграрної політики України своїм наказом від 5 березня 2009 року № 142 передало функції управління майном ДП «Хмельницьке» регіональному відділенню Фонду державного майна України по Хмельницькій області.

Наказом Фонду державного майна України від 11 грудня 2009 року №1954 затверджено план приватизації ДП «Хмельницьке».

28 грудня 2009 року Фонд державного майна України та Колективне сільськогосподарське підприємство «Ліктрави» (далі КСП «Ліктрави»), яке створили працівники ДП «Хмельницьке» та прирівняні до них особи, уклали договір №621 про безоплатну передачу майна ДП «Хмельницьке» у власність указаних осіб згідно з планом приватизації.

За актом приймання-передачі від 30 грудня 2009 року №765 Фонд державного майна України передав КСП «Ліктрави» цілісний майновий комплекс ДП «Хмельницьке» (крім об`єктів, які передаються до комунальної власності згідно з планом приватизації).

Згідно пункту 6.2 Статуту КСП «Ліктрави» після реєстрації підприємства до його пайового фонду Фондом державного майна України внесено майно, яке складає цілісний майновий комплекс ДП «Хмельницьке» (в результаті приватизації) на загальну суму 92200 грн.

Крім того, до складу земель КСП «Ліктрави» увійшли земельні ділянки, отримані в результаті правонаступництва ДП «Хмельницьке» (пункт 7.1 Статуту).

У постійному користуванні ДП «Хмельницьке» перебували земельні ділянки загальною площею 608,1094 га, розташовані за межами населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в тому числі земельна ділянка площею 135,9656 га згідно державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №334676 від 30 квітня 2009 року, виданого Райдержадміністрацією на підставі розпорядження від 2 квітня 2009 року №354/09-р. Акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030974300009.

23 жовтня 2009 року загальні збори трудового колективу ДП «Хмельницьке» прийняли рішення про звернення до Райдержадміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту роздержавлення та приватизацію земель підприємства в порядку статті 25 Земельного Кодексу України (далі ЗК України).

Розпорядженням Райдержадміністрації від 3 грудня 2009 року №1386/09-р надано дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку проекту приватизації земель, які перебувають у його постійному користуванні на підставі державних актів на право постійного користування земельними ділянками загальною площею 662,41 га.

У 2012 році Приватне підприємство «Діоріт Плюс 1» (далі ПП «Діоріт Плюс 1») розробило проект приватизації земель ДП «Хмельницьке».

Розпорядженням Райдержадміністрації від 7 вересня 2012 року №1598/2012-р затверджено проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким передбачено, що право на земельну частку (пай) мають 79 працівників підприємства та пенсіонерів, 65 працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа.

Цим же розпорядженням Райдержадміністрація надала дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку технічної документації щодо передання земельних ділянок (паїв) у власність громадян згідно зі списками та визнала державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, які були видані підприємству (у тому числі державний акт серії ЯЯ № 334676 від 30 квітня 2009 року), такими, що втратили чинність.

ОСОБА_2 як працівник ДП «Хмельницьке» та учасник КСП «Ліктрави» була включена до списку працівників підприємства та пенсіонерів, які мають право на розпаювання землі.

У 2012 році ПП «Діоріт Плюс 1» розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель ДП «Хмельницьке» громадянам згідно із списками. За вказаною документацією здійснено поділ земельної ділянки площею 336,5454 га між 79особами, серед яких була і ОСОБА_2 .

У результаті поділу землі за ОСОБА_2 закріплено земельну ділянку площею 5,2419 га, встановлено та погоджено її зовнішні межі та визначено суміжних землекористувачів.

Наказом Головного управління Державного агентстваземельних ресурсівУкраїни у Хмельницькій області від 27 лютого 2014 року №ХМ/6825083600:03:010/00000873 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель ДП «Хмельницьке» та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,2419 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), яка розташована за межами населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,2419 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), яка розташована за межами населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з витягом Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстраціцю права власності земельна ділянка площею 5,2419 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), зареєстрована на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії та номеру 1226 від 18.08.2021 року.

Щодо приватизації (розпаювання) земель ДП «Хмельницьке»

Статтею 1 Закону України від 10 липня 1996 року №290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (далі Закон №290/96-ВР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону №290/96-ВР приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

За змістом статті 6 Закону №290/96-ВР працівникам підприємства (організації), що приватизується, та прирівняним до них відповідно до частини першої статті 3 цього Закону особам безоплатно надається частка державного майна (акції), розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області (Автономної Республіки Крим), на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Вартість майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області (Автономної Республіки Крим), визначається один раз на рік на початку року на підставі статистичної звітності за попередній рік. Безоплатна передача частки державного майна (акцій) здійснюється в разі перетворення в процесі приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або в акціонерні товариства на підставі договору безоплатної передачі, який укладається з урахуванням законодавства з питань оподаткування. Розподіл безоплатно переданого майна (акцій) між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

В силу частин першої, другої, третьої, п`ятої, сьомої статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Як передбачено пунктом «а» частини першої статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «а» частиною третьою частини 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, у тому числі для сільськогосподарського використання.

Із положень статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року №586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що приватизація майна державних і комунальних сільськогосподарських підприємств здійснювалася шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства чи в акціонерні товариства.

При цьому працівникам підприємства, що приватизувалося, та прирівняним до них особам безоплатно надавалася частка державного чи комунального майна (акції), розмір якої визначався як добуток вартості майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Розмір частки також визначався відповідно до трудової участі працівників підприємства та прирівняних до них осіб у роботі підприємства.

Одночасно з приватизацією майна державного та комунального сільськогосподарського підприємства органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції передавали працівникам цих підприємств, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа, визначену кожному з них земельну частку (пай) із земель державної або комунальної власності, які перебували у постійному користуванні приватизованих підприємств.

Землі державної власності, які розташовувалися за межами населених пунктів і призначалися для сільськогосподарського використання, передавалися у власність громадян у порядку приватизації за розпорядженням голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Зібрані докази вказують на те, що приватизація майна ДП «Хмельницьке» здійснена шляхом перетворення його у КСП «Ліктрави» за відповідними рішеннями Фонду державного майна України. При цьому КСП «Ліктрави» набуло цілісний майновий комплекс ДП «Хмельницьке» (крім об`єктів, які передані до комунальної власності згідно з планом приватизації), а до складу його земель увійшли земельні ділянки, отримані в результаті правонаступництва підприємства.

У зв`язку з цим, в силу статті 25 ЗК України Райдержадміністрації своїм розпорядженням від 7 вересня 2012 року №1598/2012-р затвердила проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», визнала право 79 працівників підприємства та пенсіонерів, 65 працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, на земельну частку (пай) підприємства. Цим же розпорядженням Райдержадміністрація фактично припинила право ДП «Хмельницьке» на постійне користування земельними ділянками.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватизація земель ДП «Хмельницьке» відповідає нормам чинного законодавства.

Посилання ДП «Хмельницьке» на незаконність розпаювання земель підприємства, у тому числі на незаконність розпорядження Райдержадміністрації від 7 вересня 2012 року №1598/2012-р, є необґрунтованими. До того ж ДП«Хмельницьке» не оспорює це розпорядження, а підстави для визнання результатів паювання земель підприємства нікчемними відсутні.

Щодо набуття відповідачем права власності на земельну ділянку

Статтею 78 ЗК України визначено,що правовласності на землю це право володіти,користуватися ірозпоряджатися земельними ділянками. Правовласності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України,цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі : а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу части третьої, четвертої, п`ятої статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Як передбачено частиною дев`ятою статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Із норм частини четвертої статті 122 ЗК України слідує, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною першою статті 125, частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб`єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність.

Громадяни набувають земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку їх одержання внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. При цьому надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється відповідними органами після затвердження в установленому порядку проекту приватизації земель і визначення меж цих ділянок в натурі на місцевості.

Приватизація земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,2419 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), у порядку приватизації земель державного підприємства. Передача цієї ділянки у власність ОСОБА_2 здійснена в установленому законом порядку та за відповідним рішенням органу державної влади. Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18.08.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельну ділянку площею 5,2419 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), яка розташована за межами населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 в порядку та підставі норм, передбачених чинним законодавством (т. 1 а. с. 105-106).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку суду.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (стаття 395 ЦК України).

В силу статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Водночас законний володілець і користувач майна вправі вимагати від інших осіб, у тому числі від власника майна, усунення порушень свого речового права.

Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника чи законного володільця та користувача про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,2419 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0085), на яку ДП «Хмельницьке» не має жодного речового права.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування ДП «Хмельницьке» у 5,2419 га спірної земельної ділянки та недоведеність підприємством порушення своїх прав у спірних правовідносинах.

Посилання ДП «Хмельницьке» на те, що земельна ділянка вибула з власності держави та користування підприємства без відповідної правової підстави, внаслідок чого воно вправі витребувати цю ділянку у відповідачка, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

Висновки суду першої інстанції не суперечать наведеним в апеляційній скарзі правовим позиціям Верховного Суду щодо порядку паювання земель і способу захисту порушеного права.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом пункту 9 частини першої статті 1Закону Українивід 5липня 2012року№5076-VI «Про адвокатурута адвокатськудіяльність» (далі Закон №5076-VI) представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

В силу пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв,скарг,процесуальних таінших документівправового характеру; представництвоінтересів фізичних і юридичних осіб у судах підчас здійснення цивільного,господарського,адміністративного та конституційного судочинства,а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19 Закону №5076-VI).

Як передбачено статтею 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката заздійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини третьої статті 133 ЦПК України).

Із положень частин першої п`ятоїстатті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу частин другої,третьої,восьмої статті141ЦПК України судові витрати,пов`язані з розглядом справи,покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмовив позові напозивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову,значення справи для сторін,в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони підчас розгляду справи,що призвеладо затягування розгляду справи,зокрема,подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань,безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин,які мають значення для справи,безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів,рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи. Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Чинне законодавство визначає критерії, які мають бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування понесених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Процесуальний закон виключає ініціативу суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, якщо ці витрати не відповідають критерію співмірності.

Саме таку правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 червня 2020 року (справа №211/1674/19).

Із матеріалів справи слідує, що на підставі договору про надання правової допомоги від 13 жовтня 2022 року №80 (далі Договір) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ №1034907 від 21 жовтня 2022 року адвокатка Керницька О.В. надавала Черевичнику Л.Г. професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що винагорода адвоката за надання правової допомоги (гонорар) обчислюється виходячи з витрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата). Вартість однієї години роботи адвоката встановлюється сторонами у додатку до цього Договору.

У пункті 3.3 Договору сторони визначили, що у будь-якому випадку гонорар адвоката не може бути меншим фіксованого розміру гонорару, який встановлюється сторонами у додатку до цього Договору.

Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), у якому має міститись опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат. У відповідному акті також може міститись посилання на конкретну судову справу (номер справи, назва суду), в межах якої адвокатом надавалася правова допомога клієнту (пункт 3.6 Договору).

Із положень пункту 3.7 Договору слідує, що клієнт сплачує адвокату гонорар протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). За домовленістю сторін гонорар може сплачуватися в інші строки (в тому числі в момент підписання цього Договору).

Згідно додатку №1 до Договору вартість 1 години роботи адвоката відповідно до пункту 3.2 Договору (у межах судової справи №686/17563/22), зокрема, за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції та надання іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, в суді першої інстанції, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, підготовку процесуальних документів та заяв по суті справи тощо, становить 1300 грн. Гонорар адвоката відповідно до пункту 3.3 Договору про надання правової допомоги у межах представництва інтересів клієнта в суді у межах судової справи №686/17563/22, не може бути меншим фіксованого розміру гонорару, що становить 10000 грн.

11 січня 2023 року адвокат Керницька О.В. та Черевичник Л.Г. склали акт №1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору, за замістом якого адвокатка Керницька О.В. надала ОСОБА_1 юридичні послуги у виді: підготовки та подання відзиву на позовну заяву від 29.09 2022 року у справі №686/17563/22; підготовки та подання клопотань про поновлення процесуального строку для подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи від 15 листопада та 7 грудня 2022 року; представництва інтересів ОСОБА_1 у судових засіданнях у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області під час розгляду справи №686/17563/22; - на загальну суму 9750 грн.

Разом із поданням відзиву на позов ОСОБА_1 зробив заяву про подання доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог.

Визначений адвокаткою Керницькою О.В. та Черевичником Л.Г. розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є співмірним із складністю справи та виконаними адвокаткою роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокаткою на виконання цих робіт і значенням справи для відповідача. Крім того, справа має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки до нього заявлена вимога про позбавлення права власності на земельну ділянку.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що розмір витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності та співмірності, а оскільки в позові ДП «Хмельницьке» відмовлено, то ці судові витрати слід покласти на позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із обсягом наданих адвокаткою послуг і не є доведеним об`єктивними доказами, суперечать фактичним обставинам справи.

Рішення суду ґрунтуються на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Державного підприємства «Хмельницьке» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк