Постанова

від 31.05.2023 по справі 480/2747/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 р. Справа № 480/2747/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2022 р. (ухвалене суддею Шевченко І.Г.) по справі № 480/2747/22 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумської міської ради, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення 14 сесії Сумської міської ради від 24.11.2021 р. № 2470-МР «Про відмову позивачу в наданні земельної діяльності у власність, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ), площею 1,1600 га»; зобов`язати відповідача на черговій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1600 га, кадастровий номер 5924787100:01:002:0086 у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2022 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення XIV сесії VIII скликання Сумської міської ради від 24.11.2021 р. № 2470-МР «Про відмову позивачу в наданні земельної діяльності у власність, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ), площею 1,1600 га»; зобов`язано Сумську міську раду повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2021 про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5924787100:01:002:0086, на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ), площею 0,1600 га, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Сумської міської ради в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 992,40 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2022 р. та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Земельного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням 45 сесії Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області 7 скликання від 26.05.2020 р. надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2000 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , на території Стецьківської сільської ради, Сумського району, Сумської області.

Приватним підприємством «Мегаполіс» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу у власність, орієнтовною площею 0,2000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 18.02.2021 р. № 3482/82-21, експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 .

Згідно із вищевказаного висновку проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Після погодження технічної документації із землеустрою, державним кадастровим реєстратором відділу у Томаківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Петриченко Ю.С. 11.03.2021 р. проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1600 га, яка розташована: АДРЕСА_1 , та присвоєно їй кадастровий номер - 5924787100:01:002:0086, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Рішенням Сумської міської ради на XIV сесії VIII скликання № 2470-МР від 24.11.2021 р. відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5924787100:01:002:0086, на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ), площею 0,1600 га, та наданні цієї ділянки у власність позивачу, оскільки наявна невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: невідповідністю проекту планування та забудови с. Стецьківка, затвердженого рішенням Стецьківської сільської ради від 11.03.2013 р., згідно з яким запитувана земельна ділянка не входить в межі вказаного проекту; невідповідністю вимогам частини третьої статті 20 Земельного кодексу України, якою визначено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту, у зв`язку з відсутністю таких планів.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу рішенням в задоволенні заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність діяв з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3ст. 20 Земельного кодексу України (чинний на час виникнення спірних правовідносин), категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьоїстатті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (стаття 12 Земельного кодексу України).

Статтею 118 Земельного кодексу України, встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою визначено статтею 186 Земельного кодексу України.

Станом на час розроблення та погодження проекту землеустрою була чинною ст. 186-1 Земельного кодексу України, ч. ч. 1, 5, 6 якої зокрема, передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (в подальшому Закон № 1423-ІХ), який набрав чинності 27.05.2021 р., статтю 186 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного кодексу виключено.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423-ІХ), проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із ч. 7 ст. 186 Земельного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації ( ч. 8 ст. 186 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423-ІХ), відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто, відповідно до статті 186 Земельного кодексу України (в редакції Закону №1423-ІХ), органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Згідно із ч. 10 ст. 186 Земельного кодексу України, висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (чинній на час виникнення спірних правовідносин), рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з посиланням на відсутність містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1ст. 50 Закону України "Про землеустрій"проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Рішенням 28 сесії 6 скликання Стецьківської сільської ради від 11.03.2013 р., затверджено проект панування та забудови села Стецьківка Сумського району, який вирішено вважати дійсним та актуальним, проте, таким, який потребує оновленні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідність оновлення проекту планування та забудови не підтверджує відсутність такого проекту, оскільки доказів наявності оновленого проекту панування та забудови села Стецьківка Сумського району відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилання відповідача на ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка, відносно якої позивач просив затвердити проект землеустрою, за цільовим призначенням та видом використання спірної земельної ділянки визначено як «для ведення особистого селянського господарства», та відноситься до категорії земель «землі сільськогосподарського призначення»,

Як вбачається з заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, позивач не просить встановити або змінити цільове призначення земельної ділянки.

Судовим розглядом встановлено, що проект землеустрою погоджений без зауважень та в ньому зазначено, що даний проект відповідає земельному законодавству та прийнятих відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу рішенням в задоволенні заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 р.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, селищна рада не перевірила належним чином проект землеустрою та не прийняла одного з двох рішень у спосіб, встановлений законом, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості втручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його надати земельну ділянку.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що для ефективного захисту прав позивача необхідним є зобов`язання Сумську міську раду повторно розглянути заяву позивача від 19.08.2021 р. про затвердження проектущодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно із п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Керуючись ст. ст. 9, 77,195,242,243,250,308,310,315,316,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2022 р. по справі № 480/2747/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич