Постанова

від 23.05.2023 по справі 910/4844/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2023 р. Справа№ 910/4844/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: Швець В.Ю. - адвокат, посвідчення № 000730;

від відповідача: Костянецький М.В. - адвокат, посвідчення № 3826/10;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2023

у справі №910/4844/22 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор"

про стягнення 2 708 484,00 грн

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" грошові кошти у розмірі 2 708 484,00 грн, з яких 2 111 491,60 грн основна заборгованість, 286 919,03 грн 36 % річних, 182 758,88 грн пені та 127 314,49 грн інфляційні втрати.

В подальшому, позивачем було зменшено позовні вимоги, з урахуванням оплати, здійсненої відповідачем за час розгляду справи, у зв`язку з чим позивач вказує про заборгованість відповідача у розмірі 1 079 142,00 грн.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" 08.11.2022 надійшли письмові пояснення, за змістом яких позивач повідомляє суд про часткову сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" суми основної заборгованості та просить суд стягнути з відповідача 1 079 142,00 грн основної заборгованості, 191 627,91 грн інфляційних втрат, 348 839,44 грн пені та 275 160,25 грн 36 % річних.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем були здійснені оплати частини суми основного боргу уже після закриття судом підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті та враховуючи зміст письмових пояснень позивача, суд розцінив їх як заяву про зменшення позовних вимог та у судовому засіданні 08.11.2022, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив продовжувати розгляд справи з їх урахуванням.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" основну заборгованість у розмірі 1 079 142,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 191 627,91 грн, 36 % річних у розмірі 275 160,25 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 348 839,44 грн та судовий збір у розмірі 29 729,96 грн.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, 08.02.2023 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" надійшла апеляційна скарга, в якій сторона просить відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 та ухвалити нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" в задоволенні його позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.

22.03.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначив розгляд справи на 25.04.2023.

17.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який протокольною ухвалою в судовому засіданні 25.04.2023 було прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.

Розгляд апеляційної скарги відкладався, оголошувалась перерва, зокрема, в судовому засіданні 09.05.2023 - на 23.05.2023.

В судове засідання 23.05.2023 з`явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав. Просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: поведінку сторін, з метою забезпечення рівності сторін; враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та перебої з електроживленням.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянт не погоджується з рішення суду першої інстанції, зазначив, що воно не було ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідач не заперечував, що відповідно до зазначених в позові видаткових накладних дійсно була здійснена поставка товару. Проте, листом № 720 від 10.06.2022 останній повідомив позивача, що у зв`язку з пандемією SARS-CoV-2 Covid-19 та агресією російською федерацією і введенням в Україні воєнного стану, зменшилася сума оборотних коштів, що завадило відповідачу належним чином виконувати свої зобов`язання за договором. У зв`язку з цим, відповідач пропонував позивачу погасити заборгованість щомісячними платежами протягом року до 01.05.2023.

При цьому, скаржник зауважив, що відповідно до п. 9.1, 9.2 ст. 9 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання своїх зобов`язань за договором, якщо таке невиконання сталося за умов непереборної сили. Підтвердженням обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

А тому апелянт зазначив, що в розумінні умов договору підтвердженням обставин непереборної сили є будь-який офіційний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України. Так, Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 (який офіційно y відкритому доступі розміщений в мережі Інтернет) засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.202022 і до закінчення є форс-мажорними обставинам (обставинами непереборної сили).

Окрім цього, апелянт зазначив, що згідно з п. 9.2 ст. 9 договору термін виконання зобов`язань за договором переноситься на термін існування обставин непереборної сили. Отже, відповідач на момент подання позову взагалі не порушив строки оплати за поставлений товар згідно з такими видатковими накладними: №11938 від 24.12.2021, №85 від 11.01.2022, №199 від 14.01.2022, № 387 від 20.01.2022, № 923 від 09.02.2022, № 926 від 09.02.2022.

А тому, за доводами скаржника, нарахування штрафних санкцій (пені) починаючи з 24.02.2022 є незаконним. При цьому, відповідач не заперечує нараховані штрафні санкції за поставками від 21.10.2021, від 25.10.2021.

Таким чином, враховуючи вимоги договору щодо порядку та черговості погашення заборгованості, станом на дату винесення рішення, за доводами сторони, розмір заборгованості відповідача мав становити: 2 296 491,60 грн (вартість поставленого товару) + 30 963,86 грн (пеня) + 55 940,96 грн (відсотки річних) + 5 779,21 грн (інфляція) - 1 455 000,00 грн (сплачені відповідачем кошти) = 934 175,03 грн. А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу (прийнятому судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України) позивач зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, позивач вважає, що посилання відповідача по справі на наявність форс-мажорних обставин є хибними. Суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо нарахування штрафу, пені та інфляційних нарахувань за несвоєчасно оплачений поставлений товар.

Так, пунктом 7.4. договору встановлено, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 60 (шістдесят) календарних днів з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Тобто, позивач зазначає, що принаймні по 16 партіям товару, у відповідача обов`язок щодо сплати за поставлений товар виник до початку проголошення воєнного стану в Україні. За таких обставин, відповідач по справі не може посилатись на обставини непереборної сили за зазначеними поставками товару.

Щодо оплати вартості поставленого товару за партіями № 17-21, обов`язок щодо оплати за якими виник після 24.02.2021. Позивач зазначив, що відповідно до п. 9.2. договору, при виникненні обставин переборної сили, що перешкоджають виконанню зобовязань за цим договором однією із сторін, вона зобов`язана сповістити іншу сторону не пізніше п`яти календарних днів з моменту виникнення таких обставин, що не було зроблено (лист був направлений лише в травні 2022).

Пунктом 9.3. договору встановлено, що не повідомлення чи несвоєчасне повідомлення сторін про настання обставин непереборної сили не може бути виправданням для невиконання чи неналежного виконання взятих на себе відповідно до цього договору зобов`язань.

Так, позивач зазначив, що відповідач по справі не направляв позивачу листа щодо виникнення обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню зобов`язань за договором. А тому, в силу положень пунктів 9.2. та 9.3. настання таких обставин не може вважатися виправданням для невиконання чи неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Тоді як посилання на лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", на який посилається відповідач, Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-13акону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою ввелення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим). Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі No922/2475/21.

Тоді як відповідачем не надано відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), отриманого в порядку, встановленому Регламентом ТП України, який би підтверджував вплив вказаних обставин на неможливість виконання ним умов укладеного сторонами спору договору.

А тому позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 06.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УМС Поліестер" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 16/050521 з відстрочкою платежу (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, упаковки та аксесуари до них (далі - товар) в асортименті та кількості відповідно до видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити його.

Пунктом 3.1. договору узгоджено, що кількість товару встановлюється у видаткових накладних чи специфікаціях на поставку кожної окремої партії товару.

Згідно з п. 5.1. договору поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку продукції.

Як вбачається з п. 5.2. договору, асортимент та кількість продукції в кожній партії, покупець вказує в замовленні власноручно або передається факсимільним або поштовим зв`язком (рекомендованим листом) через електронну пошту. В замовленні обов`язково повинно бути вказано: - кількість продукції; - вид та найменування продукції, - строк поставки продукції.

У п. 5.5. договору сторони погодили, що узгоджений ними асортимент та кількість продукції в кожній партії вказується в рахунках та за згодою сторін в специфікаціях до даного договору, які підписуються уповноваженими представниками сторін і є невід`ємними частинами договору.

За змістом п. 5.7. договору, передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником. З цього моменту постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання по передачі товару покупцю. Право власності на товар та усі ризики випадкового знищення або пошкодження переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару згідно видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.1.1 та п. 6.2.2. договору, постачальник, зокрема, зобов`язаний передати покупцю товар відповідно до умов цього договору, а покупець своєчасно оплатити отриманий товар.

Пунктом 7.4. договору встановлено, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 60 (шістдесят) календарних днів з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 7.5. договору).

Згідно з п. 7.9. договору, в разі виникнення заборгованості за поставлений товар, погашення заборгованості здійснюється незалежно від призначення платежу в наступному порядку: спочатку сплачується заборгованість за поставлений товар згідно конкретного замовлення (рахунок-фактура та видаткова накладна), починаючи 3 документів на відвантаження товару з найменшою датою поставки, далі - курсові різниці згідно пункту 7.2., штрафні санкції, потім оплачуються чергові поточні платежі за аналогічною послідовністю.

Відповідно до п. 8.2. договору, за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання, яка нараховується до повної сплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості із урахуванням індексу інфляції.

Як вбачається з п. 8.4. договору, відповідно до ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику 36 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

Пунктом 13.1. договору сторони встановили, що цей договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було поставлено відповідачеві товару на загальну суму 2 296 491,60 грн за договором, однак відповідачем сплачено лише 185 000,00 грн, які були зараховані позивачем у відповідності до п. 7.9. договору. В подальшому у період з 10.05.2022 по 07.06.2022 було частково здійснено оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 185 000,00 грн.

Враховуючи строк оплати, які передбачені п. 7.4. договору та положення п. 7.9. договору, вказані кошти у розмірі 185 000,00 грн, позивачем були враховані в рахунок оплати вартості поставленого товару відповідно до видаткової накладної № 9749 від 21.10.2021 на суму 147 457,20 грн. Залишок від вказаної суми (37 542,80 грн) позивачем спрямовано в рахунок погашення штрафних санкцій за прострочення оплати вартості поставленого товару відповідно до видаткової накладної № 9749 від 21.10.2021.

Разом з цим, після відкриття провадження у справі, відповідачем було здійснено оплати за договором, починаючи з 15.06.2022 на суму 946 000,00 грн, які вже були враховані позивачем в письмових поясненнях (заяві про зменшення ціни позову) та увійшли до суми 1 455 000,00 грн.

Фактично здійснення поставок за 21 видатковою накладною та часткова оплата (у розмірі 1 455 000,00 грн) відповідачем не заперечується.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось раніше, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товару на загальну суму 2 296 491,60 грн.

Водночас, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" у період з 10.05.2022 по 07.06.2022 було частково здійснено оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 185 000,00 грн. Також з матеріалів справи вбачається, а саме з копій платіжних доручень та письмових пояснень (які були враховані судом першої інстанції фактично як заява про зменшення позовних вимог), що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" у період з 19.01.2022 по 01.11.2022 сплачувалися грошові кошти на погашення заборгованості за договором у розмірі 1 455 000,00 грн., вони також були зараховані позивачем відповідно до умов п. 7.4. та п. 7.9. договору.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 7.4. договору сторони погодили, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 60 (шістдесят) календарних днів з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Тоді як згідно з п. 7.9. договору, в разі виникнення заборгованості за поставлений товар, погашення заборгованості здійснюється незалежно від призначення платежу в наступному порядку: спочатку сплачується заборгованість за поставлений товар згідно конкретного замовлення (рахунок-фактура та видаткова накладна), починаючи 3 документів на відвантаження товару з найменшою датою поставки, далі - курсові різниці згідно пункту 7.2., штрафні санкції, потім оплачуються чергові поточні платежі за аналогічною послідовністю.

Таким чином, з урахуванням визначеного сторонами порядку погашення заборгованості (п. 7.9 договору) враховуючи часткові оплати відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним позивачем (а.с. 158-160) розрахунком суми осново боргу у розмірі 1 079 142,00 грн.

В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо розміру залишку суми основного боргу в сумі 934 175,03 грн, оскільки відповідачем оплати здійснювались частинами (31 платіж) різними сумами. Частина коштів сплачених відповідачем, в першу чергу, була зарахована на погашення наявної заборгованості за поставлений товар за кожною видатковою накладною окремо. Тоді як в другу чергу погашалась заборгованість за штрафними санкціями за кожною видатковою накладною, а не в погашення заборгованості наступної поставленої партії товару. А тому доводи апелянта про наявність суми основного боргу в розмірі 934 175,03 грн, а не в розмірі 1 079 142,00 грн не відповідають визначеному сторонами порядку оплати за умовами договору.

Таким чином, враховуючи наведене вище та з урахуванням положень п. 7.4. та п. 7.9. договору та заяви про зменшення позовних вимог, за відповідачем на момент ухвалення рішення була наявна заборгованість (сума основного боргу) у розмірі 1 079 142,00 грн. Позовні вимоги в цій частині правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Окрім суми основного боргу, позивачем до стягнення було заявлено також 348 839,44 грн - пені, 191 627,91 грн - інфляційних втрат та 275 160,25 грн - 36% річних за заявлені періоди.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як вбачається з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 викладено правову позицію щодо того, що вимога про стягнення пені є акцесорною, додатковою до основного, залежить від основного і поділяє його долю, тому відповідно, для можливості стягнення пені повинна бути основна вимога про стягнення заборгованості з оплати товару або встановлення факту оплати товару з порушенням строків.

Так, відповідно до п. 8.2. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання, яка нараховується до повної сплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості із урахуванням індексу інфляції.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 348 839,44 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції за заявлений період.

Щодо нарахованих річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.4. договору, сторони погодили, що відповідно до ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику 36 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зроблено висновок, що стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Щодо визначеного розміру 36 % річних, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Здійснивши перерахунок 36 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, а саме п. 8.2. та п. 8.4. договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення 36% річних та інфляційних втрат правомірно задоволено повністю, а саме, у розмірі 275 160,25 грн. та 191 627,91 грн. відповідно, за визначений позивачем період. Суд апеляційної інстанції зазначає, що заяв про зменшення штрафних санкцій відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції подано не було.

Щодо доводів апелянта про неправомірність нарахування пені, річних та інфляційних втрат через настання форс-мажорних обставин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Так, апелянт посилається на загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 року та Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», як на підставу настання форс-мажорних обставин, наслідком яких продовжується термін виконання зобов`язань.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Таким чином, лист ТПП України не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та разом з тим, не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

Разом з цим, форс-мажорне застереження у пункті 9.2. договору містить зобов`язання сповістити іншу сторону не пізніше п`яти календарних днів з моменту виникнення таких обставин, підтвердженням таких обставин є документ виданий Торгово-промисловою палатою України. Відповідно до п. 9.3. договору неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення сторін про настання обставин непереборної сили не може бути виправданням для невиконання чи неналежного виконання взятих на себе відповідно до цього договору зобов`язань.

Так, у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що по 16 видаткових накладних (із вказаних 21 позивачем у позовній заяві) строк виконання в частині оплати настав ще до 24.02.2022. Тоді як лише по 5 видатковим накладним (наведеним позивачем у письмових поясненнях) строк виконання настав вже після 24.02.2022. Також суд апеляційної інстанції наголошує, що починаючи з 10.05.2022 до 01.11.2022, апелянтом було здійснено 26 платежів вже після початку дії воєнного стану. Вказана обставина фактично свідчить про часткову можливість відповідачем виконувати умови договору.

Отже, оскільки строк настання зобов`язання з оплати за поставлений товар по більшості видаткових накладних настав ще до 24 лютого 2022 року, посилання на неможливість виконання зобов`язань не може бути поставлена у залежність від початку збройної агресії рф. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 10 березня 2023 року у справі № 922/1093/22.

Водночас, щодо нарахувань пені, річних та інфляційних втрат по видатковим накладним, строк виконання по яким настав після 24.02.2022, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів неможливості виконання зобовязань відповідачем за договором внаслідок збройної агресії, недотримання порядку повідомлення позивача про неможливість виконання умов договору, - є правомірним. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції та враховуються мовити позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

А тому, наведений в апеляційній скарзі власний розрахунок річних та пені (з урахуванням того, що апелянт вважає неправомірним нарахування штрафних санкцій, починаючи з 24.02.2022) не приймається судом апеляційної інстанції через вищевстановлене та враховуючи недотримання скаржником приписів п. 9.2.-9.3. договору. А тому відсутні підстави для застосування положень ст. 617 ЦК України (щодо звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції через вище встановлено в розумінні 74-80, 86, 269 ГПК України.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Таким чином, на підставі ст. 2, 74-80, 86, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ванкор" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 у справі №910/4844/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 у справі №910/4844/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

4. Поновити дію рішення, зупиненого ухвалою від 22.03.2023.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.05.2023.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім