Рішення

від 22.05.2023 по справі 920/1104/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.05.2023м. СумиСправа № 920/1104/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А, за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1104/22 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Фермерського господарства «Злак» (вул. Сумська, буд. 182, с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, ідентифікаційний код 21109273)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп» (вул. Каштанова, буд. 9-Б, м. Обухів, Київська область, 08700, ідентифікаційний код 36348755)

про стягнення 3 872 420,18 грн

за участю представників сторін:

позивача - Мельник Н.П.

відповідача - Швець В.Ю. (у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів)

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором від 23.11.2021 № 207-Т/21 в сумі 3 872 420, 18 грн, з них: 3 267 373,43 грн боргу та 605 046,76 грн неустойки, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 58 086,30 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору від 23.11.2021 № 207-Т/21 щодо здійснення поставки Мобільної зерносушарки Mecmar SSI 28/230 Т2, у зв`язку з чим позивачем нараховано відповідачу неустойку у відповідному розмірі.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складається із судового збору в сумі 58 086,30 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 04.01.2023 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1104/22; призначив підготовче засідання на 21.02.2023, 12:45.

Представником відповідача подано до суду відзив від 30.01.2023 б/н (вх. № 706 від 02.02.2023), у якому останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

У відзиві представник відповідача зазначає, що відповідачем визнаються обставини, що позивачем сплачено 100 % вартості товару у порядку встановленому умовами договору, тим самим останній виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, але відповідач не здійснив поставку товару у строк, установлений умовами договору, що не заперечується відповідачем. Представник відповідача не погоджується із розрахунком пені та наводить власний розрахунок, відповідно до якого сума пені станом на 12.12.2022 складає 519 886,97 грн.

Крім наведеного представник відповідача зазначає, що листом від 19.09.2022 відповідач повідомив позивача, що форс-мажорні обставини в Україні та зміни в міжнародному середовищі торгових взаємозв`язків напряму вплинули на світовий та європейський ринок комплектуючих і складових до сільськогосподарської техніки. Дефіцит необхідної сировини спричинив несвоєчасне отримання заводами-виробниками сільгосптехніки необхідних матеріалів та складових для комплектації сільськогосподарських машин. Потужності заводу Mecmar змушені були суттєво відтермінувати кінцеві строки закінчення виробничих циклів та готовності товарів до відвантаження.

Посилаючись на пункт 9.1 договору, представник відповідача зазначає, що підтвердженням обставин непереборної сили є будь-який офіційний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України. Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.202022 і до закінчення є форс-мажорними обставинам (обставинами непереборної сили).

Також представник відповідача зазначає, що відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у рахунок повернення оплати вартості товару, а саме, 20.10.2022 на суму 270 807,30 грн, а також 02.11.2022 на суму 50 000,00 грн, залишок суми, що підлягає поверненню складає 2 658 073,04 грн. Відповідач не заперечує щодо обов`язку повернути суму боргу у розмірі 2 658 073,04 грн, проте, не погоджується на перерахунок суми боргу із прив`язкою до курсу євро до національної валюти.

Представником відповідача надіслано до суду клопотання від 30.01.2023 б/н (вх. № 380 від 02.02.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 03.02.2023 у справі № 920/1104/22 суд постановив задовольнити клопотання представника відповідача від 30.01.2023 б/н (вх. № 380 від 02.02.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; провести судове засідання, призначене на 21.02.2023, 12:45 за участі представника відповідача - Швець В.Ю. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному веб-порталі "Судова влада України" https://vkz.court.gov.ua.

17.02.2023 позивачем подано відповідь на відзив вх. № 1012/23 від 17.02.2023, де позивач наводить доводи на спростування позиції відповідача, викладеної у відзиві на позов. Позивач зазначає, що позиція відповідача щодо визначення пені на підставі суми заборгованості без врахування курсу євро на дату виникнення заборгованості є помилковою. Нормами пунктів 2.1, 2.2 та 2.3 договору передбачено, що визначення вартості товару по договору проводиться у валюті євро. У пункті 2.3 договору зазначено, що сторони домовились про правила визначення валютного еквіваленту кожного платежу та перерахунку ціни (вартості) товару у національну валюту. Нарахування пені здійснюється у відповідності до положень пункту 11.2 договору, якими передбачено, що відповідач несе відповідальність за затримку з передачею товару позивачу, сплачуючи неустойку на користь останнього у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданого товару/частини товару за кожен день такого прострочення. Наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунок пені не відповідає дійсним обставинам справи.

Щодо позиції відповідача про звільнення його від відповідальності через настання обставин непереборної сили позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Таким чином, як зазначає позивач, тільки наявність воєнного стану в Україні не може свідчити про відсутність можливості у відповідача в термін до 01.08.2022 поставити позивачу мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2. Крім того позивач звернувся листом від 09.12.2022 № 34 до виробника мобільної зерносушарки Mecmar SSI 28/230 Т2 з проханням надати інформацію чи експортував відповідач у 2022 році зерносушарки Mecmar на територію України. Відповідно до відповіді компанії Mecmar від 19.12.2022 відповідач у 2022 році імпортував дев`ять зерносушарок на територію України, в тому числі 06.10.2022 та 07.10.2022 ним ввезено дві зерносушарки, які повністю відповідають характеристикам зерносушарки, за яку сплачено кошти позивачем.

21.02.2023 представником відповідача подано до суду клопотання від 21.02.2023 б/н (вх. № 1072/23) про відкладення розгляду справи.

Водночас підготовче засідання, призначене на 21.02.2023, 12:45, не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Джепи Ю.А. у відпустці 21.02.2023.

Ухвалою від 22.02.2023 у справі № 920/1104/22 суд постановив продовжити підготовче провадження на тридцять днів та призначити підготовче засідання на 16.03.2023, 10:00 за участі представника відповідача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

16.03.2023 представником відповідача подано до суду клопотання від 15.03.2023 б/н (вх. № 1621/23) про відкладення розгляду справи.

Підготовче засідання, призначене на 16.03.2023, 10:00, не відбулось у зв`язку з оголошенням на території Сумської області повітряної тривоги 16.03.2023 з 09:07 до 10:39 у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Ухвалою від 16.03.2023 у справі № 920/1104/22 суд постановив призначити підготовче засідання на 30.03.2023, 12:30 за участі представника відповідача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

30.03.2023 представником відповідача подано до суду письмові пояснення від 30.03.2023 б/н (вх. № 1960/23), де останній зазначає, що зерносушарка Mecmar фактично ввезена відповідачем на митну територію України вже після розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи позивача на підставі вимоги від 22.09.2022 № 2, яка отримана відповідачем 30.09.2022.

У підготовчому засіданні 30.03.2023 судом оголошено перерву до 25.04.2023, 15:00.

У підготовчому засіданні 30.03.2023 судом постановлено протокольні ухвали про залишення без розгляду клопотань представника відповідача про відкладення розгляду справи від 21.02.2023 б/н (вх. № 1072/23) та від 15.03.2023 б/н (вх. № 1621/23) у зв`язку з їх неактуальністю на цей час.

07.04.2023 представником позивача надіслано відповідь на пояснення відповідача від 06.04.2023 б/н (вх № 2154 від 07.04.2023), у якій зазначає, що письмові пояснення відповідача, що зареєстровані судом за вх. № 1960 від 30.03.2023, не скасовують висновків позовної заяви та підлягають відхиленню, а позовні вимоги підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

19.04.2023 представником позивача подано до суду заяву від 19.04.2023 б/н (вх. № 1369 від 19.04.2023) про забезпечення позову, де заявник просить суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі, або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб в сумі 3 872 420,18 грн.

Ухвалою від 21.04.2023 у справі № 920/1104/22 суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача - Фермерського господарства "Злак" (вул. Сумська, буд. 182, с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, ідентифікаційний код 21109273) від 19.04.2023 б/н (вх. № 1369 від 19.04.2023) про забезпечення позову.

Представником відповідача надіслано до суду клопотання від 21.04.2023 б/н (вх. № 1410 від 21.04.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 24.04.2023 у справі № 920/1104/22 суд постановив задовольнити клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 21.04.2023 б/н (вх. № 1410 від 21.04.2023); провести судове засідання, призначене на 25.04.2023, 15:00 за участі представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агро-Темп" (вул. Каштанова, буд. 9б, м. Обухів, Київська область, 08700, ідентифікаційний код 36348755) - Швець В.Ю. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному веб-порталі "Судова влада України" https://vkz.court.gov.ua.

24.04.2023 представником відповідача надіслано до суду заперечення на заяву про забезпечення позовних вимог від 24.04.2023 б/н (вх. № 2489/23 від 24.04.2023), у якому просить суд у задоволенні заяви позивача про забезпечення позовних вимог відмовити.

У зазначеній заяві представник відповідача зазначає, що відповідачем 21.04.2023 перераховано на рахунок позивача 60 000,00 грн в рахунок погашення боргу за раніше не поставлений товар.

Зазначений факт підтверджується платіжною інструкцією від 21.04.2023 №3200 (а.с. 199).

Протокольними ухвалами від 25.04.2023 суд постановив долучити до матеріалів цієї справи подані учасниками справи письмові заперечення проти забезпечення позовних вимог та відповідь на пояснення.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 25.04.2023 у справі № 920/1104/22 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 22.05.2023, 10:00; провести судове засідання, призначене на 22.05.2023, 10:00 за участі представника відповідача - Швець В.Ю. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному веб-порталі "Судова влада України" https://vkz.court.gov.ua.

22.05.2023 представником відповідача подано до суду заяву про часткове визнання позовних вимог від 22.05.2023 б/н (вх. № 3094/23), де останній зазначає, що відповідачем визнаються обставини справи, що позивачем сплачено 100 % вартості товару у порядку встановленому договором. Ураховуючи, що відповідачем перераховано позивачу у рахунок повернення оплати вартості товару, а саме, 20.10.2022 - 270 807,30 грн, 02.11.2022 - 50 000,00 грн та 21.04.2023 - 60 000,00 грн, залишок суми боргу, що підлягає поверненню позивачу складає 2 598 073,04 грн.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні по суті у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, частину позовних вимог визнав.

Протокольними ухвалами від 22.05.2023 суд постановив долучити до матеріалів цієї справи подану представником відповідача заяву про часткове визнання позовних вимог та оголосив перерву у судовому засіданні по суті до 22.05.2023, 15:00

22.05.2023 представником позивача після перерви подано суду клопотання від 22.05.2023 б/н (вх. № 3113), у якій просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.05.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

23.11.2021 між сторонами укладено договір № 207-Т/21 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача сільськогосподарську техніку, а саме Мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2, а позивач зобов`язався прийняти Мобільну зерносушарку Mecmar SS1 28/230 Т2 та сплатити за неї відповідну суму коштів згідно умов вищевказаного договору.

Положеннями пункту 2.1 договору передбачено, що вартість (ціна) Мобільної зерносушарки Mecmar SSI 28/230 Т2 встановлюється в національній валюті та на день укладення договору складає за згодою 2 796 757,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 466 126,17 грн, яка на день укладення договору, відповідно до середнього обмінного курсу, еквівалентна 92 823,00 євро.

Згідно із пунктом 2.2 договору курс євро до національної валюти на день укладання цього договору складає 30,13 грн за 1 євро, відповідно до середнього обмінного курсу, установленому в пункті 2.3.1 цього договору.

Відповідно до пункту 2.3 договору визначено, що сторони домовились про наступні правила визначення валютного еквіваленту кожного платежу та перерахунку ціни (вартості) товару в національну валюту.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що середній обмінний курс євро для цілей цього договору розуміється курс продажу (котировок на продаж) євро на момент закриття у відповідний день торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Пунктом 2.3.2 договору установлено, що грошовий еквівалент ціни товару в євро визначається за середнім обмінним курсом євро на робочий день, що передує дню здійснення оплати. Якщо у день, що передує дню платежу, установленого відповідно до умов оплати договору середній курс продажу евро зміниться порівняно з середнім курсом продажу євро, який передував дню підписання цього договору, то сума у гривнях, що підлягає сплаті позивачем на виконання ним зобов`язань за договором, визначається шляхом перерахунку відповідно до середнього курсу продажу євро який передує дню фактичного здійснення платежу покупцем, але не нижче, ніж вказано в пункті 2.2 договору.

Відповідно до умов договору відповідачем надіслано позивачу наступні рахунки на оплату товару: 1) від 11.11.2021 № 3721 на товар Мобільна зерносушарка Mecmar SSI 28/230 Т2 у кількості 1 штука на загальну суму 2 800 469, 90 грн, у тому числі ПДВ 20 % 466 744,98 грн; 2) від 22.02.2022 № 45 на товар Мобільна зерносушарка Mecmar SSI 28/230 Т2 у кількості 0,8 штуки на загальну суму 2 418 786, 36 грн, у тому числі ПДВ 20 % 403 131,06 грн.

На виконання умов договору згідно із наданими рахунками позивачем сплачено відповідно до платіжних доручень: 1) від 30.11.2021 № 2357 на суму 560 093,98 грн, що складає 20 % від суми виставленого відповідачем рахунку та в еквіваленті дорівнює 18 240,54 євро; 2) від 22.02.2022 № 82 на суму 2 418 786,36 грн, що в еквіваленті становить 74 586,75 євро.

Таким чином відповідно до укладеного між сторонами договору позивачем сплачено на користь відповідача кошти на загальну суму 2 978 880,34 грн, що становить 92 826,99 євро.

На підтвердження факту отримання відповідачем від позивача 30.11.2021 коштів у сумі 560 093,98 грн та 22.02.2022 коштів в сумі 2 418 786,36 грн відповідачем складено та зареєстровано у в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: 1) податкову накладну від 30.11.2021 № 311 на загальну суму 560 093,98 грн, у тому числі ПДВ 20 % 93 349,00 грн; 2) податкову накладну від 22.02.2022 № 164 на загальну суму 2 418 786,36 грн.

Тобто позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3.3 договору відповідач повідомляє позивачу про день та час поставки товару за допомогою електронної пошти, факсимільного зв`язку, тощо. При умові виконання пункту 4.1 договору відповідач передає товар позивачу не пізніше 01.08.2022.

Таким чином, відповідно до пункту 3.3 договору відповідач повинен передати позивачу товар (мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2) не пізніше 01.08.2022, за умови виконання позивачем пункту 4.1 договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що позивач повинен сплатити відповідачу 20% від загальної вартості товару за курсом євро до національної валюти, розрахованим відповідно до умов, встановлених у пункті 2.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок відповідача, у строк до 11.12.2021.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що 30.11.2021 ним перераховано відповідачу 560 093,98 грн (платіжне доручення від 30.11.2021 № 2357), що становить 20% від загальної вартості товару у строк до 11.12.2021. Зазначені кошти отримані відповідачем 30.11.2021, що підтверджується податковою накладною від 30.11.2021 № 311 на загальну суму 560 093,98 грн, проте відповідачем у порушення умов договору, станом на 12.12.2022 не поставлено позивачу товар (мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2). 21.10.2022 відповідачем повернуто позивачу кошти у сумі 270 807,30 грн згідно платіжного доручення від 21.10.2022 № 2623, що в еквіваленті складає 7 492,48 євро; 03.11.2022 відповідачем повернуто позивачу кошти у сумі 50 000,00 грн згідно платіжного доручення від 03.11.2022 № 2664, що в еквіваленті складає 1 370,34 євро.

Станом на 12.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем за непоставлену Мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2 складає 83 964,17 євро, що в еквіваленті становить 3 267 373,43 грн.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки вказані обставини визнаються сторонами, то вони є такими, що встановлені судом.

Крім того, згідно із статтями 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому факт не повернення ним здійсненої позивачем передоплати за договором є таким, що встановлений судом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Відповідачем перераховано позивачу у рахунок повернення оплати вартості товару згідно платіжних доручень: від 21.10.2022 № 2623 кошти в сумі 270 807,30 грн та від 03.11.2022 № 2664 кошти в сумі 50 000,00 грн.

Судом встановлено, що факт перерахування позивачем відповідачу коштів у строки, які встановлені договором в загальній сумі 3 267 373,43 грн повністю підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями від 30.11.2021 № 2357 на суму 560 093,98 грн, що складає 20 % від суми виставленого відповідачем рахунку та в еквіваленті дорівнює 18 240,54 євро, та від 22.02.2022 № 82 на суму 2 418 786,36 грн, що в еквіваленті становить 74 586,75 євро.

Суд ураховує факт сплати відповідачем на користь позивача 60 000,00 грн в рахунок повернення коштів сплачених позивачем за не отриманий товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.04.2023 № 3200. Зазначений факт позивачем не спростовано.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У зв`язку із погашенням відповідачем основного боргу у сумі 60 000,00 грн суд дійшов висновку про закриття провадження в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Доказів виконання відповідачем передбачених договором робіт та передання їх результатів позивачу матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані. Доказів повернення позивачу попередньої оплати в повному обсязі, у зв`язку з не виконанням умов договору, відповідач також суду не подав.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.11.2018 у справі № 910/32456/15.

Згідно частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з частиною другою статті 16 ЦК України є припинення правовідношення.

Зважаючи на те, що відповідач не поставив позивачеві товар за договором, наявні підстави стверджувати, що грошові кошти в розмірі 92 826, 99 євро (що еквівалентно 3 207 373,43 грн), перераховані позивачем на користь відповідача, підлягають поверненню позивачеві.

При цьому в основу висновків у даній справі щодо розміру стягуваної суми суд покладає норму п.1 ст. 533 Цивільного кодексу України, відповідно до якої грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Однак, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Договором № 207-Т/21 від 23.11.2021, а саме положеннями п. 2.3. визначено, що сторони домовились про визначення валютного еквіваленту кожного платежу, а також перерахунку ціни (вартості) товару в національну валюту, а не тільки платежу на дату перерахування позивачем коштів за товар (тобто станом на 30.11.2021 та 22.02.2022), як вважає відповідач, визнаючи позовні вимоги частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 605 046,76 грн неустойки за період з серпня 2022 року по грудень 2022 року суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями пункту 11.2 договору передбачено, що відповідач несе відповідальність за затримку з передачею товару позивачу, сплачуючи неустойку на користь останнього у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданого товару/частини товару за кожен день такого прострочення.

Як установлено судом, відповідачем не виконано свої зобов`язання за договором перед позивачем, права позивача щодо нарахування неустойки передбачені сторонами у договорі, сума неустойки розрахована позивачем арифметично вірно, з урахуванням положень пунктів 2.3 та 11.2 договору, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 605 046,76 грн неустойки є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв`язку з визнанням позову відповідачем, а також закриттям провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу позивачеві підлягає поверненню з Державного бюджету України сплачений судовий збір у загальній сумі 20 385,55 грн (з яких: 19 485,55 - 50% від суми судового збору у розмірі визнаних відповідачем вимог та 900 грн - повернення судового збору у частині вимог, за якими провадження у справі закрите) шляхом постановлення відповідної ухвали суду.

Решта сплаченого позивачем судового збору у сумі 37 700,75 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 185, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 920/1104/22 у частині стягнення 60 000,00 грн (шістдесят тисяч гривень) основного боргу.

2. У іншій частині вимог позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп» (вул. Каштанова, буд. 9-Б, м. Обухів, Київська область, 08700, ідентифікаційний код 36348755) на користь Фермерського господарства «Злак» (вул. Сумська, буд. 182, с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, ідентифікаційний код 21109273) основний борг в сумі 3 207 373,43 грн (три мільйони двісті сім тисяч триста сімдесят три гривні сорок три копійки), неустойку в сумі 605 046,76 грн (шістсот п`ять тисяч сорок шість гривень сімдесят шість копійок), а також відшкодування витрат зі сплати судового збору 37 700,75 грн (тридцять сім тисяч сімсот гривень сімдесят п`ять копійок).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 3 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01 червня 2023 року.

Суддя Ю.А. Джепа