Постанова

від 13.09.2023 по справі 920/1104/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2023 р. Справа№ 920/1104/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Мельник Н.М.;

від відповідача: Кондратов М.І.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп»

на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 (повний текст складено 01.06.2023)

у справі № 920/1104/22 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Фермерського господарства «Злак»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп»

про стягнення 3 872 420,18 грн, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Фермерське господарство «Злак» (далі - Господарство) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп» (далі - Товариство) 3 872 420,18 грн заборгованості за договором №207-Т/21 від 23.11.2021, з яких 3 267 373,43 грн боргу та 605 046,76 грн неустойки, а також 58 086,30 грн витрат на сплату судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог Господарство посилається на порушення Товариством умов договору №207-Т/21 від 23.11.2021 в частині поставки мобільної зерносушарки Mecmar SSI 28/230 Т2.

У позовній заяві Господарство навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складається із судового збору в сумі 58 086,30 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 закрито провадження у справі №920/1104/22 у частині стягнення 60 000,00 грн основного боргу. У іншій частині вимог позов задоволено повністю. Стягнуто з на користь Господарства 3 207 373,43 грн основного боргу, 605 046,76 грн неустойки, а також 37 700,75 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Встановивши, що відповідач не поставив позивачеві товар за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем позивачеві грошових коштів у розмірі 92 826, 99 євро (що еквівалентно 3 207 373,43 грн), перерахованих позивачем на користь відповідача. Вказаний розмір грошових коштів судом обраховано з урахуванням здійснених відповідачем проплат (повернень), п. 2.3 договору та п. 1 ст. 533 ЦК України.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором перед позивачем, враховуючи передбачені сторонами у договорі права позивача щодо нарахування неустойки (п. 11.2) та п. 2.3 договору, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 605 046,76 грн неустойки є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Сумської області від 22.05.2023, Товариство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та всі подальші рішення / накази, видані на його виконання.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає про порушення судом правил територіальної підсудності, оскільки згідно зі ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Товариство зареєстроване у Київській області, конкретне місце виконання у договорі не визначено, а тому за територіальною підсудністю спір відноситься до Господарського суду Київської області.

Скаржник, посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України, вважає, що суд помилково дійшов висновку про стягнення з Товариства неустойки на користь позивача у повному обсязі.

На думку апелянта, перерахунок боргу Товариства з «прив`язкою» до курсу євро до національної валюти є хибним. Скаржник вважає, що за умовами договору така «прив`язка» застосовується саме до визначення еквіваленту вартості (ціни) товару для покупця на момент оплати і, крім того, договір не містить умов про перерахунок суми боргу з «прив`язкою» до курсу євро до національної валюти у випадку неналежного виконання договору Товариством, а тому його положення не можуть застосовуватись при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Таким чином, оскільки Товариство сплатило Господарству 270 807,30 грн (20.10.2022) та 50 000,00 грн (02.11.2022) залишок суми, що підлягав поверненню, складає 2 658 073,04 грн.

Позиції учасників справи.

Господарство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Товариство надало пояснення на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що не погоджується з оскаржуваним судовим рішенням та вважає його незаконним та таким, що ухвалено за не повномго з`ясування обставин, що мають значення для справи. Обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, а викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи. Скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт у поданому пояснення наводить додаткові до зазначених у апеляційній скарзі підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Господарство надало відповідь на пояснення Товариства, у яких вважає, що Господарський суд Сумської області розглянув справу з повним дотриманням норм ГПК України щодо строків розгляду справи; посилання скаржника на те, що справу розглянуто з поспіхом є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Товариство подало клопотання з процесуальних питань, у якому посилається на неправомірне неврахуванням судом обставин форс-мажору, про що також заявлено відповідачем в суді першої інстанції та зазначено в апеляційній скарзі.

Також Товариство надало додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких вважає, що повернення отриманих ним як оплата товару коштів не є основним зобов`язанням за договором, а тому застосування до нього будь-якого грошового еквіваленту є неможливим. Крім того, скаржник наводить доводи щодо помилковості висновків суду в частині стягнення пені.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Андрієнко В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1104/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 до надходження матеріалів справи №920/1104/22.

17.07.2023 матеріали справи №920/1104/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 поновлено Товариству пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції. Розгляд справи призначено на 07.08.2023.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023 справа № 920/1104/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Ходаківська І.А., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Андрієнка В.В.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22 до провадження у визначеному складі суду.

07.08.2023 колегією суддів у судовому засіданні оголошено перерву до 04.09.2023 на 13:20 згідно ст. 216 ГПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023 справа № 920/1104/22 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданової С.О., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Ходаківської І.П.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 прийнято апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22 до провадження у визначеному складі суду.

У судовому засіданні 04.09.2023 оголошено перерву до 11.09.2023 на підставі ст. 216 ГПК України.

Товариство звернулось з клопотанням про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача Головного Управління ДПС у Сумській області як контролюючого органу за місцем знаходження Господарства, оскільки у випадку порушення Господарством податкового законодавства податковий орган має реагувати та вживати відповідних заходів.

Розглянувши заявлене Товариством клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з такого.

За ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Апеляційний господарський суд відзначає, що предметом спору у цій справі є наявність чи відсутність підстав для повернення Товариством Господарству грошових коштів, сплачених Господарством Товариством за товар, який Товариство Господарству не поставило, а не питання податкової звітності Господарства перед податковими органами.

Таким чином, питання податкової звітності Господарства перед контролюючим органом за місцем знаходження позивача - Головним Управлінням ДПС у Сумській області, перебуває поза межами предмету дослідження у цій справі, а тому підстави для залучення останнього до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відсутні.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

23.11.2021 Товариство та Господарство уклали договір №207-Т/21 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого Товариство зобов`язалось передати у власність Господарства сільськогосподарську техніку, а саме мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2, а Господарство зобов`язалось прийняти мобільну зерносушарку Mecmar SS1 28/230 Т2 та сплатити за неї відповідну суму коштів згідно з умовами вказаного договору.

Згідно з п. 2.1 договору вартість (ціна) мобільної зерносушарки Mecmar SSI 28/230 Т2 встановлюється в національній валюті та на день укладення договору складає за згодою 2 796 757,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 466 126,17 грн, яка на день укладення договору, відповідно до середнього обмінного курсу еквівалентна 92 823,00 євро.

Курс євро до національної валюти на день укладання цього договору складає 30,13 грн за 1 євро відповідно до середнього обмінного курсу, установленому в п. 2.3.1 цього договору (п. 2.2 договору).

У п. 2.3 договору сторони домовились про правила визначення валютного еквіваленту кожного платежу та перерахунку ціни (вартості) товару в національну валюту.

Середній обмінний курс євро для цілей цього договору розуміється як курс продажу (котировок на продаж) євро на момент закриття у відповідний день торгів на міжбанківському валютному ринку України (п. 2.3.1 договору).

Грошовий еквівалент ціни товару в євро визначається за середнім обмінним курсом євро на робочий день, що передує дню здійснення оплати. Якщо у день, що передує дню платежу, установленому відповідно до умов оплати договору, середній курс продажу євро зміниться порівняно з середнім курсом продажу євро, який передував дню підписання цього договору, то сума у гривнях, що підлягає сплаті позивачем на виконання ним зобов`язань за договором, визначається шляхом перерахунку відповідно до середнього курсу продажу євро який передує дню фактичного здійснення платежу покупцем, але не нижче, ніж вказано в п. 2.2 договору (п. 2.3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору Товариство повідомляє Господарству про день та час поставки товару за допомогою електронної пошти, факсимільного зв`язку тощо. За умови виконання п. 4.1 договору Товариство передає товар Господарству не пізніше 01.08.2022.

Господарство повинно сплатити Товариству 20% від загальної вартості товару за курсом євро до національної валюти, розрахованим відповідно до умов, встановлених у п. 2.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок Товариства у строк до 11.12.2021 (п. 4.1 договору).

Товариство направило Господарству рахунки на оплату товару:

- №3721 від 11.11.2021 на товар - мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2 у кількості 1 штука на загальну суму 2 800 469, 90 грн, у т.ч. ПДВ 20 % 466 744,98 грн;

- №45 від 22.02.2022 на товар - мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2 у кількості 0,8 штуки на загальну суму 2 418 786, 36 грн, у т.ч. ПДВ 20% 403 131,06 грн.

Господарство на підставі виставлених рахунків сплатило Товариству 2 978 880,34 грн, що становить 92 826,99 євро, а саме:

- 560 093,98 грн (платіжним дорученням №2357 від 30.11.2021), що складає 20% від суми виставленого Товариством рахунку та в еквіваленті дорівнює 18 240,54 євро;

- 2 418 786,36 грн (платіжним дорученням №82 від 22.02.2022), що в еквіваленті становить 74 586,75 євро.

Товариство склало та зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні:

- податкову накладну №311 від 30.11.2021 на загальну суму 560 093,98 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 93 349,00 грн;

- податкову накладну № 164 від 22.02.2022 на загальну суму 2 418 786,36 грн.

Господарство зазначає, що відповідно до п. 3.3 договору Товариство повинно було передати йому товар (мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2) не пізніше 01.08.2022 за умови виконання ним п. 4.1 договору.

Господарство зазначає, що оскільки 30.11.2021 воно перерахувало Товариству 560 093,98 грн (платіжне доручення №2357 від 30.11.2021), що становить 20% від загальної вартості товару у строк до 11.12.2021 і зазначені кошти отримані Товариством, яке 30.11.2021 склало та зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №311 на загальну суму 560 093,98 грн, Товариство мало поставити Господарству товар.

Однак Товариство станом на 12.12.2022 товар (мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2) Господарству не поставило.

21.10.2022 платіжним дорученням №2623 від 21.10.2022 Товариство повернуло Господарству кошти у сумі 270 807,30 грн, що в еквіваленті складає 7 492,48 євро.

03.11.2022 платіжним дорученням №2664 від 03.11.2022 Товариство повернуло Господарству 50 000,00 грн, що в еквіваленті складає 1 370,34 євро.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач вважає, що станом на 12.12.2022 заборгованість відповідача перед ним за непоставлену Мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2 складає 83 964,17 євро, що в еквіваленті становить 3 267 373,43 грн.

22.05.2023 відповідач надав заяву про часткове визнання позовних вимог від 22.05.2023 б/н (вх. № 3094/23), у якій визнав сплату позивачем 100% вартості товару у встановленому договором порядку. Оскільки відповідач перерахував позивачу в рахунок повернення оплати вартості товару грошові кошти, а саме 20.10.2022 - 270 807,30 грн, 02.11.2022 - 50 000,00 грн та 21.04.2023 - 60 000,00 грн, залишок суми боргу, що підлягає поверненню позивачу, складає 2 598 073,04 грн.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 712 ЦК України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Суд встановив, що Господарство на підставі виставлених рахунків сплатило Товариству 2 978 880,34 грн, що становить 92 826,99 євро (платіжними дорученнями №2357 від 30.11.2021 на суму 560 093,98 грн, що складає 20% від суми виставленого Товариством рахунку та в еквіваленті дорівнює 18 240,54 євро, та №82 від 22.02.2022 на суму 2 418 786,36 грн, що в еквіваленті становить 74 586,75 євро).

Сторони у п. 3.3 договору узгодили, що Товариство мало передати Господарству товар (мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2) не пізніше 01.08.2022 за умови виконання Господарством п. 4.1 договору.

У п. 4.1 договору визначено, що Господарство повинно сплатити Товариству 20% від загальної вартості товару за курсом євро до національної валюти, розрахованим відповідно до умов, встановлених у п. 2.2 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок Товариства, у строк до 11.12.2021.

Господарство умови п. 4.1 договору виконало, 20% від суми виставленого Товариством рахунку сплатило в строк до 11.12.2021, а саме 30.11.2021.

Товариство умови п. 3.3 договору не виконало, товар в строк до 01.08.2022 не поставило.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, підставою виникнення визначеного цією нормою зобов`язання є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника (позиція Верховного Суду у постанові від 02.11.2018 у справі №910/32456/15).

Оскільки Товариство не поставило Господарству товар за договором, наявні підстави стверджувати, що перераховані Господарством Товариству грошові кошти підлягають поверненню Господарству.

Стаття 524 ЦК України імперативно визначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо в договорі передбачено інший порядок визначення «валютного застереження», то суду при вирішенні спору із застосуванням правил тлумачення правочину необхідно з`ясувати сутність такого визначення.

Таким чином ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки сторони у договорі визначили еквівалент в іноземній валюті, а саме у євро, то до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 533 ЦК України.

У п. 2.3 договору сторони домовились про правила визначення валютного еквіваленту кожного платежу та перерахунку ціни (вартості) товару в національну валюту.

Середній обмінний курс євро для цілей цього договору розуміється курс продажу (котировок на продаж) євро на момент закриття у відповідний день торгів на міжбанківському валютному ринку України (п. 2.3.1 договору).

Грошовий еквівалент ціни товару в євро визначається за середнім обмінним курсом євро на робочий день, що передує дню здійснення оплати. Якщо у день, що передує дню платежу, установленого відповідно до умов оплати договору, середній курс продажу евро зміниться порівняно з середнім курсом продажу євро, який передував дню підписання цього договору, то сума у гривнях, що підлягає сплаті позивачем на виконання ним зобов`язань за договором, визначається шляхом перерахунку відповідно до середнього курсу продажу євро який передує дню фактичного здійснення платежу покупцем, але не нижче, ніж вказано в п. 2.2 договору (п. 2.3.2 договору).

Таким чином, у п. 2.3 договору домовились про визначення валютного еквіваленту кожного платежу, а також перерахунку ціни (вартості) товару в національну валюту, а не тільки платежу на дату перерахування позивачем коштів за товар (тобто станом на 30.11.2021 та 22.02.2022), як це вважає Товариство, висновку про що правомірно дійшов місцевий господарський суд.

Колегія суддів, з огляду на доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд на обставини щодо «прив`язки» курсу євро та національно валюти уваги не звернув зазначає, що господарський суд першої інстанції надав цим доводам належну оцінку, яка відображена у оскаржуваному рішенні.

Апеляційний господарський суд з огляду на відповідні доводи апеляційної скарги також зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

На переконання колегії суддів, визначення у зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті суми, що підлягає сплаті у гривнях, лише для однієї із сторін договору суперечить приписам ч. 3 ст. 509 ЦК України та загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у п. 3 ст. 3 ЦК України, якими є справедливість, добросовісність та розумність.

Додатково апеляційний суд зауважує, що визначення валютного еквівалента у товарно-грошових відносинах є одним із способів убезпечення сторін від непередбачуваної втрати активів, пов`язаної з коливанням обмінних курсів валют. Адже як зазначив Верховний Суд у постанові від 8.02.2018 у справі №662/928/15-ц, «реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час». І цей спосіб є обопільно сприятливим для обох сторін таких відносин (в залежності від того, в яку сторону коливається обмінній курс).

Здійснивши попередню оплату товару у гривні в сумі, що має чітко визначений валютний еквівалент, позивач у певний момент тимчасово позбавився активу (обігових коштів) саме в розмірі такого еквівалента, розраховуючи на зустрічне отримання іншого активу - імпортного товару такої самої вартості. І разі відновлення саме грошового активу (в даному випадку - шляхом повернення грошей через невиконання відповідачем товарного зобов`язання) позивач цілком вправі розраховувати на те, що таке відновлення буде повноцінним, тобто таким, що відображатиме реальну купівельну спроможність отриманих грошей на час їх повернення.

Отже, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, то Товариство (яке отримало від Господарства грошові кошти у розмірі 92 826,99 євро у їх гривневому еквіваленті) має повернути Господарству грошові кошти у цьому самому розмірі (92 826,99 євро) в такому самому порядку (у гривневому еквіваленті цієї суми згідно з умовами договору).

В рахунок повернення оплати вартості товару Товариство перерахувало Господарству 21.10.2022 кошти у сумі 270 807,30 грн (платіжним дорученням від 21.10.2022 №2623), що в еквіваленті складає 7 492,48 євро; 03.11.2022 - кошти у сумі 50 000,00 грн (платіжним дорученням від 03.11.2022 №2664), що в еквіваленті складає 1 370,34 євро.

Таким чином, станом на 12.12.2022 заборгованість Товариства перед Господарством за непоставлену мобільну зерносушарку Mecmar SSI 28/230 Т2 склала 83 964,17 євро (92 826,99 євро - 7 492,48 євро - 1 370,34 євро), що в еквіваленті становить 3 267 373,43 грн.

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції платіжною інструкцією №3200 від 21.04.2023 Товариство сплатило Господарству 60 000,00 грн в рахунок повернення сплачених Господарством коштів за не отриманий товар.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У зв`язку зі сплатою Товариством 60 000,00 грн основного боргу господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, Товариство не повернуло Господарству 3 207 373,43 грн (3 267 373,43 грн - 60 000,00 грн = 3 207 373,43 грн).

Вимоги про стягнення з Товариства на користь Господарства вказаної суми є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог Господарства про стягнення з Товариства 605 046,76 грн неустойки за період з серпня 2022 року по грудень 2022 року суд зазначає наступне.

За визначенням ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 11.2 договору сторони узгодили, що Товариство несе відповідальність за затримку з передачею товару Господарству, сплачуючи неустойку на користь останнього у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданого товару / частини товару за кожен день такого прострочення.

Суд встановив, що Товариство не виконало зобов`язання за договором перед Господарством та не поставило вчасно товар, у зв`язку з чим у Господарства виникло право на передбачену п. 11.2 договору неустойку.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим господарським судом розрахунок, апеляційний господарський суд вважає його арифметично вірним, до стягнення з Товариства на користь Господарства підлягає 605 046,76 грн неустойки.

При цьому колегія суддів бере до уваги те, що за останньою вимогою від 14.10.2022 № 57в (належні доказі направлення якої відповідачеві надані до справи) Господарство наполягало провести постачання зерносушарки або повернути кошти, тобто остаточно не відмовлялось від прийняття виконання за договором. Право сторони на одностороннє розірвання договору (в т. ч. шляхом направлення стороною якогось листа чи вимоги) його умовами не визначено крім випадку, коли форс-мажорні обставини тривають більш як два місяці.

Крім того суд бере до уваги і таке. Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції визнав і підтвердив документально (у письмових поясненнях від 30.03.2023 з додатками), що 06.10.2022 та 07.10.2022 ввіз на територію України дві зерносушарки, які повністю відповідали характеристикам тієї, що мала бути поставлена позивачеві. Однак доказів і належних обґрунтувань неможливості поставки товару позивачеві навіть з простроченням не надав.

Пеня нарахована позивачем від моменту прострочення відповідачем виконання з 02.08.2022 і до моменту по грудень 2022 року (з урахуванням п. 11.9 договору), а отже безпідставними є посилання відповідача на необґрунтоване нарахування йому пені починаючи з 24.02.2022.

Всього до стягнення з Товариства на користь Господарства підлягають 3 812 420,19 грн (3 207 373,43 грн + 605 046,76 грн = 3 812 420,19 грн).

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду за результатами розгляду справи не спростовують.

Щодо доводів апелянта про порушення судом правил територіальної підсудності колегія суддів зазначає, що у п. 3.4 договору сторони визначили, що товар поставляється за адресою: Сумська обл., Краснопільський р-н, с. Миропілля.

Таким чином, з огляду на положення ч. 5 ст. 29 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Сумської області правомірно розглянув цей спір за місцем виконання договору, визначеного сторонами у п. 3.4.

Щодо посилань скаржника на ч. 3 ст. 551 ЦК України та тверджень про помилковість висновку суду про стягнення з Товариства неустойки на користь позивача у повному обсязі апеляційний господарський суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки згідно з цією статтею є правом, а не обов`язком, суду. За таких підстав, колегія суддів не вбачає порушення, про яке зазначає скаржник у апеляційній скарзі.

Щодо доводів скаржника, наведених у поясненні на апеляційну скаргу та клопотанні з процесуальних питань, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Вказані вище пояснення та клопотання з процесуальних питань (без конкретизації, що це саме за клопотання) були подані з пропуском встановленого ч. 1 ст. 266 ГПК України строку, а наведені в них доводи є такими, що не зазначались у апеляційній скарзі, хоча представник Товариства і стверджує про протилежне.

Окремо колегія суддів відзначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції в матеріалах справи була відсутня сторінка 4 договору, на якій відображені положення п. п. 9.1-12.3, а отже і положення п. п. 11.2 та 11.6, які визначають правила нарахування пені. Разом з тим в місцевому суді сторони аж ніяк не заперечували існування цих договірних норм та їх зміст як джерела права. Апеляційний суд лише виправив відповідний технічний недолік матеріалів справи, витребувавши і оглянувши як оригінал договору, наданий позивачем, так і додатково надані сторонами повні копії договору, встановивши їх повну відповідність.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агро-Темп» на рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 у справі №920/1104/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №920/1104/22 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.09.2023.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак