Постанова

від 05.06.2023 по справі 915/395/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/395/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2022, прийняте суддею Смородіновою О.Г., м. Миколаїв, повний текст складено 13.12.2022,

у справі №915/395/22

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д"

про стягнення 90139,63 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д", в якому з урахуванням заяви б/н від 19.10.2022 (вх.№4663/22 від 24.10.2022) про зменшення позовних вимог просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 90139,63 грн, з яких: основна заборгованість у сумі 75956,49 грн, пеня у сумі 12846,35 грн та 3% річних у сумі 1336,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №141 від 01.11.2015.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 10.10.2022 відкрито провадження у справі №915/395/22.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2022 у справі №915/395/22 (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" 75956,49 грн заборгованості за товар, 12846,35 грн пені, 1336,79 грн 3% річних, а також 2481 грн судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №141 від 01.11.2015, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені та 3% річних.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2022 у справі №915/395/22 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення місцевого господарського суду більша частина боргу за договором поставки №141 від 01.11.2015 була погашена відповідачем, у зв`язку з чим сума відповідної заборгованості становила лише 10956,49 грн, при цьому вказана сума коштів в подальшому була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" на користь позивача до набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, а тому, з огляду на недобросовісне, за твердженням апелянта, завищення Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" розміру боргу та не надання до суду повної інформації про стан оплати за вказаним договором поставки, у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі з одночасним покладенням судових витрат на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу №75/юр від 27.04.2023 (вх.№599/23/Д3 від 27.04.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2022 у справі №915/395/22 без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що останній, діючи добросовісно, врахував обставину проведення відповідачем часткової оплати за договором поставки №141 від 01.11.2015, у зв`язку з чим в межах встановленого процесуальним законом строку звернувся до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру позовних вимог, натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д", будучи обізнаним про існування даної судової справи, свідомо знехтував своїми процесуальними правами, не виявив зацікавленості у судовому процесі і за відсутності поважних причин не подав до суду жодного доказу на підтвердження своїх доводів.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2481 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (90139,63 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.04.2023 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" про долучення доказів, викладеного у прохальній частині апеляційної скарги.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" ("Покупець") укладено договір поставки №141 (далі договір №141 від 01.11.2015), за умовами пункту 13.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, встановлених договором, поставити і передати товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язаний прийняти товар і оплатити його на умовах визначених договором.

В силу пункту 13.7 договору №141 від 01.11.2015 найменування, асортимент, торгова марка та ціна товару, що поставляється, вказуються в додатку №1 ("Специфікація") до цього договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору №141 від 01.11.2015 (в редакції додаткової угоди б/н від 31.12.2021) строк/термін дії договору до 31.12.2022.

У пункті 3.1 договору №141 від 01.11.2015 (в редакції додаткової угоди б/н від 28.12.2018) узгоджено, що оплата за отриманий товар здійснюється Покупцем з відстрочкою платежу на 90 календарних днів з моменту передачі товару у власність Покупця і надання Постачальником повного та відповідного пакету документів.

Поставка вважається виконаною з моменту передачі товару у власність Покупця і надання повного та відповідного пакету документів Покупцю. Дата отримання товару Покупцем вказується у первинному документі, підписаному сторонами (пункти 16.5, 16.6 договору №141 від 01.11.2015).

Пунктом 23.1 договору №141 від 01.11.2015 передбачено, що ціна договору дорівнює вартості товару, поставленого Постачальником Покупцю.

Відповідно до пунктів 24.1, 24.3 договору №141 від 01.11.2015 ціна за одиницю товару зазначається в погодженій сторонами специфікації (додаток №1 до договору). Оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем протягом строку, встановленого пунктом 3.1 спеціальної частини договору за умови надання Постачальником повного та відповідного пакету бухгалтерських та інших документів, передбачених договором.

За умовами пункту 27.6 договору №141 від 01.11.2015 у випадку несвоєчасної оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної оплати за кожний день прострочення платежу.

Положеннями пунктів 30.1-30.3 договору №141 від 01.11.2015 визначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом строку, визначеного в пункті 1.3 спеціальної частини договору. Зміна договору допускається лише за згодою сторін та оформляється у вигляді додаткової угоди до договору.

В силу пункту 30.10 договору №141 від 01.11.2015 (в редакції додаткової угоди №1 від 01.09.2015) у випадку, якщо не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не заявить про його припинення, цей договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Додатками до договору №141 від 01.11.2015 є "Специфікація" (додаток №1); "Порядок оформлення та виконання замовлення" (додаток №2); "Графік поставок" (додаток №3); "Перелік документів" (додаток №4); "Перелік знижок на товар" (додаток №5); "Операційні інструкції для Постачальника (крос-докінг)" (додаток №6); "Зразок товарно-транспортної накладної" (додаток №7).

Сторонами шляхом укладання додаткових угод б/н від 01.09.2015, №1 від 01.09.2015, б/н від 31.12.2015, б/н від 29.12.2017, б/н від 28.12.2018, б/н від 31.12.2019, б/н від 31.12.2020 та б/н від 31.12.2021 неодноразово вносились зміни та доповнення до договору №141 від 01.11.2015.

На виконання договору №141 від 01.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" товар на загальну суму 78187,97 грн, що підтверджується підписаними без зауважень видатковими накладними №РК1-011581 від 05.09.2021, №РК1-013040 від 03.10.2021, №РК1-013745 від 17.10.2021, №РК1-013746 від 17.10.2021, №РК1-015090 від 14.11.2021, №РК1-015827 від 28.11.2021, №РК1-015826 від 28.11.2021, №РК1-016692 від 12.12.2021, №РК1-016693 від 12.12.2021, №РК1-002169 від 20.02.2022 та №РК1-002168 від 20.02.2022, а також відповідними товарно-транспортними накладними б/н від 05.09.2021, б/н від 03.10.2021, б/н від 17.10.2021, б/н від 14.11.2021, б/н від 28.11.2021, б/н від 12.12.2021, б/н від 20.02.2022.

За поставлений на підставі вищенаведених накладних товар відповідач розрахувався частково, а саме:

-23.09.2022 на суму 231,48 грн (на підтвердження вказаних обставин позивачем надано оборотно-сальдові відомості та платіжне доручення №4027 від 23.09.2022 на суму 3000 грн, при цьому за вказаним платіжним дорученням суму 2768,52 грн було зараховано в рахунок погашення заборгованості за попередні поставки, які не є спірними у даній справі, а суму 231,48 грн в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною №РК1-011581 від 05.09.2021);

-29.09.2022 на суму 2000 грн, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями та платіжним дорученням №3995 від 29.09.2022 на суму 2000 грн, яку також було зараховано в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною №РК1-011581 від 05.09.2021).

В адресованій відповідачу претензії №155/юр від 22.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ", посилаючись на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" заборгованості за договором №141 від 01.11.2015, просило негайно погасити відповідну заборгованість з урахуванням штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (3% річних).

Предметом спору у даній справі (з урахуванням заяви б/н від 19.10.2022 (вх.№4663/22 від 24.10.2022) про зменшення позовних вимог) є вимоги позивача про стягнення з відповідача 75956,49 грн основної заборгованості, а також 12846,35 грн пені та 1336,79 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" прийнятих на себе зобов`язань за договором №141 від 01.11.2015.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №141 від 01.11.2015 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, пені та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №141 від 01.11.2015 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених сторонами умов договору №141 від 01.11.2015 оплата за отриманий товар здійснюється Покупцем з відстрочкою платежу на 90 календарних днів з моменту передачі товару у власність Покупця і надання Постачальником повного та відповідного пакету документів.

Як зазначалося вище, на виконання договору №141 від 01.11.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 78187,97 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії підписаних сторонами без зауважень видаткових та товарно-транспортних накладних.

Між тим Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" свої зобов`язання в частині оплати за поставлений на підставі вищенаведених накладних товар виконало не у повному обсязі, сплативши лише 2231,48 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та оборотно-сальдовими відомостями.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищезазначеними накладними, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подані.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №141 від 01.11.2015, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаних вище накладних, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" 75956,49 грн основної заборгованості (78187,97 грн - 2231,48 грн = 75956,49 грн).

Доводи апелянта стосовно неповідомлення позивачем суду першої інстанції інформації про те, що вже під час розгляду даної справи (зокрема, на момент ухвалення оскаржуваного рішення) Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" погасило частину заявленої до стягнення заборгованості, не можуть бути підставою для зміни чи скасування вказаного судового рішення з огляду на наступне.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2022 про відкриття провадження у справі №915/395/22, якою, серед іншого, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов разом з відповідними доказами на підтвердження заперечень проти позовних вимог, а також попереджено відповідача про те, що відповідно до приписів частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" було отримано 05.11.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 5400500824243 (а.с.118).

За таких обставин, судом першої інстанції надавалась відповідачу можливість подати до суду відзив на позов, а також разом з відзивом або окремо додаткові докази, які необхідні для вирішення спору.

В силу приписів частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному випадку на позивача покладено обов`язок доведення факту поставки ним відповідачу товару, наявності заборгованості останнього за поставлений товар, а на відповідача, як на зацікавлену сторону, відповідно, покладено обов`язок спростування розміру заборгованості, відтак саме відповідач несе і ризик настання наслідків, пов`язаних з неподанням до суду першої інстанції відповідних доказів проведення ним оплати після відкриття провадження у даній справі.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д", будучи обізнаним з 05.11.2022 про відкриття провадження у даній справі, не скористалося своїм правом надати до місцевого господарського суду у встановлений судом строк докази, які б підтверджували факт погашення ним заборгованості, заявленої позивачем до стягнення у цій справі. Така бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення останнього до реалізації своїх процесуальних прав, про його незацікавленість у висвітленні своєї правової позиції під час розгляду справи в суді першої інстанції та жодним чином не підтверджує недобросовісність позивача.

Натомість суд першої інстанції, діючи розумно та обачливо, після спливу встановленого відповідачеві строку на подання відзиву (з урахуванням поштового перебігу), беручи до уваги ненадходження від Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" жодних заяв/повідомлень щодо неможливості подання відповідного відзиву та доказів, дійшов правомірного висновку про необхідність розгляду даної справи за наявними у ній документами та, як наслідок, вирішив спір по суті шляхом ухвалення оскаржуваного відповідачем судового рішення.

Крім того, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Пунктом 27.6 договору №141 від 01.11.2015 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної оплати за кожний день прострочення платежу.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що останнім правомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" пеню у загальній сумі 12846,35 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №141 від 01.11.2015 (зокрема, 356,99 грн за видатковою накладною №РК1-011581 від 05.09.2021, нараховані за період з 05.12.2021 по 04.06.2022; 594,57 грн за видатковою накладною №РК1-013040 від 03.10.2021, нараховані за період з 02.01.2022 по 02.07.2022; 290,85 грн за видатковою накладною №РК1-013745 від 17.10.2021, нараховані за період з 16.01.2022 по 16.07.2022; 335,85 грн за видатковою накладною №РК1-013746 від 17.10.2021, нараховані за період з 16.01.2022 по 16.07.2022; 1335,89 грн за видатковою накладною №РК1-015090 від 14.11.2021, нараховані за період з 13.02.2022 по 13.08.2022; 2317,68 грн за видатковою накладною №РК1-015827 від 28.11.2021, нараховані за період з 27.02.2022 по 27.08.2022; 1352,72 грн за видатковою накладною №РК1-015826 від 28.11.2021, нараховані за період з 27.02.2022 по 27.08.2022; 4419,31 грн за видатковою накладною №РК1-016692 від 12.12.2021, нараховані за період з 13.03.2022 по 10.09.2022; 831,29 грн за видатковою накладною №РК1-016693 від 12.12.2021, нараховані за період з 13.03.2022 по 10.09.2022; 409,93 грн за видатковою накладною №РК1-002169 від 20.02.2022, нараховані за період з 22.05.2022 по 22.09.2022; 601,27 грн за видатковою накладною №РК1-002168 від 20.02.2022, нараховані за період з 22.05.2022 по 22.09.2022).

Крім того, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ", з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №141 від 01.11.2015, обґрунтовано нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" 3% річних у загальній сумі 1336,79 грн (зокрема, 90,98 грн за видатковою накладною №РК1-011581 від 05.09.2021, нараховані за період з 05.12.2021 по 18.10.2022; 104,60 грн за видатковою накладною №РК1-013040 від 03.10.2021, нараховані за період з 02.01.2022 по 22.09.2022; 44,07 грн за видатковою накладною №РК1-013745 від 17.10.2021, нараховані за період з 16.01.2022 по 22.09.2022; 50,89 грн за видатковою накладною №РК1-013746 від 17.10.2021, нараховані за період з 16.01.2022 по 22.09.2022; 153,40 грн за видатковою накладною №РК1-015090 від 14.11.2021, нараховані за період з 13.02.2022 по 22.09.2022; 232,51 грн за видатковою накладною №РК1-015827 від 28.11.2021, нараховані за період з 27.02.2022 по 22.09.2022; 135,71 грн за видатковою накладною №РК1-015826 від 28.11.2021, нараховані за період з 27.02.2022 по 22.09.2022; 387,36 грн за видатковою накладною №РК1-016692 від 12.12.2021, нараховані за період з 13.03.2022 по 22.09.2022; 72,86 грн за видатковою накладною №РК1-016693 від 12.12.2021, нараховані за період з 13.03.2022 по 22.09.2022; 26,11 грн за видатковою накладною №РК1-002169 від 20.02.2022, нараховані за період з 22.05.2022 по 22.09.2022; 38,30 грн за видатковою накладною №РК1-002168 від 20.02.2022, нараховані за період з 22.05.2022 по 22.09.2022).

Колегія суддів наголошує на тому, що доводів стосовно неправильності проведеного позивачем розрахунку штрафних та компенсаційних нарахувань апеляційна скарга не містить. При цьому скаржник посилається на необхідність зменшення заявлених позивачем до стягнення сум пені та 3% річних, проте вказані твердження апелянта апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження існування поважних причин та, як наслідок, наявності правових підстав для такого зменшення, у зв`язку з чим відповідні доводи є необґрунтованими.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що, звертаючись з позовом у даній справі, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в суді першої інстанції та розміру останніх Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" було надано низку документів, а саме: копії договору про надання правової допомоги №19 від 23.09.2022, укладеного між позивачем і адвокатом Фольгіним Олегом Леонідовичем, та додаткової угоди б/н від 23.09.2022 до нього; розрахунок судових витрат б/н від 27.09.2022; платіжне доручення №18352 від 27.09.2022 на суму 3000 грн, а також ордер серії ОД№469671 від 23.09.2022 на представництво адвокатом Фольгіним Олегом Леонідовичем інтересів позивача в Господарському суді Миколаївської області разом з копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД№003680 від 20.02.2019.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Колегія суддів зазначає, що жодних клопотань стосовно зменшення заявленої відповідачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, від відповідача до Господарського суду Миколаївської області не надходило.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував те, що відповідно до додаткової угоди б/н від 23.09.2022 до договору про надання правової допомоги №19 від 23.09.2022 гонорар адвоката за надання правової допомоги позивачу у даній справі встановлюється у фіксованій сумі та складає 3000 грн, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Водночас, проаналізувавши опис послуг, які наведені у вищенаведеній додатковій угоді та у розрахунку судових витрат б/н від 27.09.2022, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена в ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг відповідає матеріалам справи.

Отже, обставини щодо понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції доведені ним згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України, документально обґрунтовані та відповідають критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи документальне підтвердження позивачем понесених ним у зв`язку з розглядом даної справи Господарським судом Миколаївської області витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн, беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, а відповідачем, в свою чергу, не було подано клопотання про зменшення розміру вказаних витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи задоволення позову, керуючись приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНФОРТ" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 13.12.2022 у справі №915/395/22 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.2022 у справі №915/395/22 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РИТЕЙЛ Д".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.06.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук