Постанова

від 30.05.2023 по справі 922/1181/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/1181/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" (вх. № 309 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22, ухвалене суддею Прохоровим С.А. у приміщенні Господарського суду Харківської області, повний текст складено 23.01.2023,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 задоволено позов повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" 3 209 756,00 грн збитків та 48 146,34 грн судового збору.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір від 22.06.2020 №UKR43-0620F, згідно умов якого позивач передав відповідачу в лізинг автомобілі. З матеріалів справи вбачається, що в лютому та травні 2022 року позивач сплатив 39 штрафів, які були накладені за вчинені водіями відповідача адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті на загальну суму 3 209 756,00 грн., що включає в себе суми штрафів, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 10.6 Загальних вимог договорів фінансового лізингу, що є частиною Договору фінансового лізингу, п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 1191 Цивільного кодексу України, штрафи сплачені позивачем, підлягають компенсації в повному обсязі - саме в тій сумі, яку сплатив позивач.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 224 Господарського кодексу України та ст.1191 Цивільного кодексу України, не з`ясовано всіх обставин спірних правовідносин, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Апелянт, зокрема, вказав, що внаслідок непоінформованості відповідача про прийняття постанов про адміністративне правопорушення, ТОВ «БГ Стандартбуд» було позбавлене права на оскарження таких постанов та доведення відсутності в діях водіїв ТОВ «БГ Стандартбуд» складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на ч. 2 статті 14-3 КУпАП та ст. 279-7 КУпАП апелянт зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не враховано факту відсутності доказів звернення ТОВ «ВФС Україна» на адресу ТОВ "БГ "СТАНДАРТБУД" з пропозицією/вимогою щодо надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, як і не містять доказів звернення позивача до Державної служби України з безпеки на транспорті з повідомленням про вчинення правопорушень іншою особою. Понесення витрат ТОВ «ВФС Україна» стало наслідком не винних дій відповідача, а виключно наслідком нехтування процесуальними можливостями щодо оскарження незаконних постанов. Крім того, за твердження відповідача 35 постанов про адміністративне правопорушення з 39 є такими, що не підлягали виконанню з огляду на вимоги ст. 303 КУпАП, а саме оскільки їх не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. При цьому, на думку скаржника, строки пред`явлення до виконання постанов про накладення адміністративного стягнення встановлені не Законом України «Про виконавче провадження», а саме ст.303 КУпАП. Відсутність вини відповідача відповідно до ч.1 ст. 614 ЦК України є підставою для звільнення його від відповідальності за понесені витрати позивачем. Також судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 80 ГПК України щодо прийнято як доказів платіжних доручень вже на стадії розгляду справи по суті - 27.12.2022 разом з письмовими поясненнями.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" (вх. № 309 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "16" травня 2023 р. о 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

27.04.2023 до Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" засобами поштового зв`язку надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 4708), в якому позивач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В обґрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідач не мав процесуальної можливості самостійно оскаржити постанови по справі про адміністративне правопорушення, незалежно від обізнаності про них; у позивача не було обов`язку інформування відповідача про накладення штрафів, а відсутність такого інформування не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати витрати позивача; у позивача не було обов`язку оскаржувати постанови по справі про адміністративне правопорушення, а відсутність такого оскарження не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати витрати позивача; позивач не оскаржував постанови по справі про адміністративне правопорушення, тому що не бачив правових підстав для їх скасування; позивач не міг відмовитися від оплати за постановами про відкриття виконавчого провадження на підставі ст. 303 КУпАП без їх попереднього оскарження та скасування; у позивача не було обов`язку оскаржувати постанови про відкриття виконавчого провадження, а відсутність такого оскарження не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати витрати позивача; позивач не оскаржував постанови про відкриття виконавчого провадження, тому що не бачив правових підстав для їх скасування (а саме, строк пред`явлення виконавчих документів до виконання не був пропущений); факт здійснення оплати штрафів належним чином підтверджений доказами, що додані до позовної заяви.

Представник позивача у відзиві також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв`язку із розглядом справи судом апеляційної інстанції, становить приблизно 100 000 грн. Кінцева сума таких витрат буде залежати від загального обсягу здійснених процесуальних дій та кількості судових засідань в суді апеляційної інстанції. В порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України позивач заявив, що докази на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в апеляційній інстанції, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення постанови апеляційним судом.

27.04.2023 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" адвоката Шворак О.М. надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх. № 4715), яку задоволено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 16.05.2023 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представників сторін. Присутній в судовому засіданні представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги; представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 оголошено перерву в судовому засіданні у справі №922/1181/22 до "30" травня 2023 р. о 09:00 год. та вирішено судове засідання провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" адвоката Шворак О.М. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку.

Крім того, враховуючи пункт 10 частини третьої статті 2 та частину другу статті 114 ГПК України, з огляду на конкретні обставини цієї справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір (без чого неможливо правильно розглянути апеляційну скаргу), судом застосовано принцип розумного строку тривалості провадження, про що було зазначено в ухвалі суду від 16.05.2023.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 30.05.2023 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представників сторін, представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати. Присутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" просив в задоволені апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 червня 2020 року позивач (як лізингодавець) та відповідач (як лізингоодержувач) уклали Договір фінансового лізингу №UKR43-0620F (далі - "Договір"). Відповідно до п. 1.1 Договору сторони також підписали Загальні умови договорів фінансового лізингу від 22.06.2020, які мають тлумачитись невід`ємно від Договору (далі - "Загальні умови", копія додається) (т.1, а.с. 35-61).

Відповідно до п. 6.14 Договору - "В момент підписання Акту Передачі Лізингодавець вважається таким, що належно виконав свої обов`язки з передачі Обладнання Лізингоодержувачу, а до Лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним упродовж усього Строку Лізингу усі ризики знищення або пошкодження та усі інші ризики та відповідальність, пов`язана із Обладнанням, передбачені Запальними Умовами та чинним законодавством".

Відповідно до п. 10.2 Загальних вимог договорів фінансового лізингу, що є частиною Договору (далі - "Загальні вимоги") - "Лізингоодержувач не має права використовувати Обладнання з порушенням закону. У процесі експлуатації Обладнання Лізингоодержувач зобов`язаний забезпечити дотримання вимог і рекомендацій всіх правил технічної експлуатації та інших правил, передбачених законодавством України, а також інструкцій, посібника з експлуатації, умов гарантії, та інших подібних документів, що надані відповідним Продавцем і виробником Обладнання. У тому числі, крім іншого, у процесі експлуатації Обладнання Лізингоодержувач зобов`язаний використовувати тільки ті витратні матеріали, які були рекомендовані виробником такого Обладнання і його Продавцем (т.1, 48).

У рамках своїх зобов`язань, передбачених цим пунктом 10.2 Загальних вимог, Лізингоодержувач зобов`язаний, крім іншого, провести інструктаж всіх операторів кожної одиниці Обладнання щодо всіх застосовних вимог законодавства України, інструкцій та інших перелічених вище документів, що надані відповідними Продавцями й виробниками Обладнання, та Договором Страхування, а також забезпечити дотримання зазначеними особами таких вимог.

Відповідно до п. 10.6 Загальних вимог - всі витрати пов`язані з володінням і використанням Лізингоодержувачем кожного Обладнання за відповідним Договором (з урахуванням Загальних Умов), у тому числі, але не обмежуючись, податки та збори, що справляються відповідно до чинного законодавства з Лізингоодержувача як з особи, що володіє і використовує такі Обладнання, а також витрати на сервісне й ремонтне обслуговування, витрати на щорічний технічний огляд та всі інші експлуатаційні витрати несе Лізингоодержувач. Якщо Лізингодавець з будь-якої причини змушений здійснити оплату вищевказаних у цьому пункті витрат за Лізингоодержувача, він вправі отримати відшкодування таких витрат від Лізингоодержувача в доповнення до Суми Договору.

Лізингоодержувач зобов`язаний забезпечити вчасну сплату штрафів за порушення Лізингоодержувачем (чи його працівниками) правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху під час користування Обладнанням, та відповідає за витрати, що їх може зазнати Лізингодавець, у зв`язку з простроченням сплати таких штрафів, зокрема через затримки у проходженні періодичного технічного контролю Обладнання (т. 1, а.с. 49).

За вказаним Договором позивач передав, а Відповідач прийняв у лізинг 2 одиниці вживаних самоскидів Renault К-440 з VIN-кодами НОМЕР_1 та VF631S354JD000213, що підтверджується Актом передачі від 23.06.2020, що є додатком № 2 до Договору. Держномери цих автомобілів (на час перебування їх у власності позивача) - НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (т.1, а.с. 61-63).

У листопаді 2021 року водіями відповідача на цих автомобілях було вчинено низку правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті, а саме - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами (ч. 2 ст. 132-1 КУпАП).

Працівниками відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті у грудні 2021 та січні 2022 складено 39 постанов про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, а саме: постанова серії ВМ №00005307 від 30.12.2021, постанова серії ВМ №00005882 від 05.01.2022, постанова серії ВМ №00005893 від 05.01.2022, постанова серії ВМ №00005828 від 05.01.2022, постанова серії ВМ №00005879 від 05.01.2022, постанова серії ВМ №00006832 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006824 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006828 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006829 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006840 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006835 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006836 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006765 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006833 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006831 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006838 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00006834 від 06.01.2022, постанова серії ВМ №00007005 від 11.01.2022, постанова серії ВМ №00007006 від 11.01.2022, постанова серії ВМ №00006956 від 11.01.2022, постанова серії ВМ №00006952 від 11.01.2022, постанова серії ВМ №00007651 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007539 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007675 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007561 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007555 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007655 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007681 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007682 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007654 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007678 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007677 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007676 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007533 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007554 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007679 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007536 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007674 від 12.01.2022, постанова серії ВМ №00007673 від 12.01.2022 (т.1, а.с. 64-102).

Вказаними постановами притягнуто відповідальну особу до адміністративної відповідальності та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів та зазначено, що згідно із частиною 2 ст. 308 КУпАП в разі несплати штрафів в строк, установлений ч.2 ст. 300-2 КУпАП, у порядку примусового виконання вказаних постанов органи державної виконавчої служби з правопорушника стягнуть штраф у подвійному розмірі.

Оскільки вказані автомобілі на той час були зареєстровані за позивачем, зазначені постанови виписані на відповідальну особу - Будового Олександра Миколайовича (директора ТОВ "ВФС Україна").

З матеріалів справи вбачається, що в лютому та травні 2022 року позивач сплатив суми штрафів, які були накладені за вчинені водіями відповідача адміністративні правопорушення.

Два штрафи сплачені позивачем у подвійному розмірі на рахунки Казначейства України, які вказані у постановах про адміністративні правопорушення серії ВМ №00005828 на суму 102000,00 та серії ВМ №00005879 на суму 68000,00, що підтверджується платіжними дорученнями №415 від 23.05.2022 та №414 від 23.05.2022 (т. 2, а.с. 54-55).

Тридцять сім штрафів у подвійному розмірі (всього на суму 2 754 000,00 грн), в тому числі виконавчий збір (всього на суму 275 400,00 грн) та витрати виконавчого провадження (всього на суму 10 356,00 грн), були сплачені позивачем на рахунки Дарницької ВДВС у м. Києві (Державної казначейської служби України) вже після відкриття виконавчих проваджень (т.1 а.с. 103-162, т.2, а.с. 1-47) з підстав несплати решти штрафів за постановами про адміністративні правопорушення.

Сплата штрафів, в тому числі виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підтверджуються платіжними дорученнями №410 від 23.05.2022 на суму 890 200,00 грн., №411 від 23.05.2022 на суму 900 900,00 грн, №412 від 23.05.2022 на суму 938 228, 00 грн, № 413 від 23.05.2022 на суму 187 538,00 грн, №185 від 21.02.2022 на суму 75 100,00 грн., №184 від 21.02.2022 на суму 75 100,00 грн, які містять посилання на номери зведених виконавчих проваджень, по яким здійснена оплата (т.2, а.с. 48-53).

21 червня 2022 року представник позивача надіслав відповідачу на відомі адреси вимоги № 6 та № 7 від 21.06.2022 про відшкодування сплаченої ТОВ "ВФС Україна" суми, що пов`язаної з правопорушенням, вчиненими водіями ТОВ "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" всього на суму 3 209 756,00, що включає в себе суми штрафів, суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (т.1, а.с. 19-34).

У зв`язку із несплатою відповідачем зазначеної суми збитків, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" звернулось у липні 2022 до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" про стягнення з відповідача на користь позивача 3 209 756,00 грн та судових витрат.

11.01.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог з підстав зазначених вище у зазначеній постанові.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як уже зазначалось вище, правовідносини сторін у цій справі виникли у зв`язку із виконанням договору фінансового лізингу.

Частиною першою, сьомою статті 292 ГК України (в редакції чинній на час укладення договору) визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За приписами частин другої та третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України (в редакції чинній на час укладення договору) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з матеріалів справи, договір фінансового лізингу між позивачем та відповідачем був укладений 22.06.2020 року, отже під час дії Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997, який втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 04.02.2021 року.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 04.02.2021 року «цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.».

Таким чином, станом на день укладення сторонами по справі договору фінансового лізингу (22.06.2020), діяв попередній Закон України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997, який згідно п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 04.02.2021 підлягає застосуванню до правовідносин в межах даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997 за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно абз. 3 та 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997 лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997 передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Пунктом 6 частини 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997 передбачено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 04.02.2021 року також передбачено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 910/17196/21).

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

В межах даної справи судом встановлено, що на підставі укладеного 22.06.2020 між сторонами по справі Договору фінансового лізингу ТОВ «БГ Стандартбуд» отримало у лізинг транспорті засобами - два вживаних самоскида Renault К-440 з VIN-кодами НОМЕР_1 та VF631S354JD000213.

На час перебування вказаних транспортних засобів у власності ТОВ «ВФС Україна», що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, у листопаді 2021 року на вказаних автомобілях було вчинено низку порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті, про що, на підставі ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, було складено 39 постанов про адміністративні правопорушення (т.1, а.с. 64-102).

Проте вказані постанови були складені не на відповідальну особу ТОВ «БГ Стандартбуд», як лізингодержувача транспортних засобів за Договором фінансового лізингу, а на ТОВ «ВФС Україна» в особі директора.

Так відповідно до статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно підпункту 3 пункту 1 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 р. № 1197 (чинного на час укладення договору, надалі - Порядок № 1197) належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Підпунктом 5 пункту 3 Порядку № 1197 встановлено, що підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу.

Відповідно пункту 33 Порядку № 1197 внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, який користується транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу (лізингоодержувача), здійснюється у сервісному центрі МВС за заявою власника транспортного засобу (лізингодавця) (його уповноваженого представника) або належного користувача.

Отже, після укладання Договору фінансового лізингу №UKR43-0620F від 22.06.2020 позивач, як лізингодавець, так і відповідач, як лізингоодержувач, мали право здійснити дії щодо внесення до Реєстру відомостей про належного користувача транспортних засобів, проте вказаних дій обидві сторони договору не здійснили.

Оскільки відомості про належного користувача не були внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, то відповідальна особа у постановах про адміністративне правопорушення була вибрана у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 14-3 КУпАП.

Відповідно до ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Посилання апелянта на протиправність постанов про адміністративні правопорушення у зв`язку із відсутністю зазначення в них всієї обов`язкової інформації, не приймаються судом до уваги, оскільки вказані постанови є чинними, отже відповідно до ст. 298 КУпАП є обов`язковими для виконання.

На підставі викладеного, та враховуючи умови п.10.6 Загальних вимог Договору фінансового лізингу, апеляційний господарський суд дійшов висновків, що відповідач, як лізінгоодержувач, зобов`язаний був сплатити штрафи за порушення правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху під час користування обладнанням - транспортними засобами.

Судовим розглядом встановлено, що в лютому та травні 2022 року позивач сплатив суми штрафів, які були накладені за вчинені водіями відповідача адміністративні правопорушенні, в тому числі суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позивачем по справі надано разом із позовною заявою роздруковані електронні платіжні доручення на підтвердження сплати заявленої до стягнення суми збитків: №410 від 23.05.2022 на суму 890 200,00 грн., №411 від 23.05.2022 на суму 900 900,00 грн, №412 від 23.05.2022 на суму 938 228, 00 грн, № 413 від 23.05.2022 на суму 187 538,00 грн, №185 від 21.02.2022 на суму 75 100,00 грн., №184 від 21.02.2022 на суму 75 100,00 грн.

Відповідність копій роздрукованих електронних платіжних доручень оригіналам не ставилася під сумнів судом чи відповідачем.

З програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що 27.12.2022 до суду першої інстанції позивачем додатково надані ті ж самі платіжні доручення засвідченні працівником банку.

Отже, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що позивачем по справі надані неналежні докази сплати штрафів, в тому числі виконавчого збору та витрат виконавчого провадження разом із позовною заявою. Доводи апелянта з приводу порушення позивачем порядку подання доказів зазначених висновків суду не спростовують.

У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки правопорушення були вчинені іншою особою (водіями відповідача як користувача ТЗ ), позивач має право вимагати відшкодування сплачених сум штрафів з відповідача у якості збитків.

Втім, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 300-2 КУпАП у разі сплати особами, зазначеними у статті 14-3 цього Кодексу, штрафу протягом 10 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті така постанова вважається виконаною. У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

В матеріалах справи містяться 37 постанов про відкриття виконаних проваджень про примусове виконання постанов про адміністративні правопорушення, постанови про об`єднання виконавчих проваджень у зведені виконавчі провадження, постанови про розмір мінімальних та додаткових витрат виконавчих проваджень, які не оскаржені в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження», тому не ставляться під сумнів апеляційним господарським судом. (т. 1, а.с. 103-162, т. 2, а.с. 1-47).

Як назначалось судом вище, ТОВ «ВФС Україна» на рахунки Державної казначейської служби України було сплачено 3 209 756,00 грн, що включає в себе суми штрафів, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

За підрахунками суду апеляційної інстанції, постановами про адміністративні правопорушення накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів на відповідальну особу (керівника позивача) всього на суму 1 462 000,00 грн.

Проте позивач сплатив штрафи замість відповідача у подвійному розмірі на суму 2 924 000,00 грн, сплатив виконавчий збір всього на суму 275 400,00 грн та витрати виконавчого провадження всього на суму 10 356,00 грн.

Вказане стало можливим та невідворотним у зв`язку із порушенням термінів сплати штрафів згідно вимог ст. 300-2 та ч. 2 ст. 308 КУпАП.

Як стверджує апелянт, ТОВ «ВФС Україна» жодним чином не проінформувало відповідача про наявність вказаних постанов про адміністративні правопорушення.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що позивач повідомляв відповідача про винесення деяких постанов про адміністративне правопорушення по телефону, а також по електронній пошті. Але відповідач відмовився їх оплачувати, тому позивач в подальшому і не пропонував відповідачу оплатити всі інші постанови.

До відповіді на відзив позивачем надано суду першої інстанції паперову копію електронного доказу у вигляді роздрукованого листа щодо наявності двох постанов про адміністративні правопорушення від 30.12.2021 та від 05.01.2022 за № 5893 та 5307, який, за твердженням позивача, надісланий відповідачу на електронну адресу 21.02.2022, отже через півтора місця після їх складання (т. 2, а.с 124).

При цьому в додаткових поясненнях на позовну заяву, які подані відповідачем до суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», зазначив про відсутність подання позивачем доказів підтвердження про факт одержання вказаного листа відповідачем (т.2, а.с 164-173).

Отже, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що позивачем по справі надані належні докази на підтвердження обставин своєчасного інформування ТОВ «БГ Стандартбуд» з приводу наявності всіх 39 постанов про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що причинно-наслідковий зв?язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об?єктивний причинний зв?язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об?єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв?язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв?язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв?язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди) (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що за скоєнні у листопаді 2021 року водіями відповідача правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті передбачена відповідальність згідно вимог ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.

Проте сплата штрафів у подвоєному розмірі, в тому числі витрат виконавчого провадження та виконавчого збору з урахуванням вимог ст. 300-2 КУпАП та ч. 2 ст. 308 КУпАП, відбулась внаслідок безпосередніх дій (бездіяльності) позивача, оскільки в даному випадку позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач міг вплинути на своєчасність сплати адміністративних стягнень у вигляді штрафів за постановами про адміністративні правопорушення.

Апеляційний господарський суд вважає, що відсутність дій з боку позивача щодо термінового та своєчасного інформування ТОВ «БГ Стандартбуд» з приводу наявності вказаних постанов про адміністративні правопорушення, позбавило можливості відповідача, як лізингоодержувача, сплатити суми штрафів вчасно, чим уникнути подвоєння розміру штрафів та, в тому числі, уникнути звернення постанов до примусового виконання, що в свою чергу також призвело до нарахувань витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Отже наявний причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю позивача щодо своєчасного повідомлення відповідача про наявність постанов про адміністративні правопорушення та відсутністю сплати безпосередніх сум штрафів вчасно. А тому сплата штрафів у подвоєному розмірі (з урахуванням витрат виконавчого провадження та виконавчого збору) відбулась не з вини відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 908/3027/20).

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія судів дійшла висновків, що частково знайшли своє підтвердження доводи апелянта про те, що понесення витрат ТОВ «ВФС Україна» стало наслідком не винних дій відповідача, а виключно наслідком відсутності повідомлення відповідача про існування постанов про адміністративні правопорушення, оскільки відсутність факту поінформованості лізингоодержувача про накладення на нього адміністративного стягнення, об`єктивно позбавляє його можливості забезпечити своєчасну сплату штрафів.

Позивачем по справі не доведено наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача у вигляді несвоєчасної оплати штрафів та завданою шкодою позивачу, у розмірі сплаченої позивачем самостійно подвоєної суми штрафів, нарахувань витрат виконавчого провадження та виконавчого збору всього на суму 1 747 756,00 (1 462 000,00 (сума подвоєних штрафів) + 275 400,00 (сума виконавчого збору) + 10 356,00 (сума витрат виконавчого провадження).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь ТОВ "ВФС Україна" 1 462 000,00 грн збитків, завданих внаслідок сплати замість відповідача сум адміністративних стягнень у вигляді штрафів на підставі постанов про адміністративні правопорушення у не подвоєному розмірі.

У зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновків, що суд першої інстанції протиправно задовольнив позовні вимоги позивача про відшкодування збитків у повному обсязі на суму 3 209 756,00 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пунктом 2 ч. 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини, перевіривши відповідність рішення нормам процесуального права та застосування норм матеріального права, та враховуючи необґрунтоване задоволення судом першої інстанції позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає зміні, у зв`язку із чим апеляційна скарга ТОВ "БГ "СТАНДАРТБУД" підлягає частковому задоволенню.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2023 у справі №922/1181/22 у такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" (61124, м. Харків, вул. Сидоренківська, 54, код ЄДРПОУ 42042624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" (03680, м. Київ, Кільцева дорога, 20/1-А, код ЄДРПОУ 37164056) 1 462 000,00 грн збитків та 21930,00 грн судового збору.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" (03680,м. Київ, Кільцева дорога, 20/1-А, код ЄДРПОУ 37164056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "СТАНДАРТБУД" (61124, м. Харків, вул. Сидоренківська, 54, код ЄДРПОУ 42042624) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 39324, 51 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.06.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель