Рішення

від 05.06.2023 по справі 367/5185/22

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/5185/22

Провадження №2/367/2914/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

31 травня 2023 року м.Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участі секретаря Шлейко В.Ю.,

представника позивача Тищенко К.О. ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі судових засідань в м. Ірпінь цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування майном, -

ВСТАНОВИВ:

07.12.2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просило визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком, загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року є правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк».

Позивачу належить на праві власності житловий будинок, загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За позивачем таке право було зареєстровано відповідно до договору іпотеки.

Зазначають, що 23.02.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір кредиту №287 на суму 140 000 дол. США, на купівлю вказаної нерухомості. В якості забезпечення зобов`язання за кредитним договором №287 ОСОБА_3 як іпотекодавець передав в іпотеку вищевказаний житловий будинок.

Оскільки ОСОБА_3 не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання, позивач звернув стягнення на нерухоме майно іпотекодавця на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (п.4.5.3 Іпотечного договору) та звернувся до державного реєстратора, яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45113673 від 15.11.2021 року. Підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно була передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання відповідно до п.4.5.3 Договору іпотеки від 23.02.2007 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.11.2021 року №286933014 було зареєстроване право власності за АТ «Альфа-Банк» на житловий будинок, загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_3 втратив право власності на квартиру, він відповідно до ст.317 ЦК України втратив і право користування даним житловим будинком.

Зазначив, що кредитні кошти в даному випадку були отримані для купівлі нерухомості, а відтак чинний ЖК передбачає можливість виселення всіх осіб, які є зареєстрованими в житловому будинку. В даному житловому будинку зареєстровані 6 осіб.

Подальше проживання відповідача в житлі, що належить на праві власності позивачеві, та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа-Банк», у зв`язку із чим просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком, загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15.02.2023 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, задоволено клопотання позивача про витребування з Ворзельського старостинського округу Бучанської міської ради доказів щодо зареєстрованих осіб в житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувано запитувану інформацію.

Ухвалою суду від 06.03.2023 року задоволено клопотання представника позивача, змінено найменування позивача з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне Товариство «СЕНС БАНК».

На виконання ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 15.02.2023 року Ворзельським старостинським округом Бучанської міської ради надано інформацію щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

07.04.2023 року представником позивача до суду подано уточнену позовну заяву зі зміненим предметом позову Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування майном.

В підготовчому засіданні 17.04.2023 року представник позивача заявила клопотання, в якому просила не приймати до розгляду вказану уточнену позовну заяву, та повернути її позивачу. Ухвалою суду від 17.04.2023 року клопотання представника позивача задоволено, уточнену позовну заяву із зміненим предметом позову від 07.04.2023 року повернуто разом з додатками позивачу.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Тищенко К.О. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що в позовній заяві допущені технічні описки, а саме, кредитний договір №287 від 23.02.2007 року був укладений між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 , спірний житловий будинок розташований в смт.Ворзель Київської області. Відповідач втратив право користування житловим будинком з підстав втрати права власності на нього 26.11.2021 року і тому у позивача, як нового власника, є право виселення відповідача. Вимога звільнити житлове приміщення відповідачу не пред`являлася. ОСОБА_3 із сім`єю проживають у спірному житловому будинку.

Представник відповідача адвокат Вітусєвич Я.Ф. в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, єдиною підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, може бути ст.72 ЖК України. Натомість відповідач із сім`єю проживає у спірному житловому будинку. Щодо виселення відповідача позивачем вимог не заявлялось. Крім того, судом за позовом ОСОБА_3 було визнано неправомірним проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок за банком, скасовано відповідне рішення та визнано право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_3 . Рішення суду оскаржується і не набрало законної сили. При цьому в тій справі судом було забезпечено позов шляхом заборони зняття з реєстрації та виселення осіб, передачі будь-яких прав на це майно третім особам.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Договору кредиту №287 від 23.02.2007 року між позивачем (на момент укладання договору АКБ СР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_3 укладено договір кредиту, відповідно до якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 дол. США, що за курсом долара США до гривні, встановленим НБУ на день укладання договору, складає еквівалент 707000 грн., для придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 1035250,00 грн., що за визначеним на день укладання цього договору НБУ курсом складає еквівалент 205000,00 дол. США (а.с.12-14).

23.02.2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту №287, укладеним між сторонами 23.02.2007 року, нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0813 га (кадастровий номер 3210945600:01:072:0077) з цільовим призначенням будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-17).

Пунктом 4.5.3 договору іпотеки встановлено застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 23.02.2007 року ОСОБА_3 за згодою дружини ОСОБА_3 купив житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м.,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за суму 885 250 грн. (а.с.111-112).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2007 року ОСОБА_3 за згодою дружини ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,0813 га (кадастровий номер 3210945600:01:072:0077) з цільовим призначенням будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за суму 150 000 грн. (а.с.109-110).

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_3 з 10.08.1991 року перебуває в шлюбі із ОСОБА_3 (а.с.19).

З 15 жовтня 2019 року АТ "Альфа-Банк" є правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АКБ СР "Укрсоцбанк" (а.с.22-40).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 15.11.2021 року право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,0813 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0077, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за АТ "Альфа-Банк" (а.с.8-11, 137-138).

Як зазначено в позові, та не заперечувалось представником позивача, правовою підставою для реєстрації права власності за АТ "Альфа Банк" на нерухоме майно, стало застереження в п.4.5.3. Договору іпотеки від 23.02.2007 року, яке передбачало передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У спірному житловому будинку станом на 22.02.2023 року відповідно до інформації Ворзельського старостинського округу Бучанської міської ради зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.94).

12.08.2022 р. загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну повного найменування банку з Акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" на Акціонерне товариство "СЕНС БАНК" та скороченого найменування банку з АТ "АЛЬФА-БАНК" на АТ "СЕНС БАНК" (а.с.75-86).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі №761/5115/17 (провадження №14-391цс19) вказано, що: "одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна".

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі №753/72/17 (провадження №61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.

Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких не відступав і Верховний Суд, у цій категорії справ.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 сформулював правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону №898-IV, так і норма статті 109 ЖК України. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Підсумовуючи наведене, у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі №753/72/17 (провадження №61-18178св20) дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у житлі, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла. При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 (провадження №14-109цс22) викладено висновок, відповідно до якого загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення. Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

У разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій банком на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право позивача на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц (провадження №14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі №643/18788/15-ц (провадження №14-93цс19).

Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна.

Враховуючи норми статті 109 ЖК України та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.

У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №310/2950/18 (провадження №61-16820сво19) відступив від висновків щодо застосування статей 39-40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі №305/388/17 (провадження №61-37226св18) та від 20 лютого 2019 року у справі №334/7331/15-ц (провадження №61-15007св18), а саме, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, з посиланням на статтю 40 Закону України "Про іпотеку" та статтю 109 ЖК України наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла.

Отже, враховуючи норми статті 109 ЖК України та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, загальними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Як вбачається, позивачем в даній справі було пред`явлено позов про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що цей будинок було придбано за кредитні кошти.

Відповідно до Договору кредиту №287 від 23.02.2007 відповідачу було надано грошові кошти в сумі 140000 дол. США, що за курсом долара США до гривні, встановленим НБУ на день укладання договору, складає еквівалент 707000 грн., для придбання нерухомого майна, - житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 кв.м., житловою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 1035250,00 грн., що за визначеним на день укладання цього договору НБУ курсом складає еквівалент 205000,00 дол. США.

З наданого стороною відповідача копії договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 23.02.2007 року вбачається, що купівлю-продаж вказаного будинку було вчинено за суму 885250 грн..

Отже, спірний житловий будинок було придбано частково за кошти, отримані за кредитом.

За таких обставин, вважати спірний житловий будинок придбаним за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а отже, визнанню таким, що втратив право користування і виселенню з такого жилого приміщення без надання іншого відповідач не підлягає.

При цьому, походження різниці вартості майна не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти (зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №310/2950/18 (провадження №61-16820сво19)).

Крім того, позивачем не спростовувалося, що відповідач із сім`єю постійно проживає у спірному житловому будинку та зареєстровані у ньому , та не доведено належними і допустимими доказами наявність у відповідача іншого постійного житла, а також підстав для визнання його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, наслідком чого є фактичне позбавлення його права на житло та виселення.

Дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 13, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування майном, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Акціонерне Товариство «Сенс Банк», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714, адреса електронної пошти ccd@sensebank.com.ua, засоби зв`язку 0 (800)-50-20-50.

Представник позивача: Тищенко Кристіна Олександрівна, місто Київ, вул. Велика Васильківська 100, засоби зв`язку НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: адвокат Вітусєвич Ярослав Францович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_7 , засоби зв`язку НОМЕР_4 .

Повний текст рішення виготовлено 05.06.2023 року.

Суддя: О.В. Чернова