Постанова

від 30.05.2023 по справі 760/2297/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

30 травня 2023 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8539/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва

від 24 березня 2023 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення

в складі судді Калініченко О. Б.

у справі №760/2297/23 Солом'янського районного суду м. Києва

за скаргою ОСОБА_2

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни,

стягувач - ОСОБА_1

У С Т А Н О В И В:

В січні 2023 року ОСОБА_2 з підстав, визначених ст. 447 ЦПК України, звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я. О., в задоволенні якої ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07.03.2023 відмовлено.

10 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути із ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн, які він поніс під час розгляду судом скарги останнього на дії приватного виконавця.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та без врахування правових позицій Верховного Суду.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції при постановленні ухвали було проігноровано дотримання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки під час судового засідання 07.03.2023 було зроблено усну заяву про те, що протягом п'яти днів будуть подані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Вважав, що оскільки ОСОБА_2 не звертався до суду з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу, то суд проігнорував вимоги ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

Зазначав, що він є стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_3 від 17.06.2022, а ОСОБА_2 боржником. Під час розгляду скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця він подавав до суду пояснення, в яких заперечував проти задоволення скарги, та просив покласти судові витрати у справі на ОСОБА_2 .

На думку скаржника, оскільки боржнику було відмовлено в задоволенні скарги, то він, як стягувач, який заперечував проти задоволення скарги, за приписами статті 447 ЦПК України має право заявити про стягнення витрат на правничу допомогу.

Судом не взято до уваги, що згідно правового висновку Верховного Суду не подання сторонами попереднього розрахунку судових витрат, у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні таких витрат. Додав, що суд не врахував правової позиції, зазначеної Верховним Судом в постанові від 03.06.2020 у справі №211/1674/19, згідно якої наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Судом в порушення ст. 133, 137 ЦПК України проігноровано надані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази, які підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Також судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ст. 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", якими регламентовано, що розмір гонорару адвоката визначається за погодженням адвоката з клієнтом, може бути змінений за їх взаємною згодою; суд не має права змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Крім того, як на підставу скасування ухвали суду посилався на те, що боржник ОСОБА_2 зловживає своїми процесуальними правами, оскільки не маючи наміру виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, у зв'язку з чим стягувач вимушено поніс витрати на професійну правничу допомогу. Вважав, що за таких обставин у відповідності до вимог ч. 9 ст. 141 ЦПК України на ОСОБА_2 має бути покладено судові витрати повністю.

За наведених обставин, просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_2 подав відзив, в якому посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції, щодо відмови в ухваленні додаткового рішення, є обґрунтованим та відповідають вимогам закону, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Стягувач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Боржник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Приватний виконавець Левченко Я. О., належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності приватного виконавця.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями ст. 452 ЦПК України, якою визначено розподіл судових витрат за результатами розгляду скарги на дії/бездіяльність або рішення державного (приватного) виконавця, встановлено розподіл судових витрат між заявником та особою, дії якої оскаржуються. Також, відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_1 з першою заявою по суті не було подано до суду розрахунку судових витрат, які він очікує понести.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.

Статтею 452 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що у разі відмови в задоволенні скарги, судові витрати покладаються на заявника. При цьому дана норма не містить умови про те, що такими витратами мають бути обов'язково витрати органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Навпаки, з даної норми слідує, що у разі відмови в задоволенні скарги на заявника покладаються судові витрати, пов'язані з розглядом скарги.

Як вбачається із заяви про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 посилався на те, що під час розгляду скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця Левченко Я. О. ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу. Тобто ОСОБА_1 понесено судові витрати, пов'язані з розглядом скарги у даній справі.

Крім того, як вказує у свої постановах Верховний Суд, зокрема у справі №918/858/16, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.

Суд першої інстанції вищевказаного не врахував та як наслідок дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не входить до кола осіб, які у відповідності до вимог ст. 452 ЦПК України мають право на стягнення судових витрат, в даному випадку із заявника.

Щодо не надання ОСОБА_1 з першою заявою по суті розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

При цьому, за приписами ч. 1, ч. 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат на правничу допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як вже вказувалося вище, ОСОБА_2 подав до суду скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я. О.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подавав пояснення на скаргу ОСОБА_2 (том 1, а. с. 227-230), в яких заявив про понесені витрати, але не навів орієнтовного (попереднього) розрахунку судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. Також ОСОБА_1 до постановлення ухвали, якою ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні скарги на дії приватного виконавця, не звертався до суду з окремою заявою, в якій би зазначив орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу. Розрахунок витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 зазначив вже в заяві про ухвалення додаткового рішення, до якої і долучив докази понесення таких витрат.

Разом з тим, незважаючи на те, що ОСОБА_1 з першою заявою по суті - пояснення на скаргу не надано попереднього розрахунку судових витрат, які він очікував понести в суді першої інстанції, у суду були відсутні правові підстави для відмови в ухваленні додаткового рішення з цих підстав, з огляду на таке.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Так, у ряді постанов Верховного Суду у справах №922/676/21 від 14.12.2021, №905/716/20 від 08.04.2021, №916/2087/18 від 31.03.2021 та №922/3812/19 від 10.12.2020 зазначено, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Отже, подача попереднього розрахунку суми судових витрат на більш пізніх стадіях не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та правовими висновками Верховного Суду.

Отже, наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що в силу ст. 376 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення.

Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як вже вказувалося вище, з першою заявою по суті - поясненнями ОСОБА_1 заявив, що ним будуть понесені витрати на правничу допомогу, а 10.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, до суду надано наступні докази: Договір №2/2023 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2023, укладений між Адвокатським об'єднанням "Український правовий альянс" в особі адвоката Кострюкова Валерія Івановича (далі - адвокатське об'єднання) та Гапоненком Р. І. (далі - клієнт) (надалі Договір); Акт наданих послуг №1 від 08.03.2023 до Договору про надання правничої допомоги від 08.02.2023. (том 1, а. с. 247-248).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу, яка полягає в представленні інтересів в судових і досудових справах, у тому числі підготовка адвокатського запиту в інтересах клієнта, представлення інтересів в судах всіх інстанцій, установах, організаціях, підприємствах.

В пункті 3 Договору сторони погодили, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському об'єднанню за надану в межах цього Договору правову допомогу, встановлюється в сумі 3 000,00 грн за одну годину роботи адвоката, що оплачується клієнтом протягом трьох робочих днів з дати стягнення коштів з боржника на якого покладається судом про відшкодування правової допомоги клієнту.

На підтвердження факту надання адвокатським об'єднанням клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору адвокатським об'єднанням складається акт наданих послуг (правової допомоги) і направляється або вручається під розписку клієнту.

Згідно Акту наданих послуг №1 від 08.03.2023, адвокатським об'єднанням надано ОСОБА_1 наступні послуги:

1) підготовка та подання до суду клопотання про передання скарги ОСОБА_2 на розгляд в межах справи №760/18377/20 (2 год. 00 хв.);

2) аналіз судової практики та діючого законодавства, підготовка та подання до суду пояснень на скаргу ОСОБА_2 (6 год. 00 хв.).

В даному Акті наданих послуг №1 зазначено, що загальна сума гонорару за надані послуги становить 18 000,00 грн.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 під час розгляду скарги в суді першої інстанції поніс витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, докази на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 подав у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Згідно із ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Положеннями частини першої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги, а під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 (стягувач) поніс витрати на правничу допомогу, на підтвердження чого надав належні докази, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню, з огляду на таке.

Як вже вказувалося вище, ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витратна правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В частині 6 статті 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що до заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 долучив докази надсилання ОСОБА_2 копії заяви про ухвалення додаткового рішення (том 1, а. с. 257-258 на звороті).

Також в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_2 , в якій останній зазначив про те, що він ознайомився із заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (том 1, а. с. 261).

Однак, ОСОБА_2 не подавав до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу, у відповідності до вимог ч. 5, ч. 6 ст. 137 ЦПК України.

Поряд з цим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що згідно практики Верховного Суду, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися в ці правовідносини, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Як вбачається з Акту наданих послуг №1 від 08.03.2023, до послуг включено підготовка та подання клопотання про передання скарги на розгляд в межах справи №760/18377/20, в якій був вирішений цивільно-правовий спір. Проте, в задоволенні даного клопотання відмовлено судом, оскільки процесуальним законодавством не передбачено подання даного клопотання взагалі.

Таким чином, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ОСОБА_1 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета розгляду, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та про необхідність стягнення з ОСОБА_2 вартості витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Беручи до уваги те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустився порушення норм процесуального права, то ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового рішення в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Оскільки скаржник просив скасувати ухвалу та повністю задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, а колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити заяву ОСОБА_1 а про ухвалення додаткового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 а (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 05 червня 2023 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

А. М. Стрижеус