Ухвала

від 06.07.2023 по справі 760/2297/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 760/2297/23

провадження № 61-9955ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни, стягувач - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я. О., у якій просив визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Левченко Я. О. щодо повідомлення про залишення за собою стягувачем нереалізованого майна; заборонити використовувати вказане повідомлення; зобов`язати запропонувати співвласникам частку майна і тільки після їх відмови від придбання частки боржника передати кредитору зазначене майно; скасувати повідомлення.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Я. О., заінтересована особа - ОСОБА_2 , відмовлено.

10 березня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути із

ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн, які він поніс під час розгляду судом скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.

Відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що така заява є необґрунтованою, а витрати на професійну правничу допомогу - недоведеними. Зазначено, що ОСОБА_2 при поданні письмових пояснень не надав відповідного розрахунку понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, в наданому до заяви про ухвалення додаткового рішення договорі відсутня інформація про справу, в рамках якої надається адвокатом правова допомога, подані пояснення підписані безпосередньо ОСОБА_2 , а у задоволенні клопотання про передання скарги на розгляд в межах справи № 760/18377/20, яке підготував адвокат, було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року (повний текст складено 05 червня 2023 року) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення. Ураховуючи, що ОСОБА_2 під час розгляду скарги в суді першої інстанції поніс витрати на професійну правничу допомогу, заявив про них з першою заявою по суті та надав докази на підтвердження їх понесення у строк, визначений частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, наявні правові підстави для відшкодування на його користь витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд, з огляду на критерії обґрунтованості, пропорційності та розумності розміру зазначених судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.

04 липня 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржене судове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, а також постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц,

від 16 вересня 2021 року у справі № 465/3424/10-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 912/1583/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 761/17063/20,

від 22 травня 2023 року у справі № 187/1493/21, а також не дослідив належним чином докази, які підтверджують понесення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.

Посилається заявник на те, що ОСОБА_2 при поданні письмових пояснень не надавав відповідного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та договору про надання правової допомоги. Крім того, в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджує оплату заявлених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Кострюкова В. І.

Зауважує, що судові витрати, понесені сторонами при розгляді скарги на дії державного виконавця, можуть бути розподілені лише між заявником та особою, дії якої оскаржуються.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія судів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються (частина перша статті 450 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Водночас для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Встановивши, що ОСОБА_2 , як заінтересована особа - стягувач, під час розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, у задоволенні якої було відмовлено, поніс витрати на професійну правничу допомогу, заявив про них з першою заявою по суті та надав докази на підтвердження їх понесення у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для їх відшкодування. Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема зменшуючи його, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поданим доказам їх понесення (договір №2/2023 про надання правової (правничої) допомоги від 08 лютого 2023 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Український правовий альянс» в особі адвоката Кострюкова В. І. та Гапоненком Р. І., акт наданих послуг № 1 від 08 березня 2023 року), реальності та необхідності послуг. Статус адвоката Кострюкова В. І. підтверджується відкритими даними Єдиного реєстру адвокатів України.

Колегія суддів вважає, що визначений судом апеляційної інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Необґрунтованими є посилання касаційної скарги на відсутність підстав для розподілу судових витрат, понесених заінтересованою особою, а саме стягувачем, при розгляді скарги на дії приватного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України, з огляду на те, що справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі

№ 1915/1868/2012, постанови Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 705/1140/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 161/11923/20).

Не подання ж учасником справи попереднього розрахунку суми судових витрат є правом, а не обов`язком суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанова Верховного Суду

від 22 червня 2023 року у справі № 912/164/20).

Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Ураховуючи наведене, зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення не виявлено порушення судом апеляційної інстанції норм ЦПК України. Правильність застосуваннявказаних вище норм права не викликає розумних сумнівів.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року є необґрунтованою, отже у відкритті касаційного провадження належить відмовити відповідно до положень частини четвертої статті 394 ЦПК України.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни,стягувач - ОСОБА_2 - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович