Постанова

від 31.05.2023 по справі 753/7278/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5647/2023

Справа 753/7278/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Гусак О.С. в м. Київ 13 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори про зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила зобов`язати державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори видати їй свідоцтво про право на спадщину у вигляді земельної ділянки пл. 0,1000 га., кадастровий № 8000000000:90:009:0100, яка розташована по АДРЕСА_1 , та житловий будинок № 26-а за цією ж адресою, які належали ОСОБА_3 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача, ОСОБА_3 , якою 29 січня 2011 року було складено заповіт на ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно.

18 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про отримання свідоцтва про право на спадщину на підставі вказаного заповіту до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори, однак на даний час так і не отримала свідоцтво про право на спадщину. 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 отримала на руки від нотаріуса Трапезнікової З.О., яка веде спадкову справу, три запити до компетентних органів, які були нею направлені, отримані від них документи та передані державному нотаріусу. В телефонному режимі нотаріус Трапезнікова З.О. повідомила ОСОБА_1 , що підготує свідоцтво і направить позивачу, однак під час особистої зустрічі повідомила, що свідоцтво надавати не буде, підстав даного рішення не повідомила, письмової відмови не надала. 05 липня 2022 року нею подано до Головного управління юстиції України скаргу на бездіяльність державного нотаріуса, дії якої вважає незаконними.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що згідно встановлених судом обставин, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини після смерті матері не подавали, проте вказана обставина не має значення для вирішення справи, оскільки вони постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується фактом реєстрації їх місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, і про відмову від спадщини не заявили, а тому у відповідності з положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину. Позивачем була надана інформація та докази того, що ОСОБА_4 проживав за однією адресою з померлою, але в різних будівлях, так як на території домоволодіння знаходиться 3 будівлі і кожна з них має різні номери, тобто суд не з`ясував даний факт повно та об`єктивно і вирішив, що ОСОБА_4 проживав разом з померлою постійно.

Також судом не було враховано і проігноровано ст. 1241 ЦК України. ОСОБА_3 не мав права на обов`язкову частку в спадщині, так як він не є пенсіонером і йому не була призначена пенсія. Тобто ОСОБА_3 не подавав заяву про отримання спадщини та не є особою, яка має право на обов`язкову частку.

Крім того, суд встановив, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року в справі № 753/7502/21 їй відмовлено в позові, таким чином, із змісту рішення вбачається, що ОСОБА_1 не є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 . Позивач не погоджувалася з такими висновками, оскільки під час розгляду справи нею надано суду два заповіти, складені на її користь 29 січня 2011 року та 14 липня 2016 року, і на підставі заяви ОСОБА_1 відкрита спадкова справа. На даний час спадкоємцем за заповітом є позивач, договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна визнано недійсними і жодних інших спадкоємців у спадковій справі немає. Крім того, рішення в справі № 753/7502/21 не набрало законної сили, оскільки ОСОБА_1 скористалась правом апеляційного оскарження.

Вказувала, що судом проігноровано скаргу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України на бездіяльність нотаріуса, відповідь на дану скаргу та листування позивача з нотаріусом.

Наголошувала, що лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини права на спадкування, за законом одержують особи, визначені у ст. 1261 - 1265 ЦК України.

Вважала. що суд формально поставився до розгляду питання про зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, помилково акцентував увагу на спадкуванні за законом, а повинен був врахувати те, що спадкування відбувається за заповітом, не з`ясував факту позбавлення права на обов`язкову частку у спадкуванні, не дослідивши відповідні докази.

Від відповідача Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшло пояснення по суті апеляційної скарги. В поясненні відповідач зазначала, що оскільки станом на 01 квітня 2023 року запис про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на прилеглу земельну ділянку за ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишено без змін, а також не надані правовстановлюючі документи на частину житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , які підтверджують право власності ОСОБА_3 на вказане майно, видати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 на майно померлої ОСОБА_3 вбачається неможливим.

В судове засідання сторони не з?явились, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштові та електронні адреси.

Від відповідача Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшов лист з проханням розглядати справу у відсутності їх представника.

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про перенесення судового засідання, обґрунтоване перебуванням у відрядженні в іншому місті з 29 травня по 07 червня 2023 року, докази перебування представника позивача у відрядженні до клопотання додані не були.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що дана справа перебуває в провадженні апеляційного суду з 29 березня 2023 року, при цьому в апеляційній скарзі стороною позивача вже викладені його доводи, відтак відсутність позивача або його представника під час розгляду апеляційної скарги судом жодним чином не порушує процесуальні права позивача.

Враховуючи наведене, оскільки позивач належним чином обізнана про рух справи та повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, її неявка не перешкоджає розгляду справи, оскільки докази поважності причин неявки в судове засідання представника позивача до клопотання не додані, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи у відсутності сторони позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а також нею обрано спосіб захисту, неефективний для захисту її порушеного права у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що за законом матиме право, заповідає ОСОБА_1 (а. с. 9).

Крім того, 29 січня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким земельну ділянку пл. 0,1000 га., кадастровий номер 8000000000:90:009:0100, яка розташована по АДРЕСА_1 , та житловий будинок АДРЕСА_1 , заповідає ОСОБА_1 (а. с. 23).

На а. с. 7 знаходиться копія свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 серпня 2007 року, яким посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_3 , і спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 ; на земельній ділянці розташовані житловий будинок житловою площею 31,50 кв.м. з дерева літ. "А", житловий будинок житловою площею 7,4 кв.м. з дерева літ. "Б", сарай "Г", вбиральня "З", погріб "К", спорудження № 1-4, І, V.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 8).

На а. с. 24 знаходиться копія довідки, виданої КП УЖГ Дарницького району м. Києва ЖЕД № 207 від 11 квітня 2012 року, в тому, що в житловому будинку АДРЕСА_1 , який складається з буд. літ. "А", буд. літ. "Б", буд. літ. "В", проживають та прописані 13 осіб, в тому числі ОСОБА_3 , сини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , невістки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , онуки ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , дружина онука ОСОБА_11 , чоловік онуки ОСОБА_12 , правнуки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

13 серпня 2020 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З.О. заведено спадкову справу № 445/2020 року до майна померлої ОСОБА_3 (а. с. 22).

Згідно листа Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори від 01 жовтня 2022 року на адресу суду, 13 серпня 2020 року нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 445/2020 на підставі заяви спадкоємиці за заповітом ОСОБА_1 ; оскільки у спадкоємиці були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а саме право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, ОСОБА_1 було надано всі необхідні запити до органів БТІ та ДЗК. В рамках підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане майно було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою зареєстровані за позивачем ОСОБА_1 на підставі цивільно-правових угод: договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий № 8000000000:90:009:0100, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М. 26 грудня 2016 року за реєстровим № 4887; договір купівлі-продажу 33/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М. 26 грудня 2016 року за реєстровим № 4885; договір дарування 67/100 часток житлового житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М. 07 грудня 2016 року за реєстровим № 4530; оскільки на момент видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельної ділянки за тією ж адресою вказане майно зареєстроване за ОСОБА_1 , видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, про що ОСОБА_1 була повідомлена.

На а. с. 43 - 44 знаходиться Інформація від 07 червня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а також витяг з ДЗК, згідно яких право власності на земельну ділянку з кадастровим № 8000000000:90:009:0100 26 грудня 2016 року зареєстроване за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07 грудня 2016 року та договору купівлі-продажу від 26 грудня 2016 року.

На а. с. 50 знаходиться копія листа Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори від 15 червня 2022 року на ім`я ОСОБА_1 , яким повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_3 , що складається з житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вказані об`єкти зареєстровані за іншою особою.

На а. с. 48 знаходиться копія листа Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори від 05 липня 2022 року на ім`я ОСОБА_1 , яким повторно повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_3 , що складається з житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вказані об`єкти зареєстровані за іншою особою.

На а. с. 54 - 60 знаходиться копія рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в справі № 753/11366/19 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , треті особи приватний нотаріус КМНО Герасименко В.М., ОСОБА_5 , про визнання правочинів недійсними, яким позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу 33/100 часток домоволодіння від 26 грудня 2016 року, укладений представником ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 грудня 2016 року, укладений представником ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

На а. с. 61 - 63 знаходиться копія листа Міністерства юстиції України на ім`я ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року про розгляд її звернення, згідно якого проведеною перевіркою встановлено, що оскільки у спадкодавця ОСОБА_3 відсутнє майно, яке могло бути предметом спадкування, та власником якого ОСОБА_1 уже є, тому видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, і про ці факти її неодноразово повідомлено та надані письмові роз`яснення листами Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори від 15 червня 2022 року, 05 липня 2022 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), а також у інших постановах, зокрема від 22 лютого 2023 року в справі № 489/3691/20 (провадження № 61-13266ск21), викладено правовий висновок, згідно якого завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про нотаріат», яка узгоджується з положеннями глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Згідно з частиною четвертою статті 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Аналогічна вимога міститься у частині третій глави 13 Порядку № 296/5.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину врегульовано главою 10 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків (пункт 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (пункт 4.10 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів (пункт 4.12 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.16 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5).

Отже, згідно вимог чинного законодавства нотаріальні дії вчиняються нотаріусами відповідно до наданих їм повноважень та із дотриманням визначеної законом процедури.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц.

В даній справі судом першої інстанції встановлено наявність спору про право щодо спадкового майна між позивачем та іншою особою - ОСОБА_6 .

Такі висновки є правильними, враховуючи, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , та рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року в справі № 753/7502/21 в позові відмовлено.

Доводи апеляційної скарги, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, інших спадкоємців у спадковій справі немає, а рішення в справі № 753/7502/21 від 18 листопада 2022 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_6 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , не набрало законної сили та оскаржується нею а апеляційному порядку, а також, що суд неповністю з`ясував обставини прийняття спадщини батьком ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , який в дійсності не проживав за однією адресою з померлою, про що нею надано відповідні докази, і що ОСОБА_4 не мав права на обов`язкову частку в спадщині, не спростовують, а навпаки, підтверджують висновки суду першої інстанції про неможливість розгляду вимог про оскарження дій нотаріуса до вирішення спору про право ОСОБА_6 на спадщину, з огляду на те, що такий спір ініційований самим позивачем у даній справі ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд помилково акцентував увагу на спадкуванні за законом, хоча спадкування здійснюється за заповітом, не з`ясував факту позбавлення права на обов`язкову частку в спадкуванні, не дослідив докази.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц (провадження № 61-3156св18) викладено висновок, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 (провадження № 61-40053св18) Верховний Суд також зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта, тобто суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 01 березня 2021 року в справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) та від 07 грудня 2022 року в справі № 205/2974/21 (провадження № 61-7576св22), які були належно враховані судом першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що вимог про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні ОСОБА_1 не заявлялось.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання нотаріуса вчинити дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції, зокрема видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, не є належним способом захисту права і не підлягали задоволенню в будь-якому випадку.

Виходячи із вищевикладеного, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано належної оцінки відповіді Міністерства юстиції України від 20 липня 2022 року на скаргу ОСОБА_1 , а також листуванню позивача з державним нотаріусом, якому було направлено рішення суду від 20 січня 2022 року в справі № 753/11366/19 про скасування договорів купівлі-продажу частини спадкового будинку та земельної ділянки, однак який надав аналогічну відповідь про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з реєстрацією права на це майно за іншою особою.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильного ухвалення рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.