Постанова

від 30.05.2023 по справі 903/626/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Справа № 903/626/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Любомльської міської ради Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.23р. у справі №903/626/21 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 31.03.2023)

за позовом Любомльської міської ради Волинської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області Литвинюк Андрій Миколайович

про скасування рішення про державну реєстрацію права та припинення права власності

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Костюченка С.

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.03.2023 у справі №903/626/21 за позовом Любомльської міської ради Волинської області до ТОВ "Любомль-ринок", третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор Реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області Литвинюк Андрій Миколайович про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності - відмовлено.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що відповідач подав державному реєстратору документи, передбачені п. 41 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на торговий павільйон. За таких обставин рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області Литвинюка А.М. від 16.02.2016 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Любомль-ринок» на торговий павільйон, загальною площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, є законним, а тому відсутні підстави для його скасування.

Також місцевий господарський суд зазначив, що вимога позивача припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" на торговий павільйон, загальною площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул.1-го Травня, 32, Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850153507233 не підлягає до задоволення, оскільки вона є похідною від вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 16.02.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, зокрема, що підчас розгляду справи в суді першої інстанції не було належним чином досліджено докази по справі надані позивачем, та не прийнято до уваги, що згідно Декларації про готовність до експлуатації об`єкта «Нове будівництво торгових павільйонів на вул. 1-го Травня, 32 в м. Любомль», зареєстрованої Управлінням ДАБІ у Волинській області 20.01.2016 за номером ВЛ 142160201131, будівництво торгових павільйонів здійснювалось за адресою вул. Дружби, 3 м. Любомль, а тому при винесені оскаржуваного рішення Господарським судом Волинської області не було дотримано вимог ст. 86, 237 ГПК України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судове засідання, що відбулося 30.05.2023 року з`явився представник відповідача, позивач та третя особа не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Визначальним з урахуванням наведених норм є можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, а не явка в судове засідання представників сторін/учасників.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість завершення розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

13.09.2011 між Любомльською міською радою як орендодавцем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" як орендарем було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства.

Згідно з п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного комунального підприємства «Любомль ринок» (надалі підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки від 12.07.2011 року нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Волинська область м. Любомль, вул. Дружби, 3, вартість якого становить 494030,00 грн., у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю станом на 01.10.2011 року 81719,38 грн. (перелік майна згідно додатку 1). Земельні ділянки речового ринку м. Любомль, вул. Дружби, 3, площею 1,5638 га та продовольчого ринку м. Любомль, 1-го травня, 32 площею 0,3044 га, що належать територіальній громаді м. Любомль та перебувють в постійному користуванні у Державному комунальному підприємстві «Любомль ринок» у відповідності до державного акту серія ЯЯ № 035254 від 20.10.2004 року та відповідно до витягу з технічної документації по грошовій одиниці земель від 04.07.2011 року № 714/13.3 становить 1311246,30 гривень та витягу з технічної документації по грошовій оцінці земель від 04.07.2011 №713/13.3 становить 304369,56 гривень.

Всього передається майна на загальну вартість 2109645,86 гривень: в тому числі основні фонди 494030,00 гривень; земельні ділянки 1615615,86 гривень.

30.09.2011 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове володіння та користування наступні об`єкти за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32: туалет на продовольчому ринку; павільйон на продовольчому ринку; водопровід та каналізації; благоустрій території; будівництво стіни та влаштування воріт на продовольчому ринку; земельну ділянку продовольчого ринку площею 0,3044 га та об`єкти які знаходяться за адресою м. Любомль вул. Дружби, 3: туалет на речовому ринку; будівництво стіни на речовому ринку; благоустрій території; скважина на речовому ринку; земельну ділянку речового ринку площею 1,5638 га, що підтверджується копією акту приймання передачі від 30.09.2011.

01.08.2012, 24.05.2015, 28.03.2018 до договору оренди цілісного майнового комплексу від 13.09.2011 було укладено додаткові угоди.

18.08.2015 ТОВ «Любомль - ринок» надіслало на адресу голови Любомльської міської ради лист про початок будівництва торгового павільйону по вул. 1-го Травня, 32.

17.06.2015 ТОВ «Любомль-ринок» було отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32.

У 2015 році було розроблено проект на будівництво павільйону за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32.

06.07.2015 ТОВ «Любомль - ринок» було отримано від ДАБІ у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт «Нове будівництво торгових павільйонів по вул. 1-го Травня, 32 в м.Любомль, Волинської області». Станом на 18.12.2015 виготовлено технічний паспорт на торгові павільйони.

20.01.2016 року ТОВ «Любомль - ринок» отримано від ДАБІ у Волинській області декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності.

16.02.2016 державним реєстратором Литвинюком Андрієм Миколайовичем Реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на торговий павільйон площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32., за ТОВ "Любомль-Ринок", номер запису про право власності 13276314.

Позивач вважаючи, що рішення державного реєстратора від 16.02.2016, індексний номер 28265979, про державну реєстрацію права власності на торговий павільйон за ТОВ "Любомль-ринок", площею 56,2 кв.м., за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850153507233, порушує його право, як власника земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний торговий павільйон, у липні 2021 року звернувся до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності відповідача на торговий павільйон площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул.1-го Травня, 32, Волинської області.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст.143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками даного спору, земельна ділянка за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32 перебуває в комунальній власності.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, пункт 37 постанови КГС ВС від 21.03.2023 року у справі №910/1562/22).

Отже, наявність у відповідача права власності на торговий павільйон, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, а також наявність в державному реєстрі відповідних відомостей щодо речових прав на вказаний об`єкт нерухомості стосуються, в тому числі, прав та інтересів Любомльської міської ради Волинської області, яка представляє інтереси територіальної громади, як власника відповідної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення (ч.2 ст.16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Частинами 1 та 4 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка продовольчого ринку м. Любомль, площею 0,3044 га, що належать територіальній громаді м. Любомль та перебувала в постійному користуванні у Державному комунальному підприємстві «Любомль ринок» у відповідності до державного акту серія ЯЯ № 035254 від 20.10.2004 року, була передана відповідачу в оренду разом з цілісним майновим комплексом Державного комунального підприємства «Любомль ринок» згідно пункту 1.1. договору оренди цілісного майнового комплексу від 28.09.2011 року (т.1, а.с. 7-9).

Відповідно до акту приймання-передачі від 30.09.2011, який є додатком до договору оренди цілісного майнового комплексу, Любомльською міською радою було передано у тимчасове користування ТОВ «Любомль-ринок», зокрема, земельну ділянку за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32 (т.1, а.с. 10).

З наведеного слідує, що відповідач став землекористувачем земельної ділянки площею 0,3004 га, що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.09.2011.

Відповідно до п. ґ) ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

При цьому, право користування чужою земельною ділянкою для забудови врегульовано главою 16-1 Земельного кодексу України. Відповідно до положень частини 1 статті 102-1 зазначеного Кодексу право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Наведена норма кореспондується з положеннями статей 413-415 Цивільного кодексу України, згідно з якими власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором, а також має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Натомість, доказів надання міською радою відповідачу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, саме для забудови у відповідності до ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 413 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

Наведене свідчить, що торговий павільйон був збудований ТОВ "Любомль-ринок" на земельній ділянці, що знаходиться в комунальній власності, без згоди власника земельної ділянки Любомльської міської ради.

Цивільний кодекс України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому ч. 2 вказаної статті визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів, документів про виділення земельної ділянки для будівництва.

Вказана правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №915/1376/17 та від 11.02.2020 у справі №915/572/17.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ТОВ "Любомль-ринок" не отримувало від власника земельної ділянки дозволу на її забудову, у відповідності до ст.102-1 Земельного кодексу України та ст. 413 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що побудоване відповідачем нерухоме майно (торговий павільйон площею 56,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32) є самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, а в силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 цієї статті, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Оцінюючи доводи відповідача про надіслання повідомлення Любомльській міській раді про початок встановлення торгових павільйонів по вул. 1-го Травня 32, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказане повідомлення (т. 1, а.с 36) не містить інформації про намір відповідача будувати саме об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності, а лише містить інформацію про намір відповідача встановити торгові павільйони, які у відповідності до ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» можуть мати статус тимчасових споруд і встановлюється без улаштування фундаменту.

Таким чином, вказане повідомлення не може свідчити про обізнаність позивача щодо початку будівництва відповідачем саме нерухомого майна, а також не є підставою вважати, що відповідачем отримано дозвіл міської ради на забудову земельної ділянки.

Окрім того, судом першої інстанції невірно було встановлено обставини справи щодо присвоєння поштової адреси торговому павільйону відповідача, оскільки з наявної в матеріалах справи копії довідки Любомльської міської ради №48 від 08.02.2016 (т.1 а.с.187) вбачається, що за адресою: вул. 1-го Травня,32, м. Любомль знаходяться торгові контейнери. Тобто фактично, вказаною довідкою підтверджено поштову адресу майнового комплексу ринку у м. Любомль.

Натомість рішення міської ради чи її виконавчого органу про присвоєння поштової адреси саме торговому павільйону відповідача, як окремому об`єкту нерухомого майна, в матеріалах справи відсутнє.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При цьому, формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (визнання права власності за рішенням суду за умов надання власником земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване майно).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22.04.2020 №207233894 вбачається, що підставою виникнення права власності ТОВ "Любомль-Ринок" на торговий павільйон загальною площею 56,2 кв.м., розташованого по вул. 1-го Травня, 32 в м. Любомль є декларація про готовність об`єкта до експлуатації ВЛ №142160201131 видана 20.01.2016, технічний паспорт №839-2015 виданий 18.12.2015, довідка №48 виконавчого комітету Любомльської міської ради від 08.02.2016.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зареєстроване право власності на вказаний торговий павільйон за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не спростовує встановленого судом факту самочинності будівництва вказаного майна.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 сама по собі державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Таким чином, за встановленими у даній справі обставинами ТОВ «Любомль-ринок» не набуло право власності на самочинно збудоване ним нерухоме майно (торговий павільйон) у порядку, встановленому ст. 376 ЦК України, а тому позовні вимоги про припинення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна задоволенню не підлягають.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою у даній справі не зазначено в якості підстави позовних вимог положення ст. 376 ЦК України, натомість позивач доводив, що відповідачем було збудовано тимчасову споруду в розумінні ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та враховуючи, що торговий павільйон не мав ознак нерухомого майна, відповідач не мав права на реєстрацію в державному реєстрі права власності на вказаний об`єкт.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Наведене спростовує доводи відповідача зазначені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем не було дотримано визначеної процесуальним законодавством процедури щодо зміни підстав позову.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи вищевикладене, встановивши відсутність у відповідача права на забудову земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 376, 413 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права власності на торговий павільйон, помилково відмовив в позові у вказаній частині лише з підстав, що такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора від 16.02.2016.

Судом першої інстанції при вирішені даного спору помилково не застосовано ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 376, 413 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та не враховано, що предметом спору у даній справі є приватний інтерес Любомльської міської ради, що стосується насамперед захисту її прав як власника земельної ділянки від неправомірного набуття речових прав ТОВ «Любомль-ринок» на торговий павільйон ( об"єкт нерухомого майна), який побудовано відповідачем на земельній ділянці позивача без його згоди. Натомість, саме позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора у даній справі є похідними.

Відтак, суд першої інстанції при розгляді даного спору не досліджував підстави набуття права власності відповідача на торговий павільйон та не встановив, що вказане нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва в розумінні ст. 376 ЦК України, а тому у відповідності до ч. 2 вказаної статті відповідач не набув права власності на вказане майно.

Відповідно до ч.4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права власності на торговий павільйон підлягає зміні в мотивувальній частині, з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

Водночас колегія звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції враховано, що позивач у даній справі вже звертався до суду за захистом свого порушеного права до ТОВ "Любомль-ринок" з позовними вимогами про скасування запису про державну реєстрацію права власності ТОВ "Любомль-ринок" на торговий павільйон, площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області. При цьому, підставами позову позивач зазначив, зокрема, що вчинення реєстратором запису щодо реєстрації права власності на приміщення - торговий павільйон, площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, порушує права позивача, як власника земельної ділянки на розпорядження землею.

Однак, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2021 року у справі №903/512/20 відмовлено в задоволені позовних вимог з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Окрім того, судом у вказаній постанові зазначено, зокрема, що у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції (яка діяла на час розгляду позовної заяви судом першої інстанції), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (т.1, а.с. 56).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що при розгляді даного спору судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не набув права власності на торговий павільйон за адресою: вул. 1-го Травня,32, м. Любомль, оскільки вказаний об`єкт є самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28265979 від 16.02.2016 про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" на торговий павільйон, площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850153507233 підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Любомльська міська рада в своїх письмових поясненнях (т.1, а.с. 208) зазначає, що про порушення права їй стало відомо 25.03.2020 - з дня розгляду заяви ТОВ «Любомль-ринок» про передачу в оренду земельної ділянки кадастровий №0723310100:01:000:1076, площею 0.0922 га строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, яка знаходиться під їхнім нерухомим майном (торговий павільйон) за адресою м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, до якого було долучено копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №92975758 від 27.07.2017 року.

При цьому, доводи відповідача про те, що міська рада повідомлялася про початок встановлення торгових павільйонів по вул. 1-го Травня, 32 листом відповідача від 18.08.2015 року вих №238 (т.1, а.с. 36), не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вказаний лист містить інформацію про початок встановлення торгових павільйонів, які позивач добросовісно вважав тимчасовими спорудами. У підтвердження оцінки вказаних торгових павільйонів, як тимчасових споруд, позивачем було надано суду висновок експерта (т1., а.с. 101-105), який лише під час розгляду даної справи в суді першої інстанції було спростовано іншим висновком судового експерта та встановлено статус торгівельних павільйонів, як об`єкту нерухомого майна, а не тимчасової споруди (т.2, а.с. 176-179).

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що саме 25.03.2020 року Любомльській міській раді стало відомо, що право власності на торговий павільйон, який розташований за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, зареєстрований за ТОВ «Любомль-ринок», та як наслідок з цього часу починається перебіг строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що з позовною заявою у даній справі позивач звернувся 26.07.2021 року (т.1,а.с. 60), колегія суддів дійшла висновку, що Любомльською міською радою не було порушено трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності у даній справі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права

Оскільки судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин застосовано ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 376, 413 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та не враховано, що предметом спору у даній справі є приватний інтерес Любомльської міської ради, що стосується насамперед захисту її прав як власника земельної ділянки від неправомірного набуття речових прав ТОВ «Любомль-ринок» на торговий павільйон, який побудовано відповідачем на земельній ділянці позивача без його згоди, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права власності на торговий павільйон та скасування рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги позивача здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору. При цьому, враховуючи підстави задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає правових підстав для покладення судових витрат за проведення будівельно-технічної експертизи (здійсненої на замовлення позивача при подачі позовної заяви до в розмірі 7191,36 грн.) на відповідача.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Любомльської міської ради Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.23р. у справі №903/626/21 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.23р. у справі №903/626/21 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" на торговий павільйон змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. Рішення Господарського суду Волинської області від 22.03.23р. у справі №903/626/21 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

4. Позов Любомльської міської ради Волинської області в частині позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права - задоволити.

5. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28265979 від 16.02.2016 про державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" на торговий павільйон, площею 56,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 850153507233.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомль-ринок" (ЄДРПОУ 37626748, Волинська обл., м.Любомль, вул. Першого Травня 32) на користь Любомльської міської ради Волинської області (ЄДРПОУ 04051336, Волинська обл., м. Любомль, вул. Незалежності 23) судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 2270 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 3405 грн (три тисячі чотириста п`ять гривень).

7. Господарському суду Волинської області видати судовий наказ.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "06" червня 2023 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.