Окрема думка

від 24.05.2023 по справі 347/2528/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Стрільчука В. А.

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 347/2528/21

провадження № 61-7630св22

за позовом ОСОБА_1 до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Івано-Франківської області про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 липня 2022 року та за касаційною скаргою Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Івано-Франківської області на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Івано-Франківської області (далі - Косівський ліцей) про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 01 вересня 2009 року він працює у відповідача на посаді вчителя інформатики та за сумісництвом - на посаді інженера-електроніка. Наказом директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к його відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через не пред`явлення ним документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 - до усунення причин, що зумовили відсторонення. Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення його основоположних і фундаментальних прав та свобод. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У пункті 4 згаданого наказу зазначено, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Оскільки таким днем фактично є 08 листопада 2021 року, то на момент винесення роботодавцем оспорюваного наказу про його відсторонення ще не існувало жодних правових підстав для прийняття наказу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року; поновити його на роботі в Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженер-електроніка з 08 листопада 2021 року; стягнути з Косівського ліцею на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати йому моральну шкоду.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженер-електроніка з 08 листопада 2021 року. Зобов`язано Косівський ліцей нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу його відсторонення, з 08 листопада 2021 року по час його поновлення на роботі. Стягнуто з Косівського ліцею на користь ОСОБА_1 1 000 грн судового збору. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало жодних правових підстав для винесення наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року, яким затверджено Перелік № 2153, набрав чинності лише 08 листопада 2021 року. Крім того, зі змісту оспорюваного наказу випливає, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину. Також відповідач не перевірив належним чином, чи звертався позивач в заклади охорони здоров`я з метою вакцинування та чи взагалі ним проводилася така вакцинація. Відсутність належних доказів, необхідних для відсторонення працівника від роботи, призводить до порушення його права на працю та безпідставного припинення виплати заробітної плати, необхідної для забезпечення нормального рівня життя. КЗпП України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. Разом з тим, оскільки в даному випадку таке відсторонення може тривати невизначений проміжок часу, що за своєю суттю є аналогічним звільненню, то за аналогією закону у спірних правовідносинах можливо застосувати положення статті 235 КЗпП України. Отже, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату з моменту його відсторонення (08 листопада 2021 року) по час поновлення на роботі. Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то вона не підлягає задоволенню з огляду на те, що в ході розгляду справи позивач не визначився з розміром цієї шкоди та не підтвердив заявлену ним вимогу відповідними доказами.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Косівського ліцею задоволено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Постановлено судові витрати, понесені Косівським ліцеєм у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1 488,60 грн компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ні станом на 08 листопада 2021 року, ні в подальшому ОСОБА_1 не пройшов вакцинування проти COVID-19 і не надав роботодавцю відповідного сертифіката. Не заперечуючи вказаних обставин, позивач посилався на те, що це його право, а не обов`язок. Однак, якщо б ОСОБА_1 діяв сумлінно, він міг і після 08 листопада 2021 року надати у стислі строки адміністрації Косівського ліцею необхідні документи про вакцинацію, що слугувало б підставою для скасування директором ліцею наказу про його відсторонення від роботи. Доводи заявника про те, що він не був повідомлений про необхідність здійснення вакцинації, не заслуговують на увагу, оскільки позивача ознайомили з наказом про відсторонення працівників від роботи, про що свідчить його особистий напис щодо незгоди з таким рішенням роботодавця. Крім того, інформацію про необхідність проходження вакцинації адміністрація ліцею поширила на сайті навчального закладу та у групі працівників ліцею в додатку «Вайбер». Аналізуючи часові рамки прийняття відповідачем оспорюваного наказу та відсторонення працівників від роботи, апеляційний суд зазначив, що винесення такого наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, так як відсторонення фактично відбулося саме з 08 листопада 2021 року, тобто тоді, коли набрав чинності пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким передбачено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій відсторонювати відповідних працівників від роботи в разі не проходження ними обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань. Таким чином, відсторонюючи позивача від роботи, Косівський ліцей діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ)та статтею 46 КЗпП України.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Косівського ліцею 2 500 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність витрат категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 800 грн є завищеними та не обґрунтованими належним чином, у зв`язку з чим вони підлягають зменшенню до 2 500 грн.

02 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 липня 2022 року, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року залишити в силі.

08 серпня 2022 року Косівський ліцей також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на його користь 3 800 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя, який оформив постанову), Стрільчука В. А. (суддя-доповідач) касаційну скаргу Косівського ліцею залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасовано. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Косівського ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Провадження у справі в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Косівського ліцею про поновлення на роботі закрито. В решті рішення місцевого суду залишено в силі.

З вищенаведеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

Судами встановлено, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працює у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики, має спеціальність «трудове навчання та основи інформатики», кваліфікацію «Магістр. Педагогіка та методика вищої освіти», І категорію, а також працює в цьому закладі за сумісництвом на посаді інженера-електроніка.

Наказом директора Косівського ліцею від 05 листопада 2021 року № 81-к «Про відсторонення працівників від роботи» ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 чи не наданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти Covid-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Згідно з пунктом 2 вказаного наказу на час відсторонення припинено виплату відстороненим працівникам заробітної плати та сплату за них єдиного страхового внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Строк відсторонення встановлено на період дії карантину або до усунення причин, що його зумовили.

З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 був ознайомлений 05 листопада 2021 року (відміток про те, що ознайомлення відбулося пізніше або в день відсторонення матеріали справи не містять), однак вказав, що не згідний з цим наказом та заперечує його.

Наказом відповідача від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

При вирішенні цієї справи судом касаційної інстанції враховано висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Зокрема, процитовано такі правові позиції:

«Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

[…]Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Обґрунтовуючи свої висновки в цій справі, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що у справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення від роботи незаконним та стягнув з Косівського ліцею на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення місцевого суду в частині висновків про визнання відсторонення від роботи незаконним належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висловлюючи свою незгоду з результатами касаційного розгляду, виходжу з такого.

Вимога щодо врахування роботодавцем при відсторонені працівника від роботи у зв`язку з його відмовою від обов`язкового щеплення проти COVID-19 таких критеріїв, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), в тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням, на рівні закону чи підзаконних нормативних актів не встановлювалася. Вперше така вимога сформульована як правова позиція у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій після ухвалення в цій справі судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

Дотримання роботодавцем зазначених критеріїв при відсторонені позивача від роботи не було предметом доказування у справі. Про ці обставини не йшлося й у самій позовній заяві. Суди не могли враховувати ті обставини, про необхідність врахування яких висловилася Велика Палата Верховного Суду вже після ухвалення судових рішень в цій справі.

Скасовуючи постанову апеляційного суду в цій справі з посиланням на те, що цей суд не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, колегія суддів не звернула уваги на те, що позивач, який є вчителем, за характером своєї роботи безпосередньо має прямі та непрямі контакти з іншими вчителями та насамперед з учнями закладу освіти, імунна система та організм яких, на відміну від дорослих, тільки розвивається, а отже, не в змозі в повній мірі забезпечити надійний захист від інфекційних хвороб, тому у зв`язку з відмовою позивача від проходження щеплення від COVID-19 він підлягав відстороненню від роботи. В цій ситуації виконуються умови для відсторонення працівника від роботи, встановлені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, відмовляючись від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, позивач мав розуміти, що за відсутності такого щеплення він наражав на небезпеку не лише себе, а й створював загрозу для життя та здоров`я учнів, членів їхніх сімей та працівників закладу освіти. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки він відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Якщо ж у суду касаційної інстанції не було достатніх відомостей про характер роботи позивача для того, щоб визначитися, чи має він прямі соціальні контакти з учнями, необхідно було скасувати оскаржуване судове рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для з`ясування цим судом зазначених обставин.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що оскаржуване судове рішення належало залишити без змін або ж, виходячи з мотивів суду касаційної інстанції, скасувати його з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, в цій справі суд касаційної інстанції не міг залишати в силі рішення місцевого суду (змінивши його мотиви), яким скасовано оскаржуваний наказ про відсторонення працівника закладу освіти від роботи, без відступлення в установленому законом порядку від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справах № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22) і № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 12 квітня 2023 року у справах № 685/1535/21 (провадження № 61-4674св22), № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22) і № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), так як висновки колегій суддів Першої судової палати, наведені в судових рішеннях у вказаних справах, прямо суперечать зазначеному висновку Верховного Суду в цій справі.

Зокрема, у згаданих постановах, погоджуючись з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходили з того, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могли нести позивачі як невакциновані працівники, колегії суддів враховували також кількість їх соціальних контактів на робочому місці, в тому числі контактів з дітьми, які здобувають освіту в і мають право на безпечний освітній процес. Колегії суддів зазначали, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але як будь-яке право в деяких ситуаціях воно може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивачів на працю в освітніх закладах було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі ухилилися від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтується на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. З огляду на те, що за позивачами на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення причин, що зумовили їх відсторонення від роботи та після їх допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивачів на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Водночас в постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 279/6899/21 (провадження № 61-7476св22), № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22) колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилися з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, вказавши, що застосування до позивачів такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ними трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачів від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самих позивачів. За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, що фактично узгоджується з висновками, наведеними в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

За таких обставин, коли існує різна судова практика застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду однієї й тієї ж норми права щодо певної категорії працівників (зокрема, вчителів/викладачів навчальних закладів), в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зобов`язаний був постановити ухвалу про передачу справи на розгляд об`єднаної палати з метою врегулювання вказаних розбіжностей задля забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Суддя В. А. Стрільчук