Постанова

від 24.05.2023 по справі 347/2528/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 347/2528/21

провадження № 61-7630св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Косівський ліцей імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В., на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В. та касаційну скаргу Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Івано-Франківської області на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Косівський ліцей) про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 01 вересня 2009 року він працює у відповідача на посаді вчителя інформатики та за сумісництвом - на посаді інженера-електроніка.

Наказом директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к його відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через не пред`явлення ним документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 - до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та виданим із порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення його основоположних і фундаментальних прав та свобод.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У пункті 4 згаданого наказу зазначено, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.

Оскільки днем набрання чинності наказу МОЗ України фактично є 08 листопада 2021 року, то на момент видання роботодавцем оспорюваного наказу про його відсторонення ще не існувало жодних правових підстав для видання цього наказу.

Виходячи з наведеного та з урахування уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року;

поновити його на роботі в Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженера-електроніка з 08 листопада 2021 року;

стягнути з Косівського ліцею на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

відшкодувати йому завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року у складі судді Крилюк М. І. позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженер-електроніка з 08 листопада 2021 року.

Зобов`язано Косівський ліцей нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу його відсторонення, з 08 листопада 2021 року по час його поновлення на роботі. Стягнуто з Косівського ліцею на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало правових підстав для видання наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року, яким затверджено Перелік № 2153, набрав чинності лише 08 листопада 2021 року. Крім того, зі змісту оспорюваного наказу випливає, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину.

Також відповідач не перевірив належним чином, чи звертався позивач до закладів охорони здоров`я з метою вакцинації та чи взагалі ним проводилася така вакцинація. Відсутність належних доказів, необхідних для відсторонення працівника від роботи, призводить до порушення його права на працю та безпідставного припинення виплати заробітної плати, необхідної для забезпечення нормального рівня життя. КЗпП України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи.

Разом із тим, оскільки таке відсторонення може тривати невизначений проміжок часу, що за своєю суттю є аналогічним звільненню, то за аналогією закону у спірних правовідносинах можливо застосувати положення статті 235 КЗпП України. Отже, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату з моменту його відсторонення (08 листопада 2021 року) по час поновлення на роботі.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то вона не підлягає задоволенню з огляду на те, що в ході розгляду справи позивач не визначився з розміром цієї шкоди та не підтвердив заявлену ним вимогу в розмірі 100 000 грн відповідними доказами.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Косівського ліцею задоволено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ні станом на 08 листопада 2021 року, ні в подальшому ОСОБА_1 не пройшов вакцинацію проти COVID-19 і не надав роботодавцю відповідного сертифіката. Не заперечуючи вказаних обставин, позивач посилався на те, що це його право, а не обов`язок. Однак, якщо б ОСОБА_1 діяв сумлінно, він міг і після 08 листопада 2021 року надати у стислі строки адміністрації Косівського ліцею необхідні документи про вакцинацію, що слугувало б підставою для скасування директором ліцею наказу про його відсторонення від роботи.

Доводи заявника про те, що він не був повідомлений про необхідність здійснення вакцинації не заслуговують на увагу, оскільки позивача ознайомили з наказом про відсторонення працівників від роботи, про що свідчить його особистий напис щодо незгоди з таким рішенням роботодавця. Крім того, інформацію про необхідність проходження вакцинації адміністрація ліцею поширила на сайті навчального закладу та у групі працівників ліцею в додатку «Вайбер».

Аналізуючи часові рамки видання відповідачем оспорюваного наказу та відсторонення працівників від роботи, апеляційний суд зазначив, що видання такого наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, так як відсторонення фактично відбулося саме з 08 листопада 2021 року, тобто тоді, коли набрав чинності пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким передбачено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій відсторонювати відповідних працівників від роботи в разі не проходження ними обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань.

Таким чином, відсторонюючи позивача від роботи, Косівський ліцей діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) та статтею 46 КЗпП України.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Косівського ліцею 2 500,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність витрат категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 800,00 грн є завищеними та не обґрунтованими належним чином, у зв`язку з чим вони підлягають зменшенню до 2 500,00 грн.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

02 серпня2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 липня 2022 року, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, частини другої статті 27 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII), пункту 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, у подібних правовідносинах.

Зазначає, що оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження його відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому статтею 12 Закону № 1645-ІІІ. Законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень. Крім того, на момент видання відповідачем оспорюваного наказу про його відсторонення ще не існувало жодних правових підстав для видання такого наказу.

08 серпня 2022 року Косівський ліцей також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на його користь 3 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на її виконання. Проте в порушення принципів диспозитивності та змагальності апеляційний суд з власної ініціативи вирішив питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року директор Косівського ліцею Барчук В. П. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який не може бути враховано, оскільки всупереч вимог статей 178, 395 ЦПК України відзив не містить підпису особи, яка його подала.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу Косівського ліцею

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати (справа № 130/3548/21; провадження № 14-82цс22), за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року поновлено провадження та справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працює у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики, має спеціальність «трудове навчання та основи інформатики», кваліфікацію «Магістр. Педагогіка та методика вищої освіти», І категорію, а також працює в цьому закладі за сумісництвом на посаді інженера-електроніка.

Наказом директора Косівського ліцею від 05 листопада 2021 року № 81-к «Про відсторонення працівників від роботи» ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 чи не наданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Згідно з пунктом 2 вказаного наказу на час відсторонення припинено виплату відстороненим працівникам заробітної плати та сплату за них єдиного страхового внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Строк відсторонення встановлено на період дії карантину або до усунення причин, що його зумовили.

З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ознайомлений 05 листопада 2021 року (відміток про те, що ознайомлення відбулося пізніше або в день відсторонення матеріали справи не містять), однак вказав, що не згідний з цим наказом та заперечує його.

Наказом відповідача від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а. с. 130).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Косівського ліцею - залишенню без задоволення, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153.

У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», далі - Закон № 4004-ХІІ).

За пунктом 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Верховний Суд зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-ХІІ та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком

позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Крім того, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду також вказано, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики, має спеціальність «трудове навчання та основи інформатики», кваліфікацію «Магістр. Педагогіка та методика вищої освіти», І категорію, а також працює в цьому закладі за сумісництвом на посаді інженера-електроніка.

Наказом директора Косівського ліцею від 05 листопада 2021 року № 81-к «Про відсторонення працівників від роботи» ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 чи не наданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

За пунктом 2 вказаного наказу на час відсторонення припинено виплату відстороненим працівникам заробітної плати та сплату за них єдиного страхового внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Строк відсторонення встановлено на період дії карантину або до усунення причин, що його зумовили.

З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ознайомлений 05 листопада 2021 року.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність і законність наказу відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади, оскільки дії роботодавця, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу, відповідали вимогам статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ України № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393), пункту 41-6 Постанови № 1236 та були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення від роботи працівника, який відмовився або ухилився від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (не надав відповідний сертифікат про проходження обов`язкового щеплення або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я).

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду з огляду на те, що в цьому конкретному випадку застосування до ОСОБА_1 , який обіймав посаду вчителя інформатики Косівського ліцею та за сумісництвом - посаду інженера-електроніка, такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення від роботи незаконним, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення місцевого суду в частині висновків про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Щодо законності не нарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Встановивши, що відсторонення позивача від роботи було незаконним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає залишенню в силі.

Щодо вирішення позовної вимоги про поновлення на роботі

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) вказано, що:

«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Виходячи з того, що матеріалами справи підтверджено, що позивач допущений до роботи 01 березня 2022 року, то судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі слід скасувати, а провадження у справі в цій частині належить закрити, оскільки відсутній предмет спору.

З урахуванням того, що колегія суддів доходить висновку про скасування постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, то скасуванню підлягає і додаткова постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року як невід`ємна частина судового рішення суду апеляційної інстанції, яким спір вирішено по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За таких обставин з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані постанову апеляційного суду та додаткову постанову цього суду, якою вирішено питання щодо розподілу пов`язаних із розглядом справи судових витрат, необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 05 листопада 2021 року № 81-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в частині вирішення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі - провадження у справі закрити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 816 грн, які підлягають стягненню з Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року скасувати.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу від 05 листопада 2021 року № 81-к про відсторонення від роботи змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Провадження у справі в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про поновлення на роботізакрити.

У решті рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук

На підставі частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Сердюком В. В.