Постанова

від 02.06.2023 по справі 742/1245/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 червня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1245/22

Головуючий у першій інстанції - Ільченко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/840/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем - Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - територіальний сервісний центр № 7442 Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 лютого 2023 року (місце ухвалення - м. Прилуки, дата складання повного тексту судового рішення - 03.03.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до територіальної громади м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля. В обґрунтування позову посилалась на те, що з січня 2006 року вона проживала однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрацію шлюбу з ОСОБА_3 .

Вказує, що у період з середини січня 2006 року по 2015 рік вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з 2015 року по день смерті ОСОБА_3 - проживали в АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Як зазначає позивачка, під час спільного проживання 19.08.2020 вона разом з покійним чоловіком за спільні сімейні кошти придбали легковий автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Наголошує, що вона немає можливості оформити свої спадкові права на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , тому і звернулася до суду із позовом про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю в період з січня 2006 року до моменту смерті останнього, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частини автомобіля.

У позові ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 60-74 СК України та 321, 355, 368, 372, 388 ЦК України, просила: встановити факт, що вона, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15.01.2006 по 04.04.2022 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу;

визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину автомобіля марки HYUNDAI ACCENT 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 27.09.2022 замінено неналежного відповідача - територіальну громаду м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, на належного відповідача - ОСОБА_2 та в подальшому вважати справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 21.02.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з січня 2006 року до моменту смерті останнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки HYUNDAI ACCENT 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування коштів, сплачених за судовий збір при подачі позовної заяви у розмірі 1948,80 грн та 16500 грн за правничу допомогу.

Рішення суду обґрунтовано тим, що враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_3 тривалий час, більше п`ятнадцяти років, спільно проживали однією сім`єю з позивачем ОСОБА_1 , як подружжя та вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі, в інтересах сім`ї придбали спірний автомобіль, разом проводили свята та їздили на відпочинок, а також, що позивач особисто здійснила поховання ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність достатніх передбачених законом підстав для визнання факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з січня 2006 року до моменту смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 , і визнання автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини цього автомобіля.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В.К. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

За доводами скарги оскаржуване рішення ухвалено не у відповідності до ст. 263 ЦПК України та є необґрунтованим.

В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду заявник посилається на те, що при поданні відзиву на позов було подано клопотання про допит шести свідків, з яких суд допитав лише трьох і судом критично оцінені покази свідків, які підтверджували, що померлий ОСОБА_3 постійно проживав в АДРЕСА_3 .

Вказує, що по наявним в матеріалах справи фотокарткам неможливо встановити роки та місце їх фіксування, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Як зазначає заявник, судом були взяті до уваги докази, надані позивачем, а докази, подані відповідачем були досліджені судом не всі, а саме довідку виконавчого комітету Ічнянської міської ради від 23.10.2017 про реєстрацію померлого в с. Августівка, заяву ОСОБА_3 від 10.11.2017 про отримання житла, в якій зазначено його місце реєстрації в с. Августівка. Проте, судом відхилено наданий відповідачем витяг з ДРРПНМ від 24.07.2015 на будинок АДРЕСА_4 та протокол № 5 засідання житлової комісії № 5 від 31.07.2018, яким дозволено вселення в житлове приміщення. Крім того, посилається, що факт заведення спадкової справи Ічнянською державною нотаріальною конторою вказує на те, що спадкова справа заведена відповідно до вимог ч. 1 ст. 1221 ЦК України, тобто за місцем відкриття спадщини.

За доводами скарги, судом не встановлювався факт ведення спільного господарства, побуту і бюджету, спільного розпорядження коштів на підставі належних і допустимих доказів. Натомість судом було встановлено, що позивачка працювала неофіційно, а померлий ОСОБА_3 мав офіційне працевлаштування в ДУ «Прилуцька виховна колонія» і спірний автомобіль був придбаний ним за його власний кошт і є його приватною власністю.

На переконання заявника, судом при ухваленні рішення не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 07.02.2019 у справі № 742/722/17, від 15.08.2019 у справі № 588/350/15, від 06.04.2020 у справі № 738/1452/17, від 08.12.2021 у справі № 531/295/19.

Також заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правову допомогу у розмірі 16500 грн.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 101, в якому зазначено, що смерть настала за адресою: АДРЕСА_2 , причиною є ішемічна хвороба серця з артеріальною гіпертензією, що підтверджується копією довідки про причину смерті (а.с. 11, 62).

З накладної № 8 від 04.04.2022, виданої ОСОБА_1 , вбачається, що нею було здійснено оплату в розмірі 7700 грн та придбано необхідні ритуальні речі для поховання померлого (а.с.63).

Із повідомлення Ічнянської державної нотаріальної контори № 320/01-16 від 27.09.2022 вбачається, що згідно матеріалів спадкової справи мати померлого ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини на користь спадкоємця другої черги ОСОБА_2 . 23.09.2022 ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини рідного брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 37).

Згідно довідки про склад сім`ї № 21 від 03.11.2022, виданої ОСББ «Південний-38», ОСОБА_1 була зареєстрована та дійсно проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 з липня місяця 2015 року по 04.04.2022 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 65).

19.08.2020 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7442/2020/2159771, за умовами якого ОСОБА_3 був придбаний автомобіль HYUNDAI ACCENT, державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 190820 грн (а.с.71).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2010 року випуску, є ОСОБА_3 , дата реєстрації 19.08.2020 (а.с.10).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Ічнянської міської ради від 23.10.2017 за № 4115, ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.74).

У заяві від 10.11.2017 на отримання житла ОСОБА_3 було вказано адресу реєстрації: АДРЕСА_3 , та фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.73).

Згідно довідки ДУ «Прилуцької виховної колонії», ОСОБА_3 з 21.01.2015 по 14.04.2017 та з 20.07.2017 по 31.07.2020 працював у Державній установі «Прилуцька виховна колонія», та був звільнений з роботи 31.07.2020 (а.с.72).

У відповідності до наявного у матеріалах справи копії повторного Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 18.02.2014, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №331 від 15.11.1994. Після державної реєстрації розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а.с.64).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_3 тривалий час, більше п`ятнадцяти років, спільно проживали однією сім`єю з позивачем ОСОБА_1 , як подружжя та вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, взаємні права та обов`язки, спільно розпоряджалися коштами, в тому числі, в інтересах сім`ї придбали спірний автомобіль, разом проводили свята та їздили на відпочинок, а також, що позивач особисто здійснила поховання ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність достатніх передбачених законом підстав для визнання факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з січня 2006 року до моменту смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 , і визнання автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини цього автомобіля.

З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні матеріалів справи, доказів, наданих суду першої інстанції та відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четвергу чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкоємцями однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі справі № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 14-283цс18 (провадження № 14-283цс18).

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20 викладена така правова позиція «що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не породжує виникнення в них прав та обов`язків подружжя, однак якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими же нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя. Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.»

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що в період з 2006 року по 04.04.2022 сторони проживати без реєстрації шлюбу, підтримували шлюбні відносини, придбали спірний автомобіль, сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та витрати.

Як зазначала позивачка, з середини січня 2006 року по 07.08.2015 вона проживала з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , а з 07.08.2015 і по день смерті ОСОБА_3 - за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, факт спільного проживання сторін однією сім`єю підтверджується показами свідків, допитаних судом першої інстанції, та наявними в матеріалах справи фотографіями (а.с. 12-15).

Таким чином, з огляду на докази, що містяться в матеріалах справи, а також пояснення самих сторін та показання свідків, колегія суддів вважає що наявні підстави для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 2006 року по 04.04.2022.

За змістом ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «положення статей 60,70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19) вказано, що «поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі».

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 19.08.2020, який був укладений у сервісному центрі РСЦ МВС в Чернігівській області, був придбаний спірний автомобіль, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Слід зазначити, що спірний транспортний засіб набутий сторонами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і презумпція спільності права власності сторін на майно, яке набуте ними в період спільного проживання, не спростована, тому автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Набуття майна за час спільного проживання однією сім`єю створює презумпцію права спільної сумісної власності майна, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час такого проживання, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Якщо майно придбано під час спільного проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із сторін не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності.

Відповідачкою ОСОБА_2 не надано ні суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів придбання спірного автомобіля виключно за рахунок власних коштів ОСОБА_3 у період спільного проживання з ОСОБА_1 . Також не надано доказів того, що ОСОБА_1 фінансово не приймала участь у придбанні спірного транспортного засобу та відсутність у неї таких коштів.

Разом з тим, матеріали справи містять копію трудової книжки ОСОБА_1 , з якої убачається, що станом на день придбання Небеським спірного автомобіля (19.08.2020) ОСОБА_1 отримувала допомогу по безробіттю і в подальшому працювала ЗАТ «Маслозавод «Прилуки», що підтверджує можливість її участі у придбанні спірного автомобіля.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що покази свідків та фотографії не є належними доказами факту проживання з позивачем однією сім`ю без реєстрації шлюбу на правильність висновків суду першої інстанції не впливають і є належними доказами у розумінні ст. 76-81, 90 ЦПК України.

Не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом доводи апеляційної скарги про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки сам ОСОБА_3 у заяві від 10.11.2017 вказав адресу свого фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 , натомість відповідачкою не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належним і допустимих доказів не проживання ОСОБА_3 за вказаною адресою.

Таким чином, встановивши, що спірний автомобіль придбаний ОСОБА_3 19.08.2020 під час проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання спірного майна спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного автомобіля.

Необґрунтованими є посилання в апеляційній скарзі на те, що спадкова справа заведена Ічнянською державною нотаріальною конторою, оскільки в силу приписів ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, тобто останнє зареєстроване місце проживання та за місцем знаходження спадкового нерухомого майна. Згідно лікарського свідоцтва про смерть смерть ОСОБА_3 настала вдома, за адресою: АДРЕСА_2 .

Доводи апеляційної скарги про ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними.

Крім того, як пояснив представник ОСОБА_8 - адвокат Карпенко В.К. в судовому засіданні апеляційного суду померлий ОСОБА_3 за життя жодного разу не перебував в зареєстрованому шлюбі. З копії повторного Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 18.02.2014 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №331 від 15.11.1994. Після державної реєстрації розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а.с.64).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля не спростовують, рішення суду в цій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду в цій частині - без змін.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат за правничу допомогу у розмірі 16500 грн, враховуючи наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомог.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пунктів першого та другого частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2020 у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19.08.2020 у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Встановлено, що витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу підтверджуються Договором 01/0106/22 про надання правничої допомоги від 01.07.2022, що укладений з адвокатом Жайворонко І.В., розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу на загальну суму 21500 грн та актом виконаних робіт від 03.01.2023 по договору про надання правничої допомоги, що підписаний адвокатом та ОСОБА_1 (а.с. 91-92, 93, 94).

І, відповідно до вказаного Акту, у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції адвокатом були надані наступні послуги по правничій допомозі: вивчення документів для підготовки позову до суду - 1000 грн (2 год.), складання позовної заяви - 5000 грн (4 год.), вивчення відзиву на позовну заяву - 1000 грн (2 год.), підготовка та складання відповіді на відзив - 4000 грн (3 год), участь у суді І інстанції - 5000 грн + 2500 грн за кожен наступний судодень, підготовка клопотань про виклик свідків - 500 грн (30 хв) (а.с. 94).

Пунктом 5.3. Договору про надання правничої допомоги від 01.07.2022 передбачено, що оплата правничої допомоги Виконавця передбаченої пунктом 2.1 Договору здійснюється протягом 20 робочих днів з моменту набрання рішення законної сили.

В судовому засіданні суду першої інстанції 21.02.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В.К. заперечував проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 21500 грн (а.с. 95).

При ухваленні рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції врахував складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт та врахувавши принцип розумності і справедливості дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 16500 грн.

В апеляційній скарзі заявником також заперечується розмір стягнутих судом витрат на правову допомогу у розмірі 16500 грн.

Крім того, апеляційний суд враховує, що на час заявлення представником ОСОБА_1 - адвокатом Жайворонко І.В. клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, рішення суду у цій справі не набрало законної сили як передбачено п. 5.3. Договору про надання правничої допомоги для відшкодування витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Враховуючи викладене та заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Карпенка В.К. щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що необґрунтованим є рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу в сумі 16500 грн, оскільки такий розмір є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення визначеного судом розміру витрат на правову допомогу до 8000 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 лютого 2022 року змінити, зменшивши визначений судом розмір витрат на правову допомогу з 16500,00 грн. до 8000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний тест постанови складений 06.06.2023.

Головуючий Судді: