Постанова

від 05.06.2023 по справі 815/3599/15

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 815/3599/15

Головуючий І інстанції: Цховребова М.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 02.10.2020р.) про заміну боржника (у виконавчому провадженні) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, третьої особи - Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

23.06.2015р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до МВС України, УМВС України на Одеській залізниці та 3-ї особи - Міністерства юстиції України, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 18.05.2015р. №888о/с про його звільнення з органів внутрішніх справ;

- поновити його на посаді начальника УМВС України на Одеській залізниці;

- стягнути з МВС України на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017р., залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020р., позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 18.05.2015р. №888 о/с. Поновлено позивача на посаді начальника УМВС України на Одеській залізниці з 18.05.2015р. та стягнуто з УМВС України на Одеській залізниці на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015р. по 14.11.2017р. у розмірі - 278761,92 грн.

Постановою Верховного Суду від 31.03.2021р. касаційну скаргу МВС України - залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

14.09.2020р. представником позивача подано до суду 1-ї інстанції заяву про заміну «боржника» у виконавчому провадженні, в якій останній просив замінити «боржника» - УМВС України на Одеській залізниці - на ГУ НП в Одеській області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року (постановленою в порядку письмового провадження) заяву представника позивача про заміну «боржника» - задоволено. Замінено «боржника» у виконавчому листі від 10.07.2020р. №815/3599/15 про стягнення з УМВС України на Одеській залізниці на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015р. по 14.11.2017р. у розмірі - 278761,92 грн., а саме: УМВС України на Одеській залізниці замінено - на ГУ НП в Одеській області.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ГУ НП в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального та матеріального права, просило скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви позивача про заміну боржника у виконавчому провадженні.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021р. апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області - задоволено частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020р. - скасовано та прийнято у справі нову постанову, якою заяву представника ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчому провадженні - задоволено частково. Замінено боржника у виконавчому листі від 10.07.2020р. №815/3599/15 про стягнення з УМВС України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015р. по 14.11.2017р. у розмірі - 278761,92 коп., а саме: УМВС України на Одеській залізниці замінено на МВС України.

Не погоджуючись із цією постановою суду апеляційної інстанції, МВС України оскаржило її в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №815/3599/15 касаційну скаргу МВС України було задоволено частково, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021р. у справі №815/3599/15 - скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.

30.03.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи №815/3599/15 між суддями від 30.03.2023р., дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача: Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П. та Скрипченка В.О.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2023р. апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області - прийнято до провадження.

20.04.2023р. представником позивача були подані письмові пояснення, у який останній наполягав на заміні «боржника» у справі - УМВС України на Одеській залізниці - на його правонаступника - МВС України.

24.04.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області, у якому представник МВС України заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

29.05.2023р. до суду надійшло клопотання МВС України про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 17.05.2023р. у справі №240/11052/20.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про розгляд цієї справи, правом подання відзиву на апеляційної скарги не скористалися.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що, у даному випадку, фактично мала місце реорганізація УМВС України на Одеській залізниці, а не ліквідація, а тому завдання і функції держави, що були покладені на УМВС України на Одеській залізниці, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» покладені на ГУ НП в Одеській області.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції вказує на те, що відповідно до ч.1 ст.52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з ч.1 ст.379 КАС України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

За приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.15 Закону №1404-VIII, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або ж юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

У разі ж вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

При цьому, для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (ч.5 ст.15 Закону №1404-VIII).

Аналізуючи наведені вище положення, Верховний Суд у постанові від 11.10.2019р. у справі №812/1408/16 вказав на те, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законодавством. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу - це вибуття сторони виконавчого провадження.

За змістом ч.5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження є припинення юридичної особи та перехід її прав і обов`язків до іншої юридичної особи.

Так, як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалося вище, 10.07.2020р. Одеського окружним адміністративним судом у справі №815/3599/15 було видано виконавчий лист щодо стягнення з УМВС України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015р. по 14.11.2017р. у розмірі - 278761,92 грн.

Як загально відомо, 14.04.2015р. МВС України було видано наказ «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ» №431.

У подальшому, наказом МВС України «Про ліквідацію УМВС України на Одеській залізниці» від 08.06.2015р. №661 було ліквідовано УМВС України на Одеській залізниці.

16.09.2015р. Уряд прийняв постанову «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС» №730, якою вирішив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУ НП в Одеській області.

Цією ж постановою КМУ також було вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, у тому числі ГУ МВС України в Одеській області.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що 14.07.2015р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №15561100003037176 про державну реєстрацію «припинення юридичної особи» - УМВС України на Одеській залізниці, в результаті її ліквідації.

Отже, на час видання судом 1-ї інстанції виконавчого листа у справі №815/3599/15 та розгляду клопотання позивача про заміну божника, УМВС України на Одеській залізниці фактично припинило свою діяльність, як юридична особа.

У світлі доводів сторін та обставин даної справи, судова колегія звертає увагу, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. Обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Згаданий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, що виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються дії, бездіяльність або рішення державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та, як наслідок, підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019р. у справі №524/4478/17 та від 20.02.2019р. у справі №826/16659/15.

Таким чином, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або ж часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і у постанові від 12.06.2018р. у справі №2а-23895/09/1270.

Тобто, в цьому випадку, фактично відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому, можна виділити такі форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичним (компетенційним) адміністративним (публічним) правонаступництвом є врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

У свою чергу, процесуальним адміністративним (публічним) правонаступництвом є унормована можливість заміни адміністративним судом на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони та/або третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати наступне: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого були передані або ж належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

З огляду на викладене вище, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Згідно з п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011р. у справі «Чуйкіна проти України» (заява №28924/04), ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

До того ж, аналогічну позицію з цього питання висловила і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у своїй постанові від 08.12.2021р. у справі №9901/348/19.

Окрім того, у постанові від 11.02.2021р. у справі №826/9815/18 Верховний Суд зазначив, що повноваження відповідних державних органів не є статичними та можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Однак, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень внаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв`язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого:

- якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, відносно яких виник спір, внаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень;

- якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

Колегія суддів враховує, що спір між сторонами даної справи виник у відносинах публічної служби - у зв`язку з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ та не стосується публічно-владних функцій УМВС України на Одеській залізниці.

Обов`язок, що був покладений на УМВС України на Одеській залізниці судовим рішенням від 14.11.2017р., у даному випадку, не стосується реалізації повноважень у сферах забезпечення публічної безпеки та порядку, охорони прав та свобод людини, а також інтересів суспільства та держави, протидії злочинності. А тому, підстави для правонаступництва у цих правовідносинах виникли саме з моменту державної реєстрації припинення УМВС України на Одеській залізниці.

Однак, це не змінює тієї обставини, що правонаступником ліквідованого УМВС України на Одеській залізниці, зокрема й за виконавчим листом від 10.07.2020р. у справі №815/3599/15, є саме та особа, до якої перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився.

На тлі цього суд апеляційної інстанції вважає за необхідне проаналізувати та співставити функції та завдання, які виконувала міліція і які наразі виконують МВС України та Національна поліція.

Статтями 1, 2 Закону України «Про міліцію» було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху.

Так, міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції; спеціальної міліції; внутрішньої безпеки (ст.7 Закону України «Про міліцію»).

Відповідно до абз.4 ст.1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» (в редакції станом на 01.01.2015р.), до загальної структури МВС України віднесено головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи МВС України на транспорті.

Своєю чергою, за змістом ст.ст.1,2 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки та порядку; охорони прав та свобод людини, а також інтересів суспільства та держави; протидії злочинності.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію», у складі поліції функціонують: кримінальна поліція; патрульна поліція; органи досудового розслідування; поліція охорони; спеціальна поліція; поліція особливого призначення; інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Поряд з цим, згідно з «Положенням про МВС України» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015р. за №878), МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки та порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, серед інших, у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.

Таким чином, правонаступником прав і обов`язків ліквідованого органу - УМВС України на Одеській залізниці, враховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме ГУ НП в Одеській області.

Аналогічна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 23.05.2018р. у справі №П/811/3414/15, від 05.11.2020р. у справі №752/2391/17, від 22.10.2020р. у справі №520/5147/19, від 04.08.2022р. у справі №824/3161/14-а та від 17.05.2023р. у справі №240/11052/20.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності заміни «боржника» у даному виконавчому провадженні (виконавчому листі).

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи ДІАМ України, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.52,238,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 05.06.2023р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко