Рішення

від 30.05.2023 по справі 524/11951/21

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/11951/21

Провадження №2/524/121/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі

головуючогосуддіКривич Ж.О.,

секретарясудового засіданняКоршак Н.В.,

за участі представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства водних ресурсів України Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, третя особа на стороні позивача Незалежна первинна професійна спілка «Громадянський захист», про визнання протиправним та скасування наказу, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного агентства водних ресурсів України Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області (далі по тексту рішення Регіональний офіс, РОВР) з позовом про визнання протиправним та скасування наказу № 281-К від 15 листопада 2021 року, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що наказом № 281-К від 15.11.2021 року його звільнено з посади начальника Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області з підстав пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Позивач вважав звільнення незаконним через те, що роботодавець не запропонував йому іншу роботу, а саме звільнення не було погоджено з первинною профспілковою організацією, членом якої він є. Незаконне звільнення завдало йому душевних страждань, змінилося налагоджене життя, виник емоційний дискомфорт, невпевненість у майбутньому. Посилаючись на статтю 43 Конституції України, статті 40, 49-2 КЗпП України, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ № 281-К від 15.11.2021 року, поновити його на посаді начальника Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 100000 грн 00 коп.

Ухвалою судді від 20 грудня 2021 року (а.с. 22) у справі відкрито спрощене позовне провадження та за клопотанням позивача від Регіонального офісу витребувані документи про середній заробіток позивача, перелік вакантних посад і т.і.

18 травня 2022 року надійшов відзив на позов. Заперечуючи заявлені вимоги, відповідач зазначав, що 09.08.2021 року позивач був ознайомлений з попередженням № 1718/01-13 про скорочення штату працівників, одночасно з цим ОСОБА_2 був запропонований перелік вакантних посад. Позивач ознайомився із зазначеними документами, але підтвердити цей факт своїм підписом відмовився, про що було складено акт. У період з серпня 2021 року по 15 листопада 2021 року інших вакантних посад, ніж ні, про які було повідомлено позивачу, не з`являлось. Станом на день попередження про скорочення штату позивач не був членом первинної профспілкової організації Регіонального офісу, а до незалежної профспілки «Громадянський захист» вступив лише 17 серпня 2021 року (а.с. 44-45).

Ухвалою суду від 5 липня 2022 року задоволено клопотання представника РОВР про розгляд справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду (а.с. 84).

Ухвалою від 20 березня 2023 року суд запитав згоду виборного органу первинної профспілкової організації «ГРОЗА» на розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_2 та зупинив провадження у справі до отримання згоди або відмови профспілки (а.с. 161).

Ухвалою суду від 14 квітня 2023 року провадження у справі було поновлено (а.с. 168).

Представник позивача адвокат Басай М.М. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зауважив, що ОСОБА_2 був прийнятий до членів незалежної профспілки «ГРОЗА» на підставі заяви від 16.08.2021 року. Про цю обставину він повідомив відповідача письмово, шляхом направлення повідомлення «Укрпоштою» 18.08.2021 року.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засідання пояснила, що відповідач дотримався процедури звільнення працівника з підстав пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. У РОВР відсутня первинна профспілкова організація та/або представник НППО «ГРОЗА», тобто дана профспілкова організація не діє на підприємстві. Позивач став членом цієї профспілки вже після попередження про вивільнення та отримання згоди від профспілки, яка діє у РОВР. Представник вважала, що відмова НППО «ГРОЗА» у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 , оформлена листом за підписом голови профкому Олега Маренича, є необґрунтованою та оформленою у спосіб, не передбачений законом; за відсутності позивача та без повідомлення представника відповідача.

Представник третьої особи НППО «ГРОЗА» - в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними докази, встановив такі фактичні обставини справи:

Наказом начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 1 квітня 2020 року № 95-К ОСОБА_2 було прийнято на посаду провідного аудитора із випробувальним терміном один місяць (а.с. 48). 13 липня 2020 року наказом № 197-К ОСОБА_2 переведено на посаду начальника Кременчуцької дільниці (а.с. 49).

30 липня 2021 року в.о. начальника РОВР Ірина Таран видала наказ № 137 «Щодо вжиття заходів, пов`язаних із змінами організаційної структури з 5 липня 2021 року». Наказ передбачав попередження працівників про істотну зміну умов праці та скорочення штату з 5 листопада 2021 року та проведення необхідних процедур, пов`язаних з цим (а.с. 159).

30 липня 2021 року в.о. начальника РОВР Ірина Таран також видала наказ № 172-К «Про зміну умов праці та скорочення штату працівників» (а.с. 160).

Відповідач надав суду список працівників, посади яких підпадали під скорочення штату з 05 листопада 2021 року. У цьому списку зазначені сім посад працівників Кременчуцької дільниці РОВР, серед них і посада начальника дільниці, яку обіймав позивач ОСОБА_2 (а.с. 165, зворот).

09 серпня 2021 року у приміщення, яке займала Кременчуцька дільниця РОВР, прибули провідний інженер з підготовки кадрів кадрової служби ОСОБА_3 та провідний юрисконсульт служби правового забезпечення РОВР ОСОБА_4 з метою ознайомлення членів трудового колективу з наказами № 137 та 172-К від 30 липня 2021 року та вручення їм повідомлень про скорочення штату.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили суду, що всім працівникам, посади яких підлягали скороченню, був вручений однаковий пакет документів, який включав в себе копію наказу про майбутнє вивільнення, список вакансій по новоствореним робочим місцям та попередження про майбутнє вивільнення. Начальник дільниці ОСОБА_2 у своєму робочому кабінеті відмовився приймати пакет документів, через що свідок ОСОБА_3 вголос зачитала всі документи, які підлягали до вручення та ознайомлення. В цей час свідок ОСОБА_4 власноручно складав акт про відмову ОСОБА_2 від отримання документів та від підпису. Зазначені обставини в судовому засіданні також підтвердили свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Ці обставини також підтверджуються копією акту про відмову від підпису щодо ознайомлення з попередженням про скорочення штату працівників від 9 серпня 2021 року (а.с. 53-55).

09 вересня 2021 року в.о. начальника РОВР надала письмову відповідь на запит ОСОБА_2 щодо скорочення. У відповіді пояснювались підстави для змін в організаційній структурі підприємства та чисельності його працівників, а також пропонувався на вибір перелік вакантних посад для переведення з 5 листопада 2021 року, що додавався до листа (запит ОСОБА_2 без дати, а.с. 11, відповідь, а.с. 166).

08 жовтня 2021 року профспілковий комітет РОВР розглянув подання адміністрації щодо надання попередньої згоди на звільнення працівників за скороченням штату. Профком надав згоду на звільнення кількох працівників за скороченням штату, а також відмовив у наданні згоди на звільнення двох працівників, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку. З поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 адміністрація до профкому не зверталася, оскільки позивач не був членом профспілки, яка діяла на підприємстві.

Суд, встановивши, що на момент звільнення за ініціативою адміністрації позивач був членом незалежної первинної професійної організації «ГРОЗА», у відповідності до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, запитав згоду виборного органу профспілки та зупинив провадження у справі. 14 квітня 2023 року голова профспілки НППО «ГРОЗА» Олег Маренич повідомив суду, що профспілка не надає своєї згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2 . Відмова обґрунтована тим, що працівника не було належним чином та у встановлений строк повідомлено про факт його скорочення та майбутнє звільнення, окрім того, йому не було запропоновано обійняти вакантні посади у підприємстві (а.с. 165-166).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного:

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другоїстатті 40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною 1статті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно достатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимогистатті 49-2 КЗпП Українипро надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2статті40, частини 3 статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом встановлено, що позивача було попереджено 9 серпня 2021 року про скорочення штату, наступне вивільнення та запропоновані вакантні посади (а.с. 51). Ці обставини підтверджуються наданими відповідачем письмовими доказами, а також показаннями свідків в судовому засіданні. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на момент допиту в судовому засіданні не є працівниками РОВР і так само як позивач були звільнені з підприємства у зв`язку зі скороченням штату. Свідок ОСОБА_5 , зокрема, повідомила, що її посада також була скорочена і вона погодилася на іншу посаду та продовжує працювати у відповідача. Отже, підстав вважати, що показання свідків є упередженими чи неправдивими, суд не має.

Щодо звільнення без згоди профспілкового комітету НППО «ГРОЗА», суд зазначає наступне: відповідно до частини сьомоїстатті 43 КЗпП Українирішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення містяться й у частині шостійстатті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Тобто, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України,стаття 3 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України)) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», що означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 07 жовтня 2019 року у справі № 475/9/17 (провадження № 61-32915св18), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20), від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18 (провадження № 61-1771св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 363/2337/16-ц (провадження № 61-6617св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 761/41033/18 (провадження № 61-12378св20.

Вивчивши зміст листа за підписом голови профкому НППО «ГРОЗА», який надійшов до суду 14 квітня 2023 року, суд прийшов до висновку про необґрунтованість відмови у наданні згоди на звільнення позивача з підстав пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Голова профспілки повторює аргументи позивача, зазначає, що показання свідків в судовому засіданні є суперечливими та викликають сумніви щодо їх достовірності, хоча представник профспілки не приймав участі в судовому засіданні та не знайомився з матеріалами цивільної справи. Такі твердження голови профспілки, що позивач не повідомлявся завчасно про наступне вивільнення та про те, що йому не пропонувалися вакантні посади, не відповідають обставинам, встановленим в судовому засіданні.

Питання про надання згоди на звільнення працівника має розглядатися на засіданні профкому і оформлюватися протоколом, у той час, як відмова оформлена у вигляді листа довільної форми.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, відповідно до статей 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного агентства водних ресурсів України Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області

-про визнання протиправним та скасування наказу № 281-К від 15.11.2021 року,

-про поновлення на посаді начальника Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області з 15.11.2021 року,

-про стягнення середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу,

-про стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн 00 коп. залишити без задоволення.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне агентство водних ресурсів України Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 01037488, юридична адреса: вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 04.06.2023 року.

Суддя Ж.О. Кривич