Постанова

від 30.11.2023 по справі 524/11951/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/11951/21 Номер провадження 22-ц/814/4125/23Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Басай Максима Миколайовича

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 травня 2023 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агенства водних ресурсів у Полтавській області, третя особа Незалежна первинна професійна спілка «Громадянський захист» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні2021року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного агентства водних ресурсів України Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу № 281-К від 15 листопада 2021 року про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, наказом № 281-К від 15.11.2021 року його звільнено з посади начальника Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області з підстав пункту 1 частини 1статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає звільнення незаконним через те, що роботодавець не запропонував йому іншу роботу, а також звільнення не було погоджено з первинною профспілковою організацією, членом якої він є. Незаконне звільнення завдало йому душевних страждань, змінилося налагоджене життя, виник емоційний дискомфорт, невпевненість у майбутньому.

Посилаючись настаттю 43 Конституції України, статті40,49-2 КЗпП України, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ № 281-К від 15.11.2021 року, поновити його на посаді начальника Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 100000 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 було дотримано вимоги трудового законодаства, лист профкому НППО «Гроза» про відмову у наданні згоди на звільнення позивача є необгрунтованим, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Басай Максим Миколайович, просив скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про належне виконання відповідачем свого обов`язку щодо належного повідомлення про майбутнє скорочення займаної ним посади та пропонування наявних у відповідача вакантних посад.

Від представника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області адвоката Марченко Г.І. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, Наказом начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 1 квітня 2020 року № 95-К ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного аудитора із випробувальним терміном один місяць (а.с. 48).

13 липня 2020 року наказом № 197-К ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Кременчуцької дільниці (а.с. 49).

30 липня 2021 року в.о. начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області Ірина Таран видала наказ № 137 «Щодо вжиття заходів, пов`язаних із змінами організаційної структури з 5 липня 2021 року». Наказ передбачав попередження працівників про істотну зміну умов праці та скорочення штату з 5 листопада 2021 року та проведення необхідних процедур, пов`язаних з цим (а.с. 159).

Цього ж дня також було видано наказ № 172-К «Про зміну умов праці та скорочення штату працівників» (а.с. 160).

Відповідач надав суду список працівників, посади яких підпадали під скорочення штату з 05 листопада 2021 року. У цьому списку зазначені сім посад працівників Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, серед них і посада начальника дільниці, яку обіймав позивач ОСОБА_1 (а.с. 165, зворот).

Наказом Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 15 листопада 2021 року № 281-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Кременчуцької дільниці згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про дотримання відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог трудового законодавства, тому позовні вимоги є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина другастатті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Устатті 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті3 та статтею4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно достатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частини перша, третя статті 21 КЗпП України).

За приписами п. 4 ч. 1ст. 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналогічне положення викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 278/2487/21, провадження № 61-4649св22.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2021 року до Кременчуцької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, прибули провідний інженер з підготовки кадрів кадрової служби ОСОБА_2 та провідний юрисконсульт служби правового забезпечення ОСОБА_3 з метою ознайомлення членів трудового колективу, в тому числі ОСОБА_1 з наказами № 137 та 172-К від 30 липня 2021 року та вручення їм повідомлень про скорочення штату.

Згідно акту про відмову від підпису про ознайомлення з попередженням про скорочення штату працівників від 09.08.2021, ОСОБА_1 було надано для ознайомлення «повідомлення про скорочення штату працівників» від 09.08.2021 № 1718/01-13, в ході якого він, ознайомившись, прочитавши самостійно, відмовився ставити особистий підпис в графі «Попередження отримано», не зазначивши дату та особистий підпис. Причину відмови не прокоментував. Цей акт було прочитано ОСОБА_1 вголос. Одночасно йому було надано перелік вакансій в Регіональному офісі водних ресурсів у Полтавській області у кількості 27 посад для переведення з 05.11.2021, які він теж отримати відмовився (а.с. 53-55).

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовим запитом щодо скорочення його посади (а.с. 11).

09 вересня 2021 року в.о. начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області надала письмову відповідь на запит ОСОБА_1 щодо скорочення, в якій пояснювались підстави для змін в організаційній структурі підприємства та чисельності його працівників, а також пропонувався на вибір перелік вакантних посад для переведення з 5 листопада 2021 року, що додавався до листа (а.с. 166).

ОСОБА_1 як на підставу незаконності його звільнення також посилався на порушення відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України.

Статтею 43 КЗпП Українивстановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40і пунктами 2 і 3 статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

30 серпня 2021 року відповідач звернувся до голови профспілкового комітету Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області з поданням на отримання попередньої згоди на звільнення працівників, які є членами даної профспілки та долучено відповідний список (а.с. 175).

У списку працівників (членів цієї профспілки), посади яких підлягали скороченню ОСОБА_1 не вказаний.

08 жовтня 2021 року профспілковий комітет Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області розглянув подання адміністрації щодо надання попередньої згоди на звільнення працівників за скороченням штату. Профком надав згоду на звільнення кількох працівників за скороченням штату, а також відмовив у наданні згоди на звільнення двох працівників, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку. З поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 адміністрація до профкому не зверталася, оскільки позивач не був членом профспілки, яка діяла на підприємстві (а.с. 169-171).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження №61-30894сво18) наведено правовий висновок про те, щояк при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Суд першої інстанції, встановивши, що на момент звільнення за ініціативою адміністрації позивач був членом незалежної первинної професійної організації «ГРОЗА», у відповідності до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, запитав згоду виборного органу профспілки та зупинив провадження у справі.

14 квітня 2023 року голова профспілки НППО «ГРОЗА» Олег Маренич повідомив, що профспілка не надає своєї згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Відмова обґрунтована тим, що працівника не було належним чином та у встановлений строк повідомлено про факт його скорочення та майбутнє звільнення, окрім того, йому не було запропоновано обійняти вакантні посади у підприємстві (а.с. 165-166).

Відповідно до ч. 7 ст. 43КЗпП Українита ч. 6ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України,ст. 3 ЦК України, ст.ст.2,263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 07 жовтня 2019 року у справі № 475/9/17 (провадження № 61-32915св18), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20), від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19 (провадження № 61-19233св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18 (провадження № 61-1771св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 363/2337/16-ц (провадження № 61-6617св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 761/41033/18 (провадження № 61-12378св20.

Суд першої інстанції, вивчивши зміст листа за підписом голови профкому НППО «ГРОЗА», який надійшов до суду 14 квітня 2023 року, прийшов до висновку про необґрунтованість відмови у наданні згоди на звільнення позивача з підстав пункту 1 частини 1статті 40 КЗпП України.

Суд прийшов до даного висновку з огляду на те, що голова профспілки повторює аргументи позивача, зазначає, що показання свідків в судовому засіданні є суперечливими та викликають сумніви щодо їх достовірності, хоча представник профспілки не приймав участі в судовому засіданні та не знайомився з матеріалами цивільної справи. Такі твердження голови профспілки, що позивач не повідомлявся завчасно про наступне вивільнення та про те, що йому не пропонувалися вакантні посади, не відповідають обставинам, встановленим в судовому засіданні.

Питання про надання згоди на звільнення працівника має розглядатися на засіданні профкому і оформлюватися протоколом, у той час, як відмова оформлена у вигляді листа довільної форми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова у наданні згоди на звільнення позивача за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українине містить належного правового обґрунтування щодо відмови звільнення.

Оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт проведення у відповідача змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення посади, яку обіймав позивач та факт виконання відповідачем обов`язку по повідомленню позивача про наступне звільнення із пропонуванням йому вакантних на час звільнення у закладі посад, від яких позивач відмовився, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Регіонального офісуводних ресурсіву Полтавськійобласті від15листопада 2021року №281-к прозвільнення позивачаз посадиначальника Кременчуцької дільниціРегіонального офісуводних ресурсіву Полтавськійобласті згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позовна вимога про поновлення на роботі є похідною від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, так як лише у випадку визнання судом незаконним звільнення працівника з роботи він підлягає поновленню. У свою чергу, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, оскільки лише у випадку винесення судом рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, лише у разі, якщо звільнення відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, працівник може бути поновлений на роботі та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в протилежному випадку похідні вимоги (поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) задоволенню не підлягають.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 738/38/22 (провадження № 61-3984св23).

З огляду на те, що оспорюваний наказ про звільнення виданий з дотриманням норм трудового законодавства та не підлягає скасуванню, тому позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди також відсутні.

Отже, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції залишаєапеляційну скаргубез задоволення,а судоверішення беззмін,так якрішення судупершої інстанціїухвалене здодержанням нормматеріального тапроцесуального права.

Керуючись ст.367, ст.374 ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382, 383, 384 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката БасайМаксима Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна