Рішення

від 07.06.2023 по справі 509/3511/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3511/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Батуріна С.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївського закладу загальної середньої освіти Овідіопольської селищної Ради Одеського району Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу Миколаївської ЗЗСО про її звільнення з роботи та поновлення її на роботі,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2022 ОСОБА_1 звернулася із позовною заявою у якої вказала, що з 1998 вона за безстроковим трудовим договором працювала вчителем з музичного мистецтва у Миколаївської загальноосвітньої школі. В зв`язку з отриманням пенсії за віком з нею 18.06.2021, на підставі діючого законодавства, був укладений контракт (строковий трудовий договір) тривалістю на один рік строком до 18.06.2021 року. 14.06.2022 р. вона була ознайомлена з наказом №45-к від 14.06.2022 р. про її звільнення з роботи в зв`язку із закінченням строку дії укладеного з нею контракту. Вважає що звільнення відбулося незаконно так як вона просила надати їй відпустку повної тривалістю у 56 днів, однак їй надали частину відпустки, а частину компенсували грішми, а також в зв`язку з тим, що їй при звільненні несвоєчасно видали трудову книжку. Оскільки вона намагалася вирішити питання поновлення на роботі мирним шляхом, то вона пропустила місячний строк на подання позовної заяви про поновлення на роботі, що є поважною причиною пропуску строку на подання позовної заяви, а тому позивачка просила суд поновити строк на звернення до суду. Також позивачка вказала, що рішенням Конституційного суду України від 07.02.2023 була визнана неконституційною норма Закону «Про повну загальну середню освіту» за якою з вчителями-пенсіонерами повинно укладатися лише строкові трудові договори, що є підставою для скасування оскарженого наказу про її звільнення. У заяві про збільшення позовних вимог, яка була подана до суду 25.05.2023 ОСОБА_1 додала вимогу про стягнення компенсації за 11 днів невикористаної відпустки. Остаточно, за наслідками розгляду справи, позивачка просила суд постановити рішення яким визнати незаконним та скасувати наказ №45-к від 14.06.2022 про її звільнення з посади вчителя музичного мистецтва Миколаївського ЗЗСО, поновити її на цієї посаді, стягнути з Миколаївського ЗЗСО на її користь 2298,78 гривень компенсації за 11 днів невикористаної відпустки та стягнути з Миколаївського ЗЗСО судові витрати без вказівки їх видів та розміру.

Миколаївське ЗЗСО подало відзив та заперечення на відповідь у яких висловило свою незгоду із заявленими вимогами позивачки вмотивувавши свою позицію тим, що позивачка є пенсіонеркою і не має фахової освіти вчителя музики, а тому переважне право на прийняття на роботу мають працівники до пенсійного віку та фахові вчителі музики. З нею, 18.06.2021 був укладений контракт (строковій трудовій договір) термін дії якого сплив 18.06.2022 в зв`язку з чим 14.06.2022 був виданий наказ про її звільнення з роботи. За два місяці до закінчення дії контракту жодна із сторін не виявили бажання та наміру продовжити дію контракту на новий строк. Після звільнення позивачку на роботу була прийнята інша вчителька музики. За цією обставиною ЗЗСО не може її поновити на роботі так як після її звільнення на роботу вчителем музики прийнята особа до пенсійного віку яка за фахом є вчителем з музичної освіти. Надані позивачкою документи не містять жодних вимог про скасування наказу та поновлення її на роботі, а тому твердження ОСОБА_1 про намагання мирним шляхом вирішити питання про поновлення на роботі є голослівним також як і її твердження про намір сторін продовжити дію контракту ще на один рік. Також ЗЗСО зазначило, що позивачкою не наведено підстав та не надано доказів незаконності оскарженого наказу, поважності причин пропуску нею місячного терміну на подання позовної заяви до суду, а відтак і підстав для поновлення місячного строку на подання позовної заяви до суду. Крім того нею не надано доказів про намір сторін щодо продовження терміну дії контракту від 18.06.2021 після його закінчення. Затримка з видачею трудової у наказі не доводить, що з позивачкою продовжений строк дії контракту від 18.06.2021 р. і ця обставина не є підставою для визнання наказу незаконним та його скасування, оскільки видача трудової книжки є дією похідною від наказу і вона не може бути підставою для поновлення її на роботі. Оскільки Конституційний суд прийняв рішення 07.02.2023, а наказ №45-к про звільнення позивачки був оголошений 14.06.2022, то рішення Конституційного суду не може бути прийняте місцевим судом до уваги так як норма Закону «Про повну загальну середню освіту» щодо працевлаштування вчителів-пенсіонерів за строковими трудовими договорами втратила свою чинність із дня ухвалення Конституційним судом вказаного рішення. З огляду на вказане представник Миколаївского ЗССО просив суд у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, та стягнути з неї на користь ЗЗСО судові витрати з оплаченої правової допомоги адвоката в сумі 5000 гривень.

Одночасно з поданням відзиву на позовну заяву Миколаївське ЗЗСО подало заяву про застосування наслідків пропуску місячного строку на подання позовної заяви про скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Конова Л.М. просили суд задовольнити заявлені позивачкою позовні вимоги у повному обсязі з мотивів вказаних у позовних заявах та інших процесуальних документах.

Представник Миколаївського ЗЗСО адвокат Батурін С.Є. у задоволенні позовних вимог заперечував з мотивів вказаних у відзиві, запереченнях та інших процесуальних документах, а також просив суд в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог застосувати строки позовної давності, які були пропущені позивачкою без будь яких поважних причин.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено в зв`язку з наступним.

Згідно з ст.ст.4,5 ЦПК та ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно положень ч.2 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права чи інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності.

За приписами ст.ст.13,76-81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які подані учасниками справи. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст.21 КЗпП працівники безпосередньо реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, а відтак трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Статтею 23 КЗпП визначено, що одним з видів трудових договорів є строковий трудовий договір, який укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», в редакції яка діяла станом до 07.02.2023 року педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю, а з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком повинні були укладатися трудові договори строком від одного до трьох років.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 по справі №1-р/2023 абзац 3 ч.2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно з якою "педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років", визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), в зв`язку з чим цей абзац втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.02.2023 року.

Судом встановлено, що позивачка та Миколаївське ЗЗСО 18.06.2021 р. уклали «Контракт (трудовий строковий договір)» (надалі - контракт). Вказаний контракт був укладений у відповідності вимог діючої на той час частини 2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно якої педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Отже контракт є строковим трудовим договором, оскільки він був укладений строком на 1 рік до 18.06.2022 про що однозначно засвідчено у п.6.2.1 цього документу.

Оскільки на день укладення та день закінчення строку дії «Контракту» норма ч.2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» була чинною, то Рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 про визнання її неконституційною не може бути розповсюджена на договори, які припинили свою дію до дати визнання неконституційними норм права за приписами яких вони були укладені.

Таким чином суд не погоджується з думкою позивачки про необхідність застосування вказаного Рішення Конституційного Суду України до правовідносин, які існували до його прийняття.

Наказом №45-к «Про звільнення вчителя ОСОБА_1 » від 14.06.2022 позивачка була звільнена з роботи в зв`язку із закінченням строкового трудового договору - контракту з виплатою звільненій грошової компенсації за невикористану річну відпустку за період роботи з 01.09.2021 по 16.06.2022.

Позивачка наголосила, що цей наказ недійсний оскільки їй надали частину відпустки, а частину компенсували грішми, а також через те що їй не своєчасно видали трудову книжку.

Судом встановлено, що при укладенні контракту сторони у п.6.8 передбачили можливість його продовження у разі якщо сторони за два місяці до закінчення строку чинності контракту досягли згоди щодо його продовження.

Доказів того що позивачка за два місяці до закінчення строку трудового договору подавала роботодавцю заяви про продовження строку дії контракту і сторони з цього приводу вели перемовини позивачка суду не надала.

Додані нею до позову копії заяв від 16.06.2022, 27.07.2022, 2022 та 29.07.2022 не містять відомостей про її вимоги щодо скасування наказу №45-к та поновлення її на роботі, що спростовує твердження ОСОБА_1 про її намагання вирішення питання про поновлення на роботі без звернення до суду, а тому суд ці твердження позивачки до уваги не бере.

Оскільки контракт обмежений погодженою обома сторонами кінцевою датою його дії, то суд погоджується з думкою відповідача, що не має значення на який день випало закінчення строку дії контракту - робочий, святковий чи вихідний день.

З огляду на вказане суд доходить до висновку, що строковий трудовий договір закінчив свою дію саме 18.06.2023, тобто у день який сторони визначили та погодили у контракті, а тому підстав для скасування та поновлення позивачки на роботі за обставин на які вона посилається суд не вбачає.

На момент видання 14.06.2022 наказу №45-к були чинними та діяли положення статті 12 Закону України №2136-IX від 15.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за приписами якої під час дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю у 24 календарні дні за поточний робочий рік, а у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому має бути виплачена грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".

Одночасно суд бере до уваги, що виплата при звільненні грошової компенсації за невикористану відпустку передбачена п.4.9 укладеного 18.06.2021 контракту.

Таким чином суд доходить до висновку, що надання позивачці відпустки тривалістю у 24 дні з виплатою їй грошової компенсації за інші дні відпустки не є порушенням законодавства, а формальна незгода позивачки з тривалістю наданою їй відпустки не являється підставою для визнання незаконним оскарженого наказу про її звільнення та поновлення її на роботі.

У матеріалах справи міститься лист Миколаївської ЗЗСО від 28.07.2022 з пропозицією отримати трудову книжку, після чого ОСОБА_1 її отримала. Оскільки ОСОБА_1 була 14.06.2022 ознайомлена з оскарженим наказом про її звільнення з 10.07.2022, то суд не вважає видачу трудової книжки не у вказаний день підставою для скасування законного наказу.

З огляду на вказане суд доходить до висновку що вимоги позивачки щодо незаконності наказу Маколаївського ЗЗСО від 14.06.2022 №45-к про її звільнення є необґрунтованими, а тому у його скасуванні повинно бути відмовлено.

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин відповідачем Миколаївською ЗЗСО було заявлено у письмовій формі при поданні відзиву на позовну заяву.

Пленум Верховного Суду України в п.6 Постанови від 29 грудня 1976 №11 (зі змінами) «Про судове рішення» також роз`яснив, що встановивши пропуск строку для звернення до суду без поважних причин, суд в рішенні вказує про відмову в позові з цих підстав.

Копія наказу №45-к від 14.06.2022 про звільнення з роботи позивачці була вручена 14.06.2022, про що вона сама зазначила у позовній заяві і про що не заперечувала у судовому засіданні.

З позовними вимогами про скасування вищевказаного наказу та поновлення на роботі позивачка звернулася через два з половиною місяці після його отримання - 30.08.2022 р., тобто з пропуском строку, встановленого ст.233 КЗпП.

У Постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.02.2022 по справі Овідіопольського районного суду Одеської області №509/5403/19, висновки якої є обов`язковим для судів нижчих інстанцій, наголошено, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio (тобто по обов`язку) незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч.3 ст.267 ЦК України). При цьому передбачений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Крім того, Верховний Суд у Постанові від 03.02.2021 у справі №266/232/18 вказав, що положення ч.1 ст.233 КЗпП України, яким визначено місячний строк звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення, поширюються як на вимоги про поновлення на роботі, так і на вимоги про скасування наказу про звільнення, оскільки ці вимоги об`єднані одним поняттям «справа про звільнення».

Таким чином суд погоджується з думкою Миколаївського ЗЗСО про те, що встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк на подання позову поширюється як на вимогу позивачки про визнання незаконним та скасування наказу 45-к від 14.06.2022 так і на вимогу про поновлення її на роботі.

Позивачка наголосила, що строк для звернення до суду з позовом вона пропустила з тих підстав, що питання з поновлення на роботі вона намагалася вирішити мирним шляхом.

Постановою Третьої судової палати КЦС ВС від 03.02.2022 по справі №509/5403/19 визначено, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч.1 ст.233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду і ці причини повинні бути підтверджені належними доказами.

Позивачка не тільки не навела причин які були перешкодою і які об`єктивно створювали їй труднощі звернутися до суду у встановлений законодавством місячний строк, а і взагалі не довела, що у цей строк вона мала намір бути поновленою на роботі, оскільки ця теза не знайшла свого підтвердження у вигляді належних, достовірних та допустимих доказів.

З огляду на вказане суд доходить до висновку, що намагання позивачки вирішити питання поновлення на роботі мирним шляхом не є поважною причиною пропуску місячного строку на звернення до суду, так як ці намагання не являються непереборною перешкодою, яка створила їй неможливість своєчасного звернення до суду.

Відтак пропуск позивачем місячного строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, а тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позивачці вимог про скасування наказу №45-к від 14.06.2022 з підстав пропуску строку для звернення до суду.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі є похідними від вимог про скасування наказу, то і в задоволенні цих вимог також слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.133,137,141 ЦПК України вимога відповідача Миколаївського ЗЗСО про відшкодування судових витрат в сумі 5000 гривень пов`язаних з наданням правової допомоги підлягають задоволенню.

Розмір понесених відповідачем судових витрат підтверджений договором про надання правової допомоги, розрахунком суми гонорару та квитанцією до прибуткового касового ордеру про сплату адвокату гонорару за надання ним правової допомоги, які містяться у матеріалах справи.

Суд вважає, що розмір цих витрат, які визначені сторонами у твердій (фіксованій) сумі, є обґрунтованим та пропорційним щодо предмету спору з урахуванням значення справи для сторін та складності справи.

Оскільки ухвалою суду від 07.06.2023 у задоволенні заяви позивачки про збільшення позовних вимог було відмовлено, то питання щодо виплати позивачці компенсації за 11 днів невикористаної відпуски в сумі 2298,78 гривень суд не розглядав.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївського закладу загальної середньої освіти Овідіопольської селищної Ради Одеського району Одеської області про визнання наказу про звільнення №45-к від 14.06.2022 недійсним, його скасування та поновлення на роботі - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївського закладу загальної середньої освіти Овідіопольської селищної Ради Одеського району Одеської області (ЄДРПОУ 34312192) 5000 (п`ять тисяч) гривень судових витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя В.К. Кочко