Ухвала

від 08.06.2023 по справі 461/3310/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 461/3310/22

Провадження № 1-кс/461/3100/23

УХВАЛА

08.06.2023 року місто Львів

Суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_6 ,

встановив:

В провадженні слідчого судді Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_6 перебуває клопотання прокурора у кримінальному провадженні №22021000000000363 ОСОБА_3 про арешт майна.

07.06.2023 року адвокат ОСОБА_4 , який представляє інтереси володільця майна ОСОБА_5 , подав до суду заяву про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_6 від участі у розгляді даного клопотання.

В обґрунтування заявленого відводу наводить наступне.

В ході розгляду наведеного вище клопотання про арешт 19.05.2023 року було оголошено перерву до 30.05.2023 року для ознайомлення представників власника майна з доказами які були надані додатково прокурором. 30.05.2023, перед судовим засіданням, прокурор ОСОБА_3 зайшов до кабінету слідчого судді ОСОБА_6 . Очікуючи на засідання у коридорі, заявник адвокат ОСОБА_4 почув гучне обговорення судді з прокурором заявленого адвокатом ОСОБА_7 клопотання про недопустимість доказів та витребування.

З огляду на наведене, заявник вважає, що 30.05.2023 між слідчим суддею та прокурором мала місце «позапроцесуальна комунікація (обговорення) щодо клопотання представника власника майна без участі представника власника майна».

У ході судового розгляду клопотання про арешт майна у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в частині витребування письмових доказів було відмовлено. За твердженням заявника, вирішуючи клопотання, суд не переконався в існуванні документів, які сторона володільця майна просила витребувати та надав перевагу усним доводам сторони обвинувачення, не забезпечивши при цьому принципу неупередженості, безпосередності та змагальності сторін.

Такі дії суду, за твердженням заявника, свідчать про необ`єктивність слідчого судді при розгляді клопотання про накладення арешту та надають перевагу стороні обвинувачення, що викликає сумнів щодо неупередженості суду.

Відтак,посилаючись нависновки Консультативноїради європейськихсуддів,пленуму ВСУ№8від 13.06.2007«Про незалежністьсудової влади», Бангалорські принципи поведінки суддів, практику ЄСПЛ та положення ст.ст. 2, 75, 80 КПК України, заявник вважає, що, на його думку, слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні, оскільки такі дії викликають сумнів у його неупередженості.

Заявник та інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, окрім прокурора, в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема судом були вжиті заходи передбачені ст. 135 КПК України. Так, заявник повідомлений шляхом надіслання повістки про виклик електронною поштою та здійснення виклику по телефону. 08.06.2023 заявник подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його необхідністю підготовки до розгляду справи.

Слідчий суддя ОСОБА_6 отримав повідомлення особисто.

Прокурор проти відкладення розгляду справи заперечив.

Оцінюючи можливість слухання справи за відсутності інших учасників кримінального провадження які не з`явились в судове засідання, а також вирішуючи заявлене клопотання заявника про відкладення розгляду справи, виходжу з наступних мотивів та міркувань.

Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень параграфу 6 глави 3 розділу 1 КПК України, неявка учасників процесу на розгляд заяви про відвід не є перешкодою для її розгляду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 28 КПК України.

Стаття 28 КПК України встановлює, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності осіб які не прибули в судове засідання, суд враховує положення ст. 2 КПК України, згідно яких завдання кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Варто також відзначити і категорію справи у якій заявлено відвід, а саме клопотання прокурора про накладення арешту на майно під час досудового розслідування.

В свою чергу, відповідно до положень ч. 1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду.

З матеріалів клопотання встановлено, що воно надійшло до суду 08.05.2023.

Крім того, оцінюючи доводи заявника наведені у клопотанні про відкладення розгляду заяви щодо необхідності належної підготовки до розгляду заяви, варто відзначити, що обставини якими адвокат ОСОБА_8 обґрунтовує відвід, за його ж твердженнями, мали місце 30.05.2023. В свою чергу, розгляд заяви про відвід проводиться 08.06.2023. З наведеного суд приходить до висновку, що заявник мав достатньо часу для підготовки до розгляду заяви.

Слід також відзначити, що суддя наділений відповідними процесуальними повноваженнями та можливостями задля здійснення належної оцінки обґрунтованості заявленого відводу на підставі самої заяви та матеріалів справи.

Отже, з урахуванням наведених засад судочинства, завдань кримінального провадження, положень чинного законодавства, складності кримінального провадження, поведінки учасників кримінального провадження, а також зазначених вище обставин, доводів та мотивів, вважаю за можливе провести розгляд заяви за відсутності осіб які не прибули в судове засідання та не знаходжу законних та належних підстав для відкладення розгляду заяви.

Прокурор в судовому засіданні заяву заперечив з мотивів необґрунтованості. Зазначив, що достеменно не пригадує подій 30.05.2023, але впевнено може сказати, що жодного разу не обговорював у позапроцесуальний спосіб із слідчим суддею ОСОБА_6 обставини справ, які перебувають у його провадженні. Крім того, прокурор вказав, що кримінальне провадження № 22021000000000363 не єдине провадження яке розглядається Галицьким районним судом м. Львова, у якому він приймає участь. Також, додатково вказав, що доводи учасників провадження щодо неупередженості слідчого судді вже перевірялись, оскільки заява про відвід даного судді в межах клопотання про арешт майна вже не перша. Просив відмовити у задоволенні заяви.

Статтею 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленогочастиною третьою статті 35цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Відповідно до положень ч.5 ст. 80 КПК України, відвід повинен бути вмотивованим.

Заява про відвід має містити вказівку на підстави, що зумовлюють його наявність. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов`язує необхідність усунення слідчого судді, судді від участі у судовому провадженні.

Ухвалюючи рішення за заявою, враховую наступні доводи та мотиви.

Наведені у ч.5 ст. 80 КПК України положення щодо вмотивованості відводу вказують на те, що заява про відвід повинна містити належні і достатні мотиви, а також відображати підстави та обґрунтування такого відводу. Вмотивованість відводуце фактичне відображення усіх мотивів з належним їх обґрунтуванням у відповідній заяві. Вмотивованість відповідної заяви учасника процесу забезпечує дотримання принципу верховенства права, об`єктивності під час з`ясування обставин справи (належної оцінки доводів заявника), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час кримінального провадження. В свою чергу, недотримання наведеної вимоги щодо зазначення належних та достатніх мотивів у відповідній заяві може мати наслідки у вигляді відмови у задоволенні відповідної заяви.

Як наведеновище,кримінальне провадженняздійснюється наоснові змагальності,що передбачаєсамостійне обстоюваннястороною обвинуваченняі стороноюзахисту їхніхправових позицій,прав,свобод ізаконних інтересівзасобами,передбаченими цимКодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В ході розгляду заяви про відвід встановлено наступне.

В провадженні слідчого судді Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_6 перебуває клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 22021000000000363 ОСОБА_3 про арешт майна. Наведене клопотання надійшло до суду 08.05.2023.

19.05.2023 року в ході розгляду даного клопотання було оголошено перерву до 30.05.2023 року для ознайомлення представників власника майна з доказами які були надані додатково прокурором.

Заявник стверджує, що 30.05.2023 перед судовим засіданням прокурор ОСОБА_3 зайшов до кабінету слідчого судді ОСОБА_6 . Очікуючи на засідання у коридорі, заявник ОСОБА_4 почув гучне обговорення судді з прокурором заявленого адвокатом ОСОБА_7 клопотання про недопустимість доказів та витребування.

Отже, заявник стверджує, що 30.05.2023 між слідчим суддею та прокурором мала місце «позапроцесуальна комунікація (обговорення) щодо клопотання представника власника майна без участі представника власника майна».

Також заявник вказує, що в ході розгляду клопотання про арешт майна у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в частині витребування письмових доказів слідчим суддею було відмовлено. За твердженням заявника, вирішуючи клопотання, суд не переконався в існуванні документів, які сторона володільця майна просила витребувати та надав перевагу усним доводам сторони обвинувачення, не забезпечивши при цьому принципу неупередженості, безпосередності та змагальності сторін.

Наведені дії слідчого судді, за твердженням заявника, свідчать про необ`єктивність суду при розгляді клопотання про накладення арешту та надають перевагу стороні обвинувачення, що викликає сумнів щодо неупередженості суду.

Аналізуючи доводи заявника, враховую наступне.

Положення чинного законодавства, зокрема КПК України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», не містять заборони можливості спілкування учасників процесу в проміжках міх судовими засіданнями в приміщенні суду. Очевидним є те, що суддя може обговорювати зі сторонами питання організаційного характеру після оголошення судового засідання закритим. До прикладу ці питання можуть стосуватися погодження дати та часу судового засідання, переліку осіб які підлягають виклику, зайнятості учасників провадження у інших справах тощо. Це надає можливість організувати належним чином процес здійснення правосуддя. Варто також відзначити, що суддя, як людина фахова, з відповідною освітою та статусом, повинен поводити себе на роботі та навіть за її межами тактовно і толерантно.

Варто також відзначити, що професійні судді повинні суворо дотримуватись обмежень визначених законом, зокрема невідкладно реагувати на прояви тиску на них.

Отже, очевидним є те, що у разі будь-якого незаконного впливу на суд, у даному випадку на слідчого суддю ОСОБА_6 , останній повинен був на це відреагувати.

Жодних даних про такий тиск матеріали справи не містять. Відсутні у матеріалах справи і дані про обставини які зобов`язують слідчого суддю заявити про самовідвід.

По суті заява про відвід ґрунтується на непогодженні з процесуальними рішеннями слідчого судді ухваленими в процесі розгляду клопотання, які, за твердженням автора заяви про відвід, є наслідком «позапроцесуальної комунікації (обговорення) щодо клопотання представника власника майна без участі представника власника майна». При цьому зміст розмови прокурора з слідчим суддею заявник, за його ж твердженням, чув знаходячись в коридорі, а не у кабінеті судді.

Сам по собі той факт, що прокурор зайшов до кабінету судді (при цьому немає даних про те, що суддя його туди запрошував зі своєї ініціативи), не може свідчить про упередженість суду. Тим більше, що немає нічого надзвичайного у тому, що суддя у робочий час перебуває на робочому місці і двері у його кабінет не зачинені на замок.

Разом з тим, варто відзначити, що автор заяви одразу не повідомив про наведені у заяві про відвід обставини в судовому засіданні, а дочекався коли суддя продовжить розгляд клопотання, почне вирішувати питання процесуального характеру, розгляне їх та оголосить перерву. Після чого через сім днів після подій наведених ним як підстава відводу адвокат звернувся із заявою про відвід.

Отже, по суті заявник ґрунтує відвід на розмові, яка за його твердженням відбулась у кабінеті, в якому він не перебував, а почув у коридорі через зачинені двері.

Розглядаючи заяву про відвід, вважаю за необхідне підкреслити, що під час її розгляду суддею не оцінюється законність процесуальних рішень слідчого судді, адже це не віднесено до компетенції судді уповноваженого на розгляд заяви про відвід.

ОСОБА_4 у поданійзаяві наводитьвисновки Консультативноїради європейськихсуддів,пленуму ВСУ№8від 13.06.2007«Про незалежністьсудової влади», Бангалорські принципи поведінки суддів, практику ЄСПЛ та положення ст.ст. 2, 75, 80 КПК України, які серед іншого, стосуються засад здійснення судочинства професійними суддями.

В цьому контексті, вважаю за необхідне зазначити наступне.

Статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Наявність безсторонності (неупередженості) суду має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується поки не надано доказів протилежного.

Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.

При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосуваннязакону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її справи в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з вищенаведеного, для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Отже, відвід має бути вмотивований, тобто містити відповідні аргументи та докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Непогодження заявника з процесуальними рішеннями ухваленими слідчим суддею, з точки зору закону, не може вважатися підставою для його відведення від участі у провадженні (справі).

До поданої заяви не долучено жодного належного та допустимого доказу на її обґрунтування.

Аналіз поданої заяви свідчить про те, що наведені адвокатом мотиви не являються законною підставою для відведення слідчого судді від участі у справі.

Отже, за відсутності будь-якого доказу чи наявності на те обґрунтованих підстав, заявник на власний розсуд надає оцінку процесуальним рішенням та діям суду (слідчого судді), хоча не являється особою яка уповноважена переглядати судові рішення.

При здійсненні правосуддя судді незалежні і керуються верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Передчасна оцінка процесуальних дій судді або переоцінка судового рішення заявником, під час розгляду судової справи, може бути розцінена як втручання у здійснення ним правосуддя.

Відповідно до пункту 2 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (1983 рік), судді, як особи, є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

В Україні принцип незалежності суддів і судів закріплено на конституційному рівні (статті 126, 127, 129 Конституції України) і законодавчо унормовано (статті 6, 48, 126 Закону України „Про судоустрій і статус суддів).

Зокрема,статтею 6Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основіКонституціїі законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Основного Закону України; будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу, а конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової гілки влади в механізмі захисту прав і свобод громадян та є запорукою реалізації права на судовий захист.

Незалежність суддів є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об`єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і громадянина. Принцип незалежності суддів означає процесуальну діяльність під час здійснення правосуддя в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Гарантії незалежності суддів це передбачені належні засоби мінімізації та усунення негативних впливів на суддів під час відправлення ними правосуддя, спрямовані на ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Наведені доводи також відповідають мотивам висловленим у рішенні Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 1-24/2020(393/20 (№ 13-р/2020).

Незалежність судової влади, безсумнівно, є суттєвою частиною принципу верховенства права та покликана забезпечувати кожній людині право на справедливий суд, а отже, це не є привілеєм для суддів, а є гарантією поваги до прав та основних свобод людини, що забезпечує довіру до системи правосуддя (абзац сьомий преамбули Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 (далі Рекомендація).

У свою чергу, незалежність судової влади забезпечує незалежність кожного окремого судді, що є фундаментальним аспектом верховенства права (пункт 4 додатка до Рекомендації).

Зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, що надається для власних інтересів суддів, а в інтересах верховенства права та осіб, які прагнуть та очікують неупередженого правосуддя; незалежність суддів слід розглядати як гарантію свободи, поваги прав людини та неупередженого застосування закону; безсторонність та незалежність суддів є важливими для гарантування рівності сторін перед судами (пункт 11 додатка до Рекомендації).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Відповідно до п.46 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», яке набуло статусу остаточного 27.05.2013 року, рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Також, слід відзначити наступне.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад судочинства. Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

В свою чергу, доводи заявника щодо упередженості слідчого судді є голослівними і не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, в ході розгляду заяви про відвід встановлено, що слідчий суддя не допускав дій які ставлять під сумнів його об`єктивність, а заявником не подано жодного доказу, який доводить упередженість слідчого судді.

Більше того, слідчий суддя вжив належних заходів для забезпечення присутності заявника на розгляді справи, надав учасникам процесу можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати докази та звернутися з клопотаннями, у разі наявності таких.

В свою чергу, необґрунтований та безпідставний відвід очевидно не сприяє об`єктивному та своєчасному розгляду справи.

Виходячи з вищенаведеного, приходу до висновку, що доводи адвоката ОСОБА_4 наведені у заяві про відвід базуються виключно на припущеннях і його суб`єктивній думці, яка фактично ґрунтується на непогодженні з процесуальними рішенням та діями слідчого судді, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а факти які встановлюють упередженість слідчого судді в ході розгляду заяви не знайшли свого підтвердження. Таким чином, такі доводи не можуть бути законною підставою для усунення слідчого судді від участі у розгляді справи.

Виходячи з вищенаведених доводів та мотивів, приходжу до висновку, що в обґрунтування відводу заявник не наводить відповідних аргументів та не подає належних, достовірних, достатніх і допустимих доказів, які підтверджують наявність законних підстав для відводу судді. Наведене вказує на відсутність законних підстав для усунення слідчого судді від участі у розгляді справи.

Отже, обставин, які передбачені ст. 75 КПК України та які б унеможливлювали участь слідчого судді у розгляді справи, в ході розгляду заяви не встановлено.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що заявлений відвід задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 8, 75, 80, 81 КПК України,

постановив:

У задоволенні заяви адвоката ОСОБА_4 про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_6 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1