Ухвала

від 08.06.2023 по справі 826/8400/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 826/8400/15

адміністративне провадження № К/990/19237/23

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року

у справі № 826/8400/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 15 квітня 2015 року №357-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Державну податкову службу України, до якої перейшли повноваження Міністерства доходів і зборів України, поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з 16 квітня 2015 року;

- стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів та зборів України від 15 квітня 2015 року №357-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011) поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з обов`язками по керівництву адміністративно-господарського відділу, інформаційно-комунікаційного відділу, управління доходів і зборів з фізичних осіб з 16 квітня 2015 року.

Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2015 року по 21 вересня 2022 року у розмірі 341 046, 86 грн. (триста сорок одна тисяча сорок шість гривень 86 копійок).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві з обов`язками по керівництву адміністративно-господарського відділу, інформаційно-комунікаційного відділу, управління доходів і зборів з фізичних осіб з 16 квітня 2015 року та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3 848, 36 грн. (три тисячі вісімсот сорок вісім гривень 36 копійок) допущено до негайного виконання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року у справі №826/8400/15 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на роботі відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику.

29 травня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду.

За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1, 2 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.

Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-23 7а 11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13- а, та у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі №820/2932/16 у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи скаржника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у силу положень пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не зазначено норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, а посилання скаржника на постанови Верховного Суду України є безпідставними, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 2 частину 4 статті 328 КАС України, та зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 та від 14 квітня 2021 року у справі №826/14904/18, від 13 травня 2021 року у справі №826/2850/17, від 03 червня 2021 року у справі №640/19105/19 з огляду на їх неактуальність та неможливість подальшого застосування у спірних правовідносинах.

Проте, скаржником не вказано конкретну норму права (пункт, частину, статтю), яка застосована судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, та щодо якої, на думку позивача, є необхідність відступлення від висновку щодо її застосування.

Відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано.

Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо).

Враховуючи, що скаржником не обґрунтовано необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі № 826/8400/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Е. Мацедонська