Рішення

від 31.05.2023 по справі 915/572/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року Справа № 915/572/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (54000, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 18-а)

в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6)

до відповідача 1: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-а)

до відповідача 2: Фермерського господарства Алеся (57070, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Кубряки, вул. Шкільна, 6А)

про: визнання недійсним договору про спільний обробіток землі на майбутнє та повернення земельної ділянки,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Дідух С.П.

від відповідача 1:Оніщенко Л.В.

від відповідача 2:Попроцький Д.М.

Бубліч О.В.

прокурор, не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв та Фермерського господарства Алеся, якою просить суд:

1) визнати недійсним договір №539/5 від 06.07.2016, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв та Фермерським господарством Алеся про спільний обробіток землі, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;

2) зобов`язати Фермерське господарство Алеся звільнити земельну ділянку площею 803,65 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується останнім на підставі договору №539/5 від 06.07.2016 про спільний обробіток земля, укладеного з Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст.. 215, 216 ЦК України, ст. 208 ГК України, ст. 1, 3, п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», п. 2, 3, 4, 5 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 та мотивовано тим, що КЕВ м. Миколаїв з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладання договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень, укладено договір №539/5 від 06.07.2016.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/572/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 30.04.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання прокурором п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, а саме: позов не містить пояснень щодо того, з якої суми вирахувано 1,5 відсотка ціни позову та на підставі яких документів визначено ціну позову, у позовній заяві не міститься відомостей щодо вартості спірної земельної ділянки і до позову не додані відповідні докази.

Судом встановлено прокурору 10-денний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.

19.05.2021 на адресу суду надійшов лист Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері за вих №5-4-640вих-21 від 19.05.2021, яким:

1) прокурор надає пояснення щодо ціни позову.

Зокрема, прокурор зазначає, що ставка судового збору розраховувалась із розміру ділової репутації та ділових зв`язків, який, згідно Додаткової угоди №2 від 07.04.2017 до оспорюваного договору №539/5 від 07.07.2016, дорівнює 1840358,50 грн. Посилаючись на норми ст. ст. 1132, 1133 ЦК України, прокурор вважає, що за своєю суттю Договір №539/5 про спільний обробіток землі від 07.07.2016 відноситься до договору простого товариства, згідно ст. 1132 ЦК України. Договором №539/5 від 07.07.2016, сторонами визначена оцінка вкладу кожного учасника, а саме, внесок КЕВ м. Миколаїв - вартість обробки земельних ділянок загальною площею 804,65 га, а також ділова репутація та ділові зв`язки, які складають 1 840 358,50 грн., чим фактично було оцінено земельні ділянки. Прокурор вважає, що при зверненні до суду з позовною заявою, ним виконано вимоги п.2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, про що свідчить платіжне доручення №78 від 11.02.2021;

2) прокурор просить суд визнати поважними обставини пропуску строку для усунення недоліків позовної заяви посилаючись на те, що штат Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері складає 14 осіб, з яких лише 5 пройшли переатестацію органів прокуратури та допущені до виконання обов`язків прокурора, зважаючи на процесуальне навантаження, наданий судом десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви був фактично пропущений;

3) прокурор просить суд назву органу прокуратури "Військова прокуратура Миколаївського гарнізону" замінити назвою "Миколаївська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері" посилаючись на наступне.

Відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019, враховуючи вимоги Наказу Генерального прокурора №45ш від 19.08.2020 "Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)", Наказу Генерального прокурора №3ш від 17.02.2021, у зв`язку з утворенням з 15.03.2021 спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур) і припиненням діяльності шляхом реорганізації військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих прокуратур), у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону (на правах обласної прокуратури) виключено зі структури та штатного розпису військову прокуратуру Миколаївського гарнізону із встановленням в структурі Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону (на правах обласної прокуратури) Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері.

Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22 червня 2021 року о 10:00 год., судом задоволено клопотання прокурора, викладене у листі №5-4-640вих21 від 19.05.2021, визнано поважними причини пропуску прокурором встановленого судом строку для подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви. Судом постановлено назву особи, яка звернулась до суду в інтересах держави - Військова прокуратура Миколаївського гарнізону замінити назвою - Миколаївська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері, встановити прокурору строк до 22.06.2021 для подання доказів вартості земельної ділянки або клопотання про витребування таких доказів. Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

07.06.2021 відповідачем 1 подано до господарського суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 1 просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Заперечення відповідача 1 обґрунтовано посиланням на таке.

1) прокурором не доведено підстав представництва інтересів держави;

2) заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся лише у 2021 році, тобто поза строками позовної давності;

3) відповідач 1 зазначає, що про укладення оспорюваного договору від 06.07.2016 МОУ знало як до його підписання (умови договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулась 17.03.2016), так і одразу після його підписання та протягом усього часу дії.

16.06.2021 прокурором подано до господарського суду відповідь на відзив.

Прокурор зазначає наступне:

1) прокурор правомірно звернувся до господарського суду з метою захисту порушених інтересів держави на підставі ст.. 131-1 Конституції України, ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру» враховуючи той факт, що починаючи з 18.01ю2021 (дата листа військової прокуратури Миколаївського гарнізону за вих.. №5-2-134вих21) до 13.03.2021 (дата пред`явлення позову) ані Міністерством оборони України ані КЕВ м. Миколаїв не зверталися до суду із позовною заявою за захистом інтересів держави;

2) щодо тверджень КЕВ м. Миколаїв про сплив строку позовної давності прокурор зазначає, що про порушення вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору Міністерство оборони України дізналося з листа Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 18.01.2021 за вих.№5-2-134вих21. Тобто, саме з цієї дати має починатися перебіг строків позовної давності.

Прокурор вважає безпідставним посилання відповідача на рішення голови Веселинівської районної ради №30 від 09.06.2016 про погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м. Миколаїв надання дозволу суб`єктам господарської діяльності на вирощування сільськогосподарських культур на землях, що розташовані на території полігону «Києво-Олександрівський», що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського район Миколаївської області, адже вказане рішення винесене із перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування, наданих ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 04.04.2016) та ст. 10 ЗК України (в редакції від 03.04.2016) оскільки питання розпорядження землями оборони, як і землями державної власності не входить до компетенції районних рад.

22.06.2021 прокурором подано до господарського суду клопотання про призначення судової оціночно-земельної експертизи.

Ухвалою суду від 22.06.2021 задоволено клопотання керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері південного регіону від 18.06.2021 №5-4-917вих-21, у справі № 915/572/21 призначено судову оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; провадження у справі зупинено.

29.10.2021 на адресу господарського суду супровідним листом №19/115/13/15936-2021 від 20.10.2021 надійшло повідомлення судового експерта №СЕ-19/115-21/10288-ОЗ від 20.10.2021 про неможливість проведення судової експертизи у справі №915/572/21.

Ухвалою суду від 29.11.2022 поновлено провадження у справі №915/572/21, підготовче засідання призначено на 13 грудня 2021 року о 10:00.

13.12.2021 на адресу суду надійшли пояснення Міністерства оборони України з приводу повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи.

13.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 18 січня 2022 о 10:00.

18.01.2021 підготовче засідання у справі не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 27.01.2022 підготовче засідання у справі призначено на 21 лютого 2022 року о 11:20 год.

21.02.2022 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 22.02.2022 о 15:30 год.

22.02.2022 представником відповідача 2 подано до господарського суду клопотання від 22.02.2022 про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: копії адвокатського запиту від 17.11.2021, копії листа Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України №370/2/11611 від 03.12.2021, копії резолюції заступника Міністра оборони України №15581/з/5-2020 від 01.07.2021, копії резолюції заступника Міністра оборони України №15581/з/5-2020 від 03.06.2021, копії листа головнокомандувача Збройних Сил України №15581/з/5-2020 від 29.06.2020, копії розрахунку прогнозованих збитків, копії листа заступника Міністра оборони України від 07.07.2021 №15581/з/б-2020, що, на думку відповідача 2, спростовують твердження прокурора про заподіяння спірним договором шкоди інтересам держави.

Клопотання обґрунтовано тим, що зазначені докази мають значення для правильного та об`єктивного розгляду справи та не могли бути надані у строк надання відзиву на позов, оскільки отримані адвокатом 23.12.2021, тобто після спливу встановленого судом строку.

Крім того, представником відповідача 2 подано до господарського суду пояснення від 22.02.2022 стосовно позовних вимог.

22.02.2022 відповідачем 1 подано до суду заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 22.02.2022 судом постановлено: в задоволенні заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (вх.№2728/22 від 22.02.2022) про зупинення провадження у справі відмовити; підготовче провадження у справі закрити та призначити розгляд справи по суті на 23 березня 2022 року о 10:30 год.

Судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 23 березня 2022 року о 10:30, не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

24.02.2022 розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого щоразу подовжувався відповідними Указами Президента України та в останнє подовжено до 20.05.2023 включно.

Відповідно до положень статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рішенням Ради Суддів України від 24.02.2022 №9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного Рішення, зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

29.03.2022 відбувся ракетний обстріл будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації, внаслідок якого відбулося руйнування центральної секції будівлі з 9 по 1 поверхи. На 8, 9 поверхах вказаної будівлі знаходився Господарський суд Миколаївської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Судом вживаються заходи до пошуку та відновлення господарських справ.

Ухвалою суду від 18.08.2022 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21 вересня 2022 року о 11:00 год.

21.09.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті 19.10.2022 об 11:30 год.

06.10.2022 Міністерством оборони України подано до господарського суду пояснення від 05.10.2022.

Представником Міністерства оборони України зазначено, що позиція позивача у даній справі полягає у тому. Що права та законні інтереси не є порушеними наслідок укладення між КЕВ м. Миколаїв та ФГ Алеся спірного договору №539/5 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 та його виконання.

14.10.2022 відповідачем 2 Фермерським господарством Алеся подано до господарського суду заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Також відповідачем 2 подано до господарського суду клопотання про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування у Міністерства оборони України інформації з підтверджуючими документами: щодо існування у Міністерства оборони України з 2016р. повноваження щодо можливості перевірки оспорюваного правочину (договору № 539/5 від 06.07.2016р. щодо спільного обробітку землі між ФГ Алеся та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва) на предмет його відповідності приписам чинного законодавства; щодо отримання Міністерством оборони України будь-яким чином інформації щодо відповідності чи невідповідності діючому законодавству оспорюваного правочину (договору №539/5 від 06.07.2016р. щодо спільного обробітку землі між ФГ Алеся та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва) у 2016 - початку 2017 рр.; щодо здійснення зі сторони Міністерства оборони України у 2016 початку 2017 рр. будь-яких заходів щодо перевірки відповідності діючому законодавству, у тому числі оспорюваного правочину (договору № 539/5 від 06.07.2016р. щодо спільного обробітку землі між ФГ Алеся та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва).

Клопотання відповідача 2 обґрунтовано посиланням на норми ст. 36, п. 5 ч. 1 ст. 81, 119 ГПК України, ч. 1 ст. 38 ГПК України (в редакції, яка втратила чинність 15.12.2017) та мотивовано тим, що згідно із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, представник відповідача адвокат Попроцький Д.М. набув повноваження представляти відповідача 3 вже після закриття підготовчого засідання та слухання справи по суті, позбавлений можливості ознайомитися зі всіма матеріалами справи через систему Електронний суд, зокрема документами №9433/21 від 17.06.2021 та №9434/21 від 17.06.2021 та має необхідність особисто сфотографувати ці документи.

Крім того, представником відповідача 2 подано до суду відзив на позовну заяву, який містить клопотання про поновлення пропущеного з поважних причин строку для подання відзиву.

Ухвалою від 19.10.2022 суд відмовив у задоволені клопотання відповідача Фермерського господарства Алеся про поновлення строку на подання відзиву.

Ухвалою суду від 19.10.2022 у задоволені клопотання відповідача Фермерського господарства Алеся про поновлення процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів відмовлено.

В судовому засіданні, призначеному на 19 жовтня 2022 року об 11:30, в якому тривав розгляд справи по суті, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги, господарським судом було оголошено перерву.

Ухвалою суду від 19.10.2022 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23 листопада 2022 року о 11:30.

22.11.2022 на виконання вимоги ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2022, у зв`язку з надходженням апеляційних скарг Фермерського господарства Алеся на ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2022, справу №915/572/21 за позовом Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, Фермерського господарства Алеся про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі на майбутнє та повернення земельної ділянки направлено до апеляційної інстанції.

Постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 апеляційні скарги Фермерського господарства Алеся залишено без задоволення, ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.10.2022 у справі №915/572/21 залишено без змін.

Ухвалою суду від 28.02.2023 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05 квітня 2023 року о 11:30 год.

13.03.2023 відповідачем 2 подано до господарського суду пояснення щодо безпідставності позовних вимог про зобов`язання ФГ Алеся звільнити земельну ділянку площею 803,65 га.

Відповідач 2 зазначає, що оскаржений договір №539/5 від 06.07.2016 про спільний обробіток землі є різновидом договору про спільну діяльність, оскарженим договором №539/5 від 06.07.2016 земельна ділянка КЕВ м. Миколаєва у оренду чи користування відповідача не передавалась, саме землекористувач КЕВ м. Миколаїв постійно здійснює господарювання на переданій йому земельній ділянці, а не інша сторона оспорюваного правочину.

Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

13.03.2023 представником відповідача 2 подано до господарського суду заяву про застосування строків позовної давності.

Заяву про застосування строків позовної давності обґрунтовано тим, що позивач Міністерство оборони України був обізнаний про начебто порушення його прав та прав держави укладанням оспорюваного договору ще у 2016 році. Перший заступник військового прокурора південного регіону України був теж повідомлений про факт та умови укладання оспорюваного правочину ще 16.08.2016.

Відповідач просить суд, враховуючи об`єктивну неможливість надання до суду доданих доказів внаслідок їх отримання тільки у грудні 2022 року, керуючись ст.. 80 ГПК України, приєднати до матеріалів справи додані до цієї заяви докази та застосувати строки загальної позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору №539/5 від 06.07.2016, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв та Фермерським господарством Алеся про спільний обробіток землі, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили та зобов`язання Фермерського господарства Алеся звільнити земельну ділянку площею 803,65 га.

05.04.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 10 травня 2023 року об 11:40 год.

10.05.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 31 травня 2023 року о 10:00 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представники сторін підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті справи та письмових поясненнях.

У судовому засіданні 31.05.2023 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

04.11.2014 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв на праві постійного користування оформлено земельну ділянку площею 6977,5 га, яка розташована за адресою: Миколаївська обл., Веселинівський р-н, Ставківська сільська рада, як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із присвоєнням кадастрового номеру - 4821785000:06:000:0002. Форма власності - державна. Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801154452014 від 25.11.2014 (т.1 а.с.12-16).

06.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (далі сторона -1, відповідач-1) та Фермерським господарством Алеся (далі сторона -2, відповідач-2) укладено Договір №539/5 про спільний обробіток землі (надалі - Договір), відповідно до п.1.1, якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м.Миколаїв, сторони за цим Договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

У відповідності до п.3.1 Договору сторони узгодили, що Сторона-1 за цим Договором зобов`язається залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, площею 929,65 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2023 року.

Відповідно п.6.1 Договору внесок Сторони-1 вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 929,65 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 976132,50 грн.

Згідно п.8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.

У відповідності до п.8.2 Договору сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного Договору.

Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2 (п.8.3 Договору).

Відповідно до п.8.4 Договору, сторони погодились, що Сторона-2 має право перераховувати Стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску Сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, Сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в Договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1.

В подальшому, до Договору №539/5 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 було укладено Додаткову угоду №1 від 16.08.2016, Додаткову угоду №2 від 07.04.2017 та Додаткову угоду №3 від 19.07.2018, згідно умов, яких строк дії Договору продовжено до 31.12.2023 та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав`язків до 1840358,50 грн.

Всі наведені додаткові угоди підписані сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками сторін.

Крім того, у матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 року №30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м. Миколаїв надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема Фермерському господарству "Алеся" на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону Києво-Олександрівський, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Також, 09.06.2016 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ м. Миколаїв від 03.06.2016, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.

12.09.2016 за вих. №303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно експлуатаційне управління Збройних сил України на адресу відповідача 1 було надіслано листа, яким Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ м. Миколаїв договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових не менше 1850 грн. за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ м. Миколаїв листом від 08.08.2016 року за вих. №2289.

01.09.2016 КЕВ м. Миколаїв також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно експлуатаційне управління Збройних сил України листом №2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між відповідачем 1 та суб`єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850 грн за 1 га.

Рішенням адміністративного департаменту Міністерства Оборони України від 18.03.2016, оформленого протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.

Разом з тим, матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб Міністерства Оборони України щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки Міністерства Оборони України, раціонального використання земель Міністерства Оборони України, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.

15.08.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України листом №2352 повідомило Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 року та 29.07.2016 року було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі ст. 4 Закону України Про використання земель оборони та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016 року.

18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу Міністерства оборони України було направлено листа №5-2-134вих21, відповідно до якого прокурор, посилаючись на укладений між відповідачами по справі договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 зазначив, що вказаний спірний договір КЕВ м. Миколаїв уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень. Також, у цьому листі, прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив Міністерство повідомити прокуратуру про те, чи вживалися Міністерством заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.

У відповідь на вказаний вище лист, Міністерство оборони України листом від 12.02.2021 року вих. №370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих Міноборони у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. На час надання відповіді, зобов`язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином, строк дії договорів 31.12.2025 року.

Разом з тим, Міністерство зазначило, що Збройні Сили України заінтересовані у укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду Міноборони з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Відтак, Міністерство зазначило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб`єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів Міноборони заходи претензійної та позовної роботи не вживалися.

Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для визнання недійсним договору від 06.07.2016 року №539/5, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та Фермерським господарством Алеся про спільний обробіток землі, та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили,.

При вирішенні даної справи судом враховано наступне.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до ч.2 ст.1131 ЦК України, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов`язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов`язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

На підставі загального аналізу глави 77 ЦК України (спільна діяльність) та умов договору, укладеного між сторонами у справі, суд встановив, що за своєю правовою природою вчинений правочин підпадає під ознаки договору про спільну діяльність.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При дослідженні спірного договору на предмет додержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, судом зроблені наступні висновки.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 ЗК України, ст.ст.9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч.ч.1, 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

З метою імплементації наведеної норми Земельного кодексу України прийнято Закон України «Про використання земель оборони», статтею другою якого встановлено, що військові частини та установи зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання; акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Таким чином, прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції уряду.

Отже, порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях оборони, наданих військовим частинам у постійне користування стосується обов`язків Кабінету Міністрів України.

На час укладання спірного договору, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

У рішенні від 12.02.2002 №3 рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення).

Окрім того, у рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2008 №25-рп/2008 (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини) зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Згідно п.п.1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (надалі - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п.3-5 п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, державних фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.

Враховуючи, що відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, суд вважає, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказаний висновок суду ґрунтується, у тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої «для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов`язків уряду щодо здійснення такого регулювання».

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Крім того, згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру, копія якого містяться в матеріалах справи, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використання-J.15.01; документ, що посвідчує право-державний акт серії Б №062408 від 1978р.) площею 6977,5 га (кадастровий номер 4821785000:06:000:0002) є Миколаївська обласна державна адміністрація. Отже, саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б №062408 від 1978 року.

Отже, відповідно до оспорюваного договору КЕВ м. Миколаїв фактично передав Фермерському господарству Алеся земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади.

На підставі наведеного, господарський суд дійшов висновку щодо неправомірності укладення КЕВ міста Миколаїв з Фермерським господарством Алеся договору про спільний обробіток землі №539/5 від 06.07.2016.

Щодо позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладений 06.07.2016 та про його укладення Міністерство оборони України знало як до його підписання (умови укладання спірного договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулась 17.03.2016 ), так і одразу після укладення договору та у будь-якому випадку на протязі 2016 р.

Крім того, про укладення спірного договору з 2016 року знала й військова прокуратура. В матеріалах справи наявний лист КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 № 2352 про повідомлення військової прокуратури про укладання 06.07.2016 договорів про спільний обробіток земель загальновійськового полігону. А тому, прокурор мав можливість у встановленому законом порядку перевірити законність вчинених правочинів, у тому числі спірного договору про спільний обробіток землі № 539/5 від 06.07.2016 та, у разі встановлення на це законних підстав, звернутися з відповідним позовом до суду в межах строку позовної давності.

Військова прокуратура Миколаївського гарнізону у січні 2021 року формально, направила до Міністерства оборони України листа від 18.01.2021 за №5-2-134вих21, в якому повідомила Міністерство оборони України, що при укладанні КЕВ м. Миколаїв договору №539/5 від 06.07.2016, порушені вимоги діючого законодавства.

Проте, Міністерство оборони України, під час розгляду справи, наполягало на тому, що як до отримання листа прокуратури, так і після такого отримання, знало про укладення спірного договору, знало його суть, але ні під час його укладання, ні наразі не вбачає порушень спірною угодою нормативних актів, зазначених прокурором.

Відповідно до п 14.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 «Контроль за фінансово-господарською діяльністю квартирно-експлуатаційних органів ЗС України здійснюється контрольно-ревізійними органами МО України.»

Положення про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затверджене Наказом Міністерства оборони України N 313 від 31.12.93 втратило чинність 16.04.2021, тобто діяло з 2016 по 2021 р.р. включно.

Згідно п. 1 розділу 1 Положення Головна контрольно-ревізійна інспекція (ГКРІ) є органом Міністерства оборони України, входить до апарату Міністра оборони України і має призначення здійснювати у межах своєї компетенції контроль за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України.

Згідно п. 2 розділу 1 Положення Головна контрольно-ревізійна інспекція підпорядковується безпосередньо Міністру оборони України, виконує його доручення і про результати перевірок доповідає йому особисто для прийняття відповідного рішення.

Згідно розділу 2 Положення на Головну контрольно-ревізійну інспекцію покладається:

1.Проведення планових перевірок додержання законності в адміністративно-господарській діяльності командирів та інших посадових осіб, виконання ними вимог чинного законодавства, Статутів Збройних Сил, наказів, директив Міністра оборони України, а також проведення вибіркових контрольних ревізій.

2. Проведення за дорученням Міністра оборони України перевірок фактів порушень чинного законодавства посадовими особами Збройних Сил України.

4.Проведення контрольних перевірок фактичного усунення раніше виявлених порушень вимог законів, військових статутів, наказів та директив Міністра оборони України.

5. Виконання доручень Міністра оборони з питань, які віднесені до компетенції інспекції.

6. Аналіз та узагальнення причин порушень законності і умов, що їм сприяють, внесення рекомендацій та пропозицій щодо їх усунення і запобігання в подальшому.

7. Організація і проведення контрольних перевірок і ревізій у військових формуваннях, де раніше працювали інші ревізійні структури Збройних Сил.

Згідно розділу 4 Положення:

1. Робота інспекції організується на основі перспективних планів, які затверджуються Міністром оборони України на кожне півріччя.

2. Головна контрольно-ревізійна інспекція, як правило, приймає до перевірки матеріали, що містять факти порушень законності посадовими особами центрального апарату Міністерства оборони України, видів Збройних Сил, керівним складом округів (оперативних командувань), об`єднань і з`єднань. Крім цього, можуть також прийматися матеріали перевірок, проведених раніше іншими органами військового управління, якщо об`єктивність їх висновків викликає сумнів.

Відповідно до вищенаведеного, МОУ через підконтрольну та підзвітну йому Головну контрольно-ревізійну інспекцію мало повноваження хоча б раз у півроку перевірити на відповідність діючому законодавству діяльність КЕВ м. Миколаєва та таким чином мало можливість перевірки оспорюваного правочину - договору №539/5 від 06.07.2016 на відповідність діючому законодавству щонайпізніше у другій половині 2016 р.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач Міністерство оборони України з 28.11.2016 знав та повинен був знати про будь які порушення законодавства зі сторони КЕВ м. Миколаїв при укладанні оспорюваного правочину з Фермерським господарством «Алеся» №539/5 від 06.07.2016, які стали підставами цього позову, який підтримує Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Отже, у зв`язку зі спливом позовної давності, про який заявлено відповідачами, подана прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Твердження прокурора не спростовують висновків, викладених в даному рішенні.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у позові сплачений за його подачу судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

особа, яка звернулась в інтересах держави: Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (54000, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 18-а)

позивач: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6)

відповідач 1: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-а)

відповідач 2: Фермерське господарство Алеся (57070, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Кубряки, вул. Шкільна, 6А).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 09.06.2023.

Суддя В.О.Ржепецький