Постанова від 09.06.2025 по справі 915/572/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/572/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

Від прокуратури - Безкровний М.О.;

Від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв - Онищенко Л.В.;

Від Міністерства оборони України - ОСОБА_1.;

Від Фермерського господарства "Алеся" - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023

по справі №915/572/21

за позовом Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

- Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв

- Фермерського господарства "Алеся"

про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі на майбутнє та повернення земельної ділянки

(суддя першої інстанції: Ржепецький В.О., дата та місце ухвалення рішення: 12.06.2023, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська,14),

У квітні 2021 року Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв та Фермерського господарства "Алеся", якою просив суд:

1) визнати недійсним Договір №539/5 від 06.07.2016, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв та Фермерським господарством "Алеся" про спільний обробіток землі, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;

2) зобов`язати Фермерське господарство "Алеся" звільнити земельну ділянку площею 803,65 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується останнім на підставі Договору №539/5 від 06.07.2016 про спільний обробіток земля, укладеного з Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 208 Господарського кодексу України, ст. 1, 3, п. 20 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", п. 2, 3, 4, 5 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 та мотивовано тим, що КЕВ м. Миколаїв з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладання договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень, укладено Договір №539/5 від 06.07.2016.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 (суддя - Ржепецький В.О.) в позові відмовлено повністю.

Суд у своєму рішенні дійшов висновку, що Позивач - Міністерство оборони України з 28.11.2016 знав та повинен був знати про будь-які порушення законодавства зі сторони КЕВ м. Миколаїв при укладанні оспорюваного правочину з Фермерським господарством "Алеся" №539/5 від 06.07.2016, які стали підставами позову, який підтримує Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Отже, у зв`язку зі спливом позовної давності, про який заявлено Відповідачами, подана Прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, якім позовні вимоги задовольнити.

На переконання Апелянта, оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Апелянт вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції внаслідок неправильної оцінки обставин справи та порушення норм матеріального права зробив безпідставний висновок щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Прокурора через сплив позовної давності, про застосування якого заявлено Відповідачами.

На думку Прокурора, судом першої інстанції не було достовірно встановлено, а Відповідачем не доведено, що Позивач та Прокурор були обізнані або могли довідатись про допущення порушень закону під час укладання оспорюваного договору від 06.07.2016 №539/5 та порушення, у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів раніше, ніж у січні 2021 року, а отже встановлена законом позовна давність на момент звернення Прокурора до суду із позовом у цій справі не сплила, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для її застосування.

Прокурор стверджує, що наявними матеріалами справи підтверджено лише обізнаність Міністерства оборони України про сам факт існування оспорюваного договору, а не про допущення порушень закону під час його укладання, про які Позивачу стало відомо з листа Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 18.01.2021 за вх.№5-2-134вих21.

Крім того, Прокурор зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів проведення Головою контрольно-ревізійною інспекцією упродовж 2016-2020 років перевірок додержання законності адміністративно-господарської діяльності КЕВ м. Миколаїв, у ході яких надавалася оцінка відповідності вимогам закону оскаржуваного Договору про спільний обробіток землі від 06.07.2016 №539/5 з встановленням при цьому допущених порушень законодавства, та з матеріалів яких Позивач міг би довідатись про порушення своїх прав.

Прокурор також вважає, що оцінка судом листа КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 №2352 не ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оскільки вказаний лист не конкретизує суб`єктів підприємницької діяльності, з якими були такі договори укладені, копії договорів не були додані до листа, що в свою чергу унеможливлює встановлення предмету та умов договорів та, як наслідок, надання Прокурором оцінки їх відповідності вимогам закону.

Отже, Прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропуск Прокурором строку позовної давності, який в даному випадку, на думку Апелянта, має відраховуватись від обізнаності Міністерства оборони України про наявність його порушених прав, тобто після 18.01.2021.

Як наслідок, зазначені неправильно встановлені судом першої інстанції обставини призвели до незастосування ним положень ст.ст.152, 203, 215, 391 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України, якими обґрунтовано позовні вимоги, та які підлягали застосуванню при вирішенні справи.

На переконання Прокурора, рішення місцевого господарського суду не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки при розгляді справи №915/572/21 суд допустив неправильне застосування норм матеріального права (ст.ст.252-254, 256, 257, 260, 261 Цивільного кодексу України) та порушення вимог процесуального права (ст.ст.2, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України) та, як наслідок, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а отже воно є таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/572/21.

01.08.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/572/21.

Враховуючи положення підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ "Перехідні положення" ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді, у зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Ярош А.І. у відпустці з 27.07.2023 по 11.08.2023, розпорядженням в.о. керівника апарату суду №122 від 02.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/572/21.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 02.08.2023 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Колоколов С.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21.

11.08.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління, а також 14.08.2023 від Фермерського господарства "Алеся" надійшли відзиви на апеляційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21.

У своїх відзивах Відповідачі заперечують проти задоволення апеляційної скарги Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх обставин справи, просять суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу Прокурора без задоволення.

Крім того, 11.08.2023 від Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON, а також надійшла заява про заміну сторони правонаступником, у якому Відповідач зазначає, що 02.06.2023 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв був реорганізований в Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. З огляду на що, просить замінити відповідача у справі з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв на правонаступника Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 задоволено заяву Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/572/21 поза межами приміщення суду; розгляд справи №915/572/21 за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 призначено на 30.10.2023 року об 11-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

26.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшла заява про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду справи №915/317/21 Верховним Судом.

В обґрунтування своєї заяви, прокурор зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 у справі №915/317/21, якими через сплив позовної давності залишені без задоволення позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Миколаївського КЕУ, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" про визнання недійсним договору від 06.07.2016 №542/8 про спільний обробіток землі, припинення його дії на майбутнє та повернення земельної ділянки, тобто у подібних до справи№915/572/21 правовідносинах.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення єдності, ефективності та передбачуваності судової практики у спірних правовідносинах, беручи до уваги те, що правовідносини у справі №915/572/21 є подібними правовідносинами у справі №915/317/21, що розглядається Верховним Судом і правові висновки у такій справі є обов`язковими для врахування судами, прокуратура вважає за необхідне зупинити провадження у справі №915/572/21 до закінчення перегляду справи №915/317/21 Верховним Судом.

30.10.2023 судове засідання у справі №915/572/21 не відбулось, у зв`язку з оголошенням на території міста Одеси та області повітряної тривоги, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкладено розгляд справи №915/572/21 за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 до 04.12.2023 року о 15-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 апеляційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в касаційному порядку справи №915/317/21 та оприлюднення повного тексту постанови; задоволено клопотання Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління про заміну відповідача у справі з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв на правонаступника - Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №915/317/21 касаційну скаргу Керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишено без задоволення; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 у справі №915/317/21 залишено без змін.

У зв`язку з тимчасовою непрацезданістю судді учасника колегії суддів Колоколова С.І. з 02.04.2025, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи для визначення судді, який є суддею учасником колегії суддів по справі №915/572/21.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 визначено колегію суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді Принцевської Н.М., суддів - Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 прийнято справу №915/572/21 до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; поновлено провадження по справі №915/572/21 за апеляційною скаргою Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 02.06.2025 о 12-30 год.

30.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Алеся" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.06.2025 у судове засідання з`явились Прокурор та Позивач. Представники відповідачів у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. У судовому засіданні було відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства "Алеся" про відкладення розгляду справи.

Крім того, 02.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло клопотання про заміну процесуального правонаступника, у якому заявник просить замінити у справі Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління на правонаступника - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, а також клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №915/572/21 до 09.06.2025 року о 13-30 год.; задоволено заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв про заміну сторони правонаступником; здійснено заміну відповідача-1 у справі №915/572/21 з Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління на його правонаступника - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (пр-т Миру,62-А,м.Миколаїв,54056, код ЄДРПОУ 08029523); задоволено клопотання Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/572/21 поза межами приміщення суду; розгляд справи №915/572/21 призначено на 09.06.2025 року о 13-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

В судове засідання 09.06.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явився Прокурор, представник Позивача та Відповідача-1. Представник Відповідача-2 у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Відповідача-2, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2014 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв на праві постійного користування оформлено земельну ділянку площею 6977,5 га, яка розташована за адресою: Миколаївська обл., Веселинівський р-н, Ставківська сільська рада, як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із присвоєнням кадастрового номеру - 4821785000:06:000:0002. Форма власності - державна. Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801154452014 від 25.11.2014 (т.1 а.с.12-16).

06.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (далі - Сторона -1, Відповідач-1) та Фермерським господарством "Алеся" (далі - Сторона -2, Відповідач-2) укладено Договір №539/5 про спільний обробіток землі (далі - Договір), відповідно до п.1.1, якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м.Миколаїв, сторони за цим Договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

У відповідності до п.3.1 Договору Сторони узгодили, що Сторона-1 за цим Договором зобов`язається залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, площею 929,65 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2023.

Відповідно до п.6.1 Договору внесок Сторони-1 вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 929,65 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв`язки та складає 976132,50 грн.

Згідно з п.8.1 Договору прибуток, що отримується Сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.

У відповідності з п.8.2 Договору Сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання Сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного Договору.

Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2 (п.8.3 Договору).

Відповідно до п.8.4 Договору, Сторони погодились, що Сторона-2 має право перераховувати Стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску Сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, Сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися Сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в Договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1.

В подальшому, до Договору №539/5 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 було укладено Додаткову угоду №1 від 16.08.2016, Додаткову угоду №2 від 07.04.2017 та Додаткову угоду №3 від 19.07.2018, згідно умов, яких строк дії Договору продовжено до 31.12.2023 та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав`язків до 1840358,50 грн.

Всі наведені додаткові угоди підписані Сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками Сторін.

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 року №30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та КЕВ м. Миколаїв надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема Фермерському господарству "Алеся" на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону Києво-Олександрівський, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Також, 09.06.2016 Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ м. Миколаїв від 03.06.2016, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.

12.09.2016 за вих. №303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України на адресу Відповідача-1 було надіслано листа, яким Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ м. Миколаїв договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових не менше 1850 грн. за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ м. Миколаїв листом від 08.08.2016 за вих. №2289.

01.09.2016 КЕВ м. Миколаїв також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України листом №2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між Відповідачем-1 та суб`єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850 грн за 1 га.

Рішенням адміністративного департаменту Міністерства Оборони України від 18.03.2016, оформленого протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.

Разом з тим, матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб Міністерства Оборони України щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки Міністерства Оборони України, раціонального використання земель Міністерства Оборони України, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.

15.08.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України листом №2352 повідомило Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 та 29.07.2016 було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб`єктами господарювання на підставі ст. 4 Закону України Про використання земель оборони та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016.

18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу Міністерства оборони України було направлено листа №5-2-134вих21, відповідно до якого Прокурор, посилаючись на укладений між Відповідачами по справі Договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 зазначив, що вказаний спірний Договір КЕВ м. Миколаїв уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень. Також, у цьому листі Прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просив Міністерство повідомити прокуратуру про те, чи вживалися Міністерством заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.

У відповідь на вказаний вище лист, Міністерство оборони України листом від 12.02.2021 вих. №370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих Міноборони у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. На час надання відповіді, зобов`язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином, строк дії договорів до 31.12.2025.

Разом з тим, Міністерство зазначило, що Збройні Сили України зацікавлені в укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду Міноборони з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

Відтак, Міністерство зазначило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб`єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів Міноборони заходи претензійної та позовної роботи не вживалися.

Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для визнання недійсним Договору від 06.07.2016 №539/5, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв та Фермерським господарством "Алеся" про спільний обробіток землі, та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Перш ніж перейти до перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даній справі наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому судова колегія звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи підстави для представництва Прокурором держави в особі Міністерства оборони України у позовній заяві по справі №915/572/21, Прокурор зазначає про те, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону повідомлено суб`єкт владних повноважень, у даному випадку - Міністерство оборони України про необхідність представництва Військовою прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України у формі звернення до суду з відповідним позовом та участі у його розгляді. При цьому, на підтвердження своєї правової позиції у частині наявності підстав для такого представництва інтересів держави в особі Міністерства, Прокурор посилається на лист Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 18.01.2021 року вих. №5-2-134вих21 (а.с.33, Т1).

Вказані доводи Прокурора колегія суддів приймає, як належні, з огляду на наступне.

За вимогами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тобто, зі вказаної статті профільного закону слідує, що прокурор, попередньо, до звернення до суду з відповідним позовом до суду в інтересах держави повідомляє відповідний суб`єкт владних повноважень про намір такого звернення з позовом.

Так, 18.01.2021 Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу Міністерства оборони України було направлено лист №5-2-134вих21, відповідно до якого прокурор, посилаючись на укладений між відповідачами по справі договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 року зазначив, що вказаний спірний договір КЕВ м.Миколаїв уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень. Також, у цьому листі, прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", просив Міністерство повідомити прокуратуру про те, чи вживалися Міністерством заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.

Таким чином, фактично Прокурор, до звернення до суду з позовом, повідомив відповідного суб`єкта владних повноважень про його намір звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави щодо захисту прав.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, лист №5-2-134вих21, направлений Прокурором на адресу Міністерства оборони України є підтвердженням належного додержання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення Позивача про намір представляти його інтереси під час захисту прав держави.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст. 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось раніше, предметом розгляду даної справи є позовні вимоги прокурора щодо визнання договору від 06.07.2016 №539/5, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та Фермерським господарством "Алеся" про спільний обробіток землі недійсним, та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили, а також зобов`язання Фермерське господарство "Алеся" звільнити земельну ділянку площею 803,65 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується останнім на підставі договору від 06.07.2016 №539/5 про спільний обробіток землі, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв. При цьому, Прокурор у позовній заяві обґрунтовує свою правову позицію тим, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки останній, як цивільно-правова угода, вчинена з порушенням норм чинного законодавства України, у зв`язку із тим, що його укладено з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладання договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб`єктами владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ч.2 ст.1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Глава 77 Цивільного кодексу України визначає умови спільної діяльності.

На відміну від будь-яких інших зобов`язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов`язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи вірно встановлено те, що згідно умов Договору, укладеного між сторонами у справі, правовідносини, які виникли між Сторонами за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору про спільну діяльність.

Так, відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із вимогами ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до вимог ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.ст.9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони", військові частини та установи зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 117 Конституції України та ст. 49 Закону №794 встановлено, що Уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання; акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому, порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України.

Як зазначив у своєму рішенні від 12.02.2002 №3-рп/2002 Конституційний Суд України, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин (третє речення абзацу четвертого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Крім того, в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2008 № 25-рп/2008 зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

Колегія суддів зазначає, що на час укладання спірного Договору про спільний обробіток земельної ділянки, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України "Про Збройні Сили України" забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п.3)-5) п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, державних фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.

Враховуючи, що відповідно до ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, колегія суддів вказує, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказаний висновок ґрунтується, в тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої "для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов`язків уряду щодо здійснення такого регулювання".

Отже, чинним на момент укладення спірного Договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Зазначена позиція цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі, шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), від 21.03.2023 у справі №917/1550/21, а також у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №916/1719/22.

Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий виносок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23.

Згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру, копія якого містяться в матеріалах справи, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використання-J.15.01; документ, що посвідчує право-державний акт серії Б №062408 від 1978р.) площею 6977,5 га (кадастровий номер 4821785000:06:000:0002) є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Отже, саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б №062408 від 1978 року.

Таким чином, відповідно до оспорюваного Договору КЕВ м. Миколаїв фактично передав Фермерському господарству "Алеся" земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення(погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади суд дійшов висновку щодо неправомірності укладення КЕВ міста Миколаїв з Фермерським господарством "Алеся" Договору про спільний обробіток землі №539/5 від 06.07.2016.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності підстав для застосуванням строків позовної давності у даній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі №910/3723/14, та яка неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі №914/1708/17, від 22.05.2018 у справі №922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17 держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Судова колегія вважає, що Міністерство оборони України було обізнано про існування договорів про спільний обробіток землі з моменту їх укладання, про що свідчать, крім отримання погодження зазначених договорів, низка вказівних документів, датованих 2016 роком.

Також, відповідно до п 14.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448, контроль за фінансово-господарською діяльністю квартирно-експлуатаційних органів ЗС України здійснюється контрольно-ревізійними органами МО України.

Відповідно до розділу 1, п.1. Положення про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затверджене Наказом Міністерства оборони України N 313 від 31.12.93 (втратив чинність 16.04.2021 тобто діяло з 2016 по 2021 роки включно) головна контрольно-ревізійна інспекція (ГКРІ) є органом Міністерства оборони України, входить до апарату Міністра оборони України і має призначення здійснювати у межах своєї компетенції контроль за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України.

Згідно розділу 1, п. 2. головна контрольно-ревізійна інспекція підпорядковується безпосередньо Міністру оборони України, виконує його доручення і про результати перевірок доповідає йому особисто для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до розділу 2 Положення на головну контрольно-ревізійну інспекцію покладається:

1. Проведення планових перевірок додержання законності в адміністративно-господарській діяльності командирів та інших посадових осіб, виконання ними вимог чинного законодавства, Статутів Збройних Сил, наказів, директив Міністра оборони України, а також проведення вибіркових контрольних ревізій.

2. Проведення за дорученням Міністра оборони України перевірок фактів порушень чинного законодавства посадовими особами Збройних Сил.

3. Здійснення контролю за виконанням у Збройних Силах України законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Проведення перевірок з приводу порушень прав і свобод військовослужбовців та членів їх сімей і підготовка відповідних пропозицій Міністру оборони щодо поновлення порушених прав.

4. Проведення контрольних перевірок фактичного усунення раніше виявлених порушень вимог законів, військових статутів, наказів та директив Міністра оборони України.

5. Виконання доручень Міністра оборони з питань, які віднесені до компетенції інспекції.

6. Аналіз та узагальнення причин порушень законності і умов, що їм сприяють, внесення рекомендацій та пропозицій щодо їх усунення і запобігання в подальшому.

7. Організація і проведення контрольних перевірок і ревізій у військових формуваннях, де раніше працювали інші ревізійні структури Збройних Сил України.

8. Методичне керівництво контрольно-ревізійними органами Збройних Сил України.

9. Отримання, узагальнення та аналіз звітності контрольно-ревізійної роботи у Збройних Силах України, підготовка звітів до державних статистичних органів та відпрацювання пропозицій щодо удосконалення цієї роботи.

10. Організація і здійснення разом з Головним управлінням військової освіти Міністерства оборони України навчання інспекторського складу контрольно-ревізійних органів Збройних Сил України.

Згідно з розділом 4 Положення робота інспекції організується на основі перспективних планів, які затверджуються Міністром оборони України на кожне півріччя. Головна контрольно-ревізійна інспекція, як правило, приймає до перевірки матеріали, що містять факти порушень законності посадовими особами центрального апарату Міністерства оборони України, видів Збройних Сил, керівним складом округів (оперативних командувань), об`єднань і з`єднань. Крім цього, можуть також прийматися матеріали перевірок, проведених раніше іншими органами військового управління, якщо об`єктивність їх висновків викликає сумнів.

З огляду на зазначене, Міністерство оборони України через підконтрольну та підзвітну йому Головну контрольно-ревізійну інспекцію мало повноваження хоча б раз у півроку перевірити на відповідність діючому законодавству діяльність КЕВ м. Миколаєва та, як наслідок, мало можливість перевірити оспорюваний правочин №539/5 від 06.07.2016 на відповідність діючому законодавству щонайпізніше у другій половині 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду, що Міністерство оборони України з 28.11.2016 знав та повинен був знати про будь які порушення законодавства зі сторони КЕВ м. Миколаїв при укладанні оспорюваного правочину з Фермерським господарством "Алеся" №539/5 від 06.07.2016, які стали підставами позову у даній справі, який підтримує Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Таким чином, у зв`язку зі спливом позовної давності, про який заявлено Фермерським господарством "Алеся" та КЕВ м. Миколаїв, подана Прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Інші доводи Прокурора не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження Апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення від 31.05.2023 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого процесуального акту колегія суддів не вбачає.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником доводи не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.05.2023 по справі №915/572/21 - залишити без змін.

Відповідно до ст.284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош