Рішення

від 30.05.2023 по справі 462/1722/16-ц

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/1722/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року Залізничний районний м. Львова у складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

при секретарі судового засідання: Каралюс Т.Р.,

за участю учасників справи:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача ЗРА ЛМР: Іваненко О.Д.,

представника третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог щодо

предмета спору Львівської міської ради: Поповича Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Друга Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Головне управління державної міграційної служби у Львівській області в особі відділу громадянства, реєстрації та міграції фізичних осіб Залізничного району м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Скнилівок» - про визнання незаконним зняття з реєстрації, поновлення в реєстрації, визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на квартиру, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, яку уточнивши в остаточній редакції просить суд визнати незаконним зняття з реєстрації ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , визнати право ОСОБА_1 на житло у квартирі АДРЕСА_1 та поновити ОСОБА_1 у реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , визнати незаконним п.8 Розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2011 року, видане Другою Львівською державною нотаріальною конторою. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав разом із своїм батьком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ними у даній квартирі також проживала дружина його батька ОСОБА_5 , яка зареєструвалась у спірній квартирі у 2003 році.

01.12.2000 року ОСОБА_1 був засуджений на 15 років позбавлення волі та відбував покарання з 11.07.2000 року по 10.07.2015 року. За час відбування покарання ОСОБА_1 не мав жодної інформації про життя його сім`ї, оскільки його ніхто не відвідував. Після відбуття покарання повернувся додому та виявив, що у спірній квартирі замінені вхідні двері та відсутній дзвінок. ОСОБА_1 також дізнався, що його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а власницею квартири АДРЕСА_2 є його мачуха ОСОБА_5 . У зв`язку із вказаним, Котельник звернувся до ЛКП «Скнилівок», де йому повідомили, що його було знято з реєстрації у даній квартирі та у 2005 році квартира була приватизована на двох осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Вважає, що його прав порушено, оскільки незаконно знято з реєстрації у спірній квартирі, незаконного приватизовано таку без його згоди та відома. Таким чином, вважає видані розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року та свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2011 року є незаконними. Просить позов задовольнити у повному обсязі, оскільки його незаконно позбавлено права на проживання та користування спірною квартирою.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.04.2016 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16.05.2016 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 , заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження такої.

Ухвалою Залізничногорайонного судум.Львова від22.11.2018року зустрічнупозовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 провизнання таким,що втративправо проживанняв квартирі залишено без розгляду, оскільки позивач за зустрічним позовом подала заяву.

У судовому засіданні 07.09.2022 року до участі у справі замінено відповідача ОСОБА_5 на ОСОБА_3

23.09.2022 року Залізничним районним судом м. Львова зареєстровано відзив ОСОБА_3 на позовну заяву /т. 4 а.с.23/, у якому відповідач заперечила позовні вимоги та вказала, що, на даний час, вона є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору довічного утримання.

19.10.2022 року відповідач ОСОБА_3 подала суду заяву про застосування строку позовної давності /т.4 а.с. 29-30/.

09.11.2022 року ОСОБА_3 подала суду клопотання про розгляд справи у її відсутності /т.4 а.с.49/.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Детинич П.І. позовні вимоги підтримали повністю, просили такі задовольнити з підстав та мотивів наведених у позовних заявах.

Представник відповідача Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради Іваненко О.Д. проти задоволення позовних вимог заперечила частково, а саме в частині визнання незаконним розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, оскільки таке вичерпало свою дію, проти задоволення решти позовних вимог покладається на рішення суду.

Представник третьої особи Львівської міської ради Попович Я.Д. позов в частині незаконного зняття з реєстрації і поновлення права на житло не заперечив, а в іншій частині позовних вимог покладається на рішення суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 01.12.2000 року ОСОБА_1 , позивача у справі, засуджено за вчинення злочинів, передбачених ст. 93 п. а, 142 ч.3 КК України та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з відбуванням у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання 11 липня 2000 року /т.2, а.с.108-113/.

Згідно довідки про звільнення серії ХМЛ №23282, оригінал якої оглянуто у судовому засіданні, виданої ОСОБА_1 , останній відбував покарання у установах Державної кримінально-виконавчої служби з 11.07.2000 року по 10.07.2015 року, звільнений по відбуттю строку покарання та прямує до місця проживання АДРЕСА_3 /т.1, а.с.11/.

Як вбачається із копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , останній станом на 05.05.1998 року прописаний за адресою: АДРЕСА_3 /т.1 а.с.8/.

Запис щодо зняття з реєстрації із вказаного місця проживання ОСОБА_1 у паспорті відсутній.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 768 від 28.07.2005 року «Про передачу квартир у власність громадян» передано у власність громадян квартири (будинки) згідно з додатком /т.1 а.с. 207/.

Згідно п. 8 додатку даного Розпорядження у спільну сумісну власність громадян ОСОБА_5 /уповноважений власник/ та ОСОБА_4 передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.207-212/.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи заяви ОСОБА_5 від 07.07.2005 року про передачу у приватну власність квартири, яку вона займає разом з членами своєї сім`ї на умовах найму, на даній заяві містяться підписи повнолітніх членів сім`ї: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 /т. 1, а.с. 19/.

Відповідно до довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири, виданої ЛКП «Скнилівок» від 07.07.2005 року за адресою: АДРЕСА_3 прописані: ОСОБА_4 з 1971 року та ОСОБА_5 з 2003 року /т.1, а.с.10/.

Як вбачається із матеріалів справи батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 /копія свідоцтва про народження від 23.09.2015 року/ помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 23.09.2015 року /т.1 а.с.9/.

Згідно відповідей ЛКП «Скнилівок» від 01.10.2015 року №2./621 та від 28.04.2016 р. №2./374 ОСОБА_1 знятий з реєстрації з адреси АДРЕСА_3 по справі №1-71/2000 ЛОС м. Ізяслав Хмельницької області, міра покарання 15 років, 27.07.2001 р Залізничним РВ УМВСУ у Львівській області. Згідно розпорядження Залізничної районної адміністрації №21 від 12.01.2005 р основним квартиронаймачем стала ОСОБА_5 . Квартира приватизована. Чоловік основного квартиронаймача ОСОБА_4 помер і знятий з реєстрації 15.05.2007 року /т.1 а.с. 12, а.с. 74/.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_4 від 28.07.2005 року, таке видане на підставі розпорядження голови Залізничної районної адміністрації від 28.07.2005 року №768, квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та члену сім`ї ОСОБА_4 , квартиру приватизовано згідно з Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» /т. 1 а.с.16/.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії адресного листка вибуття, який складно 22 квітня 2001 року, ОСОБА_1 був прописаний за адресою: АДРЕСА_3 у 1998 р. та вибув по місцю позбавлення волі справа №1-71/2000 /т.1 а.с.18/.

Згідно відповіді ГУ ДМС України у Львівській області Залізничний РВ м. Львова від 19.01.2016 року №14/112 надати інформацію з приводу законності зняття з реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_1 з кв. АДРЕСА_1 немає можливості у зв`язку з відсутністю матеріалів зняття з реєстрації за 2007 рік, які знищені, термін зберігання яких закінчився /т.1 а.с. 22/.

Також судом встановлено, що частини квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_5 , яка після смерті чоловіка ОСОБА_4 успадкувала його частину квартири /т. 1 а.с.12/.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /т.3 а.с.209/.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.02.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, згідно якого відчужувач передає у власність набувачу належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 /т. 4 а.с.24-25/, а також 30.10.2020 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склала заповіт та зробила таке розпорядження: все своє майно заповіла ОСОБА_3 /т. 3 а.с.257/ і ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом /т. 3, а.с.249/.

За змістом ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Статтею 47Конституції України визначено,що коженмає правона житло.Держава створюєумови,за якихкожний громадянинматиме змогупобудувати житло,придбати йогоу власністьабо взятив оренду. Громадянам,які потребуютьсоціального захисту,житло надаєтьсядержавою таорганами місцевогосамоврядування безоплатноабо задоступну дляних платувідповідно дозакону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 328ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Статтею 9ЖК України /в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» /в редакціїчинній начас виникненняспірних правовідносин/приватизація здійснюєтьсяшляхом: безоплатноїпередачі громадянамквартир (будинків)з розрахункусанітарної норми21квадратний метрзагальної площіна наймачаі кожногочлена йогосім`їта додатково10квадратних метрівна сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною 2, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передачазайманих квартир(будинків)здійснюється вспільну суміснуабо частковувласність записьмовою згодоювсіх повнолітніхчленів сім`ї,які постійномешкають вданій квартирі(будинку),в томучислі тимчасововідсутніх,за якимизберігається правона житло,з обов`язковимвизначенням уповноваженоговласника квартири(будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ст. 64 ЖК України/ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 71 ЖК України /в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державногокомітету Українипо житлово-комунальномугосподарству від15вересня 1992року №56 (далі - Положення) /втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30/.

Пунктами 20, 21 Положення в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Таким чином, судом встановлено, що зняття ОСОБА_1 з реєстрації з місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 та приватизація даної квартири без його згоди під час відбування ним покарання у виді позбавлення волі є незаконними та порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню.

Суд критично оцінює заперечення відповідачів щодо позовних вимог, оскільки доводи відповідачів необґрунтовано доказами по справі, оскільки, як встановлено судом, позивача ОСОБА_1 було незаконно позбавлено права на ряду з іншими членами сім`ї на приватизацію спірної квартири.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, так як матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 , який звернувся до суду із позовом 30.03.2016 року і до відбуття призначеного судом покарання та звільнення з місць позбавлення волі у липні 2015 році було відомо про порушення його права на житло та зняття його з реєстрації, про приватизацію квартири та оформлення його батьком ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру.

Таким чином, враховуючи наведене, зважаючи на те, що позивач відносився до категорії осіб, за якими зберігалося право на житло на час його тимчасової відсутності, своєї згоди на приватизацію та передачу даної квартири в спільну сумісну власність не надавав, тому суд приходить до висновку, що п.8 розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №768 від 28 липня 2005 року в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є незаконним та підлягає скасуванню, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради та свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2001 року, видане Другою Львівською державною нотаріальною конторою є недійсними, право ОСОБА_1 на житло у квартирі АДРЕСА_1 та поновлення ОСОБА_1 у реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 підлягає поновленню.

Що стосуєтьсярозподілу судовихвитрат міжсторонами,суд беручидо уваги,що згіднозаяви позивача ОСОБА_1 ,який проситьсуд нестягувати найого користьсудові витрати,пов`язані ізрозглядом даноїсправи /т.4а.с.94/,керуючись принципомдиспозитивності цивільногосудочинства,а також,що відповідачіта третіособи усправі не заявляли до відшкодування судові витрати, а тому у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Таким чином, оскільки судовий розгляд завершено, а тому слід скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2023 року у цивільній справі №462/1722/16-ц щодо накладеного арешту на квартиру АДРЕСА_1 ,.

Керуючись ст. 3-5, 10, 12, 13, 76 - 82, 158, 258, 259, 264, 265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. 328 ЦК України, ст. 3, 4, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ЖК України, суд

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Друга Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Головне управління державної міграційної служби у Львівській області в особі відділу громадянства, реєстрації та міграції фізичних осіб Залізничного району м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Скнилівок» - про визнання незаконним зняття з реєстрації, поновлення в реєстрації, визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на квартиру задовольнити.

Визнати незаконним зняття з реєстрації ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_6 / з квартири АДРЕСА_1 .

Визнати право ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_6 / на житло у квартирі АДРЕСА_1 та поновити ОСОБА_1 у реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним та скасувати п.8 Розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2001 року, видане Другою Львівською державною нотаріальною конторою.

Скасувати заходи забезпечення позову арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_5 , вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2023 року у цивільній справі №462/1722/16-ц.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Текст судового рішення складений 08 червня 2023 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.