Постанова

від 20.02.2024 по справі 462/1722/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/1722/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/811/1764/23 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: О.О. Гай

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Львовіцивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Друга Львівська державна нотаріальна контора, Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Головне управління державної міграційної служби у Львівській області в особі відділу громадянства, реєстрації та міграції фізичних осіб Залізничного району м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Скнилівок» - про визнання незаконним зняття з реєстрації, поновлення в реєстрації, визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на квартиру,-

в с т а н о в и в:

30.03.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,Залізничної районноїадміністрації Львівськоїміської ради,в якомуз урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним його зняття з реєстрації з квартири АДРЕСА_1 , визнати його право на житло у квартирі АДРЕСА_1 та поновити ОСОБА_2 у реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , визнати незаконним п.8 Розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, виданого Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2011 року, видане Другою Львівською державною нотаріальною конторою.

Позов обгрунтовував тим, що він був зареєстрований та проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ними у зазначеній квартирі також проживала дружина його батька ОСОБА_4 , яка була зареєструвана у спірній квартирі з 2003 року. Вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 01.12.2000 року його було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 93 п. а, 142 ч.3 КК України, та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з відбуванням у виправно-трудовій колонії суворого режиму. За час відбування покарання з 11.07.2000 року по 10.07.2015 року він не мав жодної інформації про життя його сім`ї, оскільки його ніхто не відвідував. Після відбуття покарання він повернувся додому та з`ясував, що у спірній квартирі замінені вхідні двері та відсутній дзвінок. Він також дізнався, що його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а власницею квартири АДРЕСА_2 є його мачуха ОСОБА_4 . В подальшому він звернувся до ЛКП «Скнилівок», де йому повідомили, що його було знято з реєстрації у даній квартирі та у 2005 році квартира була приватизована на двох осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Вважав, що його незаконно знято з реєстрації у спірній квартирі та незаконно приватизовано таку без його згоди. Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано незаконним зняття з реєстрації ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Визнано право ОСОБА_2 на житло у квартирі АДРЕСА_1 та поновлено ОСОБА_2 у реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано п.8 Розпорядження №768 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 липня 2005 року, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-732 від 06 червня 2001 року, видане Другою Львівською державною нотаріальною конторою.

Скасовано заходи забезпечення позову - арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 , вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2023 року у цивільній справі №462/1722/16-ц.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права є неналежним та неефективним. Так, належним та ефективним способом захисту у даній справі є віндикаційний позов, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2012 року у справі №6-53цс12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16. При цьому, суд першої інстанції не залучив до участі у справі усіх належних відповідачів, а саме Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, відділ приватизації державного житлового фонду Франківського району, Львівську міську раду та Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду, що призвело до вирішення судом спору з порушенням вимог процесуального закону. Також вважає, що суд першої інстанції не врахував її заяву про застосування строку позовної давності, який позивачем пропущено, що є підставою для відмови у задоволенні його позову.

Зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором довічного утримання від 05 лютого 2016 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вважає, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції позбавив її можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, чим порушив її право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України та ст.ст. 319, 321 ЦК України.

Зазначає, що ОСОБА_2 знятий зреєстрації зквартири АДРЕСА_1 27 липня 2001 року за його згодою на підставі поданого ним звернення. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що право ОСОБА_2 на житло порушено, а вимоги про вселення у спірну квартиру позивач не заявляв.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 скаргу підтримали, з підстав наведених у ній, просили скаргу задоволити.

ОСОБА_2 та йогопредставник ОСОБА_6 проти скаргизаперечили, просилиу задоволенніскарги відмовити,рішення судузалишити беззмін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідност. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно дост. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно дост. 345 ЦК Українифізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Статтею 9 ЖК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 48 ЖК України громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно дост. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація здійснюється шляхомбезоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно ч. 1ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною 2, 3ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ст. 64 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 71 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що жиле приміщеннязберігається за тимчасововідсутнім наймачемабо членамийого сім`їпонад шістьмісяців увипадках взяттяпід вартуабо засудження до позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджененаказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56(втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30).

Пунктами 20, 21 зазначеного вище Положення в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Судом встановлено, що вироком судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного суду від 01.12.2000 року позивача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 93 п. а, 142 ч.3 КК України, та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з відбуванням у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання 11 липня 2000 року (т.2, а.с.108-113).

Згідно довідки про звільнення серії ХМЛ №23282, виданої ОСОБА_2 , останній відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 11.07.2000 року по 10.07.2015 року, звільнений по відбуттю строку покарання та прямує до місця проживання - АДРЕСА_3 (т.1, а.с.11).

Згідно адресноголистка вибуттявід 22квітня 2001року, ОСОБА_2 був прописанийза адресою АДРЕСА_3 у 1998р.та вибувпо місцюпозбавлення воліпо справі№1-71/2000(т.1а.с.18).

Відповідно до довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири, виданої ЛКП «Скнилівок» 07.07.2005 року, за адресою АДРЕСА_3 прописані ОСОБА_3 - з 1971 року та ОСОБА_4 - з 2003 року (т.1, а.с.10).

Матеріалами справи встановлено, що 07.07.2005 року ОСОБА_4 звернулася до органу приватизації з заявою про передачу у приватну власність квартири, яку вона займала разом з членами своєї сім`ї на умовах найму. Зазначена заява була підписана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 19).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 768 від 28.07.2005 року «Про передачу квартир у власність громадян» передано у власність громадян квартири (будинки) згідно з додатком (т.1 а.с. 207).

Згідно п. 8 додатку до Розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 768 від 28.07.2005 року «Про передачу квартир у власність громадян» у спільну сумісну власність громадян ОСОБА_4 /уповноважений власник/ та ОСОБА_3 передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.207-212).

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 28.07.2005 року, виданого на підставі розпорядження голови Залізничної районної адміністрації від 28.07.2005 року №768, квартира за адресою АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та члену сім`ї ОСОБА_3 , квартиру приватизовано згідно з Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (т. 1 а.с.16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 23.09.2015 року (т.1 а.с.9). Після смертічоловіка ( ОСОБА_3 ) ОСОБА_4 успадкувала 1/2частини квартира АДРЕСА_1 ,яка належаласпадкодавцю ОСОБА_3 на правіспільної частковоївласності (т.1а.с.12).

Як убачається з копії паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , останній станом на 05.05.1998 року був прописаний за адресою АДРЕСА_3 (т.1 а.с.8). При цьому, запис щодо зняття з реєстрації зі зазначеного місця проживання ОСОБА_2 у паспорті відсутній.

Згідно відповідей ЛКП «Скнилівок» від 01.10.2015 року №2./621 та від 28.04.2016 року №2./374 ОСОБА_2 знятий з реєстрації з адреси АДРЕСА_3 по справі №1-71/2000 ЛОС м. Ізяслав Хмельницької області, міра покарання 15 років, 27.07.2001 року Залізничним РВ УМВСУ у Львівській області.

Згідно розпорядження Залізничної районної адміністрації №21 від 12.01.2005 року основним квартиронаймачем стала ОСОБА_4 . Квартира приватизована. Чоловік основного квартиронаймача ОСОБА_3 помер і знятий з реєстрації 15.05.2007 року (т.1 а.с. 12, а.с. 74).

Згідно відповіді ГУ ДМС України у Львівській області Залізничний РВ м. Львова від 19.01.2016 року №14/112 надати інформацію з приводу законності зняття з реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1 немає можливості у зв`язку з відсутністю матеріалів зняття з реєстрації за 2007 рік, які знищені, та термін зберігання яких закінчився (т.1 а.с. 22).

05.02.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, згідно якого відчужувач передав у власність набувачу належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (т. 4 а.с.24-25).

30.10.2020 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 (т. 3 а.с.257).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (т.3 а.с.209).

Встановлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 (т. 3, а.с.249).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що зняття позивача з реєстрації з місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 та приватизація ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зазначеної квартири без його згоди під час відбування ним покарання у виді позбавлення волі є незаконними та порушує право останнього на житло, гарантоване ст. 71 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З таким висновком колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та встановленим судом обставинам.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності з підстав відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 , який звернувся до суду з позовом 30.03.2016 року, після звільнення з місць позбавлення волі у липні 2015 році було відомо про порушення його права на житло та зняття його з реєстрації, про приватизацію квартири та оформлення його батьком ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру.

Доводи скарги про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за його особистою заявою спростовуються матеріалами справи, в яких відсутні належні докази звернення позивача або уповноваженого ним представника з заявою про зняття його з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_4 ,зокрема, що така заява надсилалася адміністрацією місць позбавлення волі до житлово-експлуатаційної організації.

За наявності в ОСОБА_2 передбаченого законом права на зберігання за ним права на житло на весь час відбування нимпокарання у виді позбавлення волі та відсутності його згоди на приватизацію та передачу спірної квартири у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що є підставою для задоволення пред`явлених ним позовних вимог про визнання незаконним зняття з реєстрації, висновок суду про поновлення його в реєстрації за адресою спірної квартири, визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на квартиру колегія суддів вважає обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що незалучення до участі у справі відділу приватизації державного житлового фонду Франківського району, Львівської міської ради та Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду призвело до вирішення судом спору з порушенням вимог процесуального закону, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів вважає недостатньо обгрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 звернулася до органу приватизації з заявою про передачу у приватну власність квартири, яку вона займала разом з членами своєї сім`ї, надавши довідку про склад сім`ї, видану ЛКП «Скнилівок» 07.07.2005 року, згідно якої за адресою АДРЕСА_3 прописані ОСОБА_3 - з 1971 року та ОСОБА_4 - з 2003 року (т.1, а.с.10), і саме з врахуванням такої довідки було прийнято Розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 768 від 28.07.2005 року «Про передачу квартир у власність громадян», яким спірну квартиру передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т.1 а.с. 207). Тобто, за наявності довідки з місця проживання, у якій відсутні відомості щодо реєстрації в спірній квартирі позивача, рішення органу приватизації не могло бути іншим.

Крім того, колегія суддів виходить з того, що даний спір вирішувався судом тривалий час - з 2016 року, тому скасування правильного по суті рішення суду лише з формальних міркувань призведе ще до тривалішого порушення прав позивача.

Інші доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничногорайонного судум.Львова від30травня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 01 березня 2024 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра