Постанова

від 08.06.2023 по справі 566/430/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2023 року

м. Рівне

Справа № 566/430/22

Провадження № 22-ц/4815/374/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Комунальне некомерційного підприємства «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2022 року, ухвалене в складі судді Лободзінського А.С., повний текст якого складено 28 листопада 2022 року у справі № 566/430/22,

в с т а н о в и в :

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01.08.1978 року, вона працювала лікарем акушер-гінекологом Млинівської центральної районної лікарні Рівненської області, а в подальшому її було призначено на посаду завідуючої акушерсько-гінекологічним відділенням Млинівської ЦРЛ. Наказами директора КНП "Млинівська центральна районна лікарня" від 12 квітня 2022 року № 92 та № 93 її звільнено із займаних посад.

Вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки відповідачем порушено передбачені ст.49 - 2 КЗпП України строки звільнення після попередження (два місяці) та не дотримано положень ч.2 ст.40, ч.2 ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо гарантій працівників при вивільненні, зокрема, не враховано переважного права на залишення на роботі та не було запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Наказ №92 від 12 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області.

Визнано протиправним та скасовано Наказ №93 від 12 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря акушера-гінеколога по наданню екстреної допомоги акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря акушера-гінеколога по наданню екстреної допомоги акушерсько-гінекологічного відділення, або на інших рівнозначних посадах КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області .

Стягнуто з КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на посаді лікаря акушера-гінеколога по наданню екстреної допомоги в період з 13 квітня 2022 року по 14 листопада 2022 року у розмірі 61230 (шістдесят одна тисяча двісті тридцять) гривень.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області - відмовлено.

На підставі ст.240-1 КЗпП України визнано ОСОБА_1 такою, що звільнена з посади завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області за п.1. ст.40 КЗпП України з 18 квітня 2022 року та зобов`язано КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу на цій посаді з 13 квітня 2022 року по 18 квітня 2022 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі - допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП "Млинівська центральна районна лікарня" Млинівської селищної ради Рівненської області та з посади лікаря акушера-гінеколога по наданню екстренної допомоги акушерсько-гінекологічного відділення, відбулося з порушеннями ст.ст.40,49-2 КЗпП України, тобто без законних на те підстав. Відтак, порушене право позивача на працю підлягає відновленню. Разом з тим, оскільки посада завідувача акушерсько-гінекологічного відділення ліквідована і у закладі відсутня аналогічна посада, тому на підставі ст.240-1 КЗпП позивач не підлягає поновленню на вказаній посаді.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його в частині відмови у задоволені позовних вимог про поновлення її на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Покликається на те, що відповідачем порушено трудове законодавство при її звільненні, а саме ст.49-2 КЗпП України.

Вказує, що дирекцією КНП " Млинівська ЦРЛ" не дотримано положень ч.2 ст.40, ч.2 ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо гарантій працівників при вивільненні, зокрема, не враховано переважного права на залишення на роботі та не було їй запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві.

Зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваних наказах на положення ст. 5 Закону України " Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не скасовую дію наведених вище норм КЗпП України і не надає право власнику ( роботодавцю) звільняти працівника в умовах воєнного стану без наявності відповідних підстав, які передбачені КЗпП України.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду у задоволеній частині не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Апеляційна скарга в оскаржуваній частині підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Установлено, що 01.08.1978 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в Млинівську центральну районну лікарню на посаду лікаря акушер-геніколога.

15.04.2006 року ОСОБА_1 призначена на посаду завідувача акушерсько-гінекологічним відділенням у згаданому медзакладі.

Відповідно до наказу №1 від 10.01.2019 року Млинівську ЦРЛ було перейменовано на комунальне некомерційне підприємство "Млинівська центральна районна лікарня" Млинівської районної ради, а згідно з наказом № 3 від 06.01.2021 року перейменовано в комунальне некомерційне підприємство "Млинівська центральна районна лікарня" Млинівської селищної ради Рівненської області.

Рішенням виконавчого комітету Млинівської селищної ради Рівненської області від 15.02.2022 року №16 "Про погодження організаційної структури комунального некомерційного підприємства "Млинівська центральна районна лікарня" було фактично ліквідовано акушерсько-гінекологічне відділення КНП " Млинівська ЦРЛ".

Наказом по комунальному некомерційному підприємству "Млинівська центральна районна лікарня" Млинівської селищної ради Рівненської області № 38 від 16.02.2022 року попереджено працівників про заплановане звільнення у зв`язку з ліквідацією акушерсько-гінекологічного відділення КНП "Млинівська ЦРЛ".

З 17.02.2022 року по 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні.

Наказом по КНП "Млинівська ЦРЛ" № 40 від 17.02.2022 року "Про відтермінування попередження ОСОБА_1 про заплановане звільнення, у зв`язку з ліквідацією акушерсько-гінекологічного відділення" прийнято рішення не застосовувати до завідувачки акушерсько-гінекологічного відділення, акушер-гінеколога по наданню екстреної допомоги ОСОБА_1 , попередження про заплановане звільнення з приводу ліквідації акушерсько-гінекологічного відділення, у зв`язку з її перебуванням на стаціонарному лікуванні.

12 квітня 2022 року директором КНП "Млинівська ЦРЛ" видано два накази за № 92, яким 12.04.2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади завідувачки акушерсько-гінекологічного відділення та № 93, яким її звільнено 12.04.2022 року з посади лікаря акушер-гінеколога по наданню екстреної допомоги акушерсько-гінекологічного відділення. (а.с.65-66 ).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження № 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21, та інших.

У справах № 127/1778/18, № 309/3784/17, № 759/5787/17 Верховний Суд у своїх постановах зробив висновок про те, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановивши, що у КНП "Млинівська ЦРЛ» відбулися істотні зміни в організації праці, які полягали у реорганізації акушерсько-гінекологічного відділення шляхом його ліквідації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач звільнив позивача з підстав, не передбачених законом та порушив визначену ч.1 ст.49-2 КЗпП України гарантію працівника на право бути належним чином повідомленим про його наступне звільнення з роботи за два місяці. Дана обставина сторонами не оспорюється.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково застосував норми ст. 240-1 КЗпП України та безпідставно відмовив у поновленні позивача на скороченій посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення, оскільки, як встановлено судом на день прийняття рішення про поновлення працівника на роботі підприємство як юридична особа не ліквідоване, а відбулася реорганізація установи шляхом ліквідації відділення.

За таких обставин, підстав для застосування положень ст.240-1 КЗпП України немає.

У разі зміни внутрішньої (організаційної) структури установи (ліквідації одного структурного підрозділу із створенням або без створення іншого структурного підрозділу, змін в найменуванні установи, підрозділу або посади тощо) незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов`язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження № 61-10171св21) зазначено: «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

Згідно частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи що порушення трудових прав позивача призвели до її незаконного звільнення, чого не заперечують сторони, апеляційний суд дійшов висновку що позивач підлягає поновленню на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень статті 235 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд апеляційної інстанції враховує, що за два місяці, що передували звільненню позивачу виплачено 32261,92 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата з розрахунку 38 відпрацьованих робочих днів за два останні місяці перед звільненням становить 848,99 грн (32261,92 х 38 = 848,99 грн). Період вимушеного прогулу позивачки з 13.04.2022 року по 14 листопада 2022 року складає 154 робочих дня, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 130744,46 грн (154 х 848,99 грн), які й підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практики його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального та процесуального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити з наведених вище підстав.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2022 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувачки акушерсько-гінекологічного відділення КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області з 13 квітня 2022 року.

Стягнути з КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 130744,46 гривень (сто тридцять тисяч сімсот сорок чотири грн 46 коп.) без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів

Стягнути з КНП «Млинівська центральна районна лікарня» Млинівської селищної ради Рівненської області у дохід держави судовий збір у розмірі 5749,61 грн. за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 червня 2023 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.