Постанова

від 30.05.2023 по справі 916/1489/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1489/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Сілаєва В.С.;

За участю представників сторін:

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Іващенко В.О.;

Від ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7;

Від ОСОБА_2 - ОСОБА_8;

Від ОСОБА_3 - не з`явився;

Від ОСОБА_4 - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022

у справі №916/1489/22

за позовом: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до відповідачів:

- ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_4 ;

про солідарне стягнення 29975145,92 грн. -

(суддя місцевого господарського суду: Бездоля Ю.С., Господарський суд Одеської області),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення 29975145,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що за наслідком прийнятих відповідачами, як членами органів управління ПАТ «ФІНРОСТБАНК», рішень було здійснено збиткову операцію, а саме: укладено Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями) за Договором банківського вкладу №21911В5 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеним між ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» (ЄДРПОУ:35682690) та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ:00032112). Зазначена фінансова операція, за твердженнями позивача, завідомо протирічила інтересам ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторів. Відтак, на думку позивача, відповідачі приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 У задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено повністю.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що викладені ним обставини свідчать про надмірний ризик (застава майнових прав за договором банківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак відповідачі на зазначені факти не звернули належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ «БІТ-СТЕРЕО», без належного забезпечення.

Суд зазначив у своєму рішенні, що всупереч статутним положенням, Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписів Національного банку України відповідачі, як члени керівних органів Банку, здійснили протиправну операцію шляхом укладення договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди банку.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення 29975145,92 грн.

Разом з тим, господарський суд застосував до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.05.2021 №910/11027/18. На переконання суду, перебіг позовної давності для заявлення Фондом вимог до відповідачів про відшкодування шкоди розпочався саме 17.02.2015 та відповідно закінчився 17.02.2018.

При цьому суд відхилив посилання позивача на положення ч.7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції на день звернення з даним позовом, згідно з яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), оскільки зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідачів у даній справі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 у справі №916/1489/22 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Фонду в повному обсязі.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не погоджується з мотивами, на підставі яких було відмовлено в задоволенні позову, оскільки вважає, що при застосуванні строків позовної давності судом не було враховано висновки з аналогічних судових справ, викладені в постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 27.09.2022 у справі №904/3864/21.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції визнав, що описана в позовній заяві операція не відповідає принципам і ознакам добросовісності, у зв`язку з чим згідно з ч.4 ст.92, ст.ст. 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, ст.63 Закону України «Про акціонерні товариства» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 несуть відповідальність за завдану Банку шкоду в розмірі 29975145,92 грн., що полягає у прийнятті рішення щодо укладення договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу та відступлення права вимоги за цим договором, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення.

Апелянт категорично не погоджується з висновками суду, на підставі яких судом було застосовано строки позовної давності. На думку заявника суд першої інстанції при ухваленні рішення не повинен був керуватись висновками скасованої 03.08.2022 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 по справі №910/11027/18.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції при відмові в задоволенні позову, хибно вважав безпідставними посилання позивача на положення ч.7 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 30.06.2021.

Заявник апеляційної скарги вказує, що оскільки 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи, строк позовної давності, відповідно до положень ч.2 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» сплив 08.07.2022, позов же було подано 06.07.2022, тобто в межах строку позовної давності.

Крім того, оскільки суд першої інстанції вважав обґрунтованими аргументи відповідачів з приводу пропущення Фондом строку позовної давності на звернення із позовом - на виконання ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України, Фонд гарантування просить визнати поважними причини пропущення позовної давності, зважаючи на те, що Фондом вчинялися дії на виконання ч.5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спрямовані на встановлення наявності та розміру недостатності майна ПАТ «ФІНРОСТБАНК», визначення переліку завідомо збиткових операцій та кола осіб, які завдали шкоду банку та його кредиторам.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 по справі №916/1489/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Одеської області; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1489/22.

13.02.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1489/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 по справі №916/1489/22.

09.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 по справі №916/1489/22.

17.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 також надійшов відзив на апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі заперечують проти доводів апеляційної скарги Фонду, просять скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 розгляд справи №916/1489/22 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 призначено на 25.04.2023 року о 10-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

13.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 задоволено клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/1489/22 поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні 25.04.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до: 17.05.2023 року, 12-30 год.

15.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли пояснення щодо обчислення строків позовної давності разом з додатковими документами по справі.

16.05.2023 від представників відповідача-2 надійшли письмові заперечення щодо долучення до матеріалів справи додаткових пояснень та документів, в яких представники просили залишити письмові пояснення та докази залишити без розгляду.

Як вбачається зі змісту додаткових пояснень до апеляційної скарги, позивачем надано додаткове обґрунтування вимог апеляційної скарги, приведено нові пояснення та розрахунки.

Тобто, зазначені додаткові пояснення за своїм змістом є доповненнями до апеляційної скарги Фонду.

Судова колегія зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення у справі №916/1489/22 підписано 19.01.2023.

Разом з тим, із додатковими поясненнями до апеляційної скарги , які по суті є доповненнями до апеляційної скарги, позивач звернувся 15.05.2023, тобто з пропуском строку. При цьому, позивачем не порушується питання про поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги та не наведено обґрунтованих причин пропуску процесуального строку.

Враховуючи, що відповідач із доповненнями до апеляційної скарги звернувся з пропуском встановленого процесуального строку без клопотання про поновлення такого строку та зазначення поважності причин його пропуску, додаткові пояснення позивача залишаються судом без розгляду.

В судовому засіданні 17.05.2023 оголошено перерву, розгляд справи №916/1489/22 призначено на 30.05.2023 року о 12-30 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

В судовому засіданні представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, не повідомивши про причини неявки суд, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 12.06.2014 №350/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних» (далі - Банк, ПАТ «ФІНРОСТБАНК»), з урахуванням змін, внесених на підставі Постанови НБУ від 26.06.2014 №385/БТ, віднесено ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних.

Постановою НБУ від 15.07.2014 №409 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних» віднесено ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови НБУ від 15.07.2014 №409 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення №55 «Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ «ФІНРОСТБАНК»», відповідно до якого розпочато з 16.07.2014 процедуру виведення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.

Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 16.10.2014 №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК»» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

25.12.2014 Виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 684 963 332,88 грн., з них незадоволених вимог на суму 681 648 539,59 грн.

Виконавчою дирекцією Фонду були прийняті рішення від 12.10.2015 №187, від 16.10.2017 та від 08.10.2018 №2719, якими продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до 09.07.2019 включно.

Позивач вказав, що в ході здійснення ліквідаційної процедури Банку, на виконання частини третьої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.12.2014 №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого, з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 №1506, загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить: 684963332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681648539,59 грн.

16.02.2015 виконавчою дирекцією Фонду було затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК» станом на 01.02.2015, згідно з яким балансова вартість (без врахування резервів) становить 1581060347,54 грн., ринкова вартість становить 121535282,50 грн.

На виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.06.2019 №1506 «Про завершення ліквідаційної процедури АТ «ФІНРОСТБАНК».

За результатами проведення процедури ліквідації Банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів АТ «ФІНРОСТБАНК» за недостатністю його майна становить 681648539,59 грн. (693 кредитори). Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу АТ «ФІНРОСТБАНК» незадоволені вимоги Фонду гарантування, як кредитора третьої черги становлять 530358924,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 09.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим, що підтверджується відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО та витягом з ЄДР.

Підпунктом «а» пункту 3 частини 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-IX передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, забезпечує з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.

Згідно з ч.5 ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:

- пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;

- та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Так, на думку позивача, управлінським персоналом Банку було прийнято недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчинено на їх виконання дії та допущено бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдано останнім шкоду (збитки).

Позивач вказав, що, зокрема, внаслідок прийнятих рішень, Банком було здійснено збиткову операцію, а саме:

- укладено Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями) за Договором банківського вкладу №21911В5 від 30.06.2011 (зі змінами та доповненнями), в забезпечення вимог за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеного між ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» (ЄДРПОУ: 35682690) та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (ЄДРПОУ: 00032112).

Під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК», Фондом гарантування виявлено, що внаслідок здійснення керівництвом Банком завідомо збиткової вищезазначеної операції, яка прямо протирічила інтересам ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторам, Банку завдано збитків на суму 29975145,92 грн.

Судом встановлено, що пов`язаними особами (особи, які мають істотну участь, керівники тощо) АТ «ФІНРОСТБАНК», якими, зокрема (але не виключно) були прийняті рішення/вчинені дії, які спричинили шкоду Банку та його кредиторам, є ОСОБА_2 , як Голова Правління; ОСОБА_1 , як заступник Голови Правління; ОСОБА_3, як Голова Спостережної Ради та ОСОБА_4 , як член Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАНК»

Факт зайняття посади під час вчинення збиткової операції підтверджується:

- ОСОБА_2 : наказом «Про вступ на посаду» від 23.09.2009 № 7-К та наказом про звільнення № 224-К від 12.11.2014;

- ОСОБА_1 : заявою про звільнення від 22.04.2014 та наказом про припинення трудового договору № 226-К від 05.05.2014;

- ОСОБА_3 : наказом «Про призначення на посаду» від 22.04.2011 № 31-К та наказом «Про припинення трудового договору» № 133-К від 23.09.2014;

- ОСОБА_4 : наказом «Про призначення на посаду» від 22.04.2011 № 33-К та наказом «Про припинення трудового договору» № 127-К від 12.09.2014.

Висновок про протиправність дій, бездіяльності посадових осіб Банку, що вплинули на платоспроможність АТ «ФІНРОСТБАНК», ґрунтується на наступному:

- згідно з висновками НБУ, викладеними в Постанові «Про віднесення ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних» від 12.06.2014 №350/БТ, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» мав високий ризик ліквідності, що становило загрозу своєчасного та в повному обсязі виконання ним зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, і його діяльність не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України;

- саме таких висновків дійшов НБУ за результатами проведення інспекційної перевірки ПАТ «ФІНРОСТБАНК» з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів, яка проводилась з 22.05.2014 по 06.06.2014, якою встановлені випадки невиконання в строк вимог клієнтів;

- так, перевіркою НБУ встановлено, що: «станом на 22 травня 2014 року АТ «ФІНРОСТБАНК» не виконало вимог 13 вкладників - фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн. та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів па загальну суму 16,2 млн. грн., строк виконання яких настав більше ніж п 'ять робочих днів тому; … станом на 10 червня 2014 на рахунках Банку обліковуються не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 17,4 млн. грн. та юридичних осіб- 22,1 млн. грн.; вищезазначене свідчить про подання АТ «ФІНРОСТБАНК» до Національного банку України на окремі звітні дати недостовірної статистичної звітності за формою №1Д «Баланс банку» у частині ненадання інформації за позабалансовими рахунками 9804 та 9806, що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; … керівництво і власники АТ «ФІНРОСТБАНК» не вживають необхідних заходів щодо приведення діяльності цього Банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України».

Згідно з висновками НБУ основні проблеми з ліквідністю ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виникли у зв`язку з проведенням невиваженої політики з управління активів, їх низької якості, наявністю концентрацій у кредитному портфелі, ризикових вкладень у активні операції, що й поставило під загрозу невиконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами Банку.

Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та у зв`язку з погіршенням фінансового стану Банку, державний регулятор на підставі статей 66, 73, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346, прийняв постанову від 12.06.2014 №350/БТ «Про віднесення АТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії проблемних», оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.

Окрім того, постановою НБУ від 12.06.2014 №350/БТ зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності ПАТ «ФІНРОСТБАНК» до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.

Як вбачається з постанови НБУ від 15.07.2014 №409, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» 19 червня 2014 року надіслав Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу; ПАТ «ФІНРОСТБАНК» 25 червня 2014 року надіслав План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн., інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою; у поданих з Планом документах міститься запевнення акціонера банку - ОСОБА_3 про внесення ним у строк до 10.07.2014 коштів на умовах субординованого боргу в сумі 20,0 млн. грн. Проте, станом на 11.07.2014 зобов`язання ОСОБА_3 не виконані; станом на 09 липня 2014 року на рахунках Банку обліковувались не виконані в строк документи клієнтів - фізичних осіб у сумі 58,9 млн. грн. та юридичних осіб - 20,3 млн. грн.

В зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ «ФІНРОСТБАНК» належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, НБУ прийнято постанову від 15.07.2014 №409/БТ «Про віднесення АТ «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних».

За результатами інвентаризації майна та активів АТ «ФІНРОСТБАНК» виявлено сумнівну операцію з застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, виключною метою якої було здійснення виведення коштів з Банку, а саме:

30.06.2011 ПАТ «ФІНРОСТБАНК» розмістив депозит у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у сумі 15000000,00 грн. згідно договору №21911В5 (п.1.2 договору застави);

30.06.2011 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надало кредит ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» в розмірі 14800000,00 грн., на підставі Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Кінцевий термін повернення кредиту - 17.12.2012;

30.07.2011 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «ФІНРОСТБАНК» уклали Договір застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором депозиту №21911В5 від 30.06.2011. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011, укладеним з ТОВ «БІТ-СТЕРЕО». Зазначений договір було підписано заступником Голови Правління АТ «ФІНРОСТБАНК» - Подгорниц Ю.В.;

17.12.2012 ПАТ «ФІНРОСТБАНК» збільшив розмір депозиту у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суми 30000000,00 грн., уклавши додаткову угоду до Договору депозиту №21911В5 (п.8 Додаткового договору №27111К29-1 від 17.12.2012 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011);

17.12.2012 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» збільшив розмір кредиту ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» до 29600000,00 грн., на підставі Додаткової угоди №27111К29-1 від 17.12.2012 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.06.2014;

17.12.2012 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «ФІНРОСТБАНК» уклали Договір про внесення змін №27111Z30-1 до Договору застави майнових прав №27111Z30 від 30.06.2011. Предметом застави за умовами договору є майнові права за Договором №21911В5 від 30.06.2011 з усіма змінами та доповненнями. Застава за цим договором забезпечує вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011 з усіма змінами та доповненнями, укладеним з ТОВ «БІТ-СТЕРЕО». Зазначеним договором було збільшено розмір застави до 30000000,00 грн. Договір підписано заступником Голови Правління АТ «ФІНРОСТБАНК» - Подгорниц Ю.В;

06.06.2014 Протокольним рішенням за протоколом №80 засідання Спостережної Ради ПАТ «ФІНРОСТБАНК» було прийнято рішення виступити майновим поручителем (фактично продовжити термін дії Договору банківського вкладу до 28.12.2015 та Договору застави) перед АТ «Укрексімбанк» (ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») за виконання ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» зобов`язань за Кредитним договором №27111К29 від 30.06.2011 з урахуванням внесених до нього змін в частині пролонгації терміну погашення кредиту до 17.12.2015. Зазначене рішення було прийняте та підписане Головою Спостережної Ради (Бондаревим О.М.) та членом Спостережної Ради ( ОСОБА_4 ) АТ «ФІНРОСТБАНК»;

17.06.2014 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «БІТ-СТЕРЕО» уклали Додаткову угоду №27111К29-2 до Кредитного договору №27111К29 від 30.06.2011. Додатковою угодою Кінцевий термін повернення кредиту продовжено до 17.12.2015;

27.06.2014 міжбанківський депозит в сумі 30000000,00 грн. за Договором депозиту №21911В5 відкритому в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», було списано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «БІТ-СТЕРЕО».

В ході ліквідаційної процедури ПАТ «ФІНРОСТБАНК» реалізовано даний актив (право вимоги за договором) за ціною лише 2373,52 грн., що підтверджується Договором про відступлення права вимоги від 26.03.2019 №63 та протоколом електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019, укладених між Банком та фізичною особою - ОСОБА_5 . Аукціон відбувся на майданчику Prozorro. Детальна інформація про аукціон знаходиться за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-02-18-000018-b. Публічний паспорт активу знаходиться за посиланням http://torgi.fg.gov.ua/catalog/krediti/at_-f-n%20rostbank/192955/index.php?lang=ru. Проте для суду унеможливлено повною мірою встановити дійсний зміст даних правовідносин через ненадання до суду, зокрема, додатків до договору.

Як стверджував позивач, всупереч статутним положенням, Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписів Національного банку України, ОСОБА_2 - Голова Правління, ОСОБА_1 - заступник Голови Правління, ОСОБА_3 - Голова Спостережної Ради та ОСОБА_4 - член Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАН» здійснили протиправну операцію шляхом надання згоди з подальшим укладанням договору застави майнових прав за договором міжбанківського вкладу, в забезпечення вимог за кредитним договором позичальника, що не мав реальної можливості для обслуговування та повернення кредитних коштів, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачами шкоди Банку в розмірі 29975145,92 грн.: 29720529,82 грн. (сума заборгованості) + 256989,62 грн. (сума заборгованості по процентах) - 2373,52 грн. (вартість продажу активу) = 29975145,92 грн.

На виконання ч.5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 29.12.2021 Фонд гарантування звернувся до відповідачів 1, 2 та 4 з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та його кредиторам. Проте, за твердженням позивача, зазначена вимога станом на день подання позову не була задоволена.

Фонд гарантування звернувся до суду з вказаним позовом у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду Головою Правління, ОСОБА_1 - заступника Голови Правління, ОСОБА_3 - Голови Спостережної Ради та ОСОБА_4 - члена Спостережної Ради АТ «ФІНРОСТБАНК», приймали недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняли на їх виконання дії та допустили бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів банку та його кредиторів, завдали останнім шкоду (збитки).

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Також ч.2 ст. 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VI від 17.09.2008 (що діяв на момент спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Відтак, з зазначених норм вбачається, що цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

У постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що згідно з вимогами ст. 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій), пов`язаними з банком особами є, зокрема:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Відповідно до п.1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368 (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) до управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку, головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) передбачено, що органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент вчинення спірних операцій) правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Статтею 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення спірних операцій) передбачено, що Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Згідно з ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент звернення позивача до суду) банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Разом з тим, в редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка діяла на дату вчинення спірних операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Як зазначалося раніше, постановою НБУ від 15.07.2014 №409 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «ФІНРОСТБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення №55 «Про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ «ФІНРОСТБАНК».

Відповідно до постанови НБУ від 16.10.2014 №660 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.10.2014 №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду на виконання ч.3 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прийнято рішення від 25.12.2014 №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 №1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 становить 68496332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681648539,59 грн.

Як було встановлено судом, 16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду (протокол від 16.02.2015 №042/15) затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК».

Відповідно до ч.2 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.

Частинами 3-5 статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс. Не пізніше наступного робочого дня після затвердження ліквідаційного балансу банку та/або внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення ліквідаційної процедури банку та затвердження ліквідаційного балансу банку та/або припинення банку як юридичної особи.

Задоволення вимог кредиторів здійснюється за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 №1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу ПАТ «ФІНРОСТБАНК» незадоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 530358924,23 грн.

Відповідно до положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, яка діяла на дату вчинення спірної операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України.

При цьому у відповідності до абз.15 ч.1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи.

Частиною 6 статті 52 вказаного Закону передбачено, що особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).

Окрім того, з урахуванням п.3 ч.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.05.2020 №590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладено обов`язок щодо забезпечення з урахуванням вимог цього Закону організації роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом, зокрема: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.

Судом першої інстанції зроблено висновок про надмірний ризик вчинених операцій, які відповідачами, як членами органу управління Банку, було погоджено, внаслідок чого завдано шкоду банку.

Як зазначалося раніше, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Фонду. Разом з тим, в задоволенні позовних вимог було відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, доводи позивача в суді апеляційної інстанції зводяться до неправильного застосування ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та неправомірності застосування судом першої інстанції до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності. З огляду на зазначене, рішення місцевого господарського суду, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги Фонду.

Щодо посилання апелянта на положення ч. 7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 30.06.2021, згідно яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), судова колегія зазначає наступне.

Зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021 року, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у даній справі.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно- правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно- правовим актом.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

У правовій позиції зазначеній у Постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 № 6-209цс14 зроблено висновок, що вирішення судом справ здійснюється на підставі актів цивільного законодавства, які є чинними на час виникнення спірних правовідносин (стаття 58 Конституції України, стаття 5 Цивільного кодексу України). У разі заявлення стороною у спорі про застосування позовної давності до правовідносин, які на час їх виникнення, регулювалися нормами матеріального права, до яких згодом внесені зміни, вважається, що застосуванню підлягає та норма права, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).

Також скаржник вважає, що всі частини ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нормами процесуального права, та мають застосовуватись в редакції на час вчинення процесуальної дії - подання позову.

Судова колегія не погоджується з такими твердженнями позивача, оскільки відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд, як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватися редакції ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність " щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак до них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-3п/1997 від 13 травня 1997 року).

Отже, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах, які виникли у 2012 - 2015 роках.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладені у пунктах 131 - 148 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №910/12930/18.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Вказане підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду. Так у висновках, викладених у постановах ВП ВС від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача, згідно з приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України, отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин.

Отже, встановлене у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право Фонду звертатися до суду з відповідним позовом - є нормою процесуального характеру, подання відповідного позову є процесуальним правом позивача. Проте визначення вказаною нормою кола осіб, підстав відповідальності, а так само і встановлення спеціального строку позовної давності - є нормами матеріального права, у зв`язку чим доводи апелянта в частині застосування норм чинних на момент звернення позивача до суду, судовою колегією не приймаються до уваги.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вказаною нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.09.2018 у справі №906/373/17.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За умовами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні.

Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 261 вказаного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, загальне правило про початок перебігу позовної давності, яке міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, встановлює три можливі варіанти:

-коли особа довідалася про порушення свого права;

-коли особа могла довідатися про порушення свого права;

-коли особа довідалася про порушника свого права.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

Таким чином, як зазначалося раніше, важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.

Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).

Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акту формування ліквідаційної маси 16.02.2015.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши норми діючого законодавства щодо застосування строків позовної давності, Цивільного кодексу України та норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спірні правовідносини, Південно-західний апеляційний господарський суд доходить висновку, що строк позовної давності щодо стягнення майнової шкоди з відповідачів по даній справі розпочався з 17.02.2015 року, після рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16.02.2015 року, яким затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «Фінростбанк», тобто з моменту коли Фонд довідався про наявність завдання шкоди, про що було зазначено вище.

Отже, як вірно зазначив у своєму рішенні суд першої інстнції, строк позовної давності сплив 17.02.2018 року, а правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч. 7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції від 30.06.2021.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 №910/11027/18 вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст. 52 Закону України про СГВФО.

Так, перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли ФГВФО стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

На підставі матеріалів справи, судом було встановлено, що 25.12.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №268/14 «Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК», яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ФІНРОСТБАНК» на суму 673428698,62 грн. При цьому, різниця між оціночною вартістю ліквідаційної маси та розміром акцептованих вимог станом на 25.12.2014 значно перевищувала розмір заявлених до відповідачів позовних вимог.

16.02.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ «ФІНРОСТБАНК», відповідно до якого ринкова (оціночна) вартість активів банку становила 121535282,50 грн.

Таким чином, станом на 16.05.2015 Фонду було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551893416,12 грн.

Щодо скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у цій же справі, апеляційний суд зазначає, що скасування відбулось не через зміну правової позиції Суду щодо застосування строків позовної давності, яка викладена у вказаній постанові, а у зв`язку з іншими обставинами встановленими касаційним судом при розгляді заяви особи про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 за нововиявленими обставинами, що стосується розміру завданої шкоди.

Саме така позиція щодо скасування зазначеної постанови викладена в постанові КГС ВС від 21.11.2022 у справі № 904/315/19.

Стосовно поважності пропуску позовної давності судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Позивачем в суді першої інстанції не було заявлено клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, оскільки останній вважав вказаний строк не пропущеним.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції просив застосувати строк позовної давності.

Тобто, позивач був обізнаний про необхідність з`ясування судом питання щодо пропуск строку позовної давності.

За таких обставин, судова колегія вважає слушними доводи відповідачів в частині того, що позивач не звернувся своєчасно до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Крім того, у своєму клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, викладеному в апеляційній скарзі, Фонд зазначає, що до подання позову у даній справі, ним активно вживались заходи щодо реалізації ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Фонд зазначав, що ним було подано позовну заяву (справа №753/2961/18) до фізичних осіб пов`язаних із ПАТ «ФІНРСОТБАНК» про відшкодування шкоди. При цьому, позивач зазначає, що позов було датовано в лютому 2018 року, тобто в межах трирічного терміну від дати виявлення недостатності майна Банку.

Проте, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано копії позовної заяви по справі №753/2961/18 з зазначенням дати її подання до відповідного суду, отже, в матеріалах справи відсутні належні докази вищевикладених обставин.

При цьому, суд апеляційної інстанції констатує, що з моменту прийняття ухвали Дарницьким районним судом міста Києва 21.03.2019 до подання позовної заяви позивачем до Господарського суду Одеської області у липні 2022 року минуло три роки, однак жодних дій з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не було здійснено.

Посилання Фонду на оголошений карантин колегія суддів не приймає до уваги, оскільки строк позовної давності сплив ще у 2018 році, а карантин було оголошено з 12.03.2020 року (Порядок від 09.12.2020 №1236).

Таким чином, посилання Фонду на оголошений карантин та як наслідок пропуск через це строків позовної давності є недоречними. В даному випадку, карантин не був перешкодою для звернення Фонду з позовом в межах законодавчо встановленого строку, оскільки такі строки спливли ще до запровадження карантину.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позовну заяву у даній справі Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано зі спливом строку позовної давності та позивач не надав до суду належних і допустимих у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску вказаного строку, висновок місцевого господарського суду про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності та, як наслідок, відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.

Доводи скаржника не спростовують вірних висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 у справі №916/1489/22 задоволенню не підлягає, а рішення суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 у справі №916/1489/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2022 у справі №916/1489/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України.

У зв`язку з участю суддів Принцевської Н.М., Діброви Г.І. 09.06.2023 року у Всеукраїнському семінарі відповідно до наказу Голови суду №136-к від 08.06.2023, повний текст постанови складено та підписано 12.06.2023 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош