Постанова

від 24.05.2023 по справі 133/1369/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 133/1369/22

провадження № 61-11951св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович,

заінтересована особа (стягувач)- Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року у складі судді Пєтухової Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця.

Скарга мотивована тим, що Козятинський міськрайонний суд Вінницької області своїм рішенням від 25 червня 2013 року у справі № 133/406/13-ц позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту від 15 квітня 2008 року на загальну суму 75 138,04 дол. США, що в перерахунку на гривні за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом

на 15 січня 2013 року становить 600 578 грн.

11 серпня 2013 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області видав виконавчий лист № 133/406/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за договором кредиту від 15 квітня

2008 року на загальну суму 75 138,04 дол. США, що в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2013 року становить 600 578 грн.

15 вересня 2016 року державний виконавець Козятинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Козятинський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області) Щерба В. Л. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 52246454 з виконання виконавчого листа № 133/406/13-ц, виданого 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області (далі - ВП № 52246454).

19 березня 2019 року державний виконавець Козятинського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області Щерба В. Л. виніс постанову про повернення виконавчого листа № 133/406/13-ц, виданого 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області, стягувачу.

02 травня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. відкрив виконавче провадження № 59014784 (далі - ВП № 59014784) з виконання виконавчого листа № 133/406/13-ц, виданого 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області.

На думку ОСОБА_1 виконавче провадження було відкрито за виконавчим документом, строк пред`явлення до виконання якого пропущено.

Також вказувала, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути лише на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Натомість нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю в межах виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, позивач зазначала, що 31 травня 2022 року Державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам») повідомило, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер 0521482800:01:001:1270, належні на праві власності ОСОБА_1 та передані в іпотеку на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2008 року, передані для реалізації на електронних торгах.

ОСОБА_1 звернулась до приватного виконавця із заявою про зупинення реалізації на електронних торгах зазначеного нерухомого майна на період дії в Україні воєнного стану, а також скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 травня 2019 року та відмови у відкритті виконавчого провадження № 59014784, оскільки виконавчий лист

№ 133/406/13-ц, виданий 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області, пред`явлений до виконання з пропуском строку.

29 червня 2022 року ОСОБА_1 отримала відповідь приватного виконавця, згідно з якою нерухоме майно боржника, яке не було реалізовано на електронних торгах, передано стягувачу (іпотекодержателю) в рахунок погашення боргу за ціною майна 1 238 355 грн, про що 28 лютого 2022 року приватний виконавець виніс постанову та склав акт про реалізацію предмета іпотеки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. щодо зупинення реалізації предмета іпотеки, в межах ВП № 59014784:житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер 0521482800:01:001:1270, належних на праві власності ОСОБА_1 та переданих в іпотеку за споживчим кредитом, на підставі пункту 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку»;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. зупинити в межах ВП № 59014784 реалізацію предмета іпотеки: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер 0521482800:01:001:1270, належних на праві власності ОСОБА_1 та переданих в іпотеку за споживчим кредитом, на підставі пункту 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області своєю ухвалою

від 30 серпня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Вінницький апеляційний суд своєю постановою від 01 листопада 2022 року ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не заборонено державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив, а виконавче провадження було відкрито згідно з чинним законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що приватний виконавець під час процедури реалізації майна боржника діяв відповідно до вимог законодавства, в межах своїх повноважень, право заявника ОСОБА_1 не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 06 червня 2018 року у справі

№ 910/7155/14, 28 грудня 2018 року у справі № 910/11424/15, 20 травня

2019 року у справі № 904/10285/15, 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19,

15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, 28 жовтня 2020 року у справі

№ 400/878/20, 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, 01 липня

2020 року у справі № 820/6376/16.

Також заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази і не надали їм належної правової оцінки.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа

№ 133/406/13-ц, виданого 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області, сплив 23 липня 2014 року, тому такий виконавчий лист не міг бути прийнятий до виконання.

Заявник зазначає, що положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року в частині строків пред`явлення виконавчих документів до виконання в аспекті положень пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, розповсюджуються виключно на виконавчі документи, видані з дня прийняття цього Закону та до набрання ним чинності, оскільки застосування поняття «набрання чинності законом» у спірних правовідносинах не може зводитись лише до визначення певної календарної дати, а повинно невід`ємно пов`язуватись із моментом прийняття відповідного закону при неухильному дотриманні принципу незворотності дії законів у часі.

Суди також не звернули увагу, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється у разі повернення виконавчого документа стягувачу: у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення - з дня його повернення; у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Доводи інших учасників справи

У січні 2023 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 19 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

У січні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Козятинський міськрайонний суд Вінницької області своїм рішенням від 25 червня 2013 року у справі № 133/406/13-ц, яке набрало законної сили, стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту від 15 квітня 2008 року на загальну суму 75 138,04 дол. США, що в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2013 року становить 600 578 грн (т. 1, а. с. 11, 12).

11 серпня 2013 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області видав виконавчий лист № 133/406/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за договором кредиту від 15 квітня

2008 року на загальну суму 75 138,04 дол. США, що в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2013 року становить 600 578 грн. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 23 липня 2014 року

(т. 1, а. с. 13).

25 серпня 2016 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Білоконь Р. П. (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Вінницькій області) прийняв постанову про повернення виконавчого листа № 133/406/13, виданого 13 серпня 2013 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області, у ВП № 43899212 стягувачу на підставі пункту 9 частини першої

статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року (наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення) (т. 1, а. с. 44, 65).

Державний виконавець Козятинського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області Щерба В. Л. своєю постановою від 15 вересня 2016 року відкрив ВП № 52246454 з виконання виконавчого листа № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року.

19 березня 2019 року державний виконавець Козятинського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області Щерба В. Л. прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). У постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 19 березня 2022 року (т. 1, а. с. 15).

Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. своєю постановою від 02 травня 2019 року відкрив ВП № 59014784 з виконання виконавчого листа № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 16).

08 травня 2019 року ОСОБА_1 подала приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Турському О. В. клопотання про закриття виконавчого провадження, посилаючись на те, що рішення суду виконано нею в повному обсязі, а саме: 13 585,06 грн стягнуто під час примусового виконання рішення суду та 586 994 грн добровільно сплачені на рахунок АТ «Універсал Банк» (т. 1, а. с. 69).

Листом від 13 травня 2019 року приватний виконавець Турський О. В. повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду її клопотання про закриття ВП № 59014784 та зазначив, що гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання. Також приватний виконавець повідомив, що станом на 14 травня 2019 року відсутні підстави для задоволення клопотання, оскільки існує заборгованість за виконавчим листом в сумі 53 215,13 дол. США (т. 1, а. с. 70).

Згідно з протоколом проведення електронного аукціону (торгів) № 569598

від 21 лютого 2022 року торги за лотом № 507850 не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (т. 1, а. с. 82).

23 лютого 2022 року представник АТ «Універсал Банк» подав приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Турському О. В. заяву про залишення за стягувачем нереалізованого майна, в якому просило передати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, кадастровий номер 0521482800:01:001:1270, стягувачу

АТ «Універсал Банк» в рахунок часткового погашення боргу, у зв`язку з тим, що 21 лютого 2022 року не відбулись електронні торги та з урахуванням частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» (т. 1, а. с. 83, 84).

Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. своєю постановою від 28 лютого 2022 року передав АТ «Універсал Банк» в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року садибний (індивідуальний) житловий будинок та земельну ділянку, за початковою ціною електронних торгів 1 238 355 грн (42 720,02 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 23 лютого 2022 року), що належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 40, 41).

28 лютого 2022 року постанова приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. від 28 лютого 2022 року направлена на адреси боржника та стягувача (т. 1, а. с. 85, 86).

28 лютого 2022 рокуприватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. склав акт про реалізацію предмета іпотеки (т. 1, а. с. 42, 43, 88).

28 лютого 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. виніс постанову про зняття арешту з майна, а саме: житлового будинку, загальною площею 211,1 кв. м, та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 0521482800:01:001:1270, які розташовані на АДРЕСА_1 та належать боржнику ОСОБА_1 , яку направлено сторонам виконавчого провадження 28 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 90).

Листом від 31 травня 2022 року ДП «Сетам» повідомило ОСОБА_1 про реалізацію предмета іпотеки (житлового будинку та земельної ділянки) шляхом проведення електронного аукціону, дата проведення аукціону 23 червня 2022 року (т. 1, а. с. 17, 91).

14 червня 2022 року ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами ВП № 59014784 (т. 1, а. с. 45).

15 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України, приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. та ДП «Сетам» зі скаргою, в якій просила: зупинити реалізацію на електронних торгах нерухомого майна на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану щодо зупинення реалізації на електронних торгах належного їй будинку на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. про відкриття виконавчого провадження від 02 травня 2019 року у ВП № 59014784 та відмовити у відкритті виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року як такого, що подане з пропуском строку пред`явлення до виконання (т. 1, а. с. 31-35).

На звернення ОСОБА_1 від 15 червня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В. повідомив заявницю про те, що усі дії щодо примусового виконання виконавчого листа № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року вчинені правомірно (т. 1, а. с. 36 - 38).

Приватний виконавецьвиконавчого округу Вінницької області Турський О. В. своєю постановою від 20 червня 2022 року у ВП № 59014784: зняв арешт з садибного (індивідуального) житлового будинку загальною площею

211,1 кв. м та земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер № 0521482800:01:001:1270), розташованих на АДРЕСА_1 , що належать боржнику ОСОБА_1 ; постановив припинити електронні торги з реалізації майна боржника, а саме: садибного (індивідуального) житлового будинку загальною площею 211,1 кв. м та земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 0521482800:01:001:1270), розташованих на АДРЕСА_1 ; зняв вказане майно з реалізації (т. 1, а. с. 94 - 95).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у

пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій в межах ВП № 59014784) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Із матеріалів справи убачається, що 13 серпня 2013 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області видав виконавчий лист № 133/406/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за договором кредиту від 15 квітня 2008 року на загальну суму 75 138,04 дол. США, що в перерахунку на гривні за офіційним курсом НБУ станом на 15 січня 2013 року становить 600 578 грн.

Виконавчий лист № 133/406/13-ц перебував на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження № 43899212 з 07 липня 2014 року до 25 серпня 2016 року, в межах виконавчого провадження № 52246454 - з 23 вересня 2016 року до 19 березня 2019 року, в межах виконавчого провадження № 59014784 - з 02 травня 2019 року до цього часу.

Предмет скарги ОСОБА_1 не охоплює вчинення виконавчих дій за період з 2014 до 2019 року, тобто - виконавчі дії в межах виконавчих проваджень №№ 43899212, 52246454.

За змістом скарги ОСОБА_1 підставою для визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця щодо зупинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах є пропущення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки такий строк сплив у 2014 році, а відтак приватний виконавець був зобов`язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження № 59014784.

Крім того, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог, вказує, що в ході процедури виконавчого провадження не допускається звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення про стягнення боргу, оскільки відсутнє судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, посилаючись на пункт 5-2 розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку», заявниця просила визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо зупинення в межах ВП № 59014784 реалізації предмета іпотеки - житлового будинку і земельної ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_1 та перебувають в іпотеці, а також зобов`язати приватного виконавця зупинити в межах ВП № 59014784 реалізацію предмета іпотеки.

Щодо строку пред`явлення виконавчого листа до виконання

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, а Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року втратив чинність.

Статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій в межах ВП № 59014784) встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частинами 4 і 5 зазначеної статті передбачено, що у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, при цьому - у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Згідно з пунктами 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Виходячи з системного тлумачення вимог Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року та пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (протягом 3-х років), тобто має місце пряма вказівка законодавця про надання зворотної дії в часі положенню щодо поширення 3-х річного строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, які були видані до 05 жовтня 2016 року, а не лише після набрання чинності Закону від 02 червня 2016 року.

Крім того, судами встановлено, що 25 серпня 2016 року в межах виконавчого провадження № 43899212 (дата відкриття - 07 липня 2014 року) виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», про що зазначено у вказаному виконавчому листі, а також підтверджується відповідною постановою від 25 серпня 2016 року, де також зазначено строк, у межах якого стягувач може повторно звернутись з виконавчим листом до виконавця.

Так, пункт 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року передбачав, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Повернення виконавчого документа стягувачу було обумовлене дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який втратив чинність 24 вересня 2021 року.

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа Козятинського міськрайонного суду Вінницької області № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року, з урахуванням частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», пропущено не було.

У вересні 2016 року за вказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження за № 52246454, оскільки 15 вересня 2016 року була подана заява про примусове виконання рішення суду. У подальшому, 19 березня 2019 року, виконавчий лист за заявою стягувача було повернуто останньому, а 02 травня 2019 року було відкрито виконавче провадження, оскільки стягувач знову пред`явив виконавчий лист до виконання. При цьому, повторно виконавчий документ може бути пред`явлений у строк до 19 березня 2022 року, про що зазначено у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 19 березня 2019 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звернення з виконавчим листом № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року до приватного виконавця відбулось у встановлений законом строк, тобто строк його пред`явлення до виконання не сплив.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 цього Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Розділом VII Закону України «Про виконавче провадження» передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень.

Так, частинами 1, 2, 5 статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Статтею 51 цього Закону передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною 7 цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій в межах ВП № 59014784), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Розділом V Закону України «Про іпотеку» регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 - 50).

За змістом частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).

Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами 1, 5, 6 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна» (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій в межах ВП № 59014784).

Абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Закону України «Про іпотеку».

Отже, цим Порядком визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, положення Закону України «Про виконавче провадження» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою.

Водночас частина 7 статті 51 такого Закону є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.

Статтею 45 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті).

За змістом частини четвертої статті 45 цього Закону прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися, якщо жоден учасник не зареєструвався, або у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов`язки, передбачені положеннями статті 49 цього Закону.

Так, частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших?третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.

Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19, приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження», яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.

Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення про стягнення боргу за результатами перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, шляхом передачі іпотечного майна стягувачу-іпотекодержателю на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку».

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли законних та обґрунтованих висновків, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Таким чином, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О. В., отримавши 01 грудня 2021 року від АТ «Універсал Банк» заяву про звернення стягнення на зазначене майно, яке перебуває в іпотеці у стягувача, вчинивши всі необхідні дії для його реалізації з електронних (публічних торгів), які 21 лютого 2022 року були проведені через систему електронних торгів (СЕТАМ), проте не відбулися в зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, та в подальшому, отримавши заяву стягувача про своє бажання залишити за собою нереалізоване з електронних торгів майно боржника (предмет іпотеки) за початковою ціною перших торгів 1 238 355 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що передбачено статтею 49 Закону України «Про іпотеку», правомірно прийняв 28 лютого 2022 року постанову про передачу майна стягувачу (іпотекодержателю) в рахунок погашення боргу та склав акт про реалізацію предмета іпотеки.

Верховний суд при перегляді в касаційному порядку рішень судів попередніх інстанцій у цій справі враховує, що рішення суду про стягнення боргу заявницею в повному обсязі не виконано, а вимоги скарги про неправомірність дій приватного виконавця щодо незупинення виконавчого провадження та про незупинення виконавчих дій з реалізації предмета іпотеки, за умови переданого іпотечного майна стягувачу у власність, не є ефективним способом оскарження дій виконавця, оскільки не забезпечить повернення речових прав ОСОБА_1 на відповідне нерухоме майно.

Щодо касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки строк пред`явлення до виконання виконавчого листа від 13 серпня 2013 року сплив, тому не міг бути прийнятий до виконання, та, як на обґрунтування зазначеного, посилається на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 06 червня 2018 року у справі № 910/7155/14, 28 грудня 2018 року у справі № 910/11424/15, 20 травня 2019 року у справі № 904/10285/15, 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19, 15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, 01 липня 2020 року у справі № 820/6376/16.

В зазначених постановах Верховного Суду, вирішуючи питання щодо пропущення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, зазначено, що Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, збільшено до трьох років строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання ним чинності, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05 жовтня 2016 року та строк пред`явлення до виконання яких не сплив станом на 05 жовтня 2016 року, а тому висновки судів щодо розповсюдження цього Закону виключно на документи видані з дня його прийняття є помилковими.

У справі, яка переглядається, у виконавчому листі № 133/406/13-ц від 13 серпня 2013 року зазначено строк його пред`явлення до виконання - 23 липня 2014 року.

У постанові державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Вінницькій області Білоконь Р. П. від 25 серпня 2016 року про повернення виконавчого листа № 133/406/13-ц у ВП № 43899212 (дата відкриття - 07 липня 2014 року) стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року зазначено, серед іншого, що в ході перевірки майнового стану боржника, іншого майна, окрім іпотечного, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, не виявлено. Зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 25 серпня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій, встановивши перебування виконавчого листа № 133/406/13-ц на примусовому виконанні, прийнятого до виконання постановою від 15 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 52246454, повернутого стягувачу 19 березня 2019 року за його заявою про повернення виконавчого документа, зробили правильний висновок, що строк його пред`явлення не сплив, а постанова від 02 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59014784 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду, оскільки виконавчий лист № 133/406/13-ц був пред`явлений до виконання у встановлений трирічний строк передбачений частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахував апеляційний суд у цій справі.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки щодо правомірності відкриття виконавцем виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, строку його пред`явлення до виконання, а також можливості звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням про стягнення з боржника боргу за кредитним договором, що відповідають встановленим обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук