Постанова

від 23.05.2023 по справі 496/4210/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/609/23

Справа № 496/4210/16-ц

Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Цюри Т.В.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Комлевої О.С.,

За участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїв залісудових засіданьОдеського апеляційногосуду апеляційнускаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ОСОБА_1 , третя особа: Дачно-садівничий кооператив «Дзержинець» про зобов`язання виконати певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2016 року ПАТ Укртрансгаз звернулось до Біляївського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Дачно-садівничий кооператив «Дзержинець» про зобов`язання виконати певні дії (т.1, а.с.2-5).

13 липня 2017 року заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області позовні вимоги було задоволено.

03 квітня 2019 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області заяву відповідача про перегляд заочного рішення було задоволено, скасовано заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 13 липня 2017 року, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 05.08.2019 року було закрито підготовче провадження по справі.

12 серпня 2020 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області в задоволені позову Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ОСОБА_1 , третя особа: Дачно-садівничий кооператив «Дзержинець» про зобов`язання виконати певні дії відмовлено в повному обсязі (т.2 ,а.с.207-212).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12.08.2020 року повністю, прийняти нове рішення по даній справі, яким позовні вимоги задовольнити повністю, витрати позивача по сплаті судового збору покласти на відповідача (т.2, а.с.216-223).

Звертаючись із апеляційною скаргою апелянтом в прохальній частині заявлено вимогу щодо залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор Газотранспортної Системи України» до участі у справі в якості третьої особи, яке не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача.

14 грудня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відмовлено.

12 лютого 2021 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 . У поданому відзиві відповідач зазначає, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою з огляду на те, що апелянтом не наведено жодних доводів, які б свідчили про спростування висновків суду першої інстанції. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що апелянтом при зазначенні факту дії працівників управління магістральних газопроводів відповідно до посадових інструкцій, не вказано які саме працівники та які саме посадові інструкції вони виконували, не надано жодних інструкцій як доказів дій вищевказаних працівників щодо фіксування порушень на земельній ділянці ОСОБА_1 . З огляду на вказане, відповідач вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Біляївського районного суду м. Одеси від 12.08.2020 року залишити без змін (т.3, а.с.4-7).

Судове засідання призначено на 23 травня 2023 року об 13 год 10 хв.

05 квітня 2023 року Одеським апеляційним судом отримано клопотання представника Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Оніщук Мар`яни Борисівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т.3, а.с.96).

06 квітня 2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду клопотання представника Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Оніщук Мар`яни Борисівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено, призначено проведення судове засідання 23 травня 2023 року об 13 год 10 хв в режимі відеоконференції.

До судового засідання, призначеного на 23 травня 2023 року, в режимі відеоконференції доєдналась представник позивача ОСОБА_2 , в судове засідання з`явився представник відповідача ОСОБА_3 , інші учасники справи до суду не з`явились, до відеоконференції не доєднались, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать довідки, наявні в матеріалах справи.

Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справі від сторін до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, ненадання жодних доказів щодо існування підстав для відкладення розгляду справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутності незявившихся сторін.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що збільшення розміру охоронної зони магістральних трубопроводів з 50 до 150 метрів відбулося після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 р. Також, судом зазначено, що з доказів, наданих позивачем, а саме з акту, фотографій та роздруківок веб-сайтів неможливо встановити осіб, які складали відповідні документи, ідентифікувати яка частини земної поверхні зображена на знімках, розташування газопроводу, нерухомого майна позивача та відстань між ними, які об`єкти взагалі зображені, час коли були зроблені знімки та місце, де саме розташований трубопровід.

Дослідивши обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції вірними з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що АТ "Укргрансгаз" здійснює дотримання заданих режимів і робочих параметрів газоперекачуючих агрегатів (ГПА), магістральних газопроводів, газорозподільчих станцій (ГРС), систем автоматики і телемеханіки, газовимірювальних станцій (ГВС), для забезпечення транзиту природного газу через територію України. Головним завданням АТ «Укртрансгаз» в особі Одеського ЛВУМГ є експлуатація та дотримання належного технічного стану магістральних газопроводів, їх безпечної та безперебійної роботи. Магістральний газопровід «Шебелінка-Дніпропетровськ-Одеса-1» було введено в експлуатацію в 1963 році. Згідно технічного паспорту - це газопровід високого тиску 1 класу з умовним діаметром труб 530 мм, проектним тиском 55 кгс/см.кв. Наразі газопровід експлуатується з робочим тиском 35 кгс/см.кв. СНіП ІІ-45-75 «Магістральні трубопроводи», затверджені Постановою Міністрів СРСР у справах будівництва від 29.08.1975 р. № 142, згідно з п. 2.1 якого, магістральні газопроводи в залежності від робочого тиску поділяються на класи - 1 - й клас при тиску 25-100 кг/см2, 2-й клас - при тиску менше ніж 25 кг/см. кв. Таким чином, магістральний газопровід «Шебелінка-Дніпропетровськ-Одеса-1» є газопроводом 1 класу.

Звертаючись із позовною заявою, позивач повідомив, що при об`їзді та обстеженні трас газопроводів було встановлено, що в охоронній зоні, на відстані 70 метрів від вісі магістрального газопроводу «Шебелінка-Дніпропетровськ- Одеса-1» на 287 км., на території Холоднобалківської сільської ради, на земельній ділянці: АДРЕСА_1 , збудована капітальна споруда - гараж та під`їзна дорога до нього, встановлена огорожа.

Відповідно до Витягу № 8734559 від 30.08.2013 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 . До об`єкта нерухомого майна за вищевказаною адресою входить: садовий будинок, надвірні споруди, сарай, цистерна та огорожа, що розташовані на земельній ділянці площею 0,040 га (кадастровий номер: 5121085400:01:001:1142).

Дане нерухоме майно відповідач придбала у власність на підставі Договору купівлі-продажу №747 від 30.08.2013 р.

Забудова зазначеного дачно-садівничого масиву здійснювалась у 1980-х роках на підставі Державного акту на право користування землею Б № 031635 від 1983 року та «Генерального плана садовых и огородных ОСОБА_4 » від 20.01.1983 р.

На схематичному зображенні «Генеральный план садовых и огородных участков Завода Дзержинского» від 20.01.1983 р. відображене розміщення майбутніх садових будинків і господарських споруд кооперативу, зокрема земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 .

На вищевказаному плані також відображене розташування траси газопроводу «ШДО-1» та інших комунікацій. Примітки щодо заборони будівництва споруд на території садового кооперативу відсутні.

Відповідно до Довідки виданої головою СТ «Дзержинець» від 24.09.2019 р., на земельній ділянці (кадастровий номер: 5121085400:01:001:1142) у 1989 році були збудовані садовий будинок, а також надвірні споруди (цегляний сарай, огорожа, цистерна).

На підтвердження зазначених у позові обставин позивачем надано докази, а саме: акт інженера ЛЕС Одеського ЛВУМГ від 02.02.2014р., фотографія зі супутника (роздруківка з інтернет-сайту «Гугл карти», викопіювання з публічної кадастрової карти (роздруківка з інтернет-сайту) та фотографії на 2 аркушах.

Звертаючись із апеляційною скаргою, апелянтом наголошується на тому, що судом першої інстанції помилково вказано про неналежність наданих позивачем доказів таких як Акт від 02.02.2014 року, фото зі супутника та копії з Публічної кадастрової карти земельної ділянки. Аргументуючи вказане, апелянт зазначає, що Акт від 02.02.2014 року складений представниками Одеського лінійного-виробничого управління магістральних газопроводів є належним та допустимим доказом у справі так як складений в межах обов`язків Позивача згідно посадових інструкцій працівників лінійно-експлуатаційної служби.

Щодо фото зі супутника, які виготовлено за допомогою викопіювання з Google карти, апелянт вказує, що вони вказують на факт порушення охоронної зони так як засвідчують відстань між спорудами та віссю магістрального газопроводу, що становить 70 м.

Копії з Публічної кадастрової карти, на думку апелянта, є документом, які дають можливість ідентифікувати земельну ділянку за кадастровим номером на місцевості та вказують на проходження вздовж вказаної земельної ділянки магістрального газопроводу та схематично відображає охоронну зону магістрального газопроводу.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх неспроможними та недоведеними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" для вищевказаного газопроводу високого тиску встановлюється охоронна зона в розмірі 150 метрів від осі газопроводу в кожну сторону.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" в охоронній зоні магістрального газопроводу забороняється проводити будь-які роботи, в тому числі будувати будинки, розміщувати будь-які об`єкти, встановлювати огорожу земельної ділянки, висаджувати багаторічні насадження, розміщувати звалища та інше.

Для проведення будь-яких робіт, в тому числі будівельних, земляних, необхідно отримати письмовий дозвіл від експлуатуючої газопровід організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" обмеження на використання земельних ділянок у межах охоронних зон встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкту магістрального трубопроводу в експлуатацію.

Держкадастр, який, згідно Земельного кодексу України, оформляє землекористувачеві необхідну документацію та формує справу, проінформований про наявність та місце розташування газопроводів (Акт б/н від 21.11.1995 р., Акт б/н від 31.03.2006 р.).

Пунктом 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою КМУ № 1747 від 16.11.2002 р., прямо забороняється на земельних ділянках в межах охоронних зон споруджувати житлові, громадські та дачні будинки, будувати огорожі для відокремлення приватних земельних ділянок.

Згідно з п. «е» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, обов`язком землекористувача є дотримуватись обмежень, встановлених охоронними зонами.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказуючи про наявність повноважень на складання наданого Акту у відповідних посадових осіб, позивач ні в суді першої інстанції, ні під час перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції не було надано жодних відомостей щодо осіб, якими було складено Акт, їх обов`язків що обстеження відповідної території, не повідомлено про те, яке відношення посадові особи Одеського лінійного-виробничого управління магістральних газопроводів мають до Акціонерного товариства «Укртрасгаз» та не надано відповідних посадових інструкцій.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що роздруківок з інтернет-сайтів, наданих позивачем неможливо встановити адреси інтернет-сторінок з яких були зроблені зазначені фіксації, час здійснення фіксації, а також ідентифікувати яка частини земної поверхні на них зображена, розташування газопроводу, нерухомого майна позивача та відстань між ними. Усі позначення зроблені позивачем самостійно, без використання можливостей та інструментів інтернет-сайту «Гугл карти», зокрема географічних назв, прив`язки до системи координат, інструменту «лінійка» для вимірювання відстаней, тощо.

Слід наголосити, що всі позначення, які присутні на наданих позивачем фото, нанесені ним самостійно, без вказаних позначень не є можливим встановити розташування земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 відносно магістрального газопроводу та розташування самого газопроводу із наданих фото також не вбачається.

Щодо копій з Публічної кадастрової карти, слід вказати, що самим апелянтом в апеляційній скарзі зазначено, що надані відомості свідчать лише про належність земельної ділянки з відповідним кадастровим номером відповідачу ОСОБА_1 та відповідне розташування такої земельної ділянки на місцевості, а не про відповідні порушення зазначені позивачем.

Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо недоведеності факту взаємозв`язку між наданими апелянтом відомостями та заявленими позовними вимогами та наголошує на тому, що відповідні докази (Акт, фото зі супутника та копії з Публічної кадастрової карти) не є належним доказом порушення положень Правил охорони магістральних трубопроводів.

Апелянтом вказано, що суд першої інстанції неправильно застосував положення про збільшення охоронної зони магістральних трубопроводів, так як обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта трубопроводу в експлуатацію.

Вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на таке.

З тексту оскаржуваного судового рішення не вбачається заперечення судом наявності обмежень на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів, а навпаки, судом першої інстанції підтверджено наявність відповідних обмежень та зазначено, що відповідно до загальних положень щодо застосування норм права, такі обмеження в різний період часу мали різні показники.

Так, судом вірно наголошено на тому, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» та п. 7 Правил охорони магістральних газопроводів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 р., для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних газопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: газопроводів І класу, прирівняний до нього етиленопровід (кваліфікований відповідно до будівельних норм і правил для магістрального газопроводів) з умовним діаметрами від 300 міліметрів до 690 міліметрів включно 150 метрів.

До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 р. діяла постанова Ради Міністрів Української РСР № 341 від 12.04.1979 р. «Про посилення охорони магістральних трубопроводів».

Відповідно до п. 7 Постанови Ради Міністрів Української РСР № 341, для забезпечення нормальних умов експлуатації та виключення можливості пошкодження трубопроводів (при будь-якому виді їх прокладання) встановлюються охоронні зони: вздовж трас трубопроводів - у вигляді ділянки землі, обмеженої умовними лініями, які проходять у 50 метрах від осі трубопроводу з кожного боку; на землях сільськогосподарського призначення охоронна зона обмежується умовними лініями, які проходять у 25 метрах від осі трубопроводу з кожного боку.

Апеляційний суд приходить до висновку, що, дійсно, збільшення розміру охоронної зони магістральних трубопроводів з 50 до 150 метрів відбулося після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 р, як правильно вказано судом першої інстанції.

На час будівництва нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема сараю(гаражу) та огорожі, розмір охоронної зони магістральних трубопроводів становив 50 метрів.

Тому, під час зведення споруд не було необхідності в зверненні за наданням відповідних дозволів, і саме тому у ОСОБА_1 , як власника майна, такі дозволи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Апеляційний суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 р. у справі № 6-2705цс16, яка також стверджує, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Виходячи із викладеного, вищенаведені доводи апеляційної скарги ґрунтуються тільки на особистому трактуванні норм права апелянтом, а тому не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про неможливість або утруднення ліквідації можливих аварій або проведення ремонтних робіт через наявність споруди на відстані 70 м від газопроводу, що унеможливлює підізд до магістрального трубопроводу не знайшли всого підтвердження.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 35 ЗК України, використання земельних ділянок садівничих товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Відповідно до п.п. б п. 5.9. Статуту дачно-садівничого кооперативу «Дзержинець», правління кооперативу організовує роботи по водозабезпеченню, електрифікації, будівництву доріг, огорожі території кооперативу та інші робот, які проводяться за рішенням загальних зборів Кооперативу.

Відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

З Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 5121085400:01:001:1142 вбачаються межі та розмір земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 ЦК України, право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

При цьому, під`їзна дорога, яка вказується позивачем у своїх позовних вимогах не відноситься до земельної ділянки відповідача, знаходиться за її межами на землі загального користування, яка належить до відання садівничого кооперативу.

З огляду на викладене, відсутні фактичні ускладнення в проведенні ремонтних робіт, або усунення наслідків аварії на ділянці трубопроводу так як під`їздна дорога знаходиться в межах загального користування.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а загалом зводяться до перелічення норм права, які регулюють дані правовідносини.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Тому, так як апеляційний суд не вбачає порушень матеріальних та процесуальних норм права і з огляду на вказане, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно дост. 141 ЦПК Україниновий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ОСОБА_1 , третя особа: Дачно-садівничий кооператив «Дзержинець» про зобов`язання виконати певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.06.2023 року.

Головуючий суддя Цюра Т.В.

Судді: Сєвєрова Є.С.

Комлева О.С.