Вирок

від 12.06.2023 по справі 162/840/19

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 162/840/19

Провадження № 1-кп/162/19/2023

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року смт Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 18 грудня 2018 року за № 12018030140000275 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, судимого: 1) вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.07.2020 року за ч.2 ст.190 КК України з призначенням покарання у виді обмеження волі строком на два роки, та звільненого від відбуття покарання на підставі ст.75, 76 КК України з іспитовим строком 2 роки; 2) вироком Любешівського районного суду Волинської області від 19.08.2020 року за ч.3 ст.309 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, та звільненого від відбуття покарання на підставі ст.75, 76 КК України з іспитовим строком 3 роки,

за ч.1,2 ст.185 КК України, ч.2 ст.186 КК України;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Угриничі Любешівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_2 , з вищою освітою, непрацюючого, несудимого,

за ч.2 ст.186 КК України;

ВСТАНОВИВ:

Епізод № 1 (потерпілий ОСОБА_10 ).

ОСОБА_4 приблизно о 01 годині 25 листопада 2018 року, перебуваючи у диско-барі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 , діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, розуміючи, що його активні дії непомітні для сторонніх осіб, усвідомлюючи їх суспільно-небезпечний характер, таємно викрав належні ОСОБА_10 гаманець із банківською карткою АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , мобільний телефон «Xiaomi Redmi 6A Gold», IMEI 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , вартість якого 2083,33 гривні.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна.

Епізод № 2 (потерпілий ОСОБА_10 )

ОСОБА_4 приблизно о 06 годині 14 хвилин 25 листопада 2018 року, перебуваючи біля Любешівської центральної районної лікарні по вулиці Незалежності, 3 у смт Любешів Любешівського району Волинської області, повторно, керуючись корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, маючи усі необхідні дані та паролі до належної потерпілому ОСОБА_10 банківської картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , за допомогою банкомату зняв із неї 300 гривень, які привласнив, чим заподіяв потерпілому шкоди на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 185 КК України, тобто крадіжку, вчинену повторно.

Епізод № 3 (потерпілий ОСОБА_11 ).

ОСОБА_4 за попередньою змовою із ОСОБА_5 приблизно о 01 годині 29 травня 2019 року, перебуваючи на дорозі поблизу житлового будинку АДРЕСА_3 , керуючись корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, а ОСОБА_4 - повторно, розуміючи, що їх активні дії помітні для сторонніх осіб, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що виразилось у завданні ОСОБА_4 удару рукою по лівій руці ОСОБА_11 , відкрито викрали належний останньому мобільний телефон синього кольору марки «Huawei P Smart Plus INE-LX1», ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 , заподіявши потерпілому майнову шкоду у розмірі 5035 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Епізод № 4 (потерпілий ОСОБА_12 ).

ОСОБА_4 за попередньою змовою із ОСОБА_5 приблизно о 02 годині 31 травня 2019 року, перебуваючи на дорозі поблизу житлового будинку АДРЕСА_4 , керуючись корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, повторно, розуміючи, що їх активні дії помітні для сторонніх осіб, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, що виражалось у завданні ударів по голові та тулубу ОСОБА_12 , відкрито викрали куртку червоного кольору «Black Vinyl» вартістю 350 гривень, в якій знаходилися мобільний телефон «Samsung SM - G361H/DS», ІМЕІ 1: НОМЕР_6 , ІМЕІ 2: НОМЕР_7 , із картою пам`яті «Transcend» ємністю 8 гігабайт вартістю 1201,66 гривень, навушники «Utty» вартістю 81,33 гривня, червоно-чорний рюкзак «Jingzhi» вартістю 233,33 гривні, в якому знаходились флеш-накопичувач «Transcend» ємністю 8 гігабайт вартістю 77,80 гривень, червоні шорти «Atlant» вартістю 58,33 гривень, футболку «Rоdeo» вартістю 70 гривень, гумові тапочки «Pays» вартістю 18,97 гривень, три пензлики вартістю 64,05 гривні. Всього потерпілому ОСОБА_12 заподіяно майнову шкоду в розмірі 2155,47 гривень.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 та ст. 337 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, а також cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Винуватість обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

Епізоди №1,2

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав частково, заперечивши вчинення викрадення майна потерпілого ОСОБА_10 із кармана куртки останнього, та вказав, що дійсно заволодів його майном, однак не у спосіб, вказаний в обвинувальному акті, оскільки речі ОСОБА_10 ним були знайдені, з приводу чого повідомив наступне.

У кінці листопада 2018 року, точної дати обвинувачений не пам`ятає, відпочивав у диско-барі «Штольня». Між молодими хлопцями, які у цей вечір також були у закладі, час від часу виникали конфлікти. Приблизно о 01 годині він вийшов з приміщення бару на вулицю та помітив неподалік входу до бару колотнечу, спостерігав за тим, що відбувається. Згодом, коли сутичка припинилась, пішов на місце конфлікту, де відповідно знайшов гаманець та мобільний телефон. У гаманці була банківська карта. Приблизно о 06 годині ранку, уже будучи вдома, ОСОБА_4 виявив у знайденому мобільному телефоні додатку «Приват 24». За допомогою цієї програми він відновив пін-код та побачив, що на рахунку потерпілого ОСОБА_10 є 300 гривень. Через онлайн-сервіси «Mоneyveo» та «Бистрозайм» на ім`я потерпілого оформив позики, точної суми на разі не пам`ятає, близько 7000 гривень, які одразу цього ж ранку зняв через банкомат поблизу Любешівської центральної районної лікарні разом з особистими коштами потерпілого, які перебували на рахунку останнього (точної суми вже не пам`ятає).

Відповідаючи на додаткові запитання, обвинувачений вказав, що коли він йшов на місце конфлікту, то сподівався щось там знайти. Виявивши телефон та гаманець, він спочатку не знав, що вони належать ОСОБА_10 . Між тим, ОСОБА_4 не вчиняв ніяких дій, щоб повернути майно власнику, або повідомити працівників кафе чи поліцію про знайдені речі, а привласнив їх з метою подальшого оформлення кредитів та отримання грошових коштів потерпілого. Повідомив, що в подальшому потерпілому ОСОБА_10 було відшкодовано заподіяну шкоду його батьками.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 185 КК України, крім часткового визнання вини, за викладених вище обставин, повністю підтверджується показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_10 , який суду показав, що чотири роки тому, вкінці листопада 2018 року, точної дати не пам`ятає, близько 11-12 години вечора, він відпочивав у диско-барі «Штольня» разом із ОСОБА_13 . При собі мав телефон та гаманець, в якому була карта банківська, де на рахунку було близько 1000 гривень, та готівка в розмірі 300 гривень. Між його товаришем та іншими особами на вулиці при вході до бару відбулась сутичка, під час якої він приєднався допомогти товаришу. В результаті цієї сутички у нього випав телефон. До цього телефон знаходився у правому кармані штанів. Самого моменту, як випав телефон, він не пам`ятає. Відсутність телефону помітив вже під ранок. Оскільки після сутички вони до приміщення бару не поверталися та попрямували в Любешів, його курточка залишалась в приміщенні бару, лежала на диванчику біля столу, за яким вони сиділи. Лише вранці наступного дня, коли прийшов забрати залишені ним речі, стало відомо, що гаманець відсутній. При яких обставинах він зник, йому не відомо. У нього були тілесні ушкодження, які отримав під час сутички, тому в той час про курточку, гаманець та телефон він не думав. Поліцію та швидку не викликав. Прийшов до лікарні на приймальне відділення, де йому зашили рану, повідомивши, що отримав рану внаслідок падіння. В подальшому наступного дня почав з`ясовувати, де речі. Коли за декілька днів після події відновив сім карту, почали приходити повідомлення про те, що нібито ним оформлялись кредити «Бистрозайм» і «Манівео». Після цього він звернувся в поліцію та банк з метою з`ясування цих обставин щодо операцій з картою. Банк йому надав фото з камери банкомату, з якої видно, що ОСОБА_4 знімав кошти з його карти у банкоматі біля лікарні та біля гуртожитку. Крім того, було оформлено кредити від його імені в розмірі 5000 гривень та 7000 гривень, виведені на його карту та в подальшому переведені на рахунок брокерської карти «Парі-матч», оформленої на ОСОБА_4 . Під час зустрічі в поліції вони з ОСОБА_4 обговорили суму коштів, яку необхідно повернути, і він в подальшому перерахував їх на карту потерпілого. В розмові ОСОБА_14 вказав, що забрав речі, які випали в нього під час сутички.

На запитання потерпілий ОСОБА_10 вказав, що на передодні в нього було день народження і він разом із своїм товаришем святкували, вживали алкогольні напої. Чи діставав гаманець з куртки, будучи в приміщенні бару, не пригадує та не пам`ятає взагалі, в який період часу він його тримав у руках в той вечір. Зауважив, що гаманець перебував в кармані куртки, коли вони прямували до кафе-бару, оскільки будучи вдягненим в курточці відчував перебування гаманця. Крім того, ОСОБА_10 повідомив, що завдана кримінальним правопорушенням шкода йому відшкодована. Будь-яких претензій до ОСОБА_4 потерпілий не має, при призначенні покарання покладається на розсуд суду.

Також винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 185 КК України, підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, зокрема:

-витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12018030140000275 від 18.12.2018 року за ч.1 ст.185 КК України (потерпілий ОСОБА_10 ); 31.05.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_12 ); 05.06.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_11 );03.10.2019 року за ч.2 ст.185 КК України ;

-письмовою заявою потерпілого ОСОБА_10 від 17.12.2018 року;

-рапортом старшого слідчого СВ Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_15 від 03.10.2019 року;

-протоколом проведення слідчого експерименту з додатками та відеозаписом слідчої дії від 18.10.2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 детально на місці подій розповів про обставини заволодіння мобільним телефоном, гаманцем та банківською карткою ОСОБА_10 та детально на місці подій розповів про послідовність дій зняття коштів з банківської карти, належної ОСОБА_10 , якою попередньо незаконно заволодів;

-випискою АТ КБ «Приватбанк» від 27.12.2018 року по картці/рахунку ОСОБА_10 ;

-письмовою заявою ОСОБА_10 про надання добровільної згоди на проведення огляду акаунту електронної пошти від 18.01.2019 року;

-протоколом огляду акаунту електронної пошти ОСОБА_10 від 18.01.2019 року з додатками, зокрема - наданими банком фотознімками, з яких слідує, що ОСОБА_4 25 листопада 2018 року з рахунку потерпілого ОСОБА_10 через банкомат поблизу Любешівської центральної районної лікарні знімав готівку;

-висновком експерта № 401 від 27 червня 2019 року, відповідно до якого ринкова вартість належного ОСОБА_10 мобільного телефону «Xiaomi Redmi 6A Gold» становить 2083,33 гривні.

Аналізуючи вищевикладене у їх сукупності , суд, перевіряючи посилання обвинуваченого на відсутність складу злочину крадіжки майна, оскільки воно було знайдене, вказує наступне.

Визначальною ознакою крадіжки є суб`єктивна сторона цього злочину, тобто психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій. Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь протиправно шляхом таємного викрадення.

Зміст суб`єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет і об`єктивну сторону цього злочину, зокрема через його зовнішні поведінкові ознаки - місце, час, спосіб та обставини скоєння злочину. Предметом крадіжки завжди є будь-яке чуже майно чи майнові права на нього. Нерідко це майно може знаходитися на відкритій місцевості, у місцях загального користування чи перебувати в іншому доступному місці. Правовий режим такого майна не завжди означає, що воно є нічийним, таким, від якого власник відмовився чи втратив з ним зв`язок.

Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці, особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

25 листопада 2018 року, перебуваючи у диско-барі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 обвинувачений ОСОБА_14 спостерігав, як між відвідувачами вказаного закладу відбуваласть сутичка неподалік входу до диско-бару. Вказане знайшло своє підтвердження і з пояснень потерпілого ОСОБА_10 , який повідомив, що був безпосереднім учасником конфлікту, який виник того дня. Крім того, обвинувачений вказав, що після завершення бійки він пішов на місце, де вона відбувалася, сподіваючись, що в результаті могло щось випасти в учасників вказаного конфлікту. При цьому обвинувачений підтвердив, що знайшов телефон та гаманець, про що вказував як безпосередньо під час допиту, так і впродовж досудового розслідування, що підтверджується протоколом слідчого експерименту від 18.10.2019 року та відеозаписом вказаної процесуальної дії. Між тим, обвинувачений підтвердив, що після того, як підібрав вказане майно, не вчиняв жодних дій з метою повернення його власнику, або повідомлення працівників кафе чи поліції про знайдені речі, а привласнив їх, маючи на меті в подальшому оформлення кредитів та отримання грошових коштів потерпілого, після чого покинув зазначене місце.

Як видно з пояснень потерпілого, він повернувся до бару з метою відшукати свої речі вранці наступного дня, оскільки після бійки, що виникла, він звертався до лікарні, так як отримав тілесні ушкодження, тому на передодні ввечері не думав про телефон, гаманець та куртку. Отже, потерпілий ОСОБА_10 не зміг повернути речі у свою власність через протиправні дії вчинені ОСОБА_4 .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає неспроможними посилання обвинуваченого ОСОБА_4 щодо відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, оскільки здобуте ним майно потерпілого було знахідкою, так як останнім в супереч ст.337 ЦК України не було вчинено необхідних дій, як то передача власнику згуби, чи особі, яка представляє володільця місця, де знайдена відповідна річ, або заявлення про знахідку Національній поліції або органу місцевого самоврядування.

Суд вважає, що невиконання дій, визначених ст. 337 ЦК України, які повинен був вчинити ОСОБА_4 із загубленими речами, в сукупності з його подальшими діями, утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки такі дії були вчинені таємно, з корисливих мотивів, щодо майна, яке не належало на праві власності обвинуваченому.

Разом з тим, як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_10 , останній багато чого не пам`ятає. Хоча під час допиту він і стверджував, що в час конфлікту при ньому був лише телефон, однак враховуючи, що потерпілий досить не певно відповідав на питання щодо місця розміщення його гаманця, крім того, не зміг пригадати, чи взагалі тримав в руках гаманець в день події, суд вважає переконливою версію втрати гаманця разом із телефоном під час сутички, яка мала місце в період вчинення правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, на підставі показань потерпілого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає обвинувачення за епізодом №1 щодо способу вчинення таємного викрадення, а саме «із кишені куртки» - необґрунтованим, оскільки це не доведено належними та достатніми доказами у даному кримінальному провадженні та приходить до висновку про необхідність виключення з обвинувачення за епізодом №1 формулювання «із кишені куртки». Суд дійшов вказаного висновку, ще й на підставі того, що потерпілий, повернувшись до закладу, де напередодні відпочивав, забрав свою куртку на тому ж місці, де її і залишив.

Епізод №3:

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, повідомивши, що за викладених в обвинувальному акті обставин щодо часу, він разом з ОСОБА_5 перебували біля нічного магазину на вулиці Свободи у селищі Любешів, побачили потерпілого ОСОБА_11 , який був напідпитку та постійно говорив по телефону. У певний момент ОСОБА_11 почав йти від магазину, вони також пішли за ним. На вулиці Лесі Українки він перший підбіг до ОСОБА_11 та хотів вихопити телефон з рук потерпілого, однак телефон впав на землю, він відповідно побіг далі в напрямку дамби. В цей момент до ОСОБА_11 підбіг ОСОБА_5 , підбив телефон ногою та підібрав його із землі. Після цього вони двоє побігли до дамби у напрямку річки Стохід, де оглянули телефон та розійшлися по домівках. Він забрав телефон ОСОБА_11 до себе додому. Згодом, використовуючи телефон потерпілого та дізнавшись його анкетні дані, оформив онлайн-позики на ім`я ОСОБА_11 , точної суми не пам`ятає, близько 5 тисяч гривень. Вказав, що в подальшому потерпілому ОСОБА_11 було відшкодовано заподіяну шкоду його батьками.

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, однак вказав, що не мав мети на заволодіння телефоном потерпілого ОСОБА_11 , при цьому повідомив наступне. Пізно ввечері у ніч з 28 на 29 травня 2019 року він разом з ОСОБА_4 перебували біля нічного магазину по вулиці Свободи у селищі Любешів, пили каву, де помітили ОСОБА_11 , який був напідпитку. ОСОБА_4 запропонував забрати у потерпілого телефон. Вони дочекалися коли ОСОБА_11 пішов у напрямку дому молитви та одразу пішли за ним. На вулиці Лесі Українки ОСОБА_4 підбіг та вибив з рук ОСОБА_11 мобільний телефон, а він підбив його ногою, підібрав із землі та побіг далі, здоганяючи ОСОБА_16 . По тому обоє побігли у напрямку річки Стохід, де він віддав телефон ОСОБА_4 , оглянули телефон, екран був розбитим, та в подальшому розійшлися. Про викрадений телефон з ОСОБА_4 більше не розмовляли, щодо оформлення кредитів йому не було відомо. За днів 10-15 після цієї події йому зателефонував ОСОБА_16 та сказав, що в нього обшук і що до ОСОБА_5 може теж прийти поліція. Йому зателефонували з поліції десь через місяць після події.

На запитання з приводу мотиву вказав, що в момент вчинення вказаних дій мети вчиняти грабіж у нього не було. Після того, як підібрав телефон потерпілого, нічого не заважало повернути його власнику, однак він про це не думав в той момент. Він дійсно пропонував кошти ОСОБА_11 , щоб залагодити свою провину, однак останній вказав, що запропонована сума була недостатньою. Будь-якого відшкодування він потерпілому не здійснював.

Винуватість обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_11 , який суду показав, що приблизно о 01 годині 29 травня 2019 року пив каву та розмовляв по мобільному телефоні біля нічного магазину по вулиці Свободи у селищі Любешів. По дорозі додому, навпроти дому молитви, відчув удар у руку, від чого телефон випав. Чоловік, що вибив телефон, пробіг повз нього. Він повернувся і побачив лице ОСОБА_5 , який підбив телефон ногою, підібрав його і утік у напрямку першого грабіжника. У відділенні «Приватбанку» 03 червня 2019 року він дізнався, що у нього змінено пароль у додатку «Приват 24», 29 травня 2019 року з його картки було знято 3500 гривень, походження яких йому невідоме, з рахунку іншого потерпілого ОСОБА_12 на його картку переховано кошти. Після цього потерпілий відновив телефонну сім-картку, почали надходити повідомлення про кредити на його ім`я на загальну суму приблизно 17 тисяч гривень, які через три місяці погасив батько ОСОБА_4 . Жодних претензій до обвинувачених не має. При призначенні покарання обвинуваченим потерпілий ОСОБА_11 покладається на розсуд суду.

Винуватість обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, також підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, зокрема:

-витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12018030140000275 від 18.12.2018 року за ч.1 ст.185 КК України (потерпілий ОСОБА_10 ); 31.05.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_12 ); 05.06.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_11 );03.10.2019 року за ч.2 ст.185 КК України ;

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.08.2019 року з фото таблицею до нього, проведеного в присутності потерпілого ОСОБА_11 та понятих, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_5 як особу, яка підняла його телефон із землі під час грабежу вночі 29.05. 2019 року;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 05.09.2019 року з планом-схемою та фото таблицями до нього, за участю потерпілого ОСОБА_11 , в присутності понятих, під час якого потерпілий вказав на місце на АДРЕСА_5 , де у нього було викрадено телефон та напрямок, куди двоє грабіжників побігли після вчинення кримінального правопорушення тощо;

-письмовою заявою ОСОБА_11 про долучення до матеріалів справи паперової коробки з-під викраденого у нього мобільного телефона;

-протоколом огляду речей від 06.06.2019 року з фототаблицею до нього, а саме - паперової коробки з-під мобільного телефона марки «Huawei», із пояснюючими написами, які вказують на ідентифікаційні позначення мобільного телефона наступного змісту: «ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 , S/N: НОМЕР_8 »; та постановою про визнання та приєднання такої до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів від 06.06.2019 року;

-письмовою заявою ОСОБА_17 про видачу викрадених з ОСОБА_5 речей від 08.06.2019 року;

-протоколом огляду виданих ОСОБА_4 речей від 09.06.2019 року та постановою про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження таких в якості речових доказів від 09.06.2019 року;

-постановою про відібрання експериментальних зразків для проведення експертизи від 19.06.2019 року, а саме зразків відтисків пальців та долоней обох рук потерпілого ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

-протоколами отримання зразків для експертизи від 04.09.2019 року у ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , від 06.09.2019 року - у ОСОБА_5 ;

-ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 10.09.2019 року про призначення дактилоскопічної експертизи;

-висновком експерта №349 від 08.10.2019 року з ілюстративною таблицею, відповідно до якого встановлено наявність на належному потерпілому ОСОБА_11 мобільному телефоні «Huawei» ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 , S/N: НОМЕР_8 сліду пальця руки ОСОБА_4 ;

-протоколом проведення слідчого експерименту з додатками та відеозаписом слідчої дії від 18.10.2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 детально на місці подій розповів про послідовність їх дій з ОСОБА_5 , спосіб та механізм вчинення протиправних дій щодо ОСОБА_11 ;

-висновком експерта № 401 від 27 червня 2019 року, відповідно до якого ринкова вартість належного ОСОБА_11 мобільного телефону «Huawei P Smart Plus INE-LX1»становить 5035 гривень.

Аналізуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд, перевіряючи посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на відсутність у нього мети заволодіння мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_11 вказує наступне.

Як вбачається з встановлених під час судового розгляду обставин, ОСОБА_5 фактично погодився на пропозицію ОСОБА_4 про заволодіння майном потерпілого, оскільки разом з ним переслідував ОСОБА_11 від магазину, де вперше побачили потерпілого, до будинку молитви, де фактично відбулась подія злочину. Крім того, після невдалої спроби ОСОБА_4 заволодіти телефоном, внаслідок його падіння, ОСОБА_5 нічого не заважало пройти повз телефон, який опинився на землі. Між тим, ОСОБА_5 вчинив активні дії, а саме, підбив вказаний телефон ногою та, підібравши його, побіг в напрямку дамби, здоганяючи ОСОБА_4 , що в сукупності із вищезазначеними доказами, та зважаючи на швидкість перебігу подій, про що зазначав потерпілий, повністю спростовує вищевказані твердження ОСОБА_5 .

Епізод №4:

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, повідомивши, що через день після грабежу ОСОБА_11 , вони з ОСОБА_5 пізно ввечері сиділи у сквері навпроти магазину «Еко маркет» на вулиці Незалежності у селищі Любешів. Помітивши потерпілого ОСОБА_12 , який йшов похитуючись з навушниками у вухах, пішли за ним. ОСОБА_4 цікавив лише телефон потерпілого. Йшовши за потерпілим у напрямку Любешівської центральної районної лікарні, розмовляли з ОСОБА_5 . Наздогнавши потерпілого, який зупинився навпроти п`ятиповерхового будинку по АДРЕСА_6 , він вдарив останнього. При цьому ОСОБА_5 перебував поруч, чи бачив він момент нанесення удару, не може стверджувати. Від удару потерпілий втратив рівновагу та впав, лежачи на землі вхопив його за ногу. Він вигукнув до ОСОБА_5 з проханням, щоб той допоміг звільнитись. ОСОБА_5 , підбігши, став бити ОСОБА_12 та відтягував останнього за куртку, під час чого куртка та рюкзак були стягнуті з потерпілого. Вони ще декілька разів вдарили ОСОБА_12 та почали втікати з місця подій у напрямку дамби річки Стохід, потерпілий залишився лежати на землі. На дамбі вони склали куртку у рюкзак, телефон потерпілого він поклав собі у кишеню та подзвонив до свого знайомого, щоб той забрав їх автомобілем. По приїзду до будинку, де він проживає, оглянули викрадене. По тому він завіз ОСОБА_5 додому автомобілем свого батька. Згодом, розблокувавши телефон ОСОБА_12 , через онлайн-сервіси «Бистрозайм» та «Swizo» оформив на його ім`я позики.

Будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у грабежі ОСОБА_12 не визнав, та показав, що через днів два, три після події з ОСОБА_11 , коли вони з ОСОБА_4 сиділи у сквері у центрі селища Любешів, мали намір поїхати у «Штольню», однак вирішили йти у бар пішки. Коли вони проходили повз вулицю Червоного Хреста, ОСОБА_5 йшов попереду ОСОБА_4 та почув звуки боротьби за собою. ОСОБА_4 просив допомоги. Він повернувся та побачив як ОСОБА_4 стоїть, а потерпілий, який лежав на землі схопив, ОСОБА_16 та кусав його за ногу. ОСОБА_5 підбіг та почав бити ОСОБА_12 . Коли відтягував потерпілого від ОСОБА_4 , то стягнув з нього куртку з рюкзаком, які відкинув одразу як ОСОБА_4 визволився. По тому обидвоє побігли до дамби у напрямку річки Стохід. Потерпілий при цьому залишився лежати на асфальті. На дамбі побачив, що у ОСОБА_4 речі ОСОБА_12 . Вони пройшлися по дамбі до них під`їхав автомобіль під керуванням знайомого ОСОБА_4 , який відвіз їх додому до останнього, звідки ОСОБА_4 автомобілем батька підвіз його додому. В той період часу він не розумів протиправність вчинених дій. Після того, як поліція їх викликала, ходив додому до ОСОБА_12 з метою вибачитися щодо його побиття. Жодних коштів потерпілому ОСОБА_12 не відшкодовував та після вказаних дій від ОСОБА_4 не отримував, останній лише повернув йому борг в сумі 700 гривень, які він позичав ОСОБА_4 після його повернення з Польщі. ОСОБА_5 заперечив попередню домовленість та умисел на пограбування ОСОБА_12 , вказав, що у момент, коли вони втікали, у нього в руках не було речей потерпілого.

Винуватість обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_12 , який суду вказав, що 30 травня 2019 року приблизно о 22 годині повернувся з роботи із села Велика Глуша Любешівського району та погодився на пропозицію товариша попити кави у нічному магазині на вулиці Свободи у селищі Любешів, при цьому вони вживали спиртне. По тому він повертався додому пішки та був у навушниках, слухаючи музику із телефону. Коли повернув на вулицю Червоного Хреста, то відчув удар, від якого упав. Подальші події відбулись дуже швидко. Потерпілий отримав ще декілька ударів по тулубу. Не пригадує, щоб хтось з грабіжників кликав один одного, та чи тримав одного з них за ногу. Хто з обвинувачених його бив та знімав куртку з рюкзаком не бачив, однак відчував удари двох осіб. Аналізуючи вказані події, потерпілий вказав, що обвинувачені діяли злагоджено, а речі з нього зняли, коли його опір було подолано і він розслабив руки. На наступний ранок змінив банківську картку, на його рахунку було 5 тисяч гривень, він подумав, що це його зарплата, та зняв 3 тисячі гривень. З інформації про рух коштів на рахунку він дізнався, що це позика. Всього на його ім`я було зараховано приблизно 10 тисяч гривень кредитів. До цього на карті було близько 300 гривень. Після відновлення сім-картки йому також надійшло повідомлення про переказ з його рахунку 3,5 тисяч гривень на ім`я ОСОБА_11 . До нього додому обидва обвинувачені приходили двічі, просили вибачення. Батько ОСОБА_4 погасив усі кредити, а викрадені речі йому повернули. До ОСОБА_4 не має претензій. ОСОБА_5 нічого йому не відшкодовував. Вважає, що оскільки напад здійснювали обвинувачені разом, то і відшкодовувати завдану шкоду мають разом.

Також винуватість обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, зокрема:

-витягом з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12018030140000275 від 18.12.2018 року за ч.1 ст.185 КК України (потерпілий ОСОБА_10 ); 31.05.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_12 ); 05.06.2019 року за ч.2 ст.186 КК України (потерпілий ОСОБА_11 );03.10.2019 року за ч.2 ст.185 КК України ;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 13.06.2019 року із планом-схемою та фото таблицями до нього за участю потерпілого ОСОБА_12 , в присутності понятих, у ході якого потерпілий ОСОБА_12 зокрема вказав на свій шлях додому з нічного магазину по вулиці Свободи, згодом по вулиці Незалежності та Шевченка, вказав на місце нападу на нього навпроти будинку № 15 на вулиці Червоного Хреста у селищі Любешів, за допомогою статиста відобразив, яким чином відбувалися протиправні дії осіб, їх послідовність, механізм та спосіб застосування насильства щодо нього;

-протоколом пред`явлення речей для впізнання від 18.06.2019 року з фото таблицями до нього, проведеного в присутності потерпілого ОСОБА_12 , понятих та спеціаліста, в ході якого потерпілий впізнав свій рюкзак під №2, який був виданий ОСОБА_4 та вилучений в ході огляду речей від 09.06.2019 року;

-письмовою заявою ОСОБА_12 про долучення до матеріалів справи паперової коробки з-під викраденого у нього мобільного телефона;

-протоколом огляду речей від 01.06.2019 року з фото таблицями до нього, а саме - паперової коробки з-під мобільного телефона марки «Samsung SM - G361», із пояснюючими написами, які вказують на ідентифікаційні позначення мобільного телефона наступного змісту: «ІМЕІ 1: НОМЕР_6 , ІМЕІ 2: НОМЕР_7 »; та постановою про визнання та приєднання такої до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів від 01.06.2019 року;

-письмова заява ОСОБА_17 про видачу викрадених з ОСОБА_5 речей від 08.06.2019 року;

-протоколом огляду виданих ОСОБА_4 речей від 09.06.2019 року та постановою про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження таких в якості речових доказів від 09.06.2019 року;

-протоколом проведення слідчого експерименту з додатками та відеозаписом слідчої дії від 18.10.2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_4 детально на місці подій розповів про те, де вони з ОСОБА_5 помітили ОСОБА_12 у центрі селища Любешів, показав увесь шлях стеження за потерпілим, детально описав момент нападу та боротьбу з потерпілим. Спершу ОСОБА_4 штовхнув потерпілого, ОСОБА_12 втратив рівновагу, впав на паркан та опустився на землю. Він схопив потерпілого за куртку, натомість ОСОБА_12 зловив його за ногу. У цей момент ОСОБА_5 , який перебував поруч, почав бити ОСОБА_12 кулаками по спині. Через короткий проміжок часу ОСОБА_4 відчув, що потерпілий розслабив руки, та почав стягати з нього куртку. Натомість ОСОБА_5 з іншого плеча ОСОБА_12 знімав рюкзак. Після цього вони обоє втекли у напрямку дамби річки Стохід.

-висновком експерта № 401 від 27 червня 2019 року ринкова вартість викраденого у ОСОБА_12 майна оцінено таким чином: вартість куртки червоного кольору «Black Vinyl» - 350 гривень, стільникового телефону «Samsung SM - G361H/DS» із картою пам`яті «Transcend» ємністю 8 гігабайт - 1201,66 гривня, навушників «Utty» - 81,33 гривня, червоно-чорного рюкзака «Jingzhi» - 233,33 гривні, флеш-накопичувача «Transcend» ємністю 8 гігабайт - 77,80 гривень, червоних шортів «Atlant» - 58,33 гривень, футболки «Rodeo» - 70 гривень, гумових тапочок «Pays» - 18,97 гривень, трьох пензликів - 64,05 гривні.

Аналізуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд, перевіряючи посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на відсутність у нього мети та попередньої змови на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_12 , вказує наступне.

Як вбачається з встановлених під час судового розгляду обставин, а саме з пояснень ОСОБА_4 , останній протягом тривалого часу переслідував потерпілого, що підтверджується відеозаписом слідчого експерименту від 18.10.2019 року за його участі. В продовж всього часу разом з ОСОБА_4 йшов і обвинувачений ОСОБА_5 , чого останній не заперечував, однак вказав, що вони прямували до кафе «Штольня». Після нападу ОСОБА_4 на потерпілого ОСОБА_12 згідно пояснень ОСОБА_5 , останній, намагався звільнити свого товариша, який просив допомоги, відтягуючи потерпілого, що кусав за ногу ОСОБА_4 , знявши при цьому з ОСОБА_12 куртку та рюкзак. Разом з тим, ОСОБА_5 не заперечує тієї обставини, що здійснюючи вказані дії, бив потерпілого, і після того, як ОСОБА_4 вивільнився, вдарив ще декілька разів. Вказане підтверджується і показаннями ОСОБА_12 , який зазначав, що відчував, що його били ногам двоє осіб.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Хоча ОСОБА_5 і заперечував обставини попередньої домовленості між обвинуваченими, однак сукупність усіх встановлених обставин вказує, що дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з самого початку були узгодженими та послідовними. Так, вони разом переслідували потерпілого ОСОБА_12 . При цьому суд звертає увагу, що це відбулося за декілька днів після аналогічних дій щодо потерпілого ОСОБА_11 .

Спільність умислу спрямованого на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном підтверджено конклюдентними діями обох обвинувачених, адже вони діяли, як співвиконавці - заволодівавши майном шляхом відібрання речей у потерпілого та застосовуючи насильство шляхом побиття. Після подолання опору потерпілого та заволодіння майном, обвинувачені разом втекли з місця вчиненого злочину, оглянули відібрані речі та після цього поїхали до місця проживання обвинуваченого ОСОБА_4 . Вказане у своїй сукупності приводить до переконання про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчить про їх попередню домовленість. Крім того, вподальшому обвинувачені спільно зустрічались з потерпілим з метою залагодити конфлікт.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено події злочинів, винуватість обвинувачених та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, а їх сукупність - з точки зору взаємозв`язку є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочинів, інкримінованих обвинуваченим, надавши оцінку вказаним обставинам з детальною мотивацією висновків щодо кожного з аргументів, висловлених стороною захисту, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказані версії обвинувачення не містять сумнівів в їх обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством, узгоджуються між собою, показаннями потерпілих та обвинувачених.

На підставі викладеного, вищенаведені докази суд покладає в основу обвинувального вироку у цій справі та вважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом:

-ОСОБА_4

за епізодом №1 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України і кваліфікує його дії як таємне викрадення чужого майна;

за епізодом №2 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України і кваліфікує його дії як крадіжку, вчинену повторно;

за епізодом №3 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України і кваліфікує його дії як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб;

за епізодом №4 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України і кваліфікує його дії як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб;

-ОСОБА_5

за епізодом №3 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України і кваліфікує його дії як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

за епізодом №4 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України і кваліфікує його дії як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом.

Разом з тим, згідно зі ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КК України, відноситься до кримінальних проступків.

Пункт 2 ч. 1 ст. 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу

Враховуючи те, що з дня вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, а саме 25.11.2018 року, пройшло більше трьох років, суд дійшов висновку, що останнього слід звільнити від покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49 та ч.5 ст.74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

При призначенні покарання обвинуваченим суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання відповідно до ст. 65-67 КК України суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 .

Обвинуваченим вчинено чотири епізоди кримінальних правопорушень, за якими суд визнає його винуватим у цьому провадженні, два з яких є тяжкими злочинами.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданого збитку.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення у повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого, що засновані на матеріалах кримінального провадження. Таким чином критеріями для визначення способу відшкодування (компенсації) шкоди є вид завданої шкоди (моральна, фізична, майнова), позиція потерпілого, яка має пріоритетне значення.

Оскільки згода винуватого на добровільне відшкодування (компенсації) шкоди, а також згода потерпілого на відповідний спосіб її відшкодування (компенсації) має правове значення, то належною процесуальною формою фіксації може бути: усна заява, оформлена відповідним протоколом або зафіксована в журналі судового засідання.

У даному випадку слід констатувати, що завдані потерпілим збитки відшкодовані в повному обсязі, що зазначено і в обвинувальному акті, і підтвердили кожен з потерпілих безпосередньо під час їх допиту в судовому засіданні. Тому суд вважає, що в даному випадку факт відшкодування шкоди за рахунок сім`ї батьками обвинуваченого, а не безпосередньо ОСОБА_4 , не має визначального значення, оскільки будь яких претензій до обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілі не мають.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При обранні покарання суд виходить із фактичної тяжкості вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, зокрема, характеру діянь, обстановки, способу і місця їх вчинення, конкретні обставини справи, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінальних правопорушень, та характеризують поведінку останнього після їх вчинення, враховує позицію потерпілих щодо міри покарання, та те, що обвинувачений добровільно відшкодував завдані збитки потерпілим. Також суд враховує, що скарг від жителів селища на неправомірну поведінку ОСОБА_4 не надходило, на обліку в психіатричному кабінеті та «Д» обліку останній не знаходиться. Однак, обвинувачений ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, відповідно до висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_4 оцінено як високий та вказано, що виправлення обвинуваченого неможливе без позбавлення чи обмеження волі, цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції та може становити високу небезпеку для суспільства.

На підставі вказаного, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд призначає обвинуваченому ОСОБА_4 покарання з урахуванням положень ст.69-1 КК України:

-за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 роки;

-за ч.2 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Остаточне покарання обвинуваченому за цим вироком необхідно визначити на підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень із застосуванням принципу часткового складання покарань, враховуючи кількість злочинів.

У строк покарання необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 .

Аналізуючи положення ст. 70, 71, 75 КК України, суд дійшов висновку, що коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інше кримінальне правопорушення, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається.

Таким чином, цей вирок, вироки Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/8967/20 від 23 липня 2020 року, Любешівського районного суду Волинської області від 19 серпня 2020 року у справі № 162/96/20 мають виконуватись самостійно.

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 .

Обвинуваченим вчинено два епізоди кримінальних правопорушень, поєднаних з насильством, за якими суд визнає винуватим обвинуваченого у цьому провадженні, що є тяжкими злочинами.

Суд не погоджується з позицією сторони захисту й не може визнати за пом`якшуючу покарання обвинуваченого обставину щире каяття, оскільки такої обставини не було встановлено під час судового розгляду.

У зв`язку із цим суд зауважує, що розкаяння, крім визнання особою факту вчинення злочину, що мало місце під час судового розгляду, так як обвинувачений ОСОБА_5 визнав, що він перебував разом з ОСОБА_4 за обставин викладених в обвинувальному акті, однак не мав умислу на вчинення злочину та не було попередньої змови між обвинуваченими, передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Обвинувачений ОСОБА_5 впродовж судового розгляду вину визнавав частково, а щире каяття передбачає визнання тих обставин, які ставляться в провину, та бажання залагодити свою вину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації та бути підтвердженими матеріалами кримінального провадження. Однак такі підтвердження відсутні у матеріалах справи, та з пояснень потерпілих встановлено, що ОСОБА_5 вибачався за вчиненні дії, але не вживав жодних заходів з метою відшкодування завданої шкоди, що підтвердив і сам обвинувачений в ході розгляду справи.

Обвинувачений ОСОБА_5 як на стадії досудового розслідування, так і впродовж судового розгляду, протягом більше ніж трьох років, (кримінальне провадження надійшло на новий розгляд на підставі ухвали Апеляційного суду Волинської області від 15.07.2022 року) заперечував обставини викладені в обвинуваченні, які судом перевірялись під час даного розгляду кримінального провадження та у вироку надано обгунтування висновкам, до яких дійшов суд. Суд вважає, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи невідворотність покарання, яке загрожує обвинуваченому, лише в судових дебатах висловив жаль, вказавши про щире каяття та повне визнання вини. Така поведінка розцінюється як обраний спосіб захисту з метою уникнення реальної міри покарання. Отже з огляду на вказане, беручи до уваги об`єм обвинувачення, визнаного судом доведеним, висловлене обвинуваченим у судових дебатах є недостатнім і не свідчить про щире каяття останнього.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

При обранні покарання суд виходить із фактичної тяжкості вчинених ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, зокрема, характеру діянь, обстановки, способу і місця їх вчинення, конкретні обставини справи, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінальних правопорушень, та характеризують поведінку останнього після їх вчинення, враховує позицію потерпілих. Подану стороною захисту характеристику ОСОБА_5 з місця роботи суд не бере до уваги, оскільки на даний час останній не працює. Також суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, скарг від жителів селища на його неправомірну поведінку не надходило, на обліку в психіатричному кабінеті та «Д» обліку не знаходиться. Хоча відповідно до висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_5 оцінено як середній та, вказано, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення чи обмеження волі та не становить високої небезпеки для суспільства, однак суд не вбачає достатніх підстав для призначення обвинуваченому покарання із звільненням від його відбування із застосуванням ст. 75, 76 КК України на, беручи до уваги все описане вище.

Разом з тим, на підставі вказаного, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд призначає обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 186 КК України - у виді реального позбавлення волі за мінімальною межею санкції даної статті.

Призначення таких покарань обвинуваченим, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчинених злочинів і їх наслідків, відповідатиме їх меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілих та осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, суд, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого ОСОБА_4 , з метою попередження ризику переховування, вчинення ним нового кримінального правопорушення, вважає, що запобіжний захід щодо останнього у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін та продовжити його до набрання вироком законної сили, однак на строк, який не може перевищувати 60 днів з дня ухвалення вироку.

Процесуальних приводів і підстав для обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 немає.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі положень ч.2 ст.124 КПК України стягнути з обвинувачених в дохід держави судові витрати на залучення експертів, а саме:

- судової товарознавчої експертизи №401 від 27.06.2019 року - в розмірі 2512 гривень 16 копійок;

- судової дактилоскопічної експертизи №349 від 08.10.2019 року - в розмірі 1256 гривень 08 копійок.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 49, 50, 65, 70, 74 КК України, ст. 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та на підставі п.2 ч.1 ст. 49 та ч.5 ст.74 КК України звільнити від покарання.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.186 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань визначити ОСОБА_4 остаточне покарання за цим вироком у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років 3 (три) місяці.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою, але не більше 60 днів.

У строк покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув`язнення, починаючи з 21 серпня 2020 року.

Вироки Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/8967/20 від 23 липня 2020 року та Любешівського районного суду Волинської області у справі № 162/96/20 від 19 серпня 2020 року відносно ОСОБА_4 виконувати самостійно.

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня взяття його під варту.

Стягнути з обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по 1884 (одній тисячі вісімсот вісімдесят чотири) гривні 12 копійок процесуальних витрат за залучення експертів з кожного.

Речові докази:

- три оптичні диски для лазерних систем зчитування «Verbatim CD-R» із наявними на них даними, отриманими при тимчасовому доступі до речей та документів, чотири оптичні диски для лазерних систем зчитування «Kodak DVD-R» із записами, виготовленими в ході огляду речей 09 червня 2019 року, - залишити у матеріалах кримінального провадження;

- мобільний телефон «Huawei P Smart Plus INE-LX1», ІМЕІ 1: НОМЕР_9 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 , з коробкою до нього, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_11 - залишити потерпілому за належністю;

- мобільний телефон «Samsung SM - G361H/DS» із картою пам`яті «Transcend» ємністю 8 гігабайт, паперову коробку до телефону, навушники «Utty», червоно-чорний рюкзак «Jingzhi», флеш-накопичувач «Transcend» ємністю 8 гігабайт, куртку червоного кольору «Black Vinyl», червоні шорти «Atlant», футболку «Rodeo», гумові тапочки «Pays», три пензлики, тримач сім-картки оператора стільникового зв`язку ПрАТ «Київстар» з абонентським номером НОМЕР_10 , які знаходяться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_12 - залишити потерпілому за належністю;

- предмет, схожий на материнську плату, шістнадцять частини від сім-карт операторів стільникового зв`язку, вісім сім-карт операторів стільникового зв`язку та початкове упакування, стільниковий телефон «MEIZU», ІМЕІ 1: НОМЕР_11 , ІМЕІ 2: НОМЕР_12 , із сім-карткою оператора стільникового зв`язку «ВФ Україна» № НОМЕР_13 , які знаходяться на відповідальному зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області - повернути обвинуваченому ОСОБА_4 як такі, що не мають відношення до кримінальних правопорушень.

Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченим, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом п одачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченими - з дня отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_1