Постанова

від 10.05.2023 по справі 920/1448/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/1448/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представники учасників справи:

прокурора відділу Офісу Генерального прокурора - Семенчука М. А.,

Приватного акціонерного товариства "Сумирибгосп" - Сала Ю. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Сумської області від 08.09.2022

(суддя Джепа Ю. А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023

(судді Козир Т. П., Коробенко Г. П., Чорногуз М. Г.)

за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної державної адміністрації

до Приватного акціонерного товариства "Сумирибгосп"

про скасування державної реєстрації, припинення права постійного користування землею та повернення земельних ділянок.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної державної адміністрації (далі - Сумська ОДА) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сумирибгосп" (далі - ПрАТ "Сумирибгосп") про скасування державної реєстрації, припинення права постійного користування землею та повернення земельних ділянок.

1.2. На обґрунтування позову зазначив, що ПрАТ "Сумирибгосп" використовує земельні ділянки водного фонду на території Сумського району на підставі зареєстрованого 18.06.2015 та 15.07.2015 права постійного користування, яке підтверджується державними актами на право постійного користування земель, що видавалися Сумському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству. Однак це державне підприємство було припинено в результаті реорганізації (шляхом перетворення) у ВАТ "Сумирибгосп", що є підставою припинення права користування земельними ділянками. У статутному капіталі ПрАТ "Сумирибгосп" відсутня частка держави, а тому, враховуючи положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України), в постійному користуванні відповідача не можуть перебувати земельні ділянки державної та комунальної власності. Тобто, відповідач, порушуючи вимоги статей 125, 126 ЗК України, використовує земельні ділянки водного фонду державної власності без жодної правової підстави, оскільки право власності чи право оренди на спірні земельні ділянки ПрАТ "Сумирибгосп" не оформило.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. У січні 1995 року Сумському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству було видано державний акт на право постійного користування землею СМ № 006, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 17.01.1995, щодо земельної ділянки площею 295,7 га для виробничих потреб, на території Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області (на цей час Самотоївська сільська рада увійшла до складу Краснопільської об`єднаної територіальної громади).

2.2. У січні 1998 року Сумському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству (Рибцех "Сироватка") було видано державний акт на право постійного користування землею І-СМ № 002727, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29.01.1998, щодо земельної ділянки площею 221,95 га для виробничих потреб, на території Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області.

2.3. Також у січні 1998 року Сумському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству було видано державний акт на право постійного користування землею СМ № 52, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29.01.1998, щодо земельної ділянки площею 78,0 га для виробничих потреб, на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області.

2.4. 19.10.1998 голова Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) затвердив План приватизації Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Сумирибгосп", згідно з яким основним видом діяльності підприємства (за статутом) є ведення рибного господарства, рибогосподарської меліорації, відтворення та раціональне використання водних ресурсів. У розділі 13 Плану є характеристика землекористування, згідно з якою загальна площа земель у користуванні підприємства на дату оцінки - 1761,45 га, з неї під ставками та водоймами - 1272,35 га.

2.5. Наказом ФДМУ від 09.12.1998 № 58-АТ "Про створення ВАТ "Сумирибгосп" вирішено перетворити Сумське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство у Відкрите акціонерне товариство "Сумирибгосп", затверджено Статут ВАТ "Сумирибгосп", установлено, що майно, передане до статутного фонду ВАТ "Сумирибгосп", є його власністю.

2.6. За наказом регіонального відділення ФДМУ по Сумській області від 10.01.1999 № 7 розпочато продаж акцій ВАТ "Сумирибгосп".

2.7. Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 17.06.1998, до статутного капіталу ВАТ "Сумирибгосп" не увійшло державне майно - об`єкти, які не підлягають приватизації, зокрема, ставки та гідротехнічні споруди. Підтвердженням цього є акт оцінки цілісного майнового комплексу, затверджений заступником голови ФДМУ 17.06.1998, та План приватизації.

2.8. У власність ВАТ "Сумирибгосп" також не було передано земельні ділянки, що перебували у постійному користуванні Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, про що свідчить відсутність оформленого права власності на них.

2.9. У Статуті ВАТ "Сумирибгосп" зазначено, що воно створене згідно з наказом Фонду державного майна від 09.12.1998 № 58-АТ шляхом перетворення Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства у відкрите акціонерне товариство в процесі приватизації названого підприємства та відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", є правонаступником прав та обов`язків вказаного підприємства.

2.10. Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Сумській області від 22.11.2004 № 4712 процес приватизації ВАТ "Сумирибгосп" завершено та вирішено передати ВАТ "Сумирибгосп" акції в кількості 10800000 шт.

2.11. З метою приведення діяльності Товариства до вимог чинного законодавства змінене найменування на Публічне акціонерне товариство "Сумирибгосп" (ПАТ "Сумирибгосп"), а потім на Приватне акціонерне товариство "Сумирибгосп" (ПрАТ "Сумирибгосп").

2.12. У 2015 році на замовлення ПАТ "Сумирибгосп" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, наданих на підставі державних актів на право постійного користування землею І-СМ № 002727 площею 221,95 га, СМ № 006 площею 295,7 га та СМ № 52 площею 78,0 га.

2.13. На підставі цих державних актів були вчинені відповідні реєстраційні дії по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність у Товариства іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується наявною у матеріалах справи Інформацією із вказаного Державного реєстру.

2.14. Прокурор зазначив, що відповідач, порушуючи вимоги статей 125, 126 ЗК України, використовує земельні ділянки водного фонду державної власності без жодної правової підстави, оскільки право власності чи право оренди на спірні земельні ділянки ПрАТ "Сумирибгосп" не оформило.

2.15. На думку прокурора, з моменту припинення діяльності державного підприємства припинилось і його право постійного користування земельною ділянкою, а особа, що утворилася після приватизації державного підприємства (правонаступником якої є відповідач), відповідно до приписів земельного законодавства не має права на отримання земельної ділянки в постійне користування, а право оренди чи право власності на спірні земельні ділянки не оформила, що свідчить про те, що відповідач, в порушення вимог статей 125, 126 ЗК України, використовує вищевказані земельні ділянки водного фонду державної власності без жодної правової підстави.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Сумської області рішенням від 08.09.2022 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Суд дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою набуте ПрАТ "Сумирибгосп" в установленому законом порядку і це право не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення; належне переоформлення земельних ділянок ПрАТ "Сумирибгосп" здійснило у 2015 році; реорганізація державного підприємства шляхом перетворення в ході проведення приватизації не мала наслідком припинення діяльності такого підприємства; право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 26.01.2023 залишив судове рішення без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 27.02.2023 Прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 (повний текст складений 06.02.2023), в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

4.2. Скаржник зазначав, що суди, приймаючи рішення, неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи та засновані на неправильно застосованим нормам матеріального права.

4.3. Так, питання припинення права користування земельними ділянками у спірний період було унормовано положеннями пункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (1990 року) у відповідній редакції, за якими право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського фермерського господарства і ці положення не передбачають виключень в залежності від факту правонаступництва. Відповідно до частини першої статті 37 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реорганізація, незалежно від її виду, передбачає припинення юридичної особи, тому право постійного землекористування реорганізованого підприємства припинилося. З огляду на законодавчі обмеження, встановлені пунктом «а» частини другої статті 92 чинного ЗК України набуття права постійного користування земельною ділянкою ВАТ "Сумирибгосп" (в подальшому ПАТ "Сумирибгосп" та ПрАТ "Сумирибгосп") є неможливим.

4.4. Тож висновки судів про правомірність користування відповідачем земельними ділянками не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з моменту припинення функціонування Сумського обласного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, незалежно від правонаступництва, припинено право користування на спірні земельні ділянки водного фонду, автоматичного переоформлення прав землекористування діючим законодавством не передбачено, а відповідач право оренди чи право власності не спірні земельні ділянки не оформив, тому державний реєстратор мав відмовити у реєстрації речових прав на земельні ділянки.

4.5. В оскаржуваних рішеннях суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2019 у справі № 918/194/19 та від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17 щодо застосування статті 92 ЗК України, за якими у випадку, коли внаслідок реорганізації суб`єкт перестає відповідати встановленим статтею 92 ЗК України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

4.6. Також скаржник зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, відповідно до якого приписи наведених у підпункті 3 частини першої статті 27 ЗК України (у редакції станом на 1998 рік) та підпункті "в" частини першої статті 141 ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).

4.7. Прокурор вважає, що відсутня єдина правозастосовна практика Верховного Суду щодо застосування положень статей 92, 141 ЗК України при вирішенні подібних спорів, про що свідчать окремі думки суддів Верховного Суду у справах № 906/706/19 та № 906/620/19.

4.8. 10.05.2023 від Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його думку, справа, яка розглядається, містить виключну правову проблему, а її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме забезпеченню розвитку права та формуванню єдиної правозастосовної практики щодо застосування положень статей 92, 141 ЗК України при вирішенні подібних спорів, які стосуються переходу права постійного користування земельною ділянкою в порядку правонаступництва до особи, яка на момент такого переходу вже не може набути таке право в силу закону. Отже, на його думку, для вирішення виключної правової проблеми, підлягають дослідженню такі питання: чи припиняється право постійного користування земельною ділянкою з припиненням діяльності державного рибоводного підприємства шляхом його реорганізації у юридичну особу приватного права; чи може набувати право постійного користування землею юридична особа приватного права, створена у процесі приватизації державного підприємства в порядку правонаступництва; чи переходить право постійного користування до юридичної особи приватного права у разі приватизації лише частини нерухомого майна державного підприємства, у той час, як водний об`єкт залишається у державній власності.

4.9. Колегія суддів зазначає, що у клопотанні прокурор не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій, відсутні також посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування, кількісні показники, які б свідчили про їх непоодинокий характер, відсутнє обґрунтоване посилання на те, що судами різних юрисдикцій було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.10. Разом із цим питання застосування норм матеріального права, на які звернена увага у клопотанні, можуть бути вирішені судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві ПрАТ "Сумирибгосп" просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані.

5.2. Зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою набуто в установленому законом порядку, оскільки ВАТ "Сумирибгосп", правонаступником якого є відповідач, створене в процесі реорганізації шляхом перетворення Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, є повним правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків попередньої юридичної особи, та користується земельними ділянками на праві постійного користування, підтвердженого державними актами на право постійного користування землею та рішеннями державного реєстратора Сумського районного управління юстиції, які прийняті на підставі цих актів.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Щодо підстав припинення користування земельною ділянкою

6.3. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили що ВАТ "Сумирибгосп" утворене внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства - Сумське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство за наслідками приватизації.

6.4. Частинами першою, другою статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі та реєстрації Державних актів у 1995 та 1998 роках) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

6.5. Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

6.6. Як статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення ВАТ "Сумирибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема, припинення діяльності підприємства.

6.7. Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства у грудні 1998 року) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію, яка могла відбутися шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).

6.8. Характерною ознакою реорганізації в розумінні вказаної вище статті є наявність кількох різних юридичних осіб, які беруть участь у реорганізації чи виникають в результаті процесу реорганізації (кілька юридичних осіб зливаються в одну, новостворену, чи на базі однієї юридичної особи утворюються інші, нові).

6.9. Стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції на грудень 1998 року) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення, передбачаючи, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

6.10. Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (у відповідній редакції) вбачається, що наслідком зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності була перереєстрація підприємства.

6.11. ЦК України, що набрав чинності з 2004 року і діяв під час завершення процедури приватизації відповідача, на відміну від Цивільного кодексу УРСР 1963 року не вживає термін "реорганізація". Таке поняття містилося в частині першій статті 59 Господарського кодексу України (в редакції до 07.07.2014) як спосіб припинення діяльності суб`єкта господарювання, що може відбутися у формі злиття, приєднання, поділу та перетворення.

6.12. Перетворенням є зміна організаційно-правової форми юридичної особи (частина перша статті 108 ЦК України).

6.13. За змістом статті 83 ЦК України організаційно-правова форма означає ознаки певного типу організації, в якій має діяти юридична особа, що зумовлюють особливості її правового статусу (у стосунках із засновниками тощо).

6.14. Тож, на відміну від випадків реорганізації, наведених у статті 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, перетворення (в тому числі в процедурі приватизації) як форма припинення юридичної особи відрізняється тим, що в ньому як на початку, так і в кінці цього процесу фігурує лише одна юридична особа, що змінює спосіб своєї організації та правовий статус.

6.15. Як встановили суди, матеріали справи не містять доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Сумського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 17.12.1998 реєстрації ВАТ "Сумирибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ (00476760), який зберігся і за відповідачем.

6.16. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації та його перетворення у відкрите акціонерне товариство мала наслідком його перереєстрацію з набуттям перетвореним ВАТ "Сумирибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства. Станом на час реєстрації ВАТ "Сумирибгосп" земельне законодавство України не містило обмежень у набутті ним права постійного користування земельною ділянкою.

6.17. Крім цього, як правильно врахували суди, стаття 12 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", у редакції станом на момент приватизації, визначала, що приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених статтями 5, 6 і 7 цього Закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.

6.18. Частиною першою статті 23 ЗК України, в редакції на момент видачі та реєстрації Державних актів у 1995 та 1998 роках, визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

6.19. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

6.20. Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

6.21. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.22. У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

6.23. Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

6.24. Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

6.25. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

6.26. При цьому Конституційний Суд України вказав на таке:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

6.27. Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

6.28. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

6.29. Тож право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття такого права, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

6.30. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 15.02.2022 у справі 906/708/19 та багатьох інших.

6.31. Тому Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що набуте Сумським обласним державним виробничим сільськогосподарсько-рибоводним підприємством право постійного користування земельними ділянками не припинилось та перейшло до ВАТ "Сумирибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.

6.32. З касаційної скарги вбачається, що прокурор фактично не погоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, щодо застосування підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у редакції станом на 1998 рік) та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України, у зв`язку з чим просить від нього відступити, зазначаючи, що на його думку, відсутня єдина правозастосовна практика Верховного Суду щодо застосування положень статей 92, 141 ЗК України при вирішенні подібних спорів (про що свідчать окремі думки суддів Верховного Суду у справах № 906/706/19 та № 906/620/19).

6.33. Одним із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд, є принцип правової визначеності.

6.34. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Зокрема, у рішенні "Сєрков проти України" (заява № 39766/05) ЄСПЛ визнав, що тлумачення законодавства, яким слід керуватися, може бути переглянуте за наявністю дійсних переконливих причин (пункт 39), а також зауважив, що в такому випадку зміна юридичного тлумачення має бути виправданою і аргументованою (пункт 40).

6.35. Крім того, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у п. 70 рішення "Chapman v. the United Kingdom" (заява № 27238/95).

6.36. Суд вказує, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

6.37. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 також вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

6.38. Аналіз судової практики свідчить про те, що Верховний Суд дотримується сталої та послідовної позиції про те, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

6.39. Така практика узгоджується також і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, відповідно до якої хоча приписи чинного ЗК України не відносять приватні акціонерні товариства до суб`єктів, які можуть набути право постійного користування із земель державної та комунальної власності, однак при цьому положення пункту 6 розділу X указаного Кодексу щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди до 01.01.2008 без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, а підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені частиною першою статті 141 ЗК України, не зумовлюють припинення такого права, яке виникло у юридичної особи приватної форми власності у відповідності до чинного законодавства, зміною відповідного законодавства чи зміною типу акціонерного товариства.

6.40. Разом з тим, скаржник не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

6.41. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, у той же час доводи відповідача не містять фундаментальних обґрунтувань, щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначених постановах.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора

6.42. Разом із цим суди попередніх інстанції не врахували, що відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.43. Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Відповідний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

6.44. Водночас обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

6.45. Ураховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові, проте у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора не врахували мотивів, викладених у пунктах 6.42 - 6.44 цієї постанови, а тому судові рішення слід змінити з мотивів, викладених у цій постанові.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. За наведених обставин Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 08.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у cправі №920/1448/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

С. Могил