Рішення

від 13.06.2023 по справі 400/490/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

13.06.2023

Справа №400/490/20

Провадження №2/489/92/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань Назаровою С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, треті особи Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу № 10722/0/14-19-СГ

встановив.

Позивачка звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, в якому просить, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10722/0/14-19-СГ від 02.12.2019 р., відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину України ОСОБА_4 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю за №8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, а віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га, до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірний наказ є протиправним, оскільки винесений відповідачем без наявності відповідної норми чинного законодавства України, що дозволяє припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Також, зазначила, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , однак спірний наказ позбавляє її права на успадкування земельної ділянки, яка згідно акту на право довічного успадкованого володіння землею надана ОСОБА_4 .

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що перехід у порядку спадкування права довічного володіння землею за законом не передбачено, як і не передбачено такого виду землекористування чаннимЗемельним кодексом України. Також, зазначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладання договору про право користування земельною ділянкою з власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, відтак право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності загальною площею 50,00 га припинилось, у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , а тому спірний наказ є правомірним.

Ухвалою суду від 05.11.2020, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.02.2022,залучено в якості третьої особи ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 25.10.2022 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Від виконавчого комітету Снігурівської міської ради надійшла заява про розгляд справи без присутності їх представника, за наявними матеріалами справи.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі наявних матеріалів.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, ОСОБА_4 було передано у довічне успадковуване володіння 50.00 га землі, розташовану в межах території Нововасилівської сільської рад Снігурівського району Миколаївської області по КСП «Інгулець» (а. с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті відкрилася спадщина.

З свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 1961 року.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Як вбачається з свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , ОСОБА_5 зареєструвала шлюб 06 листопада 1993 року та змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Згідно довідки Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), позивачка звернулась до Снігурівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на частку спадкового майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Снігурівської державної нотаріальної контори Коваль Ю.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.01.2020, ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського господарства, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у зв`язку з тим, що спадкодавець не зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку та не отримав новий державний акт.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.12.2019 р. №10722/0/14-19-СГ припинено право довічногоуспадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надану громадянину ОСОБА_4 , посвідчене актом на право довічного успаковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю№8, розташовану в межах території Нововасилівської сільської рад Снігурівського району Миколївської області (а. с. 12).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 створено фермерське господарство «Родничок» за ЄДРПОУ 13866304. Кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_6 .

Частиною 2статті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідностатті 15-1ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 84ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно достатті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом «а» частини 3статті 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство»передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставіЗемельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставіЗакону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство»також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чиннийЗемельний кодекс України.

Згідно з частиною 1статті 92 ЗК України(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1статті 125 ЗК України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1статті 126 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно достатті 131 ЗК Українигромадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цьогоКодексу.

Згідно із частиною 1статті 407 Цивільного кодексу України(у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі -ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2статті 407 ЦК України, та частини 2статті 102 ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

З правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, вбачається системне посилання у цих судових рішеннях на вказані норми у сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Разом з тим, суд вважає, що наявні правові підстави для відступлення у цій від вказаних висновків з огляду на таке.

За змістом статей6,50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII(у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надаєтьсягромадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставіПостанови Верховної Ради УкраїниN 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК Україниу редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України.

Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗКУкраїни 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

УРішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.ЗК Українив редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні,на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті14, частини 2 статті41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного узаконодавствівідповідного механізмупереоформленнягромадянине в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк,прощосвідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичнийфакт.

Конституційний Суд України визнав такими, що невідповідаютьКонституціїУкраїни(є неконституційними), положення:

- пункту 6розділу Х "Перехідні положення" ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійногокористування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідногозаконодавчого,організаційногота фінансового забезпечення;

- пункту 6ПостановиВерховноїРади України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХIIз наступними змінами в частиніщодовтратигромадянами, підприємствами, установами іорганізаціямипіслязакінченнястрокуоформлення прававласностіабо права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеностаттею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено устатті 1219 ЦК Україниспадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2статті 395 ЦК Українизаконом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно достатті 396 ЦК Україниособа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане позивачкою, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 142, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, треті особи Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу № 10722/0/14-19-СГ задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10722/0/14-19-СГ від 02.12.2019 р., відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину України ОСОБА_4 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю за №8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, а віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га, до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: Миколаївська обл.., Снігурівський р-н, с. Галаганівка, РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Миру, 34, ЄДРПОУ 39825404.

Третя особа: Снігурівська міська рада, юридична адреса: Миколаївська обл.., с. Снігурівка, вул. 200 річчя Снігурівки, 124.

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: Миколаївська обл.., Снігурівський р-н, с. Галаганівка, РНОКПП НОМЕР_6 .

Третя особа: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено «13» червня 2023 року.

Суддя Н.О. Рум`янцева