Постанова

від 16.08.2023 по справі 400/490/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.08.23

22-ц/812/869/23

Справа № 400/490/20 Головуюча у 1-й інстанції Рум`янцева Н. О.

Провадження №22ц/812/869/23 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 серпня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Локтіонової О. В., Коломієць В. В.,

із секретарем: Горенко Ю. В.,

за участю: представника відповідача - Масюткіна С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

(далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області)

на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Рум`янцевої Н. О. о 14 год. 45 хв. у приміщенні суду в місті Миколаєві, із складенням його повного тексту по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області,

треті особи: Снігурівська міська рада,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом до ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, треті особи: Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 лютого 1992 року її чоловіку ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 50 га в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП «Інгулець».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а його спадкоємиці, якими є позивачка та третя особа ОСОБА_2 , звернулися до Снігурівської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом по частці кожна.

У процесі прийняття спадщини позивачці стало випадково відомо, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 2 грудня 2019 року прийнято наказ №10722/0/14-19-СГ про припинення права ОСОБА_4 на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га. Винесення відповідачем вказаного наказу призвело до неможливості отримання спадкоємцями права померлого на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою та є перешкодою для оформлення ними належних спадкових документів. Цей наказ прийнято ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з порушенням норм закону, так як у чинному законодавстві України відсутня норма, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. За такого вважала дії відповідача неправомірними та безпідставними, особливо з огляду на те, що Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не надає зазначеному органу повноважень з вирішення питань про припинення права довічного успадковуваного володіння.

Одночасно подала заяву про забезпечення позову, просила про заборону ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області організовувати виконання робіт із землеустрою та оцінки земель, розпоряджатися зазначеними землями державної власності, погоджувати в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою, проводити землевпорядні, землеоціночні роботи, вживати організаційні заходи щодо проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року в забезпеченні позову відмовлено.

У лютому 2020 року відповідач Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі, з тих підстав, що даний спір належить до розгляду у порядку цивільного судочинства. Подав відзив на позовну заяву, де вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою припинилося зі смертю ОСОБА_4 , а обов`язки та права, що нерозривно пов`язані з його особою, як спадкодавця, не входять до складу спадщини.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання протиправним та скасування наказу №10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року.

Не погодившись з таким рішенням адміністративного суду Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області оскаржило його в апеляційному порядку.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано, провадження по даній справі закрито. Одночасно позивачу роз`яснено право звернутись до П`ятого апеляційного адміністративного суду з заявою про направлення справи за встановленою цивільною та територіальною юрисдикцією.

20 липня 2020 року позивачка, діючи через свого представника, звернулась з заявою про направлення справи до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року заява ОСОБА_1 задоволена, справу направлено на розгляд в порядку цивільного судочинства до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2020 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено, роз`яснено позивачу можливість звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з такою ухвалою позивачка, діючи через свого представника, оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відмовлено, та повернуто сплачений судовий збір.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами встановленими ЦПК України.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 5 листопада 2020 року позовну заяву по даній справі прийнято та призначено до слухання у підготовчому судовому засіданні.

Відповідачем ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подано відзив на позовну заяву, за якою відкрито провадження в порядку цивільного судочинства, що є аналогічним за змістом раніше поданому відповідачем відзиву в порядку адміністративного судочинства.

У листопаді 2021 року відповідач звернувся з клопотанням про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо реєстрації Фермерського Господарства «Родничок» створеного померлим ОСОБА_4 , та діяльність якого станом на час подання витягу не припинено. Додатково надав пояснення, що оскаржуваний наказ може стосуватися виключно прав або обов`язків ФГ «Родничок», як володільця земельної ділянки, та не може зачіпати будь-яких прав позивачки, в тому числі права на спадкування за законом. Вказував, що за цих обставин позивачка не довела наявності свого порушеного права, та просив про відмову в задоволенні позову.

22 лютого 2022 року позивачкою подано до суду позовну заяву в порядку цивільної юрисдикції про скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, із залученням у якості третіх осіб: Снігурівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

В обґрунтування позовних вимог додатково зазначила, що залучення до складу ОСОБА_3 , у якості третьої особи, пов`язано з тим, що 10 січня 2020 року позивачка та інші спадкоємці під час ознайомлення з публічною кадастровою картою дізналися про те, що інформація про спірну земельну ділянку 4825782700:35:000:0033 у ній відсутня. Натомість, з`явилася інформація про 25 інших земельних ділянок, площами по 1,9 га кожна, що були передані безоплатно у власність фізичним особам, які не мали на меті вести особисте селянське господарство, та майже відразу продали ці ділянки ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, на даний момент є власником та вжила заходів щодо об`єднання земельних ділянок.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га надане громадянину ОСОБА_4 ..

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав, що право довічного успадковуваного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане позивачкою, оскільки це право відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, виходячи з врахування очевидної необхідності дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання.

В апеляційнійскарзі відповідачГУ Держгеокадаструу Миколаївськійобласті посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків обставинам справи, просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На думку апелянта поза увагою суду залишилися ті обставини, що державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою видається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства, з яким договір на користування землею на умовах оренди не укладається. На момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 земельна ділянка на праві довічного успадковуваного володіння для ведення селянського господарства надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту голові створюваного С(Ф)Г.

Зазначав, що законодавством чинним на момент створення СФГ «Родничок» було передбачено одержання земельної ділянки, як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалось право на земельну ділянку для ведення селянського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому у володіння для ведення селянського господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства. За такого земельна ділянка, в силу свого правового режиму, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб, та суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання відповідно до статті 55 Господарського кодексу України. Внаслідок цього вважав, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло, та через цей перехід не входить до складу спадщини. Оскільки діяльність ФГ «Родничок», до якого перейшло право володіння спірною земельною ділянкою після його утворення, на думку представника відповідача, не є припиненою, смерть ОСОБА_4 не породжує у позивачки права успадковувати право володіння земельною ділянкою.

Крім того зазначив, що позивачка не довела належними та допустимими доказами наявності свого порушеного права, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту є підставою для прийняття рішення про відмову у позові. Посилався на відповідну судову практику.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Частиною 2статті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Згідностатті 15? ЗКУкраїни (тут і далі у чинній редакції) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ізстаттею 84ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

За пунктом «а» частини 3статті 22ЗК України землі сільськогосподарського призначення, зокрема державної форми власності, можуть передаватися у власність або надаватися у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 5Закону України«Про селянське(фермерське)господарство»,у редакціївід 20грудня 1991року зі змінами на час виникнення спірних правовідносин, регламентовано, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства можуть надаватися громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або оренду. Такі рішення приймалися районними радами.

За положеннями статей7,19,23,50,51 Земельного КодексуУРСР(в редакції від 18 грудня 1990 року) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам України сільськими, селищними радами у власність або постійне чи тимчасове користування. Районні ради надавали земельні ділянки за межами населених пунктів для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною радою.

Право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними радами.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 5 листопада 1991 року за №221 дозволено підготовку матеріалів попереднього узгодження відводу 50 га пашні та 1га неугідь із земель радгоспу «Інгулець» гр. ОСОБА_4 для ведення селянського господарства (т. 1 а.с.27).

Іншим рішенням Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 25 лютого 1992 року із земель радгоспу «Інгулець» вилучено 50 га землі, в тому числі 49 га ріллі та 1 га пасовищ, із наданням цих земельних ділянок ОСОБА_4 в довічне успадковувань володіння для ведення селянського господарства, на підставі якого видано державний акт №8 на його ім`я (т. 1. а.с.48, 23).

6 квітня 1992 року ОСОБА_4 на виконання приписів вищевказаних рішень зареєстровано фермерське господарство «Родничок» ( т. 2 а.с.47).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1 а.с.15).

За наведеного, ОСОБА_4 за життя отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставіЗемельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції на час прийняття рішень) та на підставіЗакону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Але на момент смерті ОСОБА_4 відбулися зміни у законодавстві і прийнятими положеннями Закону України «Про фермерське господарство», а саме статтею 23,передбачалося, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону та не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чиннийна час його смерті Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1статті 92 ЗК України(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначається як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1статті 125 ЗК України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно достатті 131 ЗК Українигромадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цьогоКодексу.

Згідно із частиною 1статті 407 Цивільного кодексу України(у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі -ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2статті 407ЦК України та частини 2статті 102 ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

За положеннями статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

На підставі наведеного аналізу норм матеріального права та за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного нею у постанові від 20 листопада 2019 року при розгляді цивільної справи №368/54/17, визначено, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_4 , якому належала спірна земельна ділянка на праві довічного успадковуваного володіння, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ( т. 1 а.с.15), та після його смерті заведена спадкова справа, де на звернення доньки померлого третьої особи ОСОБА_2 в інтересах дружини померлого позивачки ОСОБА_1 , державним нотаріусом винесена постанова від 10 січня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення селянського господарства через невизначеність механізму успадкування земельних ділянок, які належали спадкодавцям на такому праві володіння (т.1 а.с.14, 19-22).

Одночасно спадкоємцями померлого ОСОБА_4 встановлено, що на підставі наказу ГУ Держгеокадасту у Миколаївській області № 10722/0/14-19-СГ від 2 грудня 2019 року «Про припинення права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, яке надане гр. ОСОБА_4 та посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею №8, що розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Земельну ділянку загальною площею 50га віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області ( т. 1. а.с.12).

Намагаючись з`ясувати правовий статус спірної земельної ділянки, яка надавалася ОСОБА_4 з кадастровим номером 4825782700:35:000:0033, позивачка довідалася про те, що ця ділянка, про успадкування якої вона зверталася до нотаріуса, розділена на інші 25 ділянок, площею по 1,9 га кожна, з безоплатною передачею їх у власність фізичних осіб, що майже відразу продали ці 25 ділянок одній особі ОСОБА_3 , яка на даний момент є власником та вжила заходів щодо об`єднання земельних ділянок.

Тому, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця померлого ОСОБА_4 , просила визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадасту у Миколаївській області на захист своїх спадкових прав з метою подальшого оформлення свого права на спадщину на спірну земельну ділянку, яка вибула із володіння після смерті попереднього землекористувача.

Згідно зістаттею 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною 1статті 15ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 1статті 48 ЦПК Українисторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Крім того застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Тому суб`єкт порушеногоправа, яким у цьому спорі є позивачка, повинен скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Цей засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Doran v. Ireland» (Доран проти Ірландії) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним нею у пункті 55 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19), визначено, що спір про визнання недійсними наказу про передачу майна та свідоцтва на право власності на майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав на спірне майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється. Участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні своїх прав) у такому спорі не змінює його приватноправового характеру.

Аналогічним по змісту є висновок Великої Палати Верховного Суду, наданий нею у пункті 34 постановивід 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), де визначено, що належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис у Державному реєстрі (подібний висновок міститься у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті387,388,1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України). Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди, або як витребування майна із чужого незаконного володіння, у випадку вибуття земельної ділянки із володіння попереднього користувача чи власника.

Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, у зв`язку з порушенням права спадкоємця на визнання за ним права довічного успадковуваного володіння землею.

За такого мета позивачки спрямована на відновлення її права володіння у порядку його спадкування від попереднього землекористувача.

Оскільки позивачкою у поданій нею заяві стверджується, що на сьогоднішній час право на спірну земельну ділянку зареєстровано за третьою особою ОСОБА_3 , то саме ця особа є належним відповідачем у цій справі, до якої повинні бути пред`явлені вимоги, направлені на поновлення права позивачки на майно, яке вибуло з володіння, як померлого, так і його спадкоємців.

Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, обраний позивачкою ОСОБА_1 спосіб захисту свого порушеного права через пред`явлення вимоги про визнання протиправним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області не є належним й ефективним способом захисту.

Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 у цій спосіб діяв з порушенням як норм матеріального права, так і норм процесуального права.

На підставі наведеного та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про залишення позову без задоволення, виходячи із меж та доводів апеляційної скарги, яку слід задовольни частково.

У відповідності до статті 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача слід стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1261 грн 20 коп..

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Ленінськогорайонного судуміста Миколаєва від13червня 2023року скасувати та постановити нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1261 грн 20 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадку передбаченому статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

О. В. Локтіонова