Постанова

від 18.12.2024 по справі 400/490/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 400/490/20

провадження № 61-17661 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

треті особи: Снігурівська міська рада Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), треті особи: Снігурівська міська рада, ОСОБА_2 , про визнання наказу протиправним та його скасування.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 лютого 1992 року її чоловіку ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства земельну ділянку, площею 50 га, в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району по КСП «Інгулець».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є вона та дочка померлого - ОСОБА_2 , які звернулися до Снігурівської державної нотаріальної контори з заявами про отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частці кожна. В процесі прийняття спадщини стало відомо, що 02 грудня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області прийнято наказ № 10722/0/14-19-СГ, яким припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50 га, надане ОСОБА_4 , та віднесено земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, земельній ділянці присвоєно номер 4825782700:35:000:0033.

Зазначала, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння, тому вказаний наказ порушує її права на спадкування за законом права на довічне успадковуване володіння землею, унеможливлює оформлення належних документів на підтвердження зазначеного права. Крім того, оспорюваний наказ прийнято поза межами повноважень, визначеними Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, у якому відсутні повноваження зазначеного органу щодо вирішення питань про припинення права довічного успадковуваного володіння землею.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ про припинення права довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 50 га, надане ОСОБА_4 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів за № 8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, та віднесення цієї земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Одночасно позивачу роз`яснено право звернутись до П`ятого апеляційного адміністративного суду з заявою про направлення справи за встановленою цивільною та територіальною юрисдикцією.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року за заявою ОСОБА_1 справу направлено на розгляд за встановленою юрисдикцією до Ленінського районного суду м. Миколаєва.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 , в порядку ЦПК України, звернулась до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, треті особи: Снігурівська міська рада Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ про припинення права довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 50 га, надане ОСОБА_4 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів за № 8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, та віднесення цієї земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

В обґрунтування позову зазначила ті ж обставини, що і в раніше поданому адміністративному позові, додатково вказавши про те, що відбувся поділ спірної земельної ділянки на 25 окремих земельних ділянок, площами по 1, 9 га кожна, які були передані безоплатно у приватну власність фізичним особам, після чого продані ними ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, вжила заходів щодо їх об`єднання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ, відповідно до якого припинено право довічного успадкування володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 50 га, надане ОСОБА_4 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю за № 8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, та яким віднесено цю земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз змін у земельному законодавстві свідчить про наявність певної правової колізії, у тому числі щодо розмежування різних правових конструкцій, як то право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння. Хоч дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. При цьому зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Встановивши, що ОСОБА_4 на підставі рішення Снігурівської районної ради народних депутатів Снігурівського району Миколаївської області від 25 лютого 1992 року була надана земельна ділянка у довічне успадковуване володіння в розмірі 50 га для ведення селянського господарства та на підставі цього рішення видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8, які є чинними; право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області безпідставно прийняв наказ від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ, яким припинив таке право, чим порушив права позивачки, як спадкоємиці померлого, на оформлення права володіння успадкованого майна, а тому зазначений наказ є незаконним та не тягне правових наслідків у вигляді припинення прав на землю.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди, або як витребування майна із чужого незаконного володіння, у випадку вибуття земельної ділянки із володіння попереднього користувача чи власника.

Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ у зв`язку з порушенням права позивачки, як спадкоємиці, на визнання за нею права довічного успадковуваного володіння землею, отже позов спрямований на відновлення її права володіння спірною земельною ділянкою у порядку спадкування від попереднього землекористувача. Оскільки на цей час право на спірну земельну ділянку зареєстровано за третьою особою ОСОБА_3 , то саме ця особа є належним відповідачем у цій справі, до якої мають бути пред`явлені вимоги, направлені на поновлення права позивачки на майно, яке вибуло з володіння, як померлого, так і його спадкоємців. Обраний позивачкою спосіб захисту свого порушеного права через пред`явлення вимоги про визнання протиправним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області не є належним й ефективним способом захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року й залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2023 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 400/490/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 400/490/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що виклавши позицію щодо неправомірності дій ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області при прийнятті оспорюваного наказу, суд апеляційної інстанції ухвалив суперечливе рішення про відмову у задоволенні позову. Вважаючи, що належним способом захисту порушеного права позивачки є позов про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції не врахував, що з червня 2020 року у провадженні Снігурівського районного суду Миколаївської області перебуває цивільна справа № 485/732/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_3 про спадкування права на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою та витребування її з чужого незаконного володіння. Провадження у справі № 485/732/20 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 400/490/20, що є предметом касаційного перегляду, а тому вирішення спору у цій справі може суттєво вплинути на вирішення спору про спадкування права на довічне успадковуване володіння спірною земельною ділянкою та витребування її з чужого незаконного володіння.

Також зазначала, що не була належним чином повідомлена судом апеляційної інстанції про дату, час і місце судового засідання, а тому була позбавлена можливості реалізувати своє право на захист та безпосередню участь у судовому засіданні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судоми вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Заявник просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 1961 року (а. с. 14, т. 1).

Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 19, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Снігурівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 05 листопада 1991 року № 221 ОСОБА_4 надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього узгодження відводу 50 га пашні та 1 га неугідь із земель радгоспу «Інгулець» для ведення селянського господарства (а. с. 27, т. 1).

На підставі рішення Снігурівської районної ради народних депутатів Снігурівського району Миколаївської області від 25 лютого 1992 року, ОСОБА_4 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, яким надано у довічне успадковуване володіння 50 га землі, розташованої в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області по КСП «Інгулець», для ведення селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8 (а. с. 23, т. 1).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06 квітня 1992 року зареєстровано фермерське господарство «Родничок», засновником якого є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а. с. 47, т. 2).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 15, т. 1).

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 , які прийняли спадщину.

Постановою завідувача Снігурівської державної нотаріальної контори Коваль Ю. В. від 10 січня 2020 року ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з права довічного успадковуваного володіння землею для ведення селянського господарства, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , через невизначеність механізму спадкування такої земельної ділянки (а. с. 22, т. 1).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 02 грудня 2019 року № 10722/0/14-19-СГ припинено право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 50 га, в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, надану гр. ОСОБА_4 , посвідчене актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння № 8; земельну ділянку, загальною площею 50 га, віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області (а. с. 12, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE, заява №19164/04, § 47)).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України» (GUREPKA v. UKRAINE (No.2), заява № 38789/04, § 23).

Як зауважив ЄСПЛ право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти росії» (TRUDOV v. russia), заява № 43330/09, §§ 25, 27).

Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Згідно зі статтею 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок виклику та вручення судових повісток визначено у статтях 128, 130 ЦПК України.

Частинами другою, четвертою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

За положеннями статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Із матеріалів справи відомо, що ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду в приміщенні апеляційного суду на 10:00 год. 16 серпня 2023 року з викликом осіб, які беруть участь у справі (а. с. 139, т. 2).

Відповідно до судової повістки-повідомлення від 04 серпня 2023 року, адресованої, у тому числі, ОСОБА_2 (за адресою: Миколаївська область, Снігурівський район, с. Галаганівка), сторони повідомлялися, що справу призначено на 10:00 год. 16 серпня 2023 року (а. с. 140, т. 2).

16 серпня 2023 року апеляційний суд розглянув дану справу за відсутності учасників справи, зокрема ОСОБА_2 . Проте, відомостей про те, чи повідомлена відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України, ОСОБА_2 , у постанові Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року не зазначено.

У справі, яка переглядається, установлено, що відомості про належне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи на 16 серпня 2023 року у матеріалах справи відсутні.

Отже, ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи апеляційним судом, судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив за її відсутності, не маючи доказів належного повідомлення. Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно ОСОБА_2 порушені через її непоінформованість про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції, або визначає конкретну форму вручення документів (див., рішення ЄСПЛ від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункт 37; від 23 травня 2016 року у справі «Авотіньш проти Латвії» (Avotins v. Latvia), заява № 17502/07, пункт 119; від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» (Viktor Nazarenko v. Ukraine), заява № 18656/13, п. 36).

Але кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною та надати власні зауваження з цього приводу. Нездійснення цього ставить під загрозу впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яка ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. згадані вище рішення у справі «Лазаренко та інші проти України», пункт 36; рішення у справі «Віктор Назаренко проти України», пункт 36; рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17-18).

Загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу та вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні. Позбавлення сторони спору можливості надати свої зауваження щодо нього порушує принцип рівності сторін, а відтак і пункт 1 статті 6 Конвенції (див. уже згадані рішення у справі «Лазаренко та інші проти України», пункти 37, 43-44; рішення у справі «Віктор Назаренко проти України», пункти 36, 47-49).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що національне законодавство може передбачати можливість вибору засобів повідомлення сторін спору, але на національні суди покладається обов`язок з`ясувати чи були їхні сповіщення завчасно отримані сторонами (див. рішення від 31 травня 2016 року у справі «Ганкін та інші проти росії» (Gankin and Others v. russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36).

Апеляційний суд не дотримався вимог ЦПК України щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце цього судового розгляду, призначеного на 16 серпня 2023 року, позбавивши її можливості реалізувати надані їй ЦПК України права учасниці цього спору, оскільки справа була розглянута за її відсутності.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції, а також порушенням вимог статей 128-130, 372 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 522/10139/17, провадження № 61-5274св22).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, а й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги процесуального законодавства уваги не звернув, розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та без належного її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причин неотримання заявником повідомлення не з`ясував, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Розгляд судом справи за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частина перша статті 411 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права.

Оскільки ОСОБА_2 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема й тим, що вона не брала участі у справі у суді апеляційної інстанції, який не повідомив про розгляд справи та розглянув справу без її участі, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на встановлене судом касаційної інстанції порушення апеляційним судом норм процесуального права Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість інших доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

' Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович