Постанова
від 09.06.2023 по справі 761/14615/21
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2023 року

м. Київ

справа № 761/14615/21

провадження № 61-4435св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Євролаб»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана адвокатом Старовойтовою Дариною Андріївною, та касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «Євролаб», про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 напередодні виборів на посаду мера міста Києва поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_1, а саме інформацію про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу збройних сил Російської Федерації. ОСОБА_2 звинуватив ОСОБА_1 у зборі розвідувальної документації, пов'язаної з аналізами української еліти, після чого ОСОБА_2 закликав виборців не голосувати за ОСОБА_1 та його партію.

Позивач зазначав, що інтернет-виданням «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 також поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_1, а саме інформацію про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу збройних сил Російської Федерації розміщену на веб-сайті censor.net за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9».

Позивач вважав, що поширення вказаної інформації відповідачами є недостовірною та порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації, дискредитує позивача в очах широкого загалу, вказує, що недостовірна інформація опублікована напередодні початку виборів в мери міста Києва та такі дії відповідачів направлені на підрив його соціальної оцінки як особисто, так і його професійної діяльності як кандидата на посаду мера Києва в очах суспільства. Пов'язуючи діяльність позивача з російським спецслужбами, відповідачі приходять до висновку про те, що він є агентом РФ. Відповідачі поширили щодо позивача недостовірну інформацію, яка є фактичним твердженням, бо вказана інформація може бути перевірена і підтверджена, чи спростована, оскільки позивач є громадянином України. Розповсюдження недостовірних відомостей, щодо нього завдає йому не лише репутаційних втрат, але і моральних страждань. Недостовірні матеріали провокують негативне ставлення суспільства до позивача.

ОСОБА_1, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год. 18 хв. на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандидат в мэры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации. Об этом сообщает Цензор.НЕТ. Так, в сеть были выложены копии документов о наличии у ОСОБА_1 российского гражданства»;

зобов'язати інтернет-портал «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 протягом 5 (п'яти) днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили опублікувати на головній сторінці інтернет-порталу «Цензор.нет» (http://censor.net.ua/) спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_11», а саме, що «Інформація, поширена в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10, зокрема, що: «Кандидат в мэры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» - є недостовірною та не відповідає дійсності;

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 у відеозаписі, розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме про те, що: «… ОСОБА_1, который занимался в Росии политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «ЕВРОЛАБ». По некоторым соображениям беспризорной агентуры с бессарабского рынка ОСОБА_1 имплементировали сюда, забросили с целью войти в украинское общество и открыли под него «ЕВРОЛАБ». А что такое «ЕВРОЛАБ»? Что такое лаборатория, где сдают анализы? Лучше для разведывательного сбора информации ничего нет, потому что в «ЕВРОЛАБЕ» сдает анализы украинская элита и сотрудники зарубежных разведок могут знать, кто болеет сифилисом, у кого СПИД, кто является геем, у кого какие жены, мужья, у кого какое состояние здоровья, на этом бесконечно можно вербовать людей и так далее»;

зобов'язати ОСОБА_2 не пізніше 5 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщенням відео на його каналі (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5), в якому ОСОБА_2 має зачитати резолютивну частину рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді: Фролової І. В., від 10 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год 18 хв. на сайті інтернет-порталу «ЦЕНЗОР.НЕТ» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандидат в мэры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации. Об этом сообщает Цензор.НЕТ. так, в сеть были выложены копии документов о наличии у ОСОБА_1 российского гражданства.».

Зобов'язано інтернет-портал «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора/редактора ОСОБА_3 протягом 5 днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили опублікувати на головній сторінці інтернет-порталу «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net.ua) спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_11», а саме, що «Інформація, поширена в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», зокрема, що «Кандидат в мэры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» - є недостовірною та не відповідає дійсності.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 у відеозаписі, розмішеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12» на веб сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що: «…ОСОБА_1, который занимался в Росии политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «ЕВРОЛАБ». По некоторым соображениям беспризорной агентуры с бессарабского рынка ОСОБА_1 имплементировали сюда, забросили с целью войти в украинское общество и открыли под него «ЕВРОЛАБ». А что такое «ЕВРОЛАБ»? Что такое лаборатория, где сдают анализы? Лучше для разведывательного сбора информации ничего нет, потому что в «ЕВРОЛАБЕ» сдает анализы украинская элита и сотрудники зарубежных разведок могут знать, кто болеет сифилисом, у кого СПИД, кто является геем, у кого какие жены, мужья, у кого какое состояние здоровья, на этом бесконечно можно вербовать людей и так далее».

Зобов'язано ОСОБА_2 не пізніше 5 днів з дня набрання судовим рішеннями у справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення відео на його каналі (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5), в якому ОСОБА_2 має зачитати резолютивну частину рішення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відеоматеріал за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 у мережі Інтернет опубліковано відповідачем 1 з власного ютуб каналу, здійснивши перехід на веб-сторінку у мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, наявна інформація про те, що такий канал є офіційним каналом ОСОБА_2 та останнім не оспорюється факт приналежності йому ютуб каналу ІНФОРМАЦІЯ_5 на сервісі «Youtube». Інтернет-виданням «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_3 поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_1, а саме - інформацію про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу озброєних сил Російської Федерації розміщену на веб-сайті censor.net за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9». Зазначений матеріал опублікований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9». Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорюється. Доступ до вказаного веб-ресурсу вільний. Оспорювана інформація була поширена Інтернет-виданням «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_3 на веб-сайті www.censor.net, де автором статті є Цензор.НЕТ. ОСОБА_2 у своєму відзиві зазначає, що в цій частині позовних вимог він є неналежним відповідачем;

щодо позовних вимог про визнання вказаної інформації недостовірної, суд зазначив, що позивачем оспорюється достовірність інформації поширеної у відеоматеріалі на ютуб-каналі: за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 та веб-сайті за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_1). Отже, як встановлено судом та не оспорюється відповідачем , власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 слід вважати ОСОБА_2 та він є належним відповідачем у справі в частині поширеної інформації у відеоматеріалі на ютуб-каналі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6. Виходячи із самого змісту оспорюваного відеосюжету, зазначення авторства самим відповідачем під назвою «ОСОБА_2: ІНФОРМАЦІЯ_12», вбачається що це авторський продукт, автором якого є журналіст ОСОБА_2 У поширеній відповідачами спірній інформації міститься достатньо відомостей (ім`я та прізвище, статусу позивача, та інше), які свідчать про те, що йдеться саме про позивача, та які дозволять вказати на те, що у сторонньої особи повинно скластися уявлення про згадку в наведених висловлюваннях саме про позивача - ОСОБА_1 Тобто поширені відомості стосуються ОСОБА_1, який у зв`язку з цим має право на спростування поширеної щодо нього інформації;

у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені);

дослідивши зміст інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію суд приходить до висновку, що ця інформація є фактичними твердженнями. А саме: інформація розміщена в публікаціх під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_13 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6, інформація про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу озброєних сил Російської Федерації. Оскільки у наведених висловлюваннях відповідачами використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ними способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації;

наведена у позовній заяві інформація, яку позивач просить спростувати, за своїм змістом спрямована на те, щоб створити у сторонньої особи негативне уявлення про позивача, як кандидата на посаду мера міста Києва. Досліджуючи змістовне навантаження інформації, що розповсюджена ОСОБА_2 для глядачів, вбачається, що вона направлена на висвітлення відомостей, що свідчить про вчинення позивачем аморальних вчинків, про те, що позивач є зрадником державних інтересів країни в умовах військової агресії з боку РФ. Тому можливо визнання недостовірною вищезазначеної інформації, оскільки позивачем доведено, що він є громадянином України. В іншій частині позовних вимог оспорювана інформація сформульована відповідачами способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації. У зв'язку з викладеним, суд не бере до уваги, позицію ОСОБА_2, який у відзиві посилається виключно на оціночний характер висловлювань. Крім того, суду не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, що інформація, яка була створена відповідачами, та яку вони поширили мала достатнє підтвердження, щоб подавати вказану інформацію, як факти. Тобто, відповідачами не доведено, інформації про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу озброєних сил Російської Федерації. Отже відповідачами, не було доведено, що оспорювана інформація на час її поширення була повною та перевіреною, а тому в даному випадку, є наявними правові підстави щодо визнання оспорюваної інформації недостовірною;

позивач належить до категорії публічних осіб. Однак свобода поширення інформації та критики щодо публічних осіб не є безмежною. Так, ширша свобода у висловлюваннях стосовно публічних осіб передбачає: більш широку можливість висвітлення пов`язаних з такими особами фактів; можливість піддавати дії та бездіяльність публічних осіб більш критичній оцінці із застосуванням більш гострих висловлювань, які, однак, не повинні переходити в брутальну, принизливу чи непристойну форму. Основою будь-якого демократичного суспільства є дотримання частини 1 статті 10 Конвенції, яка наділяє журналістів правом на свободу вираження поглядів , проте вказане право завжди має бути справедливо збалансовано з правом особи на повагу до приватного та сімейного життя та кореспондуючими частині 1, визначені в статті 2 Конвенції, обов'язки. Будь -які применшення значення права на приватність у співвідношенні зі свободою вираження повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності. Оскільки, як вже було зазначено раніше, відповідачі не підтвердили в суді способів отримання інформації про позивача та іі достовірність обставин, про які було зазначено в оспорюваному сюжеті, крім того, зміст та форма подачі вказаної інформації була інформацією про факти, а тому суд вважає, що враховуючи справедливий баланс в демократичному суспільстві, втручання в даному випадку в приватний інтерес позивача не може бути справедливим, а тому позов в цій частині вимог підлягає задоволенню;

оскільки недостовірна інформація була поширена ОСОБА_2 у відеоматеріалі, який розміщено на офіційному YouTube каналі останнього за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, тому слід зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення відео на його каналі (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_5), тобто у такий спосіб, в який вона була поширена. Щодо інтернет-порталу «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора/редактора ОСОБА_3 вбачається, що недостовірна інформація була поширена у вигляді статті на веб-сайті censor.net, а тому слід зобов'язати інтернет-портал «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора/редактора ОСОБА_3 опублікувати на головній сторінці інтернет-порталу «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net.ua) спростування, тобто у такий спосіб, в який вона була поширена.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, з урахування ухвали Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, про виправлення описки, апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - Рябченка В. В., інтернет-видання «Цензор.нет» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год. 18 хв. на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та зобов'язання інтернет-порталу «Цензор.нет» вчинити певні дії скасовано і в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію поширену ОСОБА_2 у відеозаписі, розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в цій частині вимог.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року в частині солідарного стягнення з інтернет-видання «Цензор.нет» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1816 грн скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь інтернет-видання «Цензор.нет» 2724 грн, сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості;

відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»). Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Таким чином, оскільки ОСОБА_1, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його, як публічної особи, та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № 61-8718св19) та від 07 квітня 2021 року у справі № 761/13926/17 (провадження № 61-6669св19);

у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19 (провадження № 61-16277св20) Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням;

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Судом установлено, що на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та в якій розміщено дві довідки, які підтверджують факт отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина РФ та отримання ІПН. ОСОБА_1 вважає цю інформацію недостовірною, з такими доводами погодився і суд першої інстанції. Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Належних та допустимих доказів на підтвердження недостовірності, підробки, фальсифікації довідок, розміщених на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет», ОСОБА_1, у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав. Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не отримував паспорта громадянина РФ та не є громадянином РФ, не являються доказом по справі в розумінні цивільно-процесуального закону, в той час як самими довідками підтверджена зазначена в статті інформація про громадянство РФ ОСОБА_1 За таких обставин колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції в цій частині є таким, що не ґрунтується на зібраних по справі доказах, висновки суду в цій частині не відповідають встановленим судом обставинам, що відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення в цій частині і ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог;

стосовно висновків суду в частині визнання недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у відеозверненні розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб», то і в цій частині з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки ця інформація безпосередньо пов'язана з інформацією, розміщеною на порталі інтернет-видання «Цензор.нет», яку позивач не спростував належними та допустимими доказами. За інформацією з відкритих джерел вбачається, що ТОВ «ЕВРОЛАБ» зареєстровано з 05 жовтня 2004 року і ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (контролер) юридичної особи. Тип бенефіціарного володіння: Непрямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100. Таким чином вважати інформацію щодо відкриття в 2005 році лабораторії «ЕВРОЛАБ» ОСОБА_1 - недостовірною, немає підстав. За таких обставин рішення суду в цій частині необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині;

наступною інформацією, що визнана судом недостовірною є інформація, поширена ОСОБА_2 у відеозверненні розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «…По некоторым соображениям беспризорной агентуры с бессарабского рынка ОСОБА_1 имплементировали сюда, забросили с целью войти в украинское общество и открыли под него «ЕВРОЛАБ». А что такое «ЕВРОЛАБ»? Что такое лаборатория, где сдают анализы? Лучше для разведывательного сбора информации ничего нет, потому что в «ЕВРОЛАБЕ» сдает анализы украинская элита и сотрудники зарубежных разведок могут знать, кто болеет сифилисом, у кого СПИД, кто является геем, у кого какие жены, мужья, у кого какое состояние здоровья, на этом бесконечно можно вербовать людей и так далее». Дослідивши зміст цієї інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки у наведеному висловлюванні відповідачем ОСОБА_2 використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ним способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в цій частині правильним, рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні;

оскільки апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог та ухвалення в цій частині судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені інтернет-виданням «Цензор.нет» в сумі 2724 грн. у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягають стягненню із ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, в якій просив:

змінити абзаци 1 та 2 резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 виклавши їх наступним чином: «апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року - в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год. 18 хв. на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандидат в меры Києва ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации. Об зтом сообщает Цєнзор.НЕТ. Так, в сеть были выложены копии документов о наличии у ОСОБА_1 российского гражданства» та зобов'язання інтернет-порталу «Цензор.нет» вчинити певні дії скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

оскаржувана постанова не узгоджується із тлумаченнями Верховного Суду щодо порядку застосування відповідних положень ЦПК України в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, що вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права;

всупереч сформульованим законодавством, тлумаченням Верховного Суду та правозастосовній практиці Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції сформулював свої висновки по суті вимог апеляційної скарги Відповідача-2 в резолютивній частині оскаржуваної постанови у спосіб, що не узгоджується ані з мотивувальною частиною вказаної постанови, ані зі встановленими обставинами цієї справи;

судом апеляційної інстанції повністю спростовані висновки суду першої інстанції щодо заявлених позивачем до ОСОБА_3 позовних вимог та встановлено відсутність порушення особистих немайнових прав позивача у висловлюваннях щодо наявності в ОСОБА_1 громадянства російської федерації;

наведене свідчить про повне задоволення судом його апеляційної скарги та повну відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині його позовних вимог до ОСОБА_3, оскільки зміст позовних вимог полягав саме у спростуванні висловлювань щодо наявності в позивача російського громадянства. Водночас, буквально тлумачачи зміст резолютивної частини оскаржуваної постанови, вбачається, що суд апеляційної інстанції залишив в силі задоволення позовних вимог про визнання недостовірним (без зобов'язання спростувати) другорядне та технічне за змістом висловлювання;

резолютивна частина оскаржуваної постанови не відповідає вимогам завдання цивільного судочинства, а також вимогам законності судового рішення та вимогам до форми та змісту постанови суду апеляційної інстанції, закріплених в статей 263 та 382 ЦПК України відповідно, та є такою, що водночас порушує права відповідача та не призводить до ефективного захисту чи поновлення прав позивача.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Старовойтовою Д. А., на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, в якій просив:

скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року;

залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року;

стягнути з ОСОБА_2, інтернет видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати - сплачений судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 632 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду - пункт 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, застосував норми права (статті 277, 297, 299 ЦК України), без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19: «... журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію. У випадку, якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування. Саме на відповідача покладаються обов'язки: переконатися у достовірності поширеної ним інформації; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - видалити та спростувати її. Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується -обов'язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та її джерела»; висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15: «право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Межі допустимої критики публічної особи є значно ширші, однак Суд акцентує увагу на тому, що публічна особа все ж має право на захист честі, гідності та ділової репутації, якщо інформація була поширена «з явним злим умислом»; висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 527/1812/16: «повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню»; висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 761/32924/19: «фактичне твердження - є логічною побудовою та викладенням певного факту чи групи фактів, а факт є явищем об'єктивної дійсності, конкретними життєвими обставинами, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Сам по собі факт є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, а тому його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Натомість судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки»;

судом апеляційної інстанції під час наведення правового обґрунтування своїх висновків не розмежовується критика, оцінка, прискіплива увага до діяльності публічної особи, висвітлення її слів, вчинків та поширення недостовірної інформації про особу, фактів, які не існують в дійсності;

судом апеляційної інстанції не розмежовано критичну оцінку поведінки публічної особи та поширення недостовірних фактів про таку особу (зокрема, фактів про громадянство Позивача) та не враховано, що толерантність особи, про яку поширюють інформацію, повинна стосуватись саме критики, а не фактичних тверджень;

інформація щодо громадянства, достовірність якої оспорювалась Позивачем, не носила характер оціночних суджень або критичних висловлювань, а була викладена у ствердній категоричній формі, носила характер фактичних даних, що вірно встановлено судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Поширену відповідачами інформацію можна перевірити на предмет її достовірності або недостовірності;

у випадку розповсюдження інформації про факти, які ніби-то мали місце в дійсності, статус особи, про яку відповідна інформація поширюється не має правового значення, оскільки твердження, висловлені відповідачами широкому колу слухачів та читачів, за своєю сутністю не є критикою, аналізом або дослідженням слів або вчинків позивача;

чинне законодавство України надає публічній особі такий самий рівень захисту від поширення про неї недостовірної інформації, яким наділений кожен без винятку громадянин України, з огляду на що порівняння обсягу захисту репутації, який надається публічній особі, з тим обсягом, яким наділені всі без винятку громадяни України, є недоречним. Апеляційним судом не враховано того факту, що навіть висловлення критичних суджень (у випадку дійсного висловлення саме критичних суджень, а не фактів) має певну межу, а вихід за таку межу зі значною ймовірністю призведе до порушення прав певної особи;

зважаючи на норму статті 5 Закону України «Про громадянство України» паспорт позивача є належним документом, що підтверджує його громадянство України. У Позивача наявні оригінали документів, які підтверджують наявність у нього громадянства України та проживання на території України. Водночас, під час розгляду судами першої та апеляційної інстанції справи відповідачами не надано доказів, які б спростовували зазначені вище обставини. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку доводам сторін, правильно виходив із того, що Позивачем доведено, що поширена відповідачами інформація є твердженнями, про факти, а не оціночними судженнями. При цьому така інформація містить конкретні факти й відомості про порушення закону, тобто вона не є власним судженням, а є твердженнями про факти.

У травні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Томчука М. В. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому просив касаційну скаргу інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що:

в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19 вказано, що необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. В свою чергу, зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. Скаржник, стверджуючи про необхідність викладу рішень зрозумілою, чіткою та простою мовою, не зазначає, що резолютивна частина постанови передбачає кілька варіантів тлумачення, не наводить для подальшого аналізу сторонами та Верховним Судом таких варіантів. При цьому, скаржник не звертався до суду за додатковим роз'ясненням змісту судового рішення, з огляду на що вказівка на необхідність викладу рішення у зрозумілий спосіб та простою мовою у межах касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду є, на думку Позивача, недоцільною;

вимоги до постанови суду апеляційної інстанції визначені статтею 382 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини. Оскаржена постанова містить всі вищенаведені складові, які викладені у чіткій послідовності, що свідчить про дотримання апеляційним судом форми судового рішення;

позивач звертався за судовим захистом не лише для визнання недостовірною інформації про громадянство, а й інформації про оприлюднення у мережі копій документів про наявність у позивача громадянства РФ. Звернення позивачем до суду саме із вказаними позовними вимогами обумовлено тим, що позивач вважав недостовірною як інформацію про громадянство останнього, поширену Скаржником у формі факту, так і інформацію стосовно розміщення у мережі копій документів про наявність у позивача громадянства РФ, яка так само поширена як фактичне твердження.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

31 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 квітня 2023 року вказано, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_3 посилається на таке: судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України та містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року зазначено, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Старовойтова Д. А., посилається на таке: судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України та містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналіз касаційних скарг свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині:

відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год. 18 хв. на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та зобов'язання інтернет-порталу «Цензор.нет» вчинити певні дії;

відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію поширену ОСОБА_2 у відеозаписі, розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб»;

абзаців 1 та 2 резолютивної частини та стягнення судових витрат.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що при зверненні з позовною заявою, ОСОБА_1 посилається на інформацію, наведену у відеоматеріалі, який розміщено ІНФОРМАЦІЯ_7 о 14 год. 18 хв. на офіційному YouTube каналі ОСОБА_2 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою «ОСОБА_2: ІНФОРМАЦІЯ_12», в якій поширено недостовірну інформацію відповідачем 1 про позивача наступного змісту:

починаючи з 0 хвилини 05 секунди «То, о чем я буду говорить, очень важно. Но говорить об этом больно и горько. Речь пойдет об ОСОБА_1 - кандидате в мэры Киева. Человеке, который все эти годы живет в Украине, рассказывает, какой он патриот, как любит Украину, при этом выступает на абсолютно пророссийских каналах ОСОБА_4, которые, собственно говоря, и сделали его тем ОСОБА_1, кем его узнали миллионы киевлян, многие из которых даже полюбили. Собственно говоря, на это и был расчет.»;

починаючи з 0 хвилини 47 секунд «Я с болью хочу сказать о том, о чем говорил уже неоднократно. Украина находится в состоянии войны. Войны со стороны Российской Федерации, которая самым наглым образом оккупировала Крым, оккупировала часть Донбасса и не собирается возвращать ни Крым, ни Донбасс. При этом Украина не объявляла войны России, Украина просто не проводит никакой четкой конкретной политики по распознаванию и выдворению или осуждению агентов влияния России, агентов российских спецслужб, а также действующих офицеров российских спецслужб. Все это наводит меня на мрачные мысли о том, что в верхушке украинских государственных структур по-прежнему наблюдается засилье агентуры российских спецслужб. Как еще объяснить тот факт, что многочисленные сигналы людей, которые разбираются в этом вопросе, не доходят до тех, кто должен на это реагировать?»;

починаючи з 1 хвилини 55 секунди «Слава богу, что все тайное рано или поздно становится явным, и вновь я возвращаюсь к ОСОБА_1. Мне иногда приходится слышать: «Вот, ОСОБА_2 говорит об агентах, ОСОБА_2 рассказывает об агентуре, ОСОБА_2 не называет при этом фамилии». Да, фамилии можно назвать не всегда. Да, есть целый ряд моментов, связанных в том числе с личной безопасностью. Да, есть люди, которые должны это делать первыми, - не журналисты, а именно сотрудники силовых структур, сотрудники украинских спецслужб. Но, к сожалению, государство у нас сегодня находится в таком плачевном состоянии, что им часто не до этого, или они просто не хотят этого делать, или не умеют, или не могут.»;

починаючи з 2 хвилини 44 секунди «Несколько дней назад в эфире телеканала «Украина 24», находясь в гостях у журналиста ОСОБА_5, я заявил:»;

починаючи з 3 хвилини 07 секунди «ОСОБА_1, если верить тому, что у меня выскакивает все время в Facebook, не просто догоняет ОСОБА_11, а уже перегоняет его... Это так замечательно. Я даже видел мем: выборы президента США, ОСОБА_12 - первое место, ОСОБА_1 - второе, ОСОБА_13 - третье. Я думаю, что это не соответствует действительности. Думаю, что ОСОБА_1, если говорить о выборах президента США, уже опережает и ОСОБА_12, и ОСОБА_13.»;

починаючи з 3 хвилини 48 секунди «Мне приходится слышать часто, что ОСОБА_1 является агентом спецслужб Российской Федерации. И я хочу дать гневную отповедь людям, которые эти слухи распускают. Потому что у меня есть мнение моё, мне так кажется, что ОСОБА_1 является не агентом спецслужб Российской Федирации, а действующим офицером спецслужб Российской Федерации. И по этому поводу я хочу официально обратиться к украинским спецслужбам. Я же могу как журналист и как гражданин Украины - это сделать. Вы знаете, я с восторгом наблюдаю за карьерой ОСОБА_1 ОСОБА_1 и наблюдаю, как каналы ОСОБА_4, которые являются рупорами «русского мира» в Украине, сделали из мухи слона и торгуют теперь слоновой костью. Вот эта слоновая кость - это ОСОБА_1 ОСОБА_1.»;

починаючи з 4 хвилини 50 секунди «Слава богу, что жив ОСОБА_6. Дай бог ему долгих лет и здоровья, я его очень уважаю. ОСОБА_6, по-моему, 13 лет был в ЦК Компартии Украины заведующим отделом оргпартработы, по сути, начальником отдела кадров. И вот ОСОБА_6, обладающий огромным опытом подбора кадров и расстановки их на руководящие посты в ЦК Компартии Украины, мне когда-то сказал: «Если вы хотите понять человека, тщательно обращайте внимание на детали его биографии». И я взял биографию ОСОБА_1, я поразился. Кстати, я хочу сказать, что я практически убежден, что у наших спецслужб есть большое, пухлое, толстое досье на ОСОБА_1. Я почти убежден в том, что честные офицеры украинских спецслужб могут на днях это досье в полном объеме выложить.»;

починаючи з 6 хвилини 07 секунди «Так вот ОСОБА_1 ОСОБА_1, у которого один дедушка - народный комиссар Украины, нарком, министр, второй дедушка - Герой Социалистического труда. В его семье есть два Героя Советского Союза, его отец - ОСОБА_7 - высокопоставленный офицер ГРУ Генштаба вооруженных сил Советского Союза, военный советник Фиделя Кастро. ОСОБА_1 в свое время киевский мальчик поступил в ВИИЯ, и закончил ВИИЯ - Военный институт иностранных языков. Мекка ГРУ Генштаба Вооруженных сил Советского Союза, а сейчас - Российской Федерации. Это базовый институт, который дает прекрасное образование, базовый институт, где готовят офицеров ГРУ. ОСОБА_1 закончил этот институт, получил знания, он знает четыре языка, в том числе лаосский. Работал по этой части в Лаосе, служил в советской армии долгое время, закончил институт ГРУ, то есть служил, соответственно, по линии ГРУ. Потом занимался долго чем-то в России - там линия обрывается. Но! Участвовал в выборах в Госдуму РФ от Партии любителей пива, которая была пронизана сотрудниками ГРУ Генштаба Российской Федерацией, в том числе господином ОСОБА_9, от которого тянутся нити к задержанной в США российской шпионке ОСОБА_8, задержанной - это все линия ГРУ, задержанной в Соединённых Штатах, российской шпионки ГРУшницы. И ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве и открывает лабораторию Eurolab. По некоторым соображениям беспризорной агентуры с Бессарабского рынка, ОСОБА_1 имплементировали сюда, забросили с целью войти в украинское общество и открыли под него Eurolab. А что такое Eurolab? Что такое лаборатории, где сдают анализы? Лучшее для разведывательного сбора информаци и ничего лучшего нет, потому что в Eurolab сдает анализы украинская элита, и сотрудники зарубежных разведок могут знать, кто болеет сифилисом, у кого СПИД, кто является геем, у кого какие жены, мужья, у кого какое состояние здоровья... На этом бесконечно можно вербовать людей и т.д.»;

починаючи з 9 хвилини 22 секунди «К чему я веду? Я очень хотел бы, чтобы украинские спецслужбы дали ответ на простой вопрос: является ли кандидат в мэры Киева ОСОБА_1 ОСОБА_1 действующим офицером спецслужб Российской Федерации, гражданином России и агентом влияния России? Я задаю официальный вопрос украинским спецслужбам и надеюсь получить на него ответ до выборов мэра.»;

починаючи з 9 хвилини 54 секунди «Я сказал о том, что в украинских спецслужбах есть пухлое досье на ОСОБА_1, и я сказал о том, что наверняка в ближайшие дни найдутся честные офицеры спецслужб, которые обнародуют некоторые факты из этого досье. Конечно же, я знал, что эти люди найдутся и будут готовы это сделать. Как я и говорил, это произошло.»;

починаючи з 10 хвилини 20 секунди «Издание «Цензор.НЕТ» опубликовало сегодня документы о том, что ОСОБА_1 - кандидат в мэры Киева, столицы воюющей с Россией Украины - имеет гражданство России.»;

починаючи з 10 хвилини 35 секунди «Цензор.НЕТ» опубликовал соответствующие документы, вот я вам сейчас скажу собственно говоря какие. В сеть выложены копии документов о наличие у ОСОБА_1 российского паспорта, полностью все, что необходимо для того, чтоб это увидеть, также эту информацию может, пишет «Цензор.НЕТ», проверить с помощью запроса на сайте федеральной налоговой службы Российской Федерации, полученный ответ подтверждает существование паспорта ОСОБА_1 в базе данных.»;

починаючи з 11 хвилини 19 секунди «На самом деле это кошмар! Это кошмар, когда в течение долгого времени человек, закончивши базовый институт ГРУ Советского Союза, главное разведывательное управление - ГРУ, Генштаба вооруженных сил СССР, человек, который долгое время жил в России, занимался там политической деятельностью, который ездил в специальные военные командировки в Лаос и другие страны по заданию, очевидно, Главное разведывательное управление Генштаба вооруженных сил Российской Федерации, этот человек приехал в 2000-х в Киев, здесь под него открыли фирму Eurolab, которая, занималась, как говорят, сбором разведывательной документации, связанной с анализами украинской элиты, и этот человек спокойно ведет агитацию в мэры Киева, никем не проверяется и никаких расследований на этот счет со стороны воюющего с Россией государства по-прежнему нет.»;

починаючи з 12 хвилини 33 секунди «Я хочу сказать, что вы можете увидеть это расследование на сайте «Цензор.НЕТ»»;

починаючи з 12 хвилини 40 секунди та до 15 хвилини 25 секунди «Сегодня по горячим следам народный депутат Украины ОСОБА_10 обратился в Службу безопасности Украины в связи с информацией о российском гражданстве ОСОБА_1. Он считает, что в действиях бизнесмена, кандидата в мэры Киева - ОСОБА_1 усматриваются признаки уголовных правонарушений по статьям о посягательстве на территориальную целостность Украины, шпионаже и государственной измене. Он пишет: «Возмущен вопиющим фактом того, что ОСОБА_1, будучи гражданином России, по сути - государства-агрессора, баллотируется на пост мэра Киева и ведет свою фракцию, простите партию в Киевсовет. Баллотирование российского гражданина на должность главы столицы Украины противоречит не только здравому смыслу, но и законодательству Украины». Я считаю, что необходимо тщательнейшим образом, быстро с этим вопросом разобраться. Если ОСОБА_1 действительно является гражданином России - а в этом сомнений уже нет, - немедленно снять его с выборов. Если это не будет сделано, я обращаюсь к гражданам Украины, жителям Киева, которые придут в воскресенье на избирательные участки выбирать мэра столицы Украины и выбирать местных депутатов в Киевсовет. Я обращаюсь также ко всем другим украинцам, которые по всей стране придут голосовать за кандидатов в депутаты местных советов, потому что там тоже есть люди ОСОБА_1. Если вы хотите, чтобы ваша страна - Украина, наша страна, была полностью оккупирована РФ, если вы любите «русский мир», если ОСОБА_14 - ваш герой, голосуйте за ОСОБА_1! Голосуйте! Это ваш выбор. Но если вы патриоты Украины, если вам дорога наша страна, если вы понимаете, что Украина стала жертвой российской агрессии, если вы понимаете, что российские спецслужбы постоянно забрасывают в Украину свою агентуру, которая влияет на нашу жизнь самым непосредственным образом, если вы умны, рассудительны, если вы патриотичны в хорошем смысле этого слова (а не в таком, как говорит [пятый президент Украины ОСОБА_15 и его соратники), если вы любите свою страну, ни под каким видом не голосуйте за ОСОБА_1 и его команду! Это предательство Украины, это нож в спину и сердце своей Родине.».

Факт поширення зазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорюється. Доступ до вказаного веб-ресурсу вільний.

Відеоматеріал за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 у мережі Інтернет опубліковано ОСОБА_2 з власного ютуб-каналу, здійснивши перехід на веб-сторінку у мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, наявна інформація про те, що такий канал є офіційним каналом ОСОБА_2 та останнім не оспорюється факт належності йому ютуб каналу ІНФОРМАЦІЯ_5 на сервісі «Youtube».

Інтернет-виданням «Цензор.нет» поширено інформацію про ОСОБА_1, а саме - інформацію про належність ОСОБА_1 до громадянства Російської Федерації та працевлаштування ОСОБА_1 у Головному розвідувальному управлінні Генерального штабу озброєних сил Російської Федерації розміщену на веб-сайті censor.net за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9».

Зазначений матеріал опублікований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_9». Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорюється. Доступ до вказаного веб-ресурсу вільний. Оспорювана інформація була поширена інтернет-виданням «Цензор.нет» на веб-сайті www.censor.net, де автором статті є Цензор.НЕТ.

Апеляційний суд встановив, що на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та в якій розміщено дві довідки, які підтверджують факт отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина РФ та отримання ІПН. ОСОБА_1 вважав цю інформацію недостовірною. Належних та допустимих доказів на підтвердження недостовірності, підробки, фальсифікації довідок, розміщених на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» ОСОБА_1, у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав. Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не отримував паспорта громадянина РФ та не є громадянином РФ, не є доказом по справі в розумінні процесуального закону, в той час як самими довідками підтверджена зазначена в статті інформація про громадянство РФ ОСОБА_1

Апеляційний суд встановив, що інформація, поширена ОСОБА_2 у відеозверненні розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб», то і в цій частині з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки ця інформація безпосередньо пов'язана з інформацією, розміщеною на порталі інтернет-видання «Цензор.нет», яку позивач не спростував належними та допустимими доказами. За інформацією з відкритих джерел вбачається, що ТОВ «ЕВРОЛАБ» зареєстровано з 05 жовтня 2004 року і ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (контролер) юридичної особи. Тип бенефіціарного володіння: Непрямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100. Таким чином вважати інформацію щодо відкриття в 2005 році лабораторії «ЕВРОЛАБ» ОСОБА_1 відсутні підстави.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргах з таких підстав.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства.

У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 753/338/19 (провадження № 61-16277 св 20) вказано, що:

«при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності (частина друга статті 302 ЦК України).

Пунктом 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Згідно з частиною першою, пунктом 9 частини другої статті 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації. Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є порушення права вимоги щодо публікації спростування та порядку його публікації, передбачених статтею 37 цього Закону. Відповідно до положень статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України «Про звернення громадян»; вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом; законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії. Отже, положеннями статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено вичерпний перелік випадків для звільнення журналіста та редакції від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що наведені у статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» підстави звільнення від відповідальності за публікацію недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права або являє собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та правами журналіста, є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню чи вільному редагуванню не підлягають. При цьому в зазначених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов'язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, бо не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов'язок опублікувати спростування».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року в справі № 758/12586/15 (провадження № 61-38937св18) зазначено, що:

«статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). За змістом статті 10 Конвенції свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 527/1812/16-ц (провадження № 61-956св20) вказано, що:

«згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача). Тобто конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року в справі № 761/32924/19-ц (провадження № 61-6986св21) зазначено, що:

«позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес. У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 зазначено, що:

«вимоги до законності й обґрунтованості судового рішення передбачені частиною першою статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно із пунктами 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Таким чином, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі. що переглядається:

апеляційний суд врахував, що: принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації;

апеляційний суд встановив, що на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та в якій розміщено дві довідки, які підтверджують факт отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина РФ та отримання ІПН. ОСОБА_1 вважав цю інформацію недостовірною. Належних та допустимих доказів на підтвердження недостовірності, підробки, фальсифікації довідок, розміщених на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» ОСОБА_1, у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав. Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не отримував паспорта громадянина РФ та не є громадянином РФ, не є доказом по справі в розумінні процесуального закону, в той час як самими довідками підтверджена зазначена в статті інформація про громадянство РФ ОСОБА_1 За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 та відмовив в їх задоволенні;

апеляційний суд встановив, що інформація, поширена ОСОБА_2 у відеозверненні розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб», то і в цій частині з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки ця інформація безпосередньо пов'язана з інформацією, розміщеною на порталі інтернет-видання «Цензор.нет», яку позивач не спростував належними та допустимими доказами. За інформацією з відкритих джерел вбачається, що ТОВ «ЕВРОЛАБ» зареєстровано з 05 жовтня 2004 року і ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником (контролер) юридичної особи. Тип бенефіціарного володіння: Непрямий вирішальний вплив. Відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100. Таким чином вважати інформацію щодо відкриття в 2005 році лабораторії «ЕВРОЛАБ» ОСОБА_1 відсутні підстави. За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відмовив в їх задоволенні;

05 січня 2022 року інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3, подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «Євролаб», про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача (а. с. 230, том 1, про що також зазначено в оскарженій постанові апеляційного суду а. с. 116, том 3). Апеляційний суд скасував рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 та відмовив в їх задоволенні. Проте, оскільки в апеляційній скарзі інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 вказувалося про необхідність повного скасування рішення суду першої інстанції, в тому числі й в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2, а апеляційний суд в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишив рішення суду першої інстанції без змін, то в резолютивній частині апеляційний суд обґрунтовано вказав про часткове задоволення апеляційної скарги інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 і підстави вважати, що резолютивна частина постанови апеляційного суду не відповідає ЦПК України відсутні.

За встановлених обставин, висновки в постанові апеляційного суду в оскарженій частині не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 753/338/19 (провадження № 61-16277 св 20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року в справі № 758/12586/15 (провадження № 61-38937св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 527/1812/16-ц (провадження № 61-956св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року в справі № 761/32924/19-ц (провадження № 61-6986св21), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційні скарги належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на осіб, які подали касаційні скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана адвокатом Старовойтовою Дариною Андріївною, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до інтернет-видання «Цензор.нет» в особі головного редактора ОСОБА_3 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_8 о 14 год. 18 хв. на сайті інтернет-порталу «Цензор.нет» в статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_10», де зазначено, що: «Кандитат в меры Киева ОСОБА_1 имеет гражданство Российской Федерации» та зобов'язання інтернет-порталу «Цензор.нет» вчинити певні дії, відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, інформацію поширену ОСОБА_2 у відеозаписі, розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14» на веб-сайті youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме про те, що «...ОСОБА_1, который занимался в России политической деятельностью и был гражданином России, в 2005 году появляется в Киеве, открыв лабораторию «Евролаб»; абзаців 1 та 2 резолютивної частини та стягнення судових витрат, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

Дата ухвалення рішення09.06.2023
Оприлюднено15.06.2023
Номер документу111486825
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —761/14615/21

Постанова від 09.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 27.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Воробйова Ірина Анатоліївна

Ухвала від 17.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Воробйова Ірина Анатоліївна

Ухвала від 17.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Воробйова Ірина Анатоліївна

Ухвала від 20.03.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Постанова від 22.02.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 23.11.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 06.10.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 19.09.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

Ухвала від 14.02.2022

Цивільне

Київський апеляційний суд

Стрижеус Анатолій Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні