Постанова

від 31.05.2023 по справі 522/12782/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 522/12782/15-ц

провадження № 61-10515св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Тимошенко Людмили Володимирівни, та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

Сєвєрової Є. С., від 10 жовтня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування квартири з чужого незаконного володіння і виселення.

Позов обґрунтований тим, що вона набула право власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі договору про інвестування будівництва від 21 листопада 2005 року № Фб-22-ф, додаткової угоди до цього договору від 24 грудня 2010 року і свідоцтва про право власності на квартиру.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2012 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня

2012 року скасоване.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2013 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності залишено без розгляду.

Однак на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 15 серпня 2012 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну квартиру, після чого відчужив цю квартиру товариству з обмеженою відповідальністю «Модуль Трансконт» (далі - ТОВ «Модуль Трансконт»), яке в свою чергу відчужило квартиру ОСОБА_2 .

За таких обставин, позивач просила витребувати квартиру

АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння відповідачів та виселити відповідачів із спірної квартири.

Короткий зміст вимог за зустрічним позовом

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтований тим, що після скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2012 року і до постановлення Приморським районним судом міста Одеси ухвали

від 22 липня 2013 року, якою позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності залишено без розгляду, ОСОБА_1 не вчинила жодних дій для скасування реєстрації права власності

ОСОБА_5 на спірну квартиру та відновлення реєстрації свого права власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено. Витребувано квартиру

АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 . Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спірної квартири. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши первісний позов та відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_1 не з її волі, а на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2012 року, яке скасоване ухвалою цього ж суду від 10 грудня 2012 року.

Інформація про рух справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 20 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2018 рокукасаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

У липні та жовті 2019 року, не погоджуючись із рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року, особи, які не брали участі в справі: ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 , подали апеляційні скарги на вказане рішення суду, посилаючись на вирішення ним питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_4 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 , як законному представнику неповнолітньої ОСОБА_4 , строк на апеляційне оскарження рішення Примоського районного суду

м. Одеси від 20 лютого 2017 року та відкрито апеляційне провадження.

Поновивши строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не була залучена до участі у справі, однак суд вирішив питання про її права та законні інтереси, а про існування оскаржуваного судового рішення вона дізналась 05 липня 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 20 лютого 2017 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 .

Поновивши строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не була залучена до участі у справі, однак суд вирішив питання про її права та законні інтереси; про існування оскаржуваного судового рішення Служба у справах дітей Одеської міської ради дізналась 26 вересня 2019 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року в частині задоволення первісного позову скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Визнано нечинними постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року та постанову Верховного Суду від 02 квітня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що при виселенні батьків із спірної квартири порушені житлові та майнові права неповнолітньої ОСОБА_4 , яка може бути позбавлена єдиного житла, тому при розгляді справи суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі Службу у справах дітей та орган опіки та піклування.

Ухвалене судове рішення завдає ОСОБА_4 шкоди, що виявляється у порушенні її права користування житлом та позбавленні єдиного житла, незалучення ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Одеської міської ради та органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до участі у справі суттєво порушує право на доступ до суду.

Відповідачі як сім`я з дитиною набули право на спірне житло у встановленому законом порядку на підставі правомірного правочину, тривалий час (майже сім років) зареєстровані та проживають у спірній квартирі, тому таке втручання у право відповідачів та їх дочки на житло та на повагу до житла не можна визнати виправданим, пропорційним переслідуваній легітимній меті і необхідним для захисту прав позивача, та покладає надмірний тягар на сім`ю відповідачів. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки не могла та не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю держави та самого позивача, яка не вживала жодних дій після скасування за її заявою рішення суду з метою поновлення державної реєстрації за нею права власності, вступу у фактичне володіння нерухомим майном, до реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідачі порушують її право власності на спірну квартиру, тому її право не підлягає судовому захисту.

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2022 року ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду

від 04 березня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки тому, що рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 20 лютого 2017 року оскаржувалося у 2017 році ОСОБА_3 , який також є законним представником неповнолітньої ОСОБА_4 . Батьки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були учасниками справи, відповідних клопотань про залучення до участі у справі неповнолітньої ОСОБА_4 не заявляли.

Крім того, ОСОБА_2 є учасником справи та була обізнана щодо існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року з моменту його ухвалення, проте в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 рішення у визначені законом строки не оскаржувала. Суд не надав оцінки та не виклав мотиви, чи є неналежне виконання батьківських обов`язків поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_3 оскаржував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року, яке постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року залишено без змін, не надав оцінку обставинам та висновками, які викладені у постанові Верховного Суду.

Також колегія суддів наголосила, що перегляд судового рішення за апеляційної скаргою Служби у справах дітей залежить від з`ясування судом апеляційної інстанції поважності пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд не надав оцінки тій обставині, що у неповнолітньої ОСОБА_4 є законні представники - батьки, а щодо необхідності представляти її інтереси в суді, не мотивував, чи порушені права

ОСОБА_4 судовим рішенням у справі.

Під час нового розгляду справи ухвалою Одеського апеляційного суду

від 25 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року залишено без руху.

Апеляційний суд вказав на відсутність в апеляційних скаргах мотивації, достатньої для вирішення питання поновлення строку апеляційного оскарження, та, відповідно, відкриття апеляційного провадження за поданими в інтересах ОСОБА_4 апеляційними скаргами.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами

ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої

ОСОБА_4 .

Колегія суддів виходила з того, що апеляційні скарги продані з пропуском строку на апеляційне оскарження і судом не встановлено підстав поважності пропуску цього строку.

При цього апеляційним судом враховано, що в суді першої інстанції із червня 2015 року по лютий 2017 року, в суді апеляційної інстанції до

19 грудня 2017 року, в суді касаційної інстанції до 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як законні представники своєї дочки ОСОБА_4 не порушували питання про залучення до участі в справі як самої ОСОБА_4 , так і органу опіки та піклування.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 була подана до суду лише тоді, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використали своє право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції та, відповідно, отримали рішення апеляційного суду, підтверджене касаційним судом, про відхилення поданих ними скарг.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 дізналася про існування судового рішення 05 липня 2019 року, не заслуговують на увагу, оскільки батьки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками справи, приймали активну участь у розгляді справи судами різних інстанцій, проте не заявляли про необхідність залучення до участі в справі своєї дочки ОСОБА_4 .

Неналежного виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо своєї дочки ОСОБА_4 не встановлено.

Щодо апеляційної скарги Служби у справах дітей Одеської міської ради, то її доводи про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження фактично зводяться до того, що цей орган не було залучено до участі у справі, проте це не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки заявник не має жодних матеріально-правових відносин у спорі, що виник, а має лише функцію представництва.

Крім того, у цій справі суд не потребував висновку органу опіки та піклування щодо доцільності/недоцільності позбавлення права користування та виселення ОСОБА_4 , передбаченого статтею 19

СК України, оскільки позовних вимог про виселення ОСОБА_4 не було заявлено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат

Тимошенко Л. В., та Служба у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 просять скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

25 жовтня 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Тимошенко Л. В. подала касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду

від 10 жовтня 2022 року.

31 жовтня 2022 року Служба у справах дітей Одеської міської ради подала касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня

2022 року.

Ухвалами Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Тимошенко Л. В., та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Тимошенко Л. В., зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при відмові у відкритті апеляційного провадження.

Вказує, що апеляційний суд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, не з`ясував думку неповнолітньої дитини, не переконався в обізнаності дитини щодо предмета спору, не надав оцінку віку дитини на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Вважає, що факт участі батьків дитини в судовому процесі не свідчить про захист ними прав дитини.

Наголошує, що ОСОБА_4 лише у віці 16 років випадково побачила ухвалу Одеського апеляційного суду та дізналась про цю справу, після чого самостійно звернулась до адвоката, розуміючи, що її права порушені.

Звертає увагу, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житлом, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, а його незалучення для отримання відповідного висновку є обов`язковою підставою для скасування ухвалених судових рішень.

Підставою касаційного оскарження Служба у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права при відмові у відкритті апеляційного провадження.

Стверджує, що Служба у справах дітей Одеської міської ради не була залучена до участі у розгляді справи, про яку стало відомо лише 25 вересня 2019 року після надходження листа Уповноваженого Президента України з прав дитини до Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Наголошує, що апеляційний суд, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен був надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Зазначає, що законодавством України передбачено забезпечення захисту прав дітей органами та службами у справах дітей, в тому числі представництво інтересів дітей у судах, при цьому таке представництво не пов`язане із наявністю чи відсутністю у дітей законних представників.

Вважає, що судом розглядається спір щодо виселення неповнолітньої та позбавлення її права на житло, оскільки предметом спору є витребування з чужого незаконного володіння квартири, в якій зареєстрована дитина, та виселення.

Також наголошує, що оскільки спір стосується житлових прав дитини, тому участь служби у справах дітей є обов`язковою, проте справа розглянута без залучення представника служби та відповідного висновку щодо цього спору.

У встановлений судом строк відзив на касаційні скарги не подано

Фактичні обставини справи

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено. Витребувано квартиру

АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 20 лютого 2017 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року - без змін.

У липні та жовті 2019 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 20 лютого 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_4 та Служба у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 , подали апеляційні скарги на вказане рішення.

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначає, що неповнолітня ОСОБА_4 не була залучена до участі у справі, однак суд вирішив питання про її права та законні інтереси; про існування оскаржуваного судового рішення вона дізналась 05 липня 2019 року.

Служба у справах дітей Одеської міської ради, яка діє в інтересах

ОСОБА_4 , підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зазначає, що ОСОБА_4 не була залучена до участі у справі, однак суд вирішив питання про її права та законні інтереси; про існування оскаржуваного судового рішення Служба у справах дітей Одеської міської ради дізналась 26 вересня 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 , яка як законний представник діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року поновлений строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 20 лютого 2017 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 на вказане судове рішення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої

ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року в частині задоволення первісного позову скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Визнано нечинними постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року та постанову Верховного Суду від 02 квітня 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2022 року ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду

від 04 березня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На виконання вказівок Верховного Суду викладених у постанові

від 25 травня 2022 року Одеський апеляційний суд ухвалою від 25 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Одеської міської ради, в інтересах ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року залишив без руху, вказавши на відсутність в апеляційних скаргах мотивації, достатньої для вирішення питання поновлення строку апеляційного оскарження, та, відповідно, відкриття апеляційного провадження за поданими в інтересах ОСОБА_4 апеляційними скаргами.

На виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 25 липня 2020 року про залишення поданих в інтересах ОСОБА_4 апеляційних скарг на рішення суду надано:

- Службою у справах дітей Одеської міської ради заяву від 03 серпня

2022 року про усунення недоліків поданої апеляційної скарги;

- ОСОБА_2 , діючою в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , заяву від 03 серпня 2022 року про усунення недоліків поданої апеляційної скарги, доповнення до заяви про усунення недоліків поданої апеляційної скарги

від 08 серпня 2022 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами

ОСОБА_2 , діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої

ОСОБА_4 .

При цьому апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які, відповідно, є її законними представниками.

Згідно довідки ОСББ «Французький» від 27 червня 2019 року № 249

ОСОБА_4 зареєстрована в установленому законом порядку та постійно проживає разом зі своїми батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірній квартирі з 22 жовтня 2013 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з червня 2015 року є відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_1 у цій справі.

ОСОБА_2 з лютого 2016 року є позивачем за зустрічним позовом до ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог постановлено

20 лютого 2017 року.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції з червня 2015 року по

20 лютого 2017 року, в суді апеляційної інстанції до 19 грудня 2017 року, в суді касаційної інстанції до 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 не порушували питання про залучення до участі в справі як ОСОБА_4 , так і органу опіки та піклування.

Неналежного виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських обов`язків по відношенню своєї дитини ОСОБА_4 , яке б могло слугувати поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження ОСОБА_4 , не встановлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ,

від 06 грудня2007 року).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У справі, що переглядається, ухвалою Одеського апеляційного суду

від 10 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить із того, що, реалізуючи пункт 1

статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування положень пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суду необхідно надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом.

У розглядуваній справі, виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 травня 2022 року, та встановивши, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції пропущений, тоді як

ОСОБА_2 і Службою у справах дітей Одеської міської ради, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , не надано доказів на підтвердження існування об`єктивних обставин, які перешкоджали їм своєчасно оскаржити рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

При цьому апеляційним судом обґрунтовано враховано, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог ухвалено 20 лютого 2017 року та оскаржувалось батьками ОСОБА_4 в апеляційному і касаційному порядку.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції з червня 2015 року по

20 лютого 2017 року, в суді апеляційної інстанції до 19 грудня 2017 року, в суді касаційної інстанції до 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 не порушували питання про залучення до участі в справі як ОСОБА_4 , так і органу опіки та піклування.

Натомість апеляційні скарги в інтересах ОСОБА_4 подані

лише після того, як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використали своє право апеляційного та касаційного оскарження.

Питання щодо виселення неповнолітньої ОСОБА_4 зі спірної квартири рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у розглядуваній справі не вирішувалось. Більш того, це рішення суду і не призвело до фактичного виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири.

Так, згідно із розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень текстами судових рішень у справах № 522/16253/22 та № 522/21387/21 наразі саме за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 20 жовтня 2021 року.

Спір між ОСОБА_1 і, зокрема, ОСОБА_4 про витребування майна та виселення перебуває на розгляді суду першої інстанції (справа № 522/21975/21).

За відсутності надання доказів на підтвердження об`єктивних перешкод тривалого неподання заявниками апеляційних скарг на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року у визначений процесуальним законом строк, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведені заявниками причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення за відсутності поважних причин, не забезпечує рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, не допускати зловживань щодо безпідставних відкладень розгляду справи, неявки в судові засідання, ухилення від отримання інформації про рух справи.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження відповідає нормам процесуального закону, а доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Тимошенко Людмили Володимирівни, та Служби у справах дітей Одеської міської ради в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович