Постанова

від 13.06.2023 по справі 911/2317/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 911/2317/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика»

на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023, повний текст якого складений 30.01.2023

у справі № 911/2317/22 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Кіровоградське автотранспортне підприємство «Агробудавтосервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика»

про стягнення 62 424,07 грн. за договором № 820/26/02/21 про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.02.2021

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 39 237,00 грн. за надані за договором про надання транспортно-експедиційних послуг № 820/26/02/21 від 26.02.2021, але неоплачені послуги, пені в сумі 9 406,13 грн., інфляційних втрат в сумі 7 062,28 грн. та 25 % річних в сумі 6 718,66 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 820/26/02/21 від 26.02.2021 в частині оплати за надані позивачем послуги.

В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 53 017,94 грн. заборгованості (з яких: 39 237,00 грн. основний борг, 7 062,28 інфляційні та 6 718,66 грн. 25% річних), а також 2 481,00 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 25 % річних та інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порядок нарахування і її розмір, так як:

- розрахунок пені має бути здійснено окремо за кожним актом виконаних робіт, за яким обліковується заборгованість з урахуванням часткових оплат відповідача, з дотриманням приписів ст. 253 ЦК України (щодо визначення дати, з якої відповідач вважається таким, що прострочив оплату товару) та приписів ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), проте перевіривши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені з наступного дня останнього платежу проведеного відповідачем (платіжне доручення № 777 від 28.01.2022) по 05.10.2022 (позов направлено до суду 08.11.2022), що не узгоджується з вищевикладеними приписами, внаслідок чого позивач невірно визначив період нарахування пені;

- розрахунок позовних вимог є невід`ємною частиною позову, а отже, суд має лише перевірити здійснений позивачем розрахунок, але в жодному разі не самостійно зробити його заново за результатами аналізу наданого позивачем пакету документів.

При цьому суд першої інстанції зауважив позивачу на тому, що після здійснення належного розрахунку пені позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим відповідним позовом.

Крім того, у вказаному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, так як інших доказів на підтвердження витрат понесених на професійну правничу допомогу, окрім копії договору про надання правової допомоги від 05.10.2022, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Кіровоградське автотранспортне підприємство «Агробудавтосервіс» та Фізичною особою підприємцем Тупало М.П., позивачем не надано.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22 заяву позивача про розподіл судових витрат у справі № 911/2317/22 задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 8 493,19 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22 в частині задоволення заяви та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22 в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що невиконання ним своїх обов`язків перед позивачем спричинено форс-мажорними обставинами, а саме військовою агресією Російської Федерації проти України, зауваживши на тому, що умови укладеного між сторонами договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 820/26/02/21 від 26.02.2021 не встановлюють обов`язок сторони повідомляти іншу сторону договору про настання таких обставин.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.03.2023, справу № 911/2317/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційні скарги надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційних скарг, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2317/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22, до надходження матеріалів справи № 911/2317/22.

06.04.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1306/23 від 06.04.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 06.04.2023, справу № 911/2317/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 та поновлено апелянту вказаний строк, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22 та поновлено апелянту вказаний строк, зупинено дію додаткового рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 07.02.2023 у справі № 911/2317/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Станом на 13.06.2023 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

26.02.2021 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 820/26/02/21 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що за цим Договором замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання здійснити власним або найманим автомобільним транспортом перевезення вантажів по Україні та міжнародні перевезення.

У п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що вартість Договору визначається по сумі виставлених рахунків.

Пунктом 2.1.5 Договору передбачено обов`язок замовника своєчасно, у встановлені Договором строку,проводити розрахунки з виконавцем.

Відповідно до пункту 3.2 Договору оплата проводиться на підставі пред`явлених Виконавцем оригінала рахунку, акта виконаних робіт, ТТН (CMR) протягом 7-ми банківських днів з моменту одержання, якщо інше не зазначено в заявці.

Дата надання послуг є дата зазначена у підписаних сторонами актах приймання-передачі наданих послуг (пункт 3.5 Договору).

Позивач на підставі замовлення на перевезення № 820 від 26.02.2021 надав відповідачу послуги з перевезення по маршруту: с. Соколівське, вул. Шосейна, 50 Кіровоградська обл. - смт Смоліне, Кіровоградська обл. на загальну суму 419 237,00 грн., що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками актами надання послуг: № 269 від 26.02.2021 на суму 289 648,80 грн. та № 307 від 03.03.2021 на суму 129 588,20 грн.

Для проведення оплати позивач виставив відповідачу рахунки № 267 від 26.02.2021 на суму 289 648,80 грн. та № 305 від 03.03.2021 на суму 129 588,20 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що відповідачем частково оплачено отримані послуги на загальну суму 380 000,00 грн., з огляду на що неоплаченими залишились послуги на загальну суму 39 237,00 грн. (419 237,00-380 000,00).

Водночас доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями №114 від 26.02.2021 на суму 20 000,00 грн., №117 від 01.03.2021 на суму 20 000,00 грн., №118 від 12.05.2021 на суму 15 000,00 грн., №121 від 19.03.2021 на суму 100 000,00 грн., №121 від 29.03.2021 на суму 40 000,00 грн., №136 від 05.04.2021 на суму 15 000,00 грн., №143 від 16.04.2021 на суму 15 000,00 грн., №173 від 19.05.2021 на суму 10 000,00 грн., №186 від 28.05.2021 на суму 10 000,00 грн., № 195 від 11.06.2021 на суму 10 000,00 грн., № 217 від 27.07.2021 на суму 15 000,00 грн., № 230 від 13.08.2021 на суму 15 000,00 грн., №424 від 02.09.2021 на суму 10 000,00 грн., №455 від 17.09.2021 на суму 10 000,00 грн., №511 від 08.10.2021 на суму 10 000,00 грн., №559 від 29.10.2021 на суму 15 000,00 грн., №619 від 24.11.2021 на суму 15 000,00 грн., №719 від 30.12.2021 на суму 10 000,00 грн. та №777 від 28.01.2022 на суму 10 000,00 грн. підтверджується оплата відповідачем позивачу послуг на суму 365 000,00 грн., що свідчить про наявність заборгованості у сумі 54 237,00 грн. (419 237,00-365 000,00), проте, так як позивачем до стягнення заявлено суму основного боргу у розмірі меншому, ніж підтверджується матеріалами справи (39 237,00 грн.), вказані обставини на вирішення спору сторін не впливає.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 39 237,00 грн., пеню в сумі 9 406,13 грн., інфляційні втрати в сумі 7 062,28 грн. та 25 % річних в сумі 6 718,66 грн.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 25 % річних та інфляційних втрат;

- дійшов висновку про те, що позивач не довів порядок нарахування пені і її розмір, так як: розрахунок пені має бути здійснено окремо за кожним актом виконаних робіт, за яким обліковується заборгованість з урахуванням часткових оплат відповідача, з дотриманням приписів ст. 253 ЦК України (щодо визначення дати, з якої відповідач вважається таким, що прострочив оплату товару) та приписів ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), проте перевіривши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені з наступного дня останнього платежу проведеного відповідачем (платіжне доручення № 777 від 28.01.2022) по 05.10.2022 (позов направлено до суду 08.11.2022), що не узгоджується з вищевикладеними приписами, внаслідок чого позивач невірно визначив період нарахування пені; розрахунок позовних вимог є невід`ємною частиною позову, а отже, суд має лише перевірити здійснений позивачем розрахунок, але в жодному разі не самостійно зробити його заново за результатами аналізу наданого позивачем пакету документів;

- позовні вимоги задовольнив частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 39 237,00 грн., інфляційні втрати в сумі 7 062,28 грн. та 25 % річних в сумі 6 718,66 грн. та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 406,13 грн.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині позовних вимог, які були судом першої інстанції задоволені, тобто в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 39 237,00 грн. , інфляційних втрат в сумі 7 062,28 грн. та 25 % річних в сумі 6 718,66 грн., тобто, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 406,13 грн. не оскаржується, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 269 ГПК України свідчить про відсутність підстав для його перегляду в апеляційному порядку.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаній вище частині, тобто в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 406,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно із пунктом 5.4 Договору у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань за договором Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та 25% річних за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє Замовника від виконання прострочених зобов`язань.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманих за Договором послуг, позивач має право на стягнення вартості вказаних послуг, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 25 % річних та інфляційних втрат.

Щодо посилань відповідача на те, що невиконання ним своїх обов`язків перед позивачем спричинено форс-мажорними обставинами, а саме військовою агресією Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 6 Договору сторонами погоджено, що:

- жодна з сторін не несе відповідальності в разі невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання умов Договору на період дії обставин непереборної сили (стихійні лиха, війни, терористичні акти, масові заворушення, рішення органів влади) (п. 6.1);

- доказом наявності вищенаведених обставин та їх тривалості є двосторонній протокол підписаний сторонами або відповідний документ, виданий компетентним державним органом (п.6.2).

Отже, як відповідно до положень чинного законодавства, так і виходячи з умов Договору, наявність обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності від виконання зобов`язань за Договором, проте не звільняє від обов`язку виконати відповідне зобов`язання (оплатити надані послуги) та не змінює строку виконання такого зобов`язання.

Також слід зазначити про наступне.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже, наявність обставин непереборної сили не є підставою і для звільнення від обов`язку сплатити інфляційні втрати та річні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати основного боргу в сумі 39 237,00 грн. , інфляційних втрат в сумі 7 062,28 грн. та 25 % річних в сумі 6 718,66 грн.. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Водночас колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені та вважає, що рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, відповідно до положень ч. 4 ст. 269 ГПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено вище, згідно із пунктом 5.4 Договору у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань за договором замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, для стягнення з відповідача пені необхідно встановити з якої дати обов`язок відповідача по оплаті послуг на загальну суму 39 237,00 грн. є простроченим.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено вище, у Договорі сторонами погоджено, що оплата проводиться на підставі пред`явлених виконавцем оригінала рахунку, акта виконаних робіт, ТТН (CMR) протягом 7-ми банківських днів з моменту одержання, якщо інше не зазначено в заявці.

У п. 4.1 заявки № 820 від 26.02.2021 також погоджено, що оплата послуг проводиться протягом 7-ми банківських днів з дня отримання замовником належним чином оформлених товарно-транспортних документів, актів виконаних робіт.

Враховуючи те, що матеріли справи не містять доказів іншого, колегія суддів виходить з того, що датою отримання належним чином оформлених товарно-транспортних документів та актів виконаних робіт, є дати підписання актів надання послуг № 269 на суму 289 648,80 грн. та № 307 на суму 129 588,20 грн., тобто 26.02.2021 та 03.03.2021. Отже, спірну заборгованість відповідач мав погасити в строк до 12.03.2021, а простроченим такий обов`язок вважається з 13.03.2021.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем при розрахунку пені не було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Отже, так як встановлено вище, обов`язок з оплати спірних послуг є простроченим з 13.03.2021, а періодом, нарахування пені за який позивач має право, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України, є період з 13.03.2021 по 12.09.2021 включно, проте позивач розраховує пеню за період з 29.01.2022 по 05.10.2022.

Водночас судом першої інстанції не було враховано те, що за змістом положень п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин нарахування позивачем пені за період з 29.01.2022 по 05.10.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.

При цьому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені з урахуванням вірного початку періоду прострочення, часткових оплат відповідача, колегія суддів встановила, що такий розрахунок є арифметично вірним.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити на помилковості висновків суду першої інстанції про те, що так як розрахунок позовних вимог є невід`ємною частиною позову, суд має лише перевірити здійснений позивачем розрахунок, але в жодному разі не самостійно зробити його заново за результатами аналізу наданого позивачем пакету документів.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Щодо посилань відповідача те, що невиконання ним своїх обов`язків перед позивачем спричинено форс-мажорними обставинами, а саме військовою агресією Російської Федерації проти України, в контексті наявності підстав для звільнення його від сплати пені, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено вище, у Договорі сторонами погоджено, що доказом наявності форс-мажорних обставин та їх тривалості є двосторонній протокол підписаний сторонами або відповідний документ, виданий компетентним державним органом.

Матеріали справи не містять доказів як підписання сторонами відповідного протоколу яким би підтверджувались наявність форс-мажорних обставин та їх тривалість, так і відповідного документу, виданого компетентним державним органом

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вказаний лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг.

Також слід зазначити і про те, що Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті наданих послуг, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 406,13 грн. підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, яким вказані позовні вимоги задовольняються повністю.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі в сумі 9 406,13 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення, яким вказані вимоги задовольняються у повному обсязі, в решті рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 залишається без змін.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 406,13 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення яким вказані позовні вимоги задовольнити.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-Агрологістика» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Ботанічна, будинок 1/5, ідентифікаційний код 43363965) на користь Приватного акціонерного товариства «Кіровоградське автотранспортне підприємство «Агробудавтосервіс» (27641, Кіровоградська область, Кропивницький район, село Соколівське, проспект Соколівський, 1 А, ідентифікаційний код 05387653) основний борг в сумі 39 237 (тридцять дев`ять тисяч двісті тридцять сім) грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 7 062 (сім тисяч шістдесят дві) грн. 28 коп., 25 % річних в сумі 6 718 (шість тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 66 коп., пеню в сумі 9 406 (дев`ять тисяч чотириста шість) грн. 13 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп..

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.».

5. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2023 у справі № 911/2317/22 в частині, які не була скасована цією постановою

6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала