Ухвала

від 12.06.2023 по справі 2-575/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2-575/11

провадження № 61-7663ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оніщука Святослава Петровича на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петрової Вікторії Олександрівни, заінтересована особа - Акціонерний банк «Укргазбанк»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії заступника начальника Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Костопільський ВДВС) Петрової В. О з оцінки майна у виконавчому провадженні № 66352312 від 02 серпня 2021 року з примусового виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-575/11, а саме - щодо визначення вартості майна боржника, що відобразилося у двох висновках суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна: у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,5223 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:012:0074 (Реєстр. № 1729-1); у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,4688 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:019:0373 (Реєстр. № 1729-2).

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у виконавчому провадженні № 66352312 з примусового виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-575/11 державним виконавцем - заступником начальника Костопільського ВДВС Петровою В. О. було проведено оцінку майна, за результатами якої надано звіти про вартість земельної ділянки площею 1,5223 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:012:0074, та земельної ділянки площею 0,4688 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:019:0373. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання, яких у випадку з його ( ОСОБА_1 ) майном не дотримано.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії заступника начальника Костопільського ВДВС Петрової В. О. щодо примусового виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-575/11, виконавче провадження № 66352312 від 02 серпня 2021 року, а саме - щодо визначення вартості майна боржника, що знайшло своє відображення у двох висновках суб`єкта оціночної діяльності: про вартість майна - 1. звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 1,5223 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:012:0074 (Реєстр. № 1729-1); та 2. звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,4688 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:019:0373 (Реєстр. № 1729-2). Зобов`язано заступника начальника Костопільського ВДВС Петрову В. О. усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом повторної оцінки майна боржника у виконавчому провадженні № 66352312 від 02 серпня 2021 року, а саме земельної ділянки площею 1,5223 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:012:0074, та земельної ділянки площею 0,4688 га, розташованої за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Малолюбашанська сільська рада, кадастровий номер 5623483900:04:019:0373.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що у висновках про вартість майна відсутні дані про неможливість особистого огляду об`єктів дослідження, не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, що є порушенням пункту 56 Національного стандарту № 1 та пунктів 1, 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Порушення вимог закону в зазначеній частині призвело до порушення прав боржника.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року (повний текст якої складено 21 квітня 2023 року) апеляційну скаргу Костопільського ВДВС задоволено частково. Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року скасовано. В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що боржник з дня отримання від державного виконавця листа зі звітом (01 вересня 2022 року) мав достатньо часу для надання заперечень проти нього, спростувань щодо вартості майна, та можливість звернутися з вимогою про проведення рецензії звіту, однак в наданий йому десятиденний строк таким правом не скористався. Тому вчинені заступником начальника Костопільського ВДВС Петровою В. О. дії у виконавчому провадженні № 66352312 від 02 серпня 2021 року з примусового виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-575/11 щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

19 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оніщук С. П. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості. Саме такий спосіб і обрав боржник, отримавши 01 вересня 2022 року повідомлення про результати оцінки, 10 вересня 2022 року подав скаргу на дії державного виконавця. Крім цього, апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, про те, що Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються в цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах. Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), також є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу. Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання. Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 309/816/18 (провадження № 61-15332св19) вказано, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним. Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України. При цьому апеляційний суд врахував, що у квітні 2018 року було проведено рецензію звіту від 26 лютого 2018 року про оцінку майна, відповідно до якої звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Залучивши суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно до положень цього ж Закону, мав визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна, який в подальшому рецензовано. Таким чином, встановивши відсутність доказів протиправності дій приватного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги. Приватний виконавець правомірно залучив у виконавчому провадженні суб`єкта оціночної діяльності, а недоліки чи необ`єктивність проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки арештованого нерухомого майна не підтверджено належними та допустимими доказами. Під час розгляду справи заявником не доведено, що залучення експерта та сама оцінка були проведені з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Посилання у касаційній скарзі на те, що копія постанови про призначення експерта боржнику не надсилалася, є необґрунтованими, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин, приватним виконавцем дотримано вимоги закону щодо повідомлення боржника про результати оцінки майна, відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи касаційної скарги про невиконання експертом обов`язку фактичного ознайомлення з об`єктом оцінки, що призвело до визначення заниженої ринкової вартості об`єкта нерухомого майна, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки недоліки чи необ`єктивність проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки арештованого нерухомого майна не підтверджено належними та допустимими доказами, а проведеною рецензією звіту підтверджено його відповідність вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. При цьому чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання у разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків, а сам по собі звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20) зазначено, що Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що однією з форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника. В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Вищезазначене узгоджується з правовим висновком викладеним, зокрема, впостановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц. Встановивши, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені чинним законодавством України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги. Боржник був достовірно обізнаний про арешт належного йому майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу перед стягувачем, однак не запропонував свою вартість арештованого майна та не спрямував зусиль на досягнення згоди зі стягувачем щодо вартості арештованого майна. При цьому заявник, отримавши повідомлення від приватного виконавця про результати оцінки описаного та арештованого майна, не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки нерухомості. На зазначені обставини справи і вимоги законодавства не звернув уваги суд апеляційної інстанції, скасувавши законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Крім того, задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції пов`язував незаконність звіту з відсутністю даних про проведення належного огляду об`єкта оцінки - виключно зовнішній огляд, однак такий висновок суду ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу положення частини шостої статті 81 ЦПК України. Пунктом 56 Національного стандарту № 1 передбачено, що звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити, зокрема, відомості про особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки). Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що підставою для задоволення скарги є проведення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання оцінки майна без візуального огляду приміщення, обґрунтував свій висновок на припущеннях та не зазначив, якою нормою законодавства це передбачено. При цьому відсутність даних про огляд об`єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов`язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна;

У постанові Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 545/2979/14-ц (провадження № 61-13630св20) вказано, що з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. У свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця, або відповідного відділу Державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку про те, що не передбачено обов`язку Міністерства юстиції України на здійснення з власної ініціативи рецензування звіту про оцінку майна боржника. Водночас боржником не надано доказів того, що він подавав державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку майна, а останній відмовив у призначенні рецензування звіту. З урахуванням того, що стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» не пов`язує момент передачі майна на реалізацію з оскарженням результатів визначення вартості чи оцінки майна, а отже, майно могло бути передане на реалізацію незалежно від наявності чи відсутності оскарження оцінки майна зі сторони боржника. Крім того, встановлено, що 22 грудня 2018 року приватним виконавцем направлено боржнику повідомлення про визначення вартості майна від 21 грудня 2018 року. Отже, боржник був повідомлений про наявність звіту про оцінку майна у встановлений частиною першою статті 28, частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» спосіб. Таким чином, законодавець визначив обов`язок виконавця повідомити про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам саме простим поштовим відправленням.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення про результати оцінки майна було направлене державним виконавцем боржнику ОСОБА_1 30 серпня 2022 року та отримане ним 01 вересня 2022 року.

Встановивши, ОСОБА_1 01 вересня 2022 року отримав від державного виконавця повідомлення про результати оцінки майна, тобто був повідомлений про наявність звіту про оцінку майна у встановлений частиною першою статті 28, частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» спосіб, та мав достатньо часу для надання заперечень проти нього, однак у наданий йому десятиденний строку не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензуванням звіту з оцінки нерухомості, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Костопільського ВДВС.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, а також - не суперечать загальним правовим висновкам, на які послався заявник, викладеним в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, оскільки в цій справі апеляційним судом встановлено, що дії, вчинені заступником начальника Костопільського ВДВС Петровою В. О. у виконавчому провадженні № 66352312 від 02 серпня 2021 року з примусового виконання рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2011 року у справі № 2-575/11, щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, а також - щодо ознайомлення боржника з результатами проведеної оцінки відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Оніщука Святослава Петровича на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петрової Вікторії Олександрівни, заінтересована особа - Акціонерний банк «Укргазбанк».

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко