Постанова

від 14.06.2023 по справі 216/4920/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2890/23 Справа № 216/4920/20 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 216/4920/20

провадження № 22-ц/803/2890/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,

за участю секретаря судового засідання - Тимофєєвої В.О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_4 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_6 ,

третя особа - Відділ реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради,

третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради,

відповідач за зустрічним позовом - Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранна Анастасія Анатоліївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 216/4920/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Відділу реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранна Анастасія Анатоліївна, про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 ,

на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року (суддя Кузнецов Р.О.), повне судове рішення складено 12 грудня 2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 14.08.2020 року він набув право приватної власності на житловий будинок з господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0821 га, кадастровий номер: 1211000000:08:296:0045, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1, зареєстрованим в реєстрі за № 790, яке видане 14.08.2020 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зарубанною А.А., а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220408344 від 14.08.2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220408675 від 14.08.2020 року. Однак, він не може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки в житловому будинку проживає та зареєстрована колишня власниця - ОСОБА_2 , а також: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , неповнолітні: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Згідно з постановою старшого державного виконавця Центрально-Міського відділу ДВС у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 14.08.2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, по зведеному виконавчому провадженню №55640270, йому як стягувачу передано житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн, згідно з виконавчими документами: виконавчого листа №216/4063/15-ц від 28.09.2016 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 193 286,57 грн; виконавчого листа №216/4063/15-ц від 28.09.2016 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 6 112,68 грн; виконавчого листа №216/2251/18 від 18.10.2018 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 172 399,96 грн. Зазначав, що неповнолітні: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані у спірному житловому будинку 10.01.2018 року, а як вбачається з постанови державного виконавця від 14.08.2020 року, виконавчі листи про стягнення боргу з ОСОБА_2 були видані 28.09.2016 року, тобто відповідач ОСОБА_2 спеціально зареєструвала малолітніх дітей, які є її онуками, для того, щоб в подальшому перешкоджати йому користуватися та розпоряджатися житловим будинком. У зв`язку з тим, що відповідачі з реєстрації місця проживання не знімаються, на них нараховуються комунальні платежі, які вони не сплачують, внаслідок чого він несе додаткові матеріальні затрати.

За таких обставин, просив суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради здійснити зняття з реєстрації відповідачів.

В березні 2021 року ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву, яку мотивував тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 03.07.2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір дарування домоволодіння із земельною ділянкою, відповідно до якого ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 273,3 кв.м та земельної ділянки під ним, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, загальною площею 0,0821 га. Після цього, він разом з дружиною на їхні спільні кошти розпочали капітальний ремонт вказаного домоволодіння. В результаті будівельно-оздоблювальних та ремонтних робіт домоволодіння істотно поліпшилося та збільшилося у своїй вартості більше, ніж у чотири рази. Згідно зі звітом з оцінки вартості майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 станом на 14.11.2017 року вартість вищевказаного майна становила 2 027 889,00 грн. Вважає, що ОСОБА_1 порушено його право власності, оскільки він фактично є співвласником домоволодіння, тому акт про передачу майна, складений старшим державним виконавцем та свідоцтво на право власності від 14.08.2020 року є незаконними та підлягають скасуванню з таких підстав. У провадженні Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження №52521163 з примусового виконання виконавчого листа №216/4063/15-ц, виданого 28.09.2016 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з його дружини ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1 193 286,57 грн. Так як ним подано до суду даний позов, постановою старшого державного виконавця Центрально-Міського ВДВС від 22.02.2018 року зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 216/4063/15-ц на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.02.2018 року про забезпечення позову ОСОБА_3 , шляхом зупинення продажу арештованого майна. Однак, ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10.10.2019 року, залишеною без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05.08.2020 року, його позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання та скасовано заходи забезпечення позову у виді зупинення продажу арештованого майна, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 на електронних торгах ДП «Система електронних торгів арештованого майна», застосовані на підставі ухвали суду від 15.02.2018 року. Проте, на час звернення з цим позовом, у цивільній справі №216/581/18 відкрито касаційне провадження та витребувано з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу матеріали цієї справи. Тому вважав, що всі дії старшого державного виконавця Сігай А.О. є протиправними. Крім того, старшим державним виконавцем Сігай А.О. не проводились електронні торги з реалізації домоволодіння, а строк дії звіту про оцінку майна від 14.11.2017 року у виконавчому провадженні №52521163 давно минув. Таким чином державним виконавцем грубо порушено порядок реалізації майна, передбачений статтею 57 ЗУ «Про виконавче провадження». Також, зазначив, що процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акту про передачу майна стягувачу, які можуть вважатись юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного свідоцтва права власності від 14.08.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А.А., зареєстрованого в реєстрі за №790, ОСОБА_1 належить на праві власності майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що приватний нотаріус Забуранна А.А. посвідчила свідоцтво на право власності лише на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Внаслідок вищевикладених обставин здійснено незаконну реєстрацію права власності, а позивача позбавлено права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, просив суд визнати незаконним та скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О.; визнати незаконним та скасувати свідоцтво на право власності на майно, що складається з житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А-2, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, літньої кухні-гаражу -Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1-2, земельної ділянки, площею 0,0821 га, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А.А., зареєстроване в реєстрі за №790, серія НОН та номер 628774; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності нерухомого майна, що складається з житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А-2, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, літньої кухні-гаражу -Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1-2 та земельної ділянки, розташованої за вищевказаною адресою.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рівних частинах з кожного, судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн. В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 , відмовлено. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради здійснити зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відмовлено.

Судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, мотивоване тим, що перешкоди, створені відповідачами, позбавляють позивача, як власника нерухомого майна, можливості користуватися та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з факту відсутності порушень з боку старшого державного виконавця Центрально-Міського ВДВС у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О. та приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Забуранної А,А., про які зазначав ОСОБА_3 , як на підставу для визнання незаконними та скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва на право власності на майно та реєстрацію права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , посилається на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що у разі переходу права власності на спірний будинок до нового власника, останній має право звернутися з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, а не з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, оскільки такий спосіб захисту не може застосовуватися до спірних правовідносин, а тому суд не мав правових підстав для визнання відповідачів, які проживають у вказаному будинку, такими, що втратили право користування ним. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову зазначає, що з моменту проведення повторних прилюдних торгів, а саме, з 28.02.2018 року, організатор був зобов`язаний не пізніше як протягом п`яти робочих днів з дня підписання протоколу виставити майно на реалізацію за новою ціною, а самі торги мали бути проведені на наступний день після закінчення тридцяти денного строку підготовки до проведення торгів. Оскільки треті прилюдні торги було проведено лише 08.01.2020 року, тобто майже через два роки з моменту проведення повторних прилюдних торгів, на думку скаржника, суд мав дійти висновку, що строки періоду реалізації арештованого майна сплинули ще у 2018 році, а тому для проведення прилюдних торгів у 2020 році обов`язковою умовою було отримання нового звіту про оцінку майна в порядку статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

ОСОБА_6 в судове засідання не з`явися, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився.

Представник відділу реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті в судове засідання не з`явився, ради про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник Центрально-Міський ВДВС у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засіданні не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранна А.А. в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Від представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з розірванням договорів про надання правової допомоги № 25/05/2023 від 25 травня 2023 року та № 340-888 від 25 травня 2023 року та припиненням представництва інтересів відповідачів.

Так, згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду випливає, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представник відповідача ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд ухвалив розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку - літ. А-2, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, літньої кухні-гаражу - Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1,2, а також земельної ділянки, площею 0,0821 га, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом, посвідченим 14.08.2020 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А.А., відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Право власності ОСОБА_1 на вищевказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.08.2020 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №220408344 та за №220408675.

Зі змісту довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 19.08.2020 року за №3904 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно з матеріалами виконавчого провадження №52521163 на виконанні у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження зареєстроване в АСВП за № 52521163 до складу якого входять два виконавчих документи про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 1 199 399,25 грн. На підставі виконавчого листа 216/4063/15-ц, виданого Центрально-Міським судом м. Кривого Рогу від 28.09.2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої була направлена сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією. За весь час знаходження виконавчого провадження на виконанні у відділі ДВС, державним виконавцем вживались заходи примусового виконання рішення суду, а саме: здійснювались заходи щодо перевірки майнового стану боржника. 14 листопада 2016 року на адресу відділу ДВС надійшло клопотання від представника стягувача - адвоката Лозицького О.П. про незгоду з можливим зверненням стягнення на доходи боржника, з вимогою звернути стягнення на домоволодіння, а саме будинок АДРЕСА_1 .

13 вересня 2017 року державним виконавцем залишено боржнику за місцем мешкання: АДРЕСА_1 , виклик з вимогою з`явитися на прийом до відділу ДВС на 14.09.2017 року.

13.09.2017 року державним виконавцем на адресу боржника направлено повідомлення про опис майна боржника за адресою: АДРЕСА_1 , яке призначено на 15.09.2017 року на 16.00 год.

15.09.2017 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , з метою проведення виконавчих дій в частині опису та арешту майна боржника. На вимогу державного виконавця двері будинку ніхто не відчинив. В зв`язку з неможливістю проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника, державним виконавцем було перенесено проведення виконавчих дій на 21 вересня 2017 року, про що складено відповідний акт.

21 вересня 2017 року державним виконавцем було проведено опис та арешт майна боржника, за відсутності ОСОБА_2 , а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , представника Голови квартального комітету № 67 Шаблій Р.І. та представника стягувача ОСОБА_13 , копія якого направлено рекомендованою кореспонденцією на адресу боржника.

21 вересня 2017 року державним виконавцем зафіксовано, що на момент складання постанови опису та арешту майна боржника, зі слів голови квартального комітету № 67 ОСОБА_14 неповнолітні особи за даною адресою не зареєстровані.

27 вересня 2017 року виходом державного виконавця за місцем роботи боржника КЕІ НЕУ імені В. Гетьмана, державним виконавцем в присутності представника стягувача Лозицького О.П., було вручено особисто ОСОБА_2 копію постанови про опис та арешт майна боржника, в якому вона прийняла на відповідальне зберігання описане майно з правом проживання без права продажу, демонтажу та попереджена про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підмінну описаного майна, про що особисто поставила свій підпис.

29 вересня 2017 року на адресу відділу ДВС надійшла заява стягувача про призначення суб`єкта оціночної діяльності до якої було долучено копії технічної документації описаного та арештованого майна.

29 вересня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ФОП ОСОБА_9 , копія якої була направлена сторонам виконавчого провадження для відома та експерту для виконання.

Згідно зі звітом про оцінку майна від 14.11.2017 року, який надано суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_9 , з питання визначення вартості майна боржника, вартість домоволодіння, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , становить 2 027 886,00 грн.

28 листопада 2017 року державним виконавцем направлено на адресу СЕТАМ заявку щодо реалізації домоволодіння, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2

26.12.2017 року СЕТАМ було опубліковано лот 262980 щодо реалізації домоволодіння, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , за ціною 2 027 886,00 грн. Перші електронні торги було призначено на 25.01.2018 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців, що підтверджується протоколом №313140 проведення електронних торгів, другі електроні торги призначено на 28.02.2018 року за ціною 1 723 703,10 грн. Треті електронні торги, призначені на 08.01.2020 року за реєстраційним номером лота 268111 також не відбулися внаслідок відсутності допущених учасників торгів, що підтверджується протоколом №458556 проведення електронних торгів.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, мотивоване тим, що перешкоди, створені відповідачами, позбавляють позивача, як власника нерухомого майна, можливості користуватися та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з факту відсутності порушень з боку старшого державного виконавця Центрально-Міського ВДВС у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О. та приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Забуранної А,А., про які зазначав ОСОБА_3 , як на підставу для визнання незаконними та скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва на право власності на майно та реєстрацію права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. The U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

В даній справі спір виник між новим власником житлового будинку та попереднім власником цього будинку, а також особами, які згідно з довідкою Відділу реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету центрально-міської районної у місті ради, зареєстровані в спірному будинку.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

В частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1 статті 4, частиною 1 статті 5 та частинами 1-3 статті 12 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 став власником спірного будинку з 14 серпня 2020 року.

До цього, попереднім власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 була дружина скаржника - ОСОБА_2 , якій він належав на праві власності на підставі договору дарування домоволодіння із земельною ділянкою, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 03 липня 2013 року.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Отже, спірний будинок до 14 серпня 2020 року був особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частину спірного домоволодіння. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 15 вересня 2021 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили 02 листопада 2021 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів виходить з того, право членів сім`ї власника будинку користуватись цим домоволодінням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім`ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

За таких обставин, враховуючи, що між сторонами у справі договір найму на проживання у спірному житловому будинку не укладався, апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_3 , залишаючись зареєстрованим в спірному будинку, власником якого є позивач ОСОБА_1 , є сторонньою для нього особою, яка перешкоджає позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим будинком, чим порушує його права, як власника. А тому апеляційний суд погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції.

Крім того, доказів відсутності іншого житла у ОСОБА_3 до суду не надано.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що припинення права користування відповідача ОСОБА_3 спірним будинком в даному випадку відповідає вимозі пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, з огляду на те, що позивач у зв`язку із збереженням за членом сім`ї попереднього власника будинку права користування належним йому майном та реєстрації його місця проживання у ньому, позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись своєю власністю в повному обсязі, а також вимушений нести додаткові витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які нараховуються, виходячи із кількості зареєстрованих в будинку осіб, які там не проживають.

Тобто, в даній справі інтереси позивача, як власника будинку, перевищують інтереси членам сім`ї попереднього власника, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту є безпідставними.

Інші відповідачі, зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не реалізували своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 . Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскаржуваним судовим рішенням. До того ж, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не обґрунтував як припинення права користування спірним будинком ОСОБА_2 та ОСОБА_4 порушує його права.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог за первісним позовом ОСОБА_1 , відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині позовних вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Згідно з Порядком реалізації арештованого майна № 2831/5 електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проєкт заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу 1 цього Порядку № 2831/5) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку № 2831/5, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 712/8183/19.

Головною обставиною, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених нормами матеріального права, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому вказаним Законом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 333/1483/20.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що електронні торги відбувалися на підставі звіту про оцінку майна, який утратив чинність.

Так, відповідно до частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 2831/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо вартість майна боржника визначено в рішенні суду, виконавець передає майно на реалізацію за ціною, визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна, крім рішень про конфіскацію майна. Вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна. Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).

Оцінку спірного майна здійснено суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 14 листопада 2017 року, а заявка на реалізацію будинку в СЕТАМ подана державним виконавцем 28 листопада 2017 року.

26.12.2017 року СЕТАМ було опубліковано лот 262980 щодо реалізації домоволодіння, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 2 027 886,00 грн. Перші електронні торги було призначено на 25.01.2018 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців, що підтверджується протоколом №313140 проведення електронних торгів, повторні електроні торги призначено на 28.02.2018 року за ціною 1 723 703,10 грн. Треті електронні торги, призначені на 08.01.2020 року за реєстраційним номером лота 268111 також не відбулися внаслідок відсутності допущених учасників торгів, що підтверджується протоколом №458556 проведення електронних торгів.

Таким чином, оскільки строк чинності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, твердження ОСОБА_3 про незаконність третього етапу електронних торгів, що проведений після спливу строку дії звіту про оцінку майна (08 січня 2020 року), є безпідставними.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі 28 травня 2021 року.

Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції й посилання скаржника на порушення строків проведення електронних торгів, оскільки будь-яких порушень правил проведення електронних торгів, встановлених законодавством, які б могли вплинути на результати торгів, не встановлено.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 310/8521/17.

До того ж, за частинами 6, 8, 9 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Зі змісту заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_15 від 21.01.2020 року, встановлено, що стягувач виявив бажання та просив державного виконавця залишити за собою нереалізоване майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що 08.01.2020 року пройшли треті і останні публічні торги і майно не реалізовано.

14.08.2020 року старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О. постановлено передати стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн наступне нерухоме майно: житловий будинок, А-2, загальною площею 273,3 кв.м, житловою площею 148,6 кв.м з господарчими спорудами: літня кухня - гараж, Ж-2, замощення, ІІ, паркани, 1-2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0821 га, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Також, у матеріалах справи щодо оформлення свідоцтва про право власності на майно, наданого приватним нотаріусом Забуранною А.А., міститься акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 14.08.2020 року, складеного державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О., яким зафіксований факт передачі вищевказаного нерухомого майна стягувачу.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що порушень з боку старшого державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А.О. та приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Забуранної А.А., про які зазначає позивач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , як на підставу для визнання незаконними та скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва на право власності на майно та реєстрацію права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не встановлено, що свідчить про необґрунтованість зустрічних позовних вимог.

Отже, ОСОБА_3 не довів порушення своїх прав і законних інтересів, а тому правові підстави для задоволення його зустрічного позову, відсутні.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Щодо смерті відповідача у справі ОСОБА_4 апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

13 червня 2023 року представником ОСОБА_3 апеляційному суду було надано інформацію про смерть ОСОБА_4 . Так, згідно з довідкою Генерального консульства України у Вроцлаві № 61330/547-293/с від 24.05.2023 року громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Любін (Нижньосілезьке воєводство Республіки Польща).

За пунктом 7 частини 1 статті 255 ЦП України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За частинами 1, 3 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Отже, враховуючи вищезазначені положення цивільного процесуального законодавства, фактичні обставини у справі, те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а також той факт, що смерть ОСОБА_4 - відповідача у справі за первісним позовом настала вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, колегія суддів доходить висновку, що правові підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відсутні.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: О.А. Мірута

Я.В. Хейло

Повне судове рішення складено 14 червня 2023 року.

Головуючий О.О. Тимченко