Постанова

від 29.03.2024 по справі 216/4920/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 року

м. Київ

справа № 216/4920/20

провадження № 61-10699св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: Відділ реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_7 , Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранна Анастасія Анатоліївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Мезіною Інною Віталіївною, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року у складі судді Кузнецова Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісних позовних вимог

В серпні 2020 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що 14 серпня 2020 року він набув право власності на житловий будинок з господарчими спорудами та земельну ділянку, площею 0,0821 га, кадастровий номер: 1211000000:08:296:0045, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2, зареєстрованим в реєстрі за № 790, яке видане 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А., а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220408344 від 14 серпня 2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 220408675 від 14.08.2020 року.

Однак, він не може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки в житловому будинку проживає та зареєстрована колишня власниця - ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , неповнолітні: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно з постановою старшого державного виконавця Центрально-Міського відділу ДВС у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 14 серпня 2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу по зведеному виконавчому провадженню № НОМЕР_3 йому передано вказані житловий будинок та земельну ділянку в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн згідно з виконавчими документами: виконавчого листа № 216/4063/15-ц від 28 вересня 2016 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 1 193 286,57 грн; виконавчого листа № 216/4063/15-ц від 28 вересня 2016 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 судового збору в розмірі 6 112,68 грн; виконавчого листа № 216/2251/18 від 18 жовтня 2018 року, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 боргу у розмірі 172 399,96 грн.

Неповнолітні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані у спірному житловому будинку 10 січня 2018 року, а як вбачається з постанови державного виконавця від 14 серпня 2020 року виконавчі листи про стягнення боргу з ОСОБА_2 були видані 28 вересня 2016 року, тобто відповідач ОСОБА_2 спеціально зареєструвала малолітніх дітей, які є її онуками, для того, щоб в подальшому перешкоджати йому користуватися та розпоряджатися житловим будинком. У зв`язку з тим, що відповідачі з реєстрації місця проживання не знімаються, на них нараховуються комунальні платежі, які вони не сплачують, внаслідок чого він несе додаткові матеріальні затрати.

Просив суд:

визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради здійснити зняття з реєстрації відповідачів.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

В березні 2021 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_7 , Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро про визнання незаконним та скасування акта про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку.

Зустрічний позов мотивовано тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 03 липня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір дарування домоволодіння із земельною ділянкою, відповідно до якого ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 273,3 кв. м, та земельної ділянки під ним, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, загальною площею 0,0821 га. Після цього він разом з дружиною на їхні спільні кошти розпочали капітальний ремонт вказаного домоволодіння. В результаті будівельно-оздоблювальних та ремонтних робіт домоволодіння істотно поліпшилося та збільшилося у своїй вартості, більше ніж у чотири рази. Згідно зі звітом з оцінки вартості майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 , станом на 14 листопада 2017 року вартість вказаного майна становила 2 027 889,00 грн.

ОСОБА_7 порушено його право власності, оскільки він фактично є співвласником домоволодіння, тому акт про передачу майна, складений старшим державним виконавцем, та свідоцтво на право власності від 14 серпня 2020 року є незаконними і підлягають скасуванню.

У провадженні Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 216/4063/15-ц, виданого 28 вересня 2016 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з його дружини ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 боргу в розмірі 1 193 286,57 грн. Так як ним подано до суду даний позов, постановою старшого державного від 22 лютого 2018 року зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 216/4063/15-ц на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2018 року про забезпечення позову ОСОБА_3 шляхом зупинення продажу арештованого майна. Однак ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10 жовтня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, його позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання та скасовано заходи забезпечення позову у виді зупинення продажу арештованого майна, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 на електронних торгах ДП «Система електронних торгів арештованого майна», застосовані на підставі ухвали суду від 15 лютого 2018 року. Проте на час звернення з цим позовом у справі № 216/581/18 відкрито касаційне провадження та витребувано з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу матеріали цієї справи. Тому вважав, що всі дії старшого державного виконавця Сігай А. О. є протиправними.

Крім того, старшим державним виконавцем Сігай А. О. не проводились електронні торги з реалізації домоволодіння, а строк дії звіту про оцінку майна від 14 листопада 2017 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 давно минув. Таким чином, державним виконавцем грубо порушено порядок реалізації майна, передбачений статтею 57 Законом України «Про виконавче провадження».

Процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акту про передачу майна стягувачу, які можуть вважатись юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного свідоцтва права власності від 14 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А., зареєстрованого в реєстрі за № 790, ОСОБА_7 належить на праві власності майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що приватний нотаріус Забуранна А. А. посвідчила свідоцтво на право власності лише на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Внаслідок викладених обставин здійснено незаконну реєстрацію права власності, а його позбавлено права власності на нерухоме майно.

Просив суд:

визнати незаконним та скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А. О.;

визнати незаконним та скасувати свідоцтво на право власності на майно - житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. А-2, загальною площею 273,3 кв. м, житловою площею 148,6 кв. м, літньої кухні-гаражу -Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1-2, земельної ділянки, площею 0,0821 га, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , виданого на ім`я ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А., зареєстроване в реєстрі за № 790, серія НОН та номер 628774;

визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності нерухомого майна, що складається з житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А-2, загальною площею 273,3 кв. м, житловою площею 148,6 кв. м, літньої кухні-гаражу -Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1-2, та земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 в рівних частинах з кожного судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн.

В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Щодо позовних вимог до неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення судів мотивовані тим, що звисновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради від 28 серпня 2021 року, а також витягу з протоколу № 20 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Центрально-Міської районної у місті ради від 17 серпня 2021 року (том 3, а. с. 49-51) суд встановив, що орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки таке рішення призведе до порушення охоронюваних законом житлових прав неповнолітніх дітей.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків, а тому факт її непроживання у квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом, у якому на законних підставах зареєстрований її батько. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц.

Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням рішення судів мотивовані тим, що статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Перешкоди, створені відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позбавляють позивача, як власника нерухомого майна, можливості користуватися та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном.

Тому суд вважає за необхідне задовольнити первісний позов частково.

Щодо зустрічної позовної заяви суд вказав, що є безпідставними посилання ОСОБА_3 про те, що електронні торги з реалізації спірного нерухомого майна не проводились, а тому строк дії звіту про оцінку майна від 14 листопада 2017 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 минув, оскільки з урахуванням трьохразового призначення державним виконавцем електронних торгів повторна оцінка вказаного нерухомого майна не була потрібна.

Зі змісту заяви представника ОСОБА_7 - ОСОБА_12 від 21 січня 2020 року (том 2, а. с. 211) вбачається, що стягувач виявив бажання та просив державного виконавця залишити за собою нереалізоване майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що 08 січня 2020 року пройшли треті і останні публічні торги і майно не реалізовано. 14 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А. О. постановлено передати стягувачу ОСОБА_7 в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн спірне нерухоме майно, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Порушень з боку старшого державного виконавця Сігай А. О. та приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Забуранної А. А., про які зазначає ОСОБА_3 як на підставу для визнання незаконними та скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва на право власності на майно та реєстрацію права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, судом не встановлено, що свідчить про необґрунтованість зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_7 став власником спірного будинку з 14 серпня 2020 року. Попереднім власником спірного будинку була дружина скаржника - ОСОБА_2 , якій він належав на праві власності на підставі договору дарування домоволодіння із земельною ділянкою, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 03 липня 2013 року. Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 15 вересня 2021 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили 02 листопада 2021 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Отже, спірний будинок до 14 серпня 2020 року був особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим домоволодінням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім`ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. За таких обставин, враховуючи, що між сторонами у справі договір найму на проживання у спірному житловому будинку не укладався, апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_3 , залишаючись зареєстрованим в спірному будинку, власником якого є позивач, є сторонньою для нього особою, яка перешкоджає позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим будинком, чим порушує його права, як власника. А тому апеляційний суд погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції. Крім того, доказів відсутності іншого житла у ОСОБА_3 до суду не надано.

Припинення права користування відповідача ОСОБА_3 спірним будинком в даному випадку відповідає вимозі пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції з огляду на те, що позивач у зв`язку із збереженням за членом сім`ї попереднього власника будинку права користування належним йому майном та реєстрації його місця проживання у ньому, позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись своєю власністю в повному обсязі, а також вимушений нести додаткові витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які нараховуються виходячи із кількості зареєстрованих в будинку осіб, які там не проживають. Тобто, в цій справі інтереси позивача як власника будинку перевищують інтереси членів сім`ї попереднього власника, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном. Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо обрання ОСОБА_7 неналежного способу захисту є безпідставними.

Інші відповідачі, зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , не реалізували своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 . Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскаржуваним судовим рішенням. До того ж ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не обґрунтував як припинення права користування спірним будинком ОСОБА_2 та ОСОБА_4 порушує його права.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог за первісним позовом ОСОБА_7 відсутні.

Оскільки строк чинності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, твердження ОСОБА_3 про незаконність третього етапу електронних торгів, що проведений після спливу строку дії звіту про оцінку майна (08 січня 2020 року), є безпідставними. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі 28 травня 2021 року. Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції й посилання скаржника на порушення строків проведення електронних торгів, оскільки будь-яких порушень правил проведення електронних торгів, встановлених законодавством, які б могли вплинути на результати торгів, не встановлено.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що порушень з боку державного виконавця Сігай А. О. та приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Забуранної А. А., про які зазначає позивач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , як на підставу для визнання незаконними та скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва на право власності на майно та реєстрацію права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не встановлено, що свідчить про необґрунтованість зустрічних позовних вимог.

13 червня 2023 року представником ОСОБА_3 апеляційному суду було надано інформацію про смерть ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Любін (Нижньосілезьке воєводство Республіки Польща). Враховуючи положення цивільного процесуального законодавства, фактичні обставини у справі, те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а також той факт, що смерть ОСОБА_4 - відповідача у справі за первісним позовом настала вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, колегія суддів доходить висновку, що правові підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відсутні.

Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_7 в частині вимог про зобов`язання Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради здійснити зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною та достатньою підставою дня зняття цієї особи з реєстрації.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_13 , від імені якого діє адвокат Мезіна І. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, скасувати і ухвалити нове рішення, яким:

у задоволенні первісного позову ОСОБА_7 про визнання відповідачів такими, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити;

зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на нерухоме майно та земельну ділянку задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що з системного аналізу положень статті 405 ЦК України вбачається, що єдиною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є факт відсутності такої особи без поважних причин понад один рік. Вказані висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.Таким чином, у разі переходу права власності на будинок АДРЕСА_1 до нового власника, останній має право звернутися з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, а не з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, оскільки такий спосіб захисту не може застосовуватися до спірних правовідносин. Тому суди не мали правових підстав для визнання відповідачів, які проживають у вказаному будинку, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та мав відмовити у задоволені первісного позову в повному обсязі.

Слід прийняти до уваги необхідність збереження балансу між інтересами сторін та необхідність забезпечення захисту як права власності, так і права на житло. Сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року № 723/983/22.

Будинок АДРЕСА_1 є єдиним постійним житлом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_5 . Відповідачі за первісним позовом іншого житла не мають, сплачують комунальні послуги. Також слід врахувати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є особами похилого віку, єдиний син яких ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З моменту проведення повторних прилюдних торгів, а саме з 28 лютого 2018 року, організатор був зобов`язаний не пізніше як протягом п`яти робочих днів з дня підписання протоколу виставити майно на реалізацію за новою ціною, а самі торги мали бути проведені на наступний день після закінчення 30-денного строку підготовки до проведення торгів. Оскільки треті прилюдні торги було проведено лише 08 січня 2020 року, тобто майже через два роки з моменту проведення повторних прилюдних торгів (28 лютого 2018 року), судам слід було зробити висновок, що строки періоду реалізації арештованого майна сплинули ще у 2018 році, а тому для проведення прилюдних торгів у 2020 році обов`язковою умовою було отримання нового звіту про оцінку майна в порядку статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Частина шоста статті 57 указаного Закону, якою передбачено, що якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться, має бути застосована у виключному дотриманні вимог Порядку реалізації арештованого майна щодо строків проведення прилюдних торгів. В цьому випадку дотримання однієї вимоги Закону та недотримання іншої призвело до застосування оціночної вартості будинку АДРЕСА_1 за 2018 рік у 2020 році. Відповідно даних Державної служби статистики України, інфляція за період з лютого 2018 року по січень 2020 року становить 11,5%. Таким чином, фактично оціночна вартість будинку АДРЕСА_1 на час його реалізації у 2020 році зросла на 233 206,89 грн.

У зв`язку з викладеним, є помилковими висновки судів попередніх інстанції відносно того, що порушення строків проведення електронних торгів не впливає на результат торгів.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що заявник в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18, від 10 травня 2023 року у справі № 723/983/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

02 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині: задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням; відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Судивстановили, що згідно з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконанні у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження зареєстроване, до складу якого входять два виконавчих документи про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 боргу на загальну суму 1 199 399,25 грн, на підставі виконавчого листа 216/4063/15-ц, виданого Центрально-Міським судом м. Кривого Рогу від 28 вересня 2016 року.

21 вересня 2017 року державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника за відсутності ОСОБА_2 , в присутності понятих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , представника Голови квартального комітету № 67 Шаблій Р. І. та представника стягувача ОСОБА_16 , а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , копія якого направлено рекомендованою кореспонденцією на адресу боржника. Державним виконавцем зі слів голови квартального комітету № 67 Шаблій Р. І. зафіксовано, що на момент складання постанови опису та арешту майна боржника неповнолітні особи за указаною адресою не зареєстровані.

27 вересня 2017 року державним виконавцем в присутності представника стягувача ОСОБА_16 вручено особисто ОСОБА_2 копію постанови про опис та арешт майна боржника, в якому вона прийняла на відповідальне зберігання описане майно з правом проживання без права продажу, демонтажу та попереджена про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підмінну описаного майна, про що особисто поставила свій підпис.

Згідно зі звітом про оцінку майна від 14 листопада 2017 року, який надано суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_9 з питання визначення вартості майна боржника, вартість домоволодіння загальною площею 273,3 кв. м, житловою площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , становить 2 027 886,00 грн.

28 листопада 2017 року державним виконавцем направлено на адресу СЕТАМ заявку щодо реалізації вказаного домоволодіння, що належить боржнику ОСОБА_2

26 грудня 2017 року СЕТАМ опубліковано інформацію про лот 262980 щодо реалізації вказаного домоволодіння за ціною 2 027 886,00 грн. Перші електронні торги призначено на 25 січня 2018 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців, що підтверджується протоколом № 313140 проведення електронних торгів.

Другі електроні торги, призначені на 28 лютого 2018 року за ціною 1 723 703,10 грн, також не відбулися внаслідок відсутності допущених учасників торгів.

Треті електронні торги, призначені на 08 січня 2020 року, також не відбулися внаслідок відсутності допущених учасників торгів, що підтверджується протоколом № 458556 проведення електронних торгів.

14 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сігай А. О. постановлено передати стягувачу ОСОБА_7 в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн вказане наступне нерухоме майно, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

ОСОБА_7 є власником житлового будинку з господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: житлового будинку - літ. А-2, загальною площею 273,3 кв. м, житловою площею 148,6 кв. м, літньої кухні-гаражу - Ж-2, замощення ІІ, парканів - 1,2, а також земельної ділянки, площею 0,0821 га, кадастровий номер 1211000000:08:296:0045, за цією ж адресою, що підтверджується свідоцтвом, посвідченим 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного старшим державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Право власності ОСОБА_7 на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 серпня 2020 року.

За вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а. с. 162).

Реєстрація неповнолітніх дітей відбулася 10 січня 2018 року, тобто після проведення державним виконавцем арешту та опису майна боржника та передачі заявки на реалізацію арештованого майна (том 2 а. с. 157а).

23 січня 2018 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 та в присутності голови квартального комітету № 67 Шаблій Р. І. складено акт державного виконавця, яким встановлено, що неповнолітні особи за даною адресою не проживають (том 2 а. с. 157).

Попереднім власником спірного будинку була дружина скаржника - ОСОБА_2 , якій він належав на праві власності на підставі договору дарування домоволодіння із земельною ділянкою, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 03 липня 2013 року.

ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 15 вересня 2021 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили 02 листопада 2021 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Отже, спірний будинок до 14 серпня 2020 року був особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-1655цс16 вказано, що «частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 посилалися на незаконність дій державного виконавця. Суд установив, що порушення державним виконавцем пункту 4.5.9. Інструкції мало місце. Дана справа, яка переглядається, не може переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність спору про цивільне право. Оскільки нерухоме майно вже було передано стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника могло бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17 (провадження № 14-175цс19) зазначено, що:

«передбачена статтею 62 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Саме такі висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-1655цс16) та від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1804цс16), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків.

Зокрема, як установив апеляційний суд, позов стосується незаконного вибуття з власності позивача предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1. І таке вибуття є незаконним, оскільки відбулося внаслідок, на думку позивача, незаконних рішень та дій державного виконавця. Позовні вимоги у цій справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна, що має наслідком повернення цього майна законному власнику в разі задоволення позову, тому ці позовні вимоги необхідно розглядати в межах однієї справи, одного провадження в порядку цивільного судочинства.

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Частиною п`ятою статті 47 Закону № 898-IV визначено, що на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Оскільки за оскаржуваними актом та постановою державного виконавця нерухоме майно передано у власність стягувачеві, який оформив право власності на це майно, отже предметом розгляду є дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження)».

У постановіВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження

№ 61-11609сво23) зроблено висновок, що «вимоги про оспорення акту та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу є спором про право цивільне, пов`язані, зокрема, з належністю майна особі, незалежно від того, хто оспорює такі акти та постанови (боржник чи інша заінтересована особа)».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

в обґрунтування позовних вимог про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 , зокрема, вказував про порушення його права власності, оскільки він фактично є співвласником домоволодіння;

суди встановили, що на спірне нерухоме майно, які належало на праві приватної власності ОСОБА_2 , звернено стягнення в рахунок погашення суми боргу в розмірі 1 371 799,21 грн на користь ОСОБА_7 на підставі виконавчого листа 216/4063/15-ц, виданого Центрально-Міським судом м. Кривого Рогу від 28 вересня 2016 року; 14 серпня 2020 року державним виконавцем постановлено передати це майно стягувачу ОСОБА_7 ; попереднім власником спірного будинку була ОСОБА_2 , якій він належав на праві власності на підставі договору дарування домоволодіння із земельною ділянкою від 03 липня 2013 року; ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_4 та зареєстрований за вказаною адресою; ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння та Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 15 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року у справі № 216/581/18 в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна відмовлено. Суд в наведеній справі встановив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК Україниє достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; відповідно до договору позики від 26 жовтня 2013 року, зі змінами від 25 квітня 2014 року, ОСОБА_2 отримала позику у ОСОБА_7 у розмірі 690 000,00 грн з кінцевим терміном виплати боргу до 26 липня 2014 року; відповідачка своєчасно не повернула суму позики, у зв`язку з чим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 1 193 286,57 грн; ОСОБА_3 надавав своїй дружині ОСОБА_2 згоду на укладання договору позики та договору про внесення змін до договору позики. За таких обставин суд зробив висновок, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом, намагається уникнути відповідальності з повернення позики та виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 1 193 286,57 грн. Зазначене рішення суду ОСОБА_2 чи іншими особами не оскаржувалось.

За таких обставин та враховуючи, що ОСОБА_2 як попередній власник спірного майна, на яке звернено стягнення в порядку виконання судового рішення, не оспорює передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_3 . судам належало відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного відповідачами цивільного права (охоронюваного законом інтересу) позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Оскільки суди помилково розглянули по суті зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 , тому оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Видами негаторного позову, пред`явленого з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання належним йому житловим приміщенням, є позови про виселення та про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року № 723/983/22 (провадження № 61-4065св23), на яку є послання в касаційній скарзі, вказано, що:

«положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У частині другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Таким чином, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Отже, сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-298 цс 19).

Судами правильно враховано, що позивачка, укладаючи у серпні 2021 року зі своїм чоловіком безоплатний договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами знала про проживання в ньому відповідачів - батьків її чоловіка, які є людьми похилого віку, побудували спірне житло та проживають у ньому тривалий час, а тому могла передбачити наявне щодо цього нерухомого майна обтяження, зокрема прав батьків чоловіка на проживання у домоволодінні. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази самоправного вселення відповідачів у спірне домоволодіння, перешкоджання позивачці користуватися жилими приміщеннями будинку, з огляду на те, що спірний будинок є двоповерховим, має два входи/виходи, а відповідачі проживають в літній кухні, яка розташована на подвір`ї домоволодіння. Докази вчинення останніми дій, які б робили неможливим для інших мешканців будинку проживання у ньому, відсутні».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком, мотивовані тим, що саме факт реєстрації відповідачів у будинку порушує його права та інтереси, оскільки він несе додаткові витрати за оплату комунальних послуг та не може належним чином скористатися своїм правом розпорядження нерухомим майном;

суди встановили, що ОСОБА_7 став власником спірного будинку з 14 серпня 2020 року; попереднім власником спірного будинку була ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 набув право користування житловим будинком як член її сім`ї;

з огляду на зміст позовних вимог та права (інтересу), за захистом яких позивач за первісним позовом звернувся до суду, установлених судами обставин справи, правильним є висновки апеляційного суду щодо відхилення доводів ОСОБА_3 про обрання ОСОБА_7 неналежного способу захисту. При цьому висновку, що«у разі переходу права власності на житловий будинок до нового власника, останній має право звернутися з позовом про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, а не з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, оскільки такий спосіб захисту не може застосовуватися до спірних правовідносин», постанова Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18, на яку посилається скаржник, не містить;

апеляційний суд зазначив, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим домоволодінням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім`ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї; між сторонами у справі договір найму на проживання у спірному житловому будинку не укладався; доказів відсутності іншого житла у ОСОБА_3 до суду не надано. Тому зробив висновок, що в цій справі припинення права користування ОСОБА_3 спірним будинком відповідає вимозі пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, оскільки інтереси позивача, як власника будинку, перевищують інтереси члена сім`ї попереднього власника, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном;

апеляційний суд не врахував, що позови про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та про виселення є видом негаторного позову, метою якого є усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном; сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для визнання члена сім`ї власника цього нерухомого майна таким, що втратив право користування житлом, законність цього, що по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. При цьому тягар доведення наявності підстав для виселення/визнання особи такою, що втратила право користування житлом, покладається на позивача;

оскільки позивач не довів того, що втручання у право ОСОБА_3 на повагу до приватного життя та права на житло не покладатиме на нього надмірний тягар, зокрема, наявності у нього іншого житла, апеляційний суд зробив необґрунтований висновок про можливість припинення права користування ОСОБА_3 спірним будинком.

Разом з тим, касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду, що інші відповідачі не реалізували своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 . Така процесуальна поведінка свідчить про згоду інших відповідачів з оскарженим судовим рішенням, а ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не обґрунтував як припинення права користування спірним будинком ОСОБА_2 та ОСОБА_4 порушує його права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частини перша, третя статті 414 ЦПК України).

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навів переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним будинком, порушують його права та інтереси. При цьому ОСОБА_2 не оскаржувала судові рішення в цій частині, тобто, погодилася з ними. Тому оскаржені рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після ухвалення рішеннясуду першої інстанції) такими, що втратили право користування спірним будинком, належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку змінитив мотивувальній частині, рішення судів в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - скасувати та відмовити у позові в цій частині, а в частині задоволених первісних позовних вимог провизнання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - скасувати та відмовити у задоволенні первісного позову в цій частині.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням залишити без змін.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро про визнання незаконним та скасування акту про передачу майна, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов

М. Є. Червинська