Рішення

від 31.05.2023 по справі 371/70/21

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31.05.2023 Єдиний унікальний № 371/70/21 провадження № 2/371/64/23

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/70/21

Провадження № 2/371/64/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

31 травня 2023 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Овчаренко В.С.,

за участі

представника позивача Швачки В.Ю.,

представника відповідача

ТОВ «Кип`ячка-агру» Федоренка А.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правиламизагального позовногопровадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

До Миронівського районного суду Київської області із позовом звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» та просив:

?визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальною площею 3,37 гектар (запис у Державному реєстрі прав № 27249356 від 23 липня 2018 року;

?скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр» Степаненко Аліни Валеріївни від 30 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42284085 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 гектар.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Державний реєстр прав), вбачається, що 17 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кип`ячка-Агро» було укладено договір оренди № 22 земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 га, строком на сім років до 31 грудня 2025 року про, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42284085 від 30.07.2018 державним реєстратором до Державного реєстру прав внесено запис від 23 липня 2018 року номер 27249356 (далі оспорюваний договір).

Однак на момент укладення ТОВ «Кип`ячка-Агро» зазначеного договору земельна ділянка з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 га була передана в платне довгострокове користування (строком на 10 років) ТОВ «Планета-Зем» на підставі договору оренди від 29 березня 2017 року з ОСОБА_1 (запис в Державному реєстрі прав від 05 квітня 2017 року, індексний номер 34631507).

Договір укладений між ТОВ «Планета-Зем» та ОСОБА_1 недійсним не визнавався та у порядку, передбаченому Законом України «Про оренду землі» не припинявся.

Відповідно до зазначеного, ТОВ «Планета-Зем» вважає, що укладення ОСОБА_1 з ТОВ «Кип`ячка-Агро» договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069 вчинено з порушенням норм діючого законодавства та порушує право ТОВ «Планета-Зем» як законного орендатора зазначеної земельної ділянки.

Враховуючи зазначені вище обставини та положення Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України «Про Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ТОВ «Планета - Зем» вважає, що існують підстави для визнання недійсним укладеного між ТОВ «Кип`ячка-Агро» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, кадастровий номер земельної ділянки 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 га (запис у Державному реєстрі прав від 23.07.2018 запис номер 27249356).

Згідно ст.13Закону України"Прооренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ст.14цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 638Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1).

Згідно ч. 2 статті 631цього Кодексу договір набирає чинності з моменту його укладення.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого ст.126Земельного КодексуУкраїни викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ст.2Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.

У справі №322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року зробила правовий висновок, відповідно до якого сторони в договорі оренди мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №696/1693/15-ц.

Як вже зазначалось, 29 березня 2017 року між ТОВ «Планета-Зем» та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3222982900:05:001:0069.

Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами (29.03.2017).

Отже, саме після підписання зазначеного договору оренди він набрав чинності.

Вказаний договір ні за домовленістю сторін, ні у судовому порядку не розривався.

Строк дії договору складає 10 років та закінчується 29.03.2027 року. Вказаний строк сторонами договору не змінювався.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3222982900:05:001:0069, укладений між ТОВ «Планета - Зем» та ОСОБА_1 недійсним не визнавався.

Таким чином слід дійти висновку, що оскільки договір був укладений і набрав чинності, його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до виконання сторонами цього договору.

Тому ТОВ «Планета-Зем» є законним орендарем вказаної земельної ділянки і має право на реалізацію та захист своїх законних прав щодо її використання на умовах визначених у договорі.

Згідно ст.93Земельного кодексуУкраїни право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотні умови договору оренди визначені в ст. 15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачається, що договір оренди земля припиняється у разі: 1) закінчення строку, на який його було укладено; 2) викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; 3) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; 4) смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; 4) ліквідації юридичної особи-орендаря; 5) відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; 6) набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; 7) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).

Положеннями ч. 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачається, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Частиною 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» встановлюється, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відтак, положення вказаних норм передбачають, що перебування сторін у договірних правовідносинах містить у собі наявність як прав, так і обов`язків у кожної зі сторін. Також гарантується стабільність вказаних правовідносин, що передбачено устатті 651 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що розірвання договору вважається екстраординарною подією, що передбачене у вичерпному переліку підстав.

Тобто зазначені норми діючого законодавства вказують про те, що одна і та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями.

Вказане підтверджується правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі №734/336/17. А також узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (№14-330цс18).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, оскільки оспорюваний договір вчинено з порушенням норм діючого законодавства, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша ст.15ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Обраний позивачем спосіб захисту має бути направлений на припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, відповідати матеріально-правовим способам захисту права.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Перелік засобів захисту, зазначений в частині 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що таким способом може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач вважає, що укладення ТОВ «Кип`ячка-Агро» з ОСОБА_1 оспорюваного договору порушує його права, як законного орендаря земельної ділянки.

ОСОБА_1 не мала права укладати з ТОВ «Кип`ячка-Агро» договір про оренду земельної ділянки за наявності нерозірваного та дійсного договору оренди цієї же земельної ділянки, укладеного з ТОВ «Планета-Зем».

На підставівикладеного,ТОВ «Планета-Зем» вважає,що належнимспособом захистуйого порушеногоправа євизнання недійснимправочину договору орендиземлівід 17 липня 2018 року № 22, укладеного між ТОВ «Кип`ячка-Агро» та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 га (запис у Державному реєстрі прав від 23.07.2018 запис номер 27249356).

Відповідно доч.1ст.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» відомості про речові права вносяться до Державного реєстру прав на підставі рішення державного реєстратора.

Згідно з положеннями абзацу другого та третього ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на викладене, позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту його порушених прав буде визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,укладеного відповідачами з порушенням норм діючого законодавства та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнить із підстав зазначених у ньому.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» проти задоволення позову заперечувало, свої заперечення мотивувало наступним:

Між ТОВ «Кип`ячка Агро» та ОСОБА_1 17.07.2018 року було укладеного договір оренди земельною ділянки № 22, загальною площею 3,374 га кадастровий номер 3222982900:05:001:0069 (надалі за текстом також «Договір оренди»). На підставі вказаного Договору оренди землі за Відповідачем 1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію іншого речового права (права оренди), номер запису: 27249356, дата державної реєстрації: 23 липня 2018 року.

На дату проведення державної реєстрації права оренди за ТОВ «Кип`ячка Агро», на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було відсутнє зареєстровані права оренди чи інше право користування земельною ділянкою за третіми особами.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 29.03.2017 р. ним з ОСОБА_1 було укладено договір оренди тієї ж самої земельної ділянки, кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, площею 3,374 га.

Вважаємо договір оренди від 29.03.2017 р. на який посилається Позивач в обґрунтування позовних вимог, є нечинним та на його підставі не виникали жодні права та обов`язки, а земельна ділянка з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069 ніколи не передавалася та не перебувала і не перебуває в користуванні ТОВ «Планета-Зем» з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) зроблено висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Викладений у згаданій постанові Верховного Суду України висновок неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у його постановах у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц та від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц.

Верховний Суд України також зробив висновок, що строк дії договору оренди земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що Верховний Суд України не відступав від висновку, зробленого у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13) і 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), та вказала, що з огляду на тлумачення статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди, правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним).

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним). Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17 (провадження 14-338цс19).

За інформацією отриманою від ОСОБА_1 , вона не підписувала жодного договору оренди із Позивачем, а належна їй земельна ділянка, право оренди якої оспорюється станом на 29.03.2017 року (дата договору на який посилається Позивач) знаходилася у користуванні у ТОВ «Бурти Перемога» (код ЄДРПОУ: 38085777) згідно договору оренди земельної ділянки від 7.03.2012 року укладеного між ОСОБА_2 , спадкоємцем якої являється ОСОБА_1 та ТОВ «Бурти-Перемога» (копія договору додається). Що виключало можливість передання її в оренду Позивачу, адже одна і таж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями.

Також повідомляємо про те, що Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 р. та Постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 810/2250/17 за позовом ТОВ «Бурти - Перемога» до Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Планети Зем», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 встановлено, що станом на 29.03.2017 р., відносно земельної ділянки кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, що належить ОСОБА_1 д діяв договір оренди земельної ділянки від 7.03.2012 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Бурти-Перемога». На цій підставі судовим рішенням визнано протиправним та скасовано рішення Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34631507 від 05.04.2017 р., що до реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, винесене на підставі договору оренди землі від 29.03.2017 року укладеного між ТОВ «ПланетаЗем» та ОСОБА_1 , тобто право оренди згідно договору оренди на який посилається Позивач.

Відповідно до ч. 4. ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже у справі № 810/2250/17 судом встановлено, що ТОВ «Планета-Зем» в порушення вимог чинного законодавства здійснило повторну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, що порушує право ТОВ «Бурти-Перемога» на користування земельною ділянкою на підставі чинного та дійсного договору оренди від 07.03.2012 року.

Отже, юридична неспроможність договору оренди від 29.03.2017 року, на який посилається позивач, окрім відсутності його державної реєстрації, полягає також в тому, що він був оформлений позивачем під час дії договору оренди 07.03.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 , спадкоємцем якої являється ОСОБА_1 та ТОВ «Бурти-Перемога», що виключало можливість передання земельної ділянки в оренду Позивачу, адже одна і та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями.

Відтак, позивач не має жодного відношення до спірної земельної ділянки, а тому не має права заявляти позов про визнання недійсним договору оренди від 17 липня 2018 року укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло, як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Зазначений підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведення порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.

За змістом Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За таких обставин, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також порушення внаслідок укладання відповідного правочину своїх прав та законних інтересів.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15) та Верховний Суд (постанови від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №911/1465/19 констатовано, що відсутність обставин, які підтверджували би порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

ТОВ «Планета-Зем» не представлено жодних належних документів, які б підтверджували виникнення у нього права оренди на спірну земельну ділянку, а відтак Позивачем не доведено, що він має хоча б якесь відношення до даної земельної ділянки та його права були порушені вчиненням оскаржуваних договорів.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України (в редакції станом на 13.03.2015 року) якщо відповідно до акта цивільногозаконодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 29.03.2017 року) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 29.03.2017 року) передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Умови передачі можуть окремо встановлюватися в договорі за погодженням сторін.

В самому договорі оренди землі 29.03.2017 на який посилається Позивач, а саме в п .3.2 вказано, що строк дії договору становить строк оренди земельної ділянки, який починає дію з моменту державної реєстрації договору. А в п. 4.1 вказано: передання Об`єкту оренди від Орендодавця до Орендаря здійснюється за актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду.

Отже моментом укладення договору оренди землі 29.03.2017 року на який посилається Позивач, з врахування практики Верховного Суду, норм чинного законодавства України та умов даного договору було - передача земельної ділянки та проведення державної реєстрації права оренди.

Позивачем не надано доказів в підтвердження передачі земельної ділянки, з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069 від ОСОБА_1 до ТОВ «Планета Зем». Позивачем не додано до позовної заяви акту приймання передачі земельної ділянки.

Крім того Позивачем не надано доказів виконання свої зобов`язань за договором, зокрема, щодо сплати орендної плати.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України (в редакції станом на 29.03.2017 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України (в редакції станом на 29.03.2017 року) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В абзаці третім ч. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, зазначено, що судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Також пунктом 8 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного суду України передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Крім того, в провадження Миронівського районного суду розглядається справа № 371/785/19 за позовом ТОВ «Планета-Зем» до ТОВ «Бурти-Перемога», ОСОБА_1 та інших фізичних осіб про визнання договорів оренди недійсними. Так у даній справі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ТОВ «Планета-Зем» посилається на те, що в нього укладено з ОСОБА_1 договір оренди земельної від 24.03.2015 року на земельну ділянку належну ОСОБА_1 кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, загальним розміром 3,374 га.

Тобто ТОВ «Планета-Зем» у різних позовних заявах одночасно намагається визнати недійсними різні договори оренди земельних ділянок на одну і ту ж саму земельну ділянку.

В судовому засідання представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечувала, свої заперечення мотивувала наступним:

Між нею та ТОВ «Кип`ячка-Агро» 17.07.2018 року було укладеного договір оренди земельною ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 3,374 га кадастровий номер 3222982900:05:001:0069 (надалі за текстом також «Договір оренди»), який діє і по сьогоднішню дату.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 29.03.2017 року ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, площею 3,374 га.

Також Позивач зазначає що 29.03.2017 року між ТОВ «Планета-Зем» та ОСОБА_1 було підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду.

Таке твердження Позивача про передачу земельної ділянки в оренду спростовується відповіддю на Адвокатський запит ТОВ «Бурти-Перемога», в якій зазначається що земельна ділянка кадастровий номер 3222982900:05:001:0069 відповідно до Договору №б/н від 07.03.2012 р. укладеного між Товариством та ОСОБА_2 , спадкоємець ОСОБА_1 та додатковою угодою №б/н від 01.03.2017 р. перебувала в оренді Товариства з 07.03.2012 р. до 23.07.2018 р.

ОСОБА_1 заперечує наявність договірних відносин з Позивачем. Вона не укладала та не підписувала із ТОВ «ПланетаЗем» договору оренди земельної ділянки від 29.03.2017 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальним розміром 3,374 га. Вказана земельна ділянка не передавалася Позивачу в користування.

Станом на 29.03.2017 року спірна земельна ділянка знаходилася у користуванні ТОВ «Бурти Перемога» (код ЄДРПОУ: 38085777) згідно договору оренди земельної ділянки від 07.03.2012 року укладеного між ОСОБА_1 , та ТОВ «Бурти-Перемога», що виключало можливість передання її в оренду Позивачу, адже одна і таж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 року та Постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/2250/17 за позовом ТОВ «Бурти - Перемога» до Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Планети Зем», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 встановлено, що станом на 29.03.2017 року, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, що належить ОСОБА_1 діяв договір оренди земельної ділянки від 7.03.2012 року укладений між матір`ю ОСОБА_1 та ТОВ «Бурти-Перемога».

В цій підставі судовим рішенням визнано протиправним та скасовано рішення Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , індексний номер: 34631507 від 05.04.2017 року, що до реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, винесене на підставі договору оренди землі від 29.03.2017 року укладеного між ТОВ «Планета-Зем» та ОСОБА_1 , тобто право оренди згідно договору оренди на який посилається Позивач.

Відповідно до ч. 4. ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже у справі № 810/2250/17 судом встановлено, що ТОВ «Планета-Зем» в порушення вимог чинного законодавства здійснило повторну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що порушує право ТОВ «Бурти-Перемога» на користування земельною ділянкою на підставі чинного та дійсного договору оренди від 7.03.2012 року.

Відтак, позивач не має жодного відношення до спірної земельної ділянки, не є а ні стороною оскаржуваного договору оренди, ані заінтересованою особою права та законні інтереси якої порушено вчиненням такого договору, а тому не має права заявляти позов про визнання недійсним договору оренди від 17.07.2018 р. року укладеного між ТОВ «Кипячка Агро» та ОСОБА_1 .

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши учасників судових засідань, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Спірні правовідносини стосуються землі сільськогосподарського призначення, зокрема права користування нею на підставі договору оренди.

Об`єктом дослідження та правового аналізу по даній справі є три договори оренди землі сільськогосподарського призначення, укладені відповідачем ОСОБА_1 із:

?ТОВ «Бурти-Перемога» (договір оренди від 07 березня 2012 року);

?ТОВ «Планета-Зем» (договір оренди від 29 березня 2017 року);

?ТОВ «Кип`ячка-Агро» (договірорендивід 17 липня 2018 року).

Для прийняття об`єктивного та законного рішення по справі, у відповідності до пунктів 2-4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд повинен з`ясувати які правовідносини виникають із зазначених договорів оренди, надати правовий аналіз наслідкам укладення та дії цих правочинів по відношенню один до одного (визначити первинність та вторинність прав за ними), взаємовиключності правовідносин, які виникли у зв`язку із їх укладенням.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 29 березня 2017 року між позивачем ТОВ «Планета Зем» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі.

У відповідності до пунктів 1.1, 2.1 та 3.2 цього договору ОСОБА_1 передала, а позивач ТОВ «Планета Зем» прийняло в строкове, на 10 років, платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку для товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Кип`ячівської сільської ради Миронівського району Київської області, кадастровий номер 3222982900:05:001:0069 (а.с. 12-14 том 1).

29 березня 2017 року між позивачем ТОВ «Планета Зем» та відповідачем ОСОБА_1 складено Акт встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29 березня 2017 року, за яким сторонами визначено в натурі (на місцевості) межі орендованої земельної ділянки (а.с. 14 том 1).

Цей договір у відповідності до пункту 3.1 та ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України набрав чинності 29 березня 2017 року.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ст. 14 цього Закону, договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 631 цього Кодексу договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

У справі №322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року зробила правовий висновок, відповідно до якого сторони в договорі оренди мають право визначити момент початку перебігу та припинення дії договору, оскільки таке право прямо передбачене принципами та закріплене загальними нормами цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

Як вбачається із пункту 3.1 договору оренди землі укладеного позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» із відповідачем ОСОБА_1 , він набирає чинності з моменту підписання сторонами, тобто 29 березня 2017 року, та діє протягом 10 років, тобто до 29 березня 2027 року (включно).

За нормою ст. 126 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до підпункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зі змісту зазначених норм права вбачається, що на час укладення вищезазначеного договору оренди землі, набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 Цивільного кодексу України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації підлягає, зокрема право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація речового права» є різними.

Реєстрація прав на оренду земельної ділянки, як зазначалось вище, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю, проте вказане не свідчить, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинності з моменту реєстрації права.

Після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди земельної ділянки, момент реєстрації майнових прав перестав впливати на момент набрання чинності таким договором.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 05 квітня 2017 року, вбачається, що 31 березня 2017 року в цьому реєстрі було зареєстровано право позивача ТОВ «Планета Зем» на користування спірною земельною ділянкою, яке виникло на підставі вищезазначеного договору оренди (а.с. 122 том 1).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що із 31 березня 2017 року в позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» виникло речове право на користування спірною земельною ділянкою, яке виникло у нього на підставі договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 .

Право користування позивачем спірною земельною ділянкою, в зв`язку із його реєстрацією 31 березня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України та підпункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнається і підтверджується державою Україна.

За нормою ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Верховний Суд в постанові по справі № 344/2483/18 від 11 серпня 2021 року зробив висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вищезазначений договір оренди землі від 29 березня 2017 року, укладений між позивачем ТОВ «Планета-Зем» та ОСОБА_1 недійсним не визнавався, не розривався, а отже є дійсним, і позивач у відповідності до ст. ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України та підпункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правомірно має право очікувати на його виконання відповідачем ОСОБА_1 .

Пунктом 3 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України передбачено, що речовими правами на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільного кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. …право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), що є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.».

Верховний суд України в своїй постанові від 30 січня 2013 року по справі ЄУН 6-168цс12, дійшов висновку, що «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Чинність оспорюваного договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, укладеного 17 липня 2018 року ОСОБА_1 із Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» порушує право позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Зем» на користування цією земельною ділянкою за чинним (не визнаний недійсним та не розірваним) договором оренди землі від 29 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та позивачем.

У відповідності до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України Зобов`язання (у тому числі і за договором оренди) має ґрунтуватися на засадах добросовісності.

Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку суб`єктів зобов`язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб.

Відповідач ОСОБА_1 уклавши 29 березня 2017року із позивачем ТОВ «ПланетаЗем» договір оренди землі мала діяти добросовісно, сумлінно щодо його виконання, та утриматись від вчинення дій, які перешкоджають його виконанню.

Системний аналіз змісту Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 759-786, 792 Цивільного кодексу України вказують, що після укладення договору оренди, власник позбавлений права розпоряджатися належною йому земельною ділянкою шляхом передачі її в оренду іншій особі. Таким правом (передача в суборенду), під час дії договору оренди, може бути наділений лише орендар.

Власник земельної ділянки може відновити право передавати орендовану у нього земельну ділянку лише після розірвання діючого договору оренди чи визнання його недійсним, чого у ситуації, яка віддана на розсуд суду не відбулося.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Статтею 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Аналіз вищезазначених обставин по справі, та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приводить суд до висновку, що позивач ТОВ «Планета - Зем», яка на підставі пунктів 1.1, 2.1, 3.1 та 3.2 договору оренди землі від 29 березня 2017 року, який в силу норм ст. ст. 509, 526 Цивільного кодексу України підлягає виконанню, має право на правомірне очікування використання цієї спірної земельної ділянки під час здійснення підприємницької діяльності, та у відповідності до ст. 396 Цивільного кодексу України наділене правом захисту цього права в судовому порядку у випадку його порушення, навіть якщо таке порушення було здійснено власником майна (у даному випадку відповідачем ОСОБА_1 ), зокрема шляхом визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки № 22, укладеного 17 липня 2018 року останньою із Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», щодо оренди цієї земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про правомірність позовної вимоги щодо необхідності визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальною площею 3,37 гектар, як наслідок необхідності його скасування як такого, що порушує право позивача ТОВ «Планета Зем» на користування цією земельною ділянкою згідно чинного договору оренди землі від 29 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та позивачем, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр» про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» є похідною, задоволення якої залежить від задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 зробила правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У спорі, який переданий на розсуд суду позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» на момент прийняття рішення по справі має чинне право оренди (у відповідності до п. 3.1 договору оренди від 29 березня 2017 року він набрав чинності та не є припиненим, він у відповідності до п. 3.2 договору діє до 29 березня 2027 року).

Скасування державної реєстрації договору оренди землі укладеного 17 липня 2018 року між відповідачами, усуне перешкоди позивача щодо реєстрації свого речового права за первинним договором оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки виключить обставину, за якої реєстратор був би зобов`язаний відмовити позивачу в реєстрації свого первинного права оренди.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», то з огляду на норми п. 5 ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пункти «в», «д» ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України, суд вважає за необхідне задовольнити похідну позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора від 30 липня 2018 року про державну реєстрацію права оренди Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, так як ця реєстрація порушує право позивача ТОВ «Планета - Зем» на державну реєстрацію свого речового права, діючого до 29 березня 2027 року, за діючим договором оренди від 29 березня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 .

Приймаючи рішенняпо справісуд небере доуваги доводивідповідачів,пов`язані іздоговором оренди,укладеним між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бурти-Перемога» від 7 березня 2012 року, оскільки він не впливає на спірні правовідносини, а отже не має значення для вирішення даного спору, зважаючи на наступне.

Як вбачається із ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 25 червня 2020 року по кримінальному провадженню ЄУН 371/1703/17, судом було закрито кримінальне провадження щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Із цієї ухвали вбачається, що завідувач сектору державного земельного кадастру Відділу Держземагенства у Миронівському районі Київської області в період часу з 2014 по 2015 роки, в порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, частин 1, 2 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанови Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року №835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг» (в редакції постанови КМУ від 01.08.2011 №835), використовуючи службовий комп`ютер та друкувальний пристрій, за допомогою програмного продукту «Перехідна реєстраційна система» створила записи, у тому числі про:

державну реєстрацію договору оренди землі №002692 до Книги, по договору оренди землі розташованої на території Кип`ячівської сільської ради Миронівського району Київської області, загальною площею 3,3700 га, кадастровий номер 3222982900:05:001:0069, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Бурти-Перемога», присвоївши йому реєстраційний номер 322290004004390.

Після створення за допомогою програмного продукту «Перехідна реєстраційна система» вказаних записів про державну реєстрацію договорів оренди землі, завідувач сектором державного земельного кадастру Відділу Держземагенства у Миронівському районі Київської області біля дати «29.12.2012», тобто «заднім числом», засвідчила кожен запис своїм підписом та гербовою печаткою управління Держкомзему у Миронівському районі Київської області (ідентифікаційний код 24219967).

В подальшому завідувач сектором державного земельного кадастру Відділу Держземагенства у Миронівському районі Київської області створила записи про державну реєстрацію договорів оренди землі, серед інших і № 002692 та сформувала їх у аркуші паперу формату А4, після чого почергово внесла вказані реєстраційні записи до 22 тому Книги, тобто внесла завідомо неправдиві відомості щодо реєстрації договорів оренди землі датою «29.12.2012» (а.с. 229-238).

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що ухвала про закриття кримінального провадження, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена ухвала суду, зокрема в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність).

Керуючись нормою ч. 6 ст. 82 ЦПК України, з огляду на те, що вищезазначена ухвала Кагарлицького районного суду Київської області про закриття кримінального провадження набрала законної сили 03 червня 2020 року, суд приходить до висновку про доведеність тієї обставини, що договір оренди земельної ділянки від 07 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 таТОВ «Бурти-Перемога»не був 29 грудня 2012 року зареєстрованим у Державному реєстрі земель в Управлінням Держкомзему у Миронівському районі Київської області.

Запис про таку реєстрацію є підробленим, він здійснений у період часу із 2014 по 2015 роки.

Велика Палати Верховного Суду, в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зробила правовий висновок, відповідно до якого договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а саме внесення відповідного запису про це до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, яка є складовою Державного реєстру земель.

Як вбачається із ухвали Кагарлицького районного суду Київської області про закриття кримінального провадження (а.с. 229-238 том 1), відомості про реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 07 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Бурти-Перемога» внесено до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі у період часу із 2014 року по 2015 рік.

Проте із 01 січня 2013 року в зв`язку з виключенням ст. 18 із Закону України «Про оренду землі», а також внесенням змін до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, у відповідності до положень Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»державній реєстрації підлягає право оренди землі, як речове право, а не договір оренди.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «Планета Зем» доведено, що договір оренди земельної ділянки від 07 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Бурти-Перемога», у відповідності до положень норм ст. 18 Закону України «Про оренду землі» та ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, які діяли до 01 січня 2013 року) не набрав чинності, в зв`язку із не здійсненням (його підробленням) його державної реєстрації, як це було передбачено цими нормами законодавства України.

Запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 07 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Бурти-Перемога», зроблений «заднім числом» сектором державного земельного кадастру Відділу Держземагенства у Миронівському районі Київської області у період часу із 2014 року по 2015 рік не створює правових наслідків чинності цього договору.

У відповідності до положення ч. 7 ст. 82 ЦПК України суд не бере до уваги під час прийняття рішення по справі посилання відповідачів на постанови Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №810/2550/17, якими надано правову оцінку договору оренди від 07 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 таТОВ «Бурти-Перемога»,оскільки підчас їхпостановлень небуло відомопро підробкузапису пройого реєстраціюв Книзізаписів реєстраціїдержавних актівна правовласності наземлю тана правопостійного користуванняземлею,договорів орендиземлі(ухвала про закриття кримінального провадження постановлена 25 червня 2020 року).

Приймаючи рішенняпо справісуд такожвраховує,що скасування державної реєстрації речового права позивача ТОВ «Планета-Зем» (права оренди) на спірну земельну ділянку (як це відбулося у відповідності до вищезазначених рішень адміністративних судів) у відповідності до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 124 Земельного кодексу України не скасовує права позивача на оренду (речове право) цієї земельної ділянки у відповідності до чинного договору оренди від 29 березня 2017 року (він не розірваний та не визнаний не дійсним).

Після прийняття рішення по справі позивач ТОВ «Планета-Зем» має право повторно звернутися до державного реєстратора із відповідним зверненням про реєстрацію свого права на оренду спірної земельної ділянки.

Право оренди на земельну ділянку набувається на підставі договору оренди, що набрав чинності, а не його державної реєстрації в державному реєстрі, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими в постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 18 квітня 2023 року по справі № 357/8277/19.

Приймаючи рішення по справі суд також не бере до уваги доводи відповідачів, щодо відсутності акту приймання-передачі земельної ділянки, підписаного позивачем ТОВ «Планета-Зем» та відповідачем ОСОБА_1 , передбаченого розділом 4 договору оренди, укладеного 29 березня 2017 року між нею та позивачем, зважаючи на наступне.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із нормами ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не лише передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, а й не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

У відповідності до пункту 9.2 цього договору, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання передати позивачу ТОВ «Планета-Зем» в користування спірну земельну ділянку, у зв`язку із чим, у відповідності до пункту 4.1 договору була зобов`язана підписати акт-прийому передачі цієї земельної ділянки, проте в порушення взятих на себе зобов`язань цього не зробила.

Отже ОСОБА_1 в порушення своїх обов`язків, передбачених вищезазначеними нормами законодавства України та умов договору оренди, діючи не добросовісно по відношенню до позивача, вчинила дії, які перешкоджають йому користуватися орендованою земельною ділянкою, а саме не припиняючи дію договору оренди, підписаного із позивачем ТОВ «Планета-Зем», підписала договір оренди із відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», при цьому в цей же час (а.с.60-68том 1)фактично діяв договір оренди, укладений із третім суб`єктом господарювання, а саме ТОВ «Бурти-Перемога», із яким ОСОБА_1 (будучи спадкоємцем померлої ОСОБА_2 ) 01 березня 2017 року підписала додаткову угоду про продовження строку дії оренди за договором від 07 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Бурти-Перемога», правову оцінку якому судом надано вище.

Приймаючи рішення по справі суд не може залишити поза увагою такі очевидно не добросовісні дії відповідача ОСОБА_1 , та прийняти як підставу відмови у захисті існуючого в позивача ТОВ «Планета-Зем», за діючим договором оренди, права на користування спірною земельною ділянкою.

Будь-який правочин, вчинений відповідачем у період настання у нього зобов`язання із передачі позивачеві ТОВ «Планета Зем» в користування спірної земельної ділянки, за діючим договором оренди, внаслідок якого відповідач ОСОБА_1 уникає виконання свого обов`язку за цим діючим договором оренди, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 листопада 2019 року по справі № 910/8357/18 (пункти 72, 73), який по своєму духу може бути застосований і до спірних правовідносин.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В будь-кому випадку, із матеріалів справи (а.с. 158-163 том 1) вбачається, що оренда спірної земельної ділянки за договором, укладеним ОСОБА_2 (спадкодавцем відповідача ОСОБА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бурти-Перемога», дією якого відповідачі обґрунтовують свої заперечення проти задоволення позову припинена 17 липня 2018 року, в той час як договір оренди укладений із позивачем ТОВ «Планета-Зем» продовжує діяти до 29 березня 2027 року (а.с. 12 том 1).

Як наслідок суд приходить до висновку, що договір оренди, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бурти-Перемога» від 7 березня 2012 року, на данийчас жодним чином не впливає на дійсність договору оренди, укладеного 29 березня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 .

Даний висновок по суті відповідає правовому висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду в пункті 5.9 постанови від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18.

При цьому договір оренди, укладений 29 березня 2017 року ОСОБА_1 із позивачем ТОВ «Планета-Зем» є первинним, а договір оренди укладений 17 липня 2018 року із відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» є вторинним, тому і право позивача на користування спірною земельною ділянкою є первинним по відношенню до такого права відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро».

Право відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» на користування спірною земельною ділянкою може бути реалізовано виключно після припинення дії первинного договору оренди, укладеного ОСОБА_1 із позивачем, доказів чого матеріали справи не містять.

Така логіка узгоджується із презумпцією добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на такий результат своєї діяльності, за яким первинне право має перевагу над вторинним (переважне перед іншими право на отримання в оренду спірної земельної ділянки).

Приймаючи рішення по справі суд також не бере до уваги доводи відповідача ОСОБА_1 щодо того, що вона не підписувала договір оренди із позивачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем», в зв`язку із відсутністю доказів цього.

ОСОБА_1 , знаючи про існування договору оренди із Товариством з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем» не звернулася до суду із позовом про визнання його не дійсним з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а в підготовчому судовому засіданні не надала згоду на свій допит у якості свідка, зокрема не надала під присягою та загрозою кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показів, свої покази щодо не підписання нею цього договору оренди.

Враховуючи викладене, а також норми пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 17 липня 2018 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальною площею 3,37 гектар (запис у Державному реєстрі прав № 27249356 від 23 липня 2018 року.

3.Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка-реєстр» Степаненко Аліни Валеріївни від 30 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42284085 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро» з кадастровим номером 3222982900:05:001:0069, загальний розмір 3,37 гектар.

4.Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кип`ячка-Агро», код ЄДРПОУ: 33958724, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета-Зем», код ЄДРПОУ: 35372357, сплачений ним судовий збір в розмірі 4 540 гривень.

5.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис А.С. Поліщук

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук

Повний текст судового рішення складено 14 червня 2023 року