Ухвала

від 15.06.2023 по справі 580/5139/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 580/5139/22

адміністративне провадження № К/990/20685/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №580/5139/22 за позовом Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа: ТОВ «Єврогард» про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

Національний історико-культурний заповідник «Чигирин» звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати висновок Східного офісу Держаудитслужби від 28 вересня 2022 року про результати моніторингу закупівлі послуг охорони приміщень та територій Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" (фізична охорона) UA-2022-01-04-000787-b.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними дій відмовлено повністю.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Національний історико-культурний заповідник «Чигирин» звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 1 червня 2023 року засобами поштового зв`язку.

Скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №580/5139/22 та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року .

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: №826/8855/17, від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, від 30 червня 2022 року у справі №440/2377/21, від 4 травня 2022 року у справі №160/6513/21, від 28 січня 2021 року у справі №160/12925/19, від 11 червня 2020 року у справі №160/6502/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 160/11304/19, від 21 січня 2021 року у справі №400/4458/19, від 27 травня 2021 року у справі №520/649/19, від 5 березня 2020 року у справі №640/467/19.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій по суті, суд зазначає таке.

Так, у справі №826/8855/17 предметом оскарження було рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 3781-р/пк-пз від 13 червня 2017 року.

У справі №500/26/22 предметом оскарження була постанова Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу на ТОВ «Іврус» за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ТР6120/146/НД/АВ/СП-ФС від 7 грудня 2021 року на суму: 18000 гривень.

Натомість як у цій справі предметом оскарження був висновок Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі, яким виявлені порушення процедури таких закупівель.

Таким чином, правовідносини у справах №826/8855/17, №500/26/22 не є подібними з цією справою, оскільки відмінності є щодо суб`єктного складу учасників спірних правовідносин, предмету оскарження та різного нормативного регулювання.

Згідно фактичних обставин справ №440/2377/21, №160/6513/21, №160/6502/19, № 160/11304/19, №400/4458/19, №160/12925/19, №520/649/19, №640/467/19, Судом встановлено, що в усіх наведених вище справах позивач не погоджується з виявленим фактом порушення законодавства, вбачає процедуру проведення публічних торгів дотриманою, а висновок відповідача необґрунтованим.

Однак, в усіх цих справах оскаржувані висновки про результати моніторингу процедури закупівлі містять різні порушення процедури таких закупівель.

Так, у цій справі, за результатами аналізу розгляду тендерних пропозицій Держаудитслужбою установлено порушення позивачем пункту 2 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №440/2377/21 за результатами аналізу питання щодо відповідності вимог тендерної документації вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», установлено порушення абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №160/6513/21 за результатами проведеного моніторингу, встановлено порушення вимог пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 4 розділу І Порядку визначення предмета закупівлі, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 15 квітня 2020 року № 708 (далі - Наказ № 708); пункту 11 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі»; частини шостої статті 33, частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №160/12925/19 за результатами проведеного моніторингу встановлено порушення вимог пункту 3 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №160/6502/19 за результатами моніторингу питання відображення закупівлі у річному плані (додатку) встановлено порушення вимог частини 1 статті 4 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №160/11304/19 за результатами аналізу питання обрання та застосування процедури закупівлі встановлено порушення вимог частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині термінів оприлюднення звіту про укладений договір.

У справі №400/4458/19 20 за результатами проведеного моніторингу процедури закупівлі встановлено порушення вимог пункту 4 частини першої статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі".

У справі №120/1297/20-а за результатами моніторингу процедури закупівлі встановлено порушення вимог абзацу 2 частини другої статті 23 Закону України «Про публічні закупівлі».

У справі №640/467/19 за результатами проведеного моніторингу процедури закупівлі виявлено порушення вимог пункту 2 частини другої статті 35 Закону України «Про публічні закупівлі».

Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 травня 2021 року у справі №520/649/19, судом касаційної інстанції установлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє судове рішення Верховного Суду у справі №520/649/19, що не дає змоги встановити чи застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №580/5139/22.

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №580/5139/22 за позовом Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа: ТОВ «Єврогард» про визнання протиправним та скасування висновку - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду