Постанова

від 06.06.2023 по справі 756/1952/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року місто Київ.

Справа №756/1952/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8347/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Шкоріна О.І.

секретар судового засідання Ковальова В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Клімушева Євгенія Володимировича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2022 року (у складі судді Діденко Є.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: приватний виконавець Рибчинський Олександр Володимирович, про визнання поруки припиненою,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до АТ «Універсал Банк», третя особа: приватний виконавець Рибчинський О.В. у якому просила: визнати припиненою поруку за договором поруки № 002-2008-1805-Р від 30 травня 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 30 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит 30 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язання між банком і ОСОБА_1 укладено договір поруки. ОСОБА_2 допустив порушення умов договору в частині внесення платежів.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу 33606,72 доларів США. Після цього було відкрите виконавче провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадщину після нього ніхто не прийняв, спадкового майна немає.

Тому, позивач стверджує, що враховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 на поручительство за правонаступників померлого, порука є припиненою, а тому подальше стягнення за договором поруки стосовно неї є неправомірним.

Також, позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить: заборонити приватному виконавцю Рибчинському О.В. вчиняти будь-які дії з належним ОСОБА_1 будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою кадастровий номер 3210600000:00:023:0030, на якій знаходиться вказаний будинок.

В обґрунтування вимог заяви посилається на те, що приватним виконавцем Рибчинським О.В. здійснюється виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, а також вчиняються дії з примусової реалізації будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки кадастровий номер 3210600000:00:023:0030, на якій знаходиться вказаний будинок. У вказаному будинку проживає позивачка разом з дітьми. Оскільки позивачка стверджує, що порука є припиненою, то незаконна реалізація та звернення стягнення на будинок може призвести до порушення її прав.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Клімушев Є.В. 13 березня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив через суд першої інстанції апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою заяву задовольнити.

Вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, прийнята при неповному з`ясуванні всіх обставин справи без оцінки доказів, поданих заявником.

Зауважує, що наразі в межах виконавчого провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором здійснюються дії з метою реалізації будинку і земельної ділянки.

Вказує, що виконавче провадження стосовно позивача відкрите з порушенням норм законодавства та наразі є незаконним, відсутні підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №022-2008-1805 від 30 травня 2008 року та договором поруки №002-2008-1805-Р від 30 травня 2008 року оскільки порука є припиненою.

Вважає, що на поручителя може покладатися обов`язок щодо виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності: правонаступника позичальника, який прийняв спадщину, згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованого в тому числі у договорі поруки, як згоди відповідати за виконання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов`язанням.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилався на те, що ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Представник позивача до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведені підстави для забезпечення позову та необхідність такого заходу. Навпаки, з урахуванням наведених позивачем обставин, заборона приватному виконавцю вчиняти дії у виконавчому провадженні може призвести до необґрунтованого зупинення виконання рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заходи ж забезпечення позову відповідно до змісту статті 150 ЦПК України забезпечуються, зокрема, накладенням арешту на майно відповідача та забороною вчиняти певні дії.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13 та від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц.

Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільний процесуальний кодекс не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігти ситуації, в якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа №826/8556/17), від 25 квітня 2019 року (справа №826/10936/18).

Згідно з частиною третьою статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що спір між сторонами виник з приводу визнання припиненою поруки.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем до заяви про забезпечення позову не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що виконання рішення суду про припинення поруки буде неможливим в разі реалізації майна в іншому виконавчому провадженні. Суд вірно зазначив, що накладення арешту в межах виконавчого провадження на майно не може свідчити про початок проведення відповідних дій з реалізації майна боржника. Заборона приватному виконавцю вчиняти дії у виконавчому провадженні може призвести до необґрунтованого зупинення виконання рішення суду.

Суд вірно виходив з того, що не узгоджується з вимогами закону зупинення виконання рішення суду про стягнення з поручителя боргу, яке було ухвалено ще в 2016 році, у зв`язку зі зверненням поручителя до суду в 2023 році з позовом про припинення поруки .

Обраний позивачем вид забезпечення позову не передбачений законом та є неспівмірним з заявленими позовними вимогами.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи заявника про те, що існує реальна загроза утруднення виконання чи неможливість виконання рішення суду в подальшому є лише необґрунтованим припущеннями.

Як вбачається з матеріалів справи, приватним виконавцем Рибчинським О.В. виконується рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2016 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто суму боргу.

Також, судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою кадастровий номер 3210600000:00:023:0030, знаходиться будинок в якому проживає ОСОБА_1 .

Зі змісту позовних вимог не вбачається спір щодо вказаного майна, а майно на яке може бути звернено стягнення у виконавчому провадженні. Водночас, дії чи бездіяльність приватного виконавця також не є предметом спору у цій справі, і можуть бути оскаржені боржником у встановленому законом порядку.

Крім того апеляційним судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року в даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог про припинення поруки.

Таким чином, колегією суддів не встановлено, а стороною позивача не доведено необхідність забезпечення позову.

З огляду на зазначене, аргументи апеляційної скарги представника позивача колегія суддів визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення щодо забезпечення позову та не спростовують правильних висновків місцевого суду щодо відсутності доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалу постановлено з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів встановила відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клімушева Євгенія Володимировича - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.І. Шкоріна