Ухвала

від 08.06.2023 по справі 905/1325/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 905/1325/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» (далі - ТОВ «Сварог-Буковина», позивач, скаржник) - Савчук Ю.М. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Старфіт-Н» (далі - ТОВ «Старфіт-Н», відповідач - 1) - не з`явився,

відповідача - Maxgrain International Limited (далі також - відповідач - 2) - Маковецька Н.В. (адвокатка),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Bosainvest Limited (далі також - третя особа 1) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (далі - ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», третя особа) -не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Сварог-Буковина»

на рішення Господарського суду Донецької області від 15.11.2022 (головуючий - суддя Сковородіна О.М., судді: Паляниця Ю.О., Зекунов Е.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 (головуючий - суддя Геза Т.Д., судді: Терещенко О.І., Тихий П.В.)

у справі №905/1325/21

за позовом ТОВ «Сварог-Буковина»

до ТОВ «Старфіт-Н»; Maxgrain International Limited,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Bosainvest Limited,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»,

про визнання недійсним контракту.

ВСТУП

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання контракту, укладеного між відповідачами, недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Сварог-Буковина" звернулося до суду з позовною заявою до ТОВ "Старфіт-Н" та Maxgrain International Limited про визнання недійсним контракту, укладеного між відповідачами.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що належне йому майно (3603,2 тонн пшениці) за низкою правочинів вибуло з його володіння. При цьому, перший з укладених правочинів за рішенням суду визнано недійснім.

1.2.1. На думку позивача, спірний контракт з відчуження належного йому майна, який відбувся між відповідачами, також має бути визнаний недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вчинений Maxgrain International Limited шляхом введення в оману покупця - ТОВ "Старфіт-Н", щодо того, що відчужуване майно є предметом спору в судових інстанціях та речовим доказом у кримінальній справі.

1.2.2. Крім того, позивач покликається і на те, що всупереч вимогам частини п`ятої статті 255 Митного кодексу України (далі - МК України) при відчуженні майна не відбулось належне митне оформлення, що є доказом протиправності оспорюваного контракту.

1.2.3. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої позовної заяви ТОВ «Сварог-Буковина» визначено приписи статтей 203, 215, 216, 230, 236 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Донецької області від 15.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023, у справі №905/1325/21 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сварог-Буковина» відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Сварог-Буковина» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 15.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі №905/1325/21 та визнати недійсним контракт, укладений між Maxgrain International Limited та ТОВ «Старфіт-Н».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ «Старфіт-Н» із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права (статті 203, 215, 217 ЦК України) без врахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 09.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16; постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18; постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц|14-75цс18, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзивів на касаційну скаргу до Суду не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ТОВ «Сварог-Буковина» та Bosainvest Limited 27.03.2019 укладений контракт №27-2019/3-SB, зі змінами та доповненнями.

6.2. Згідно з умовами контракту від 27.03.2019 ТОВ «Сварог-Буковина» зобов`язувалось поставити пшеницю 3-го класу групи А для продовольчих цілей насипом, врожаю 2019 року в об`ємі партії товару - 3 500 метричних тонн +/- 5%.

6.3. У подальшому, Bosainvest Limited 26.07.2019 уклало контракт WH-12UA з Lexum Agro Kft. на поставку пшениці 3-го класу українського походження врожаю 2019 року в кількості 3 500,00 тонн +/- 5% в терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», де експортером товару є ТОВ «Сварог-Буковина».

6.4. У свою чергу, Lexum Agro Kft. здійснено реалізацію товару на користь відповідача-2, а саме:

1) між Lexum Agro Kft. та Maxgrain International Limited 26.07.2019 укладено контракт MW-43 на поставку пшениці 3-го класу українського походження врожаю 2019 року в кількості 3 500,00 тонн +/- 5% в терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», де експортером товару є ТОВ «Сварог-Буковина». Відповідно до Акта передачі права власності на товар від 26.07.2019 за контрактом від 26.07.2019 MW-43 Lexum Agro Kft. передало Maxgrain International Limited пшеницю 3 класу українського походження врожаю 2019 року в кількості 836,250 тонн на терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»;

2) між Lexum Agro Kft. та Maxgrain International Limited 15.08.2019 укладено контракт FW-155 на поставку пшениці 4-го класу українського походження врожаю 2019 року в кількості 2 600,00 тонн +/- 10% в терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», де експортером товару є ТОВ «Сварог-Буковина». Відповідно до Акта передачі права власності на товар від 23.09.2019 за контрактом від 15.08.2019 FW-155 Lexum Agro Kft. передало Maxgrain International Limited пшеницю 4 класу українського походження врожаю 2019 року в кількості 2 766,950 тонн на терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

6.5. При цьому Lexum Agro Kft. сповістило про укладення цих контрактів Bosainvest Limited для безпосереднього транспортування товару компанії Maxgrain International Limited.

6.6. Lexum Agro Kft. 26.07.2019 та 23.09.2019 надало покупцю (MAXGRAIN INTERNATIONAL LIMITED) акт передачі права власності на пшеницю у кількості 836,25 тонн, доставлену в Одеський морський торговельний порт на склад зернового терміналу ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» згідно з контрактом від 26.07.2019 MW-43 та акта передачі права власності на пшеницю у кількості 2 766,950 тонн, доставлену в Одеський морський торговельний порт на склад зернового терміналу ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» згідно з контрактом від 15.08.2019 № FW-155.

6.7. Контракти від 15.08.2019 FW-155 та від 26.07.2019 MW-43, укладені ніж Продавцем (Lexum Agro Kft.) та Покупцем (Maxgrain International Limited) ніким не оскаржені, у судовому порядку недійсними не визнавалися.

6.8. Maxgrain International Limited здійснив оплату товару за контрактами з Lexum Agro Kft. у сумі 574 393,14 дол. США.

6.9. На виконання зазначених вище договірних зобов`язань між ТОВ «Сварог-Буковина» (Експортер) та ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» (митний брокер) 21.08.2019 укладено договір на декларування вантажів № 184/1, відповідно до якого був наданий пакет документів, необхідний для здійснення експорту вищевказаної пшениці у кількості 3500 +/- 10% тонн по контракту від 27.03.2019 №27-2019/3-SB та додатковим угодам № № 1, 2 від 20.08.2019, рахунок-фактура № 1 від 21.08.2019.

6.10. ТОВ «Сварог-Буковина» 28.08.2019 надало лист, яким просило провести митне оформлення вантажу у кількості 3500 тон +/- 5% згідно з контрактом від 27.03.2019 №27-2019/3-SB за інструкцією Maxgrain International Limited. У листі зазначено, що експорт здійснюється для покупця Maxgrain International Limited, а також, що це розпорядження на проведення митного оформлення товару є фінальним, експортер гарантує, що за жодних обставин не буде відкликати чи змінювати його або здійснювати переадресацію завантажених вагонів.

6.11. ТОВ «Сварог-Буковина» на виконання інструкцій Bosainvest Limited отриманих від Lexum Agro Kft., за вказівкою Maxgrain International Limited - 28.08.2019, відповідно до товарно-транспортних накладних: №№35444306, 35448570,35451954, 35451962, 35459981, 35459999, 55462563, 35464544, 35470913, 35473354, 35473370, 35473362, 35486281, 35486299, з 21.08.2019 по 24.08.2019 здійснило поставку 3603,2 тонн зерна пшениці на умовах БАР - ДП «Одеський морський торговельний порт», зерновий термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» у квоту Maxgrain International Limited.

6.12. На виконання статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» лабораторією зернового складу здійснено аналіз якості вказаного вантажу та прийнято на зберігання пшеницю 3 класу - 836,25 тонн та пшеницю 4 класу - 2 766,95 тонн, а всього: 3 603,2 тонн, яку було розміщено на зерновому терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (м. Одеса, Митна площа, 1 - Одеський Морський Торговельний Порт) у квоту Maxgrain International Limited.

6.12.1. Зерновий термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» підтвердив надходження та розміщення вантажу, що надійшов зі станції Васкауці Львівської з/д у квоту Maxgrain International Limited, Експортер - ТОВ «Сварог-Буковина», у кількості: пшениці 3 класу - 836,25 тонн та пшениці 4 класу - 2766,95 тонн, а всього: 3 603,2 тонн на зерновому терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (м. Одеса, Митна площа, 1 - Одеський Морський Торговельний Порт).

6.13. Після надходження товару на зерновий термінал, ТОВ «Сварог-Буковина» вчинило низку дій, спрямованих на витребування товару, а саме:

- 01.09.2019 надіслало на адресу ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» лист, в якому вимагало анулювати (відкликати) митну декларацію UA50004/2019/008866;

- 26.09.2019 надіслало ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» лист, в якому вимагало утриматись від співпраці з Lexum Agro Kft. та не здійснювати митне оформлення товару, поставленого в квоту Maxgrain International Limited до подальшого розпорядження;

- 23.10.2019 надіслало ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» вимогу №143 про недійсність договору з декларування вантажів №184/1 від 21.08.2019, у якій вимагало повернути все, що було ним передано для ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» відповідно до договору з декларування вантажів від 21.08.2019 №184/1, а також погасити (відкликати) всі документи, які були підготовлені та видані у відповідності до цього договору, а сам договір вважати недійсним з моменту його укладення;

- 28.10.2019 надіслало ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» лист №147, в якому заявило вимогу про відвантаження йому з ємностей портового елеватора ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» зерна пшениці в кількості 3 603 200 кілограм.

6.14. ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт», керуючись інструкціями ТОВ «Сварог Буковина», не завершило митне оформлення товару Maxgrain International Limited.

6.15. Постановою слідчого від 04.10.2019 майно ТОВ «Сварог- Буковина», а саме: 3603,2 тонни пшениці, яке зберігалося у зерносховищі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1, куди надійшли в період часу з 13 по 17 вересня 2019 року, відповідно до наступних товарно-транспортних накладних: №№35444306, 35448570, 35451954, 35451962, 35459999, 35459981, 35462563, 35470913, 35451962, 35464544, 35473370, 35473362, 35473354, 35486281, 35486299, 35464544, визнано речовим доказом. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.10.2019 у справі №686/27226/19 (провадження №1-кс/686/14181/19) на відповідне майно накладено арешт.

6.16. Між ТОВ «Сварог-Буковина» та Bosainvest Limited 15.02.2020 укладено додаткову угоду № 4 про розірвання контракту №27-2019/3-SB. Згідно з пунктом 4 зазначеної додаткової угоди Bosainvest Limited визнало, що ТОВ «Сварог-Буковина» «залишається повноправним власником» товару.

6.17. Рішенням Господарського суду Одеської області №916/3897/19 від 06.04.2020 визнано за Maxgrain International Limited право власності на 3603,2 тонни пшениці, придбаної за контрактами від 26.07.2019 MW-43 та від 15.08.2019 FW-155, а саме: пшениці 3 класу у кількості 836,250 тонн та пшениці 4 класу у кількості 2 766,950 тонн, що надійшла на квоту Maxgrain International Limited на зерновому терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1, Одеський морський торговельний порт, відповідно до товарно-транспортних накладних: №№35444306, 35448570, 35451954, 35451962, 35459981, 35459999, 35462563, 35464544, 35470913, 35473354, 35473370, 35473362, 35486281, 35486299, зі станції Васкауці Львівської залізниці. Зобов`язано ТОВ «Сварог-Буковина» утриматись від дій щодо витребування 3 603,2 тонн пшениці, що надійшла на квоту Maxgrain International Limited на зерновому терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» за адресою: Одеса, Митна площа, 1, Одеський морський торговельний порт, відповідно до товарно-транспортних накладних: №№35444306, 35448570, 35451954, 35451962, 35459981, 35459999, 35462563, 35464544, 35470913, 35473354, 35473370, 35473362, 35486281, 35486299, зі станції Васкауці Львівської залізниці.

6.18. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.07.2020 у справі №926/1068/20, яке набрало законної сили після апеляційного оскарження компанією Maxgrain International Limited та ТОВ «Зерновий перевантажний комплекс «Інзерноекспорт» та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», позовні вимоги ТОВ «Сварог-Буковина» до ОСОБА_1 та BOSAINVEST LIMITED задоволено частково, а саме: визнано недійснім Контракт від 27.03.2019 №27-2019/3-SB, укладений між ТОВ «Сварог-Буковина» та BOSAINVEST LIMITED.

6.18.1. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 у справі №926/1068/20 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Maxgrain International Limited на рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.07.2020 у справі №926/1068/20. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки компанії Maxgrain International Limited, тому вона не є суб`єктом апеляційного оскарження цього рішення.

6.19. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №916/3897/19 рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2020 року у справі №916/3897/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТОВ «Сварог- Буковина» утриматись від дій щодо витребування 3 603,2 тон пшениці, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6.20. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.11.2020 у справі №916/3897/19 скасовано арешт на вищевказане майно, накладений ухвалою цього ж суду від 24.01.2020.

6.20.1. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2020 у справі №522/20169/20 (1-кс/522/14715/20) скасовано арешти на вищевказане майно накладені: ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.10.2019 у справі № 686/27226/19 (номер провадження: 1-кс/686/14181/19) та ухвалою Одеського апеляційного суду у справі № 522/17070/19 1-кс/522/17513/19 (номер провадження: 11- сс/813/1762/19).

6.21. Між Maxgrain International Limited та ТОВ «Старфіт-Н» 20.11.2020 укладено контракт W200, відповідно до якого:

- пункт 3.1 контракту - передача права власності на пшеницю 3-го та 4-го класу українського походження врожаю 2019 року. Код УКТ ЗЕД 1001;

- пункт 3.2 контракту - постачальник набув права власності на Товар на підставі контрактів від 26.07.2019 MW-43 та від 15.08.2019 FW155, вказане підтверджено рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 у справі №916/3897/19 та Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №916/3897/19;

- пунктом 3.3 контракту визначено, що Товар на підставі контрактів, зазначених у пункті 3.2 цього Контракту, надійшов у квоту Постачальника зі станції Васкауці Львівської з/д відповідно до наступних з/д накладних: №№35444306, 35448570, 35451954, 35451962, 35459981, 35459999, 35462563, 35464544, 35470913, 35473354, 35473370, 35473362, 35486281, 35486299. Товар знаходиться на терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» Одеський морський торговельний порт (м.Одеса, Митна площа, 1);

- пунктом 4.2.1 контракту визначено, що Постачальник гарантує Покупцеві, що Товар є його власністю й вільний від прав третіх осіб: не є предметом застави (у тому числі податкової), не перебуває під арештом, щодо нього відсутні судові або адміністративні спори і т.д., а також гарантує чинність наданих документів на дату підписання та впродовж терміну виконання цього Контракту. Постачальник гарантує Покупцеві, що Товар не походить з території республіки Крим та/або міста Севастополь та/або території Луганської та Донецької області, тимчасово не підконтрольних Україні;

- пунктом 4.2.3 контракту визначено, що кількість Товару за контрактом складає 3 603,200 тонн +/- 5%, а саме: пшениця 4-го класу 2 766,950 тонн +/- 5% та пшениця 3-го класу 836,250 тонн +/- 5%;

- пунктом 4.2.3 контракту визначено, що умови поставки ЕХW - термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

6.21.1. Відповідно до Акта прийому-передачі від 20.11.2020 до контракту від 20.11.2020 W200, Maxgrain International Limited передав, а ТОВ «Старфіт-Н» прийняв Товар, що надійшов зі станції Васкауці Львівської з/д до наступних товаро-транспортних накладних: №№35444306, 35448570, 35451954, 35451962, 35459981, 35459999, 35462563, 35464544, 35470913, 35473354, 35473370, 35473362, 35486281, 35486299, та знаходиться на терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»/Одеський морський торговельний порт, а саме: пшениця 4-го класу 2 766,950 тонн та пшениця 3-го класу 836,250 тонн, а разом 3 603,200 тонн.

6.21.2. ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» 20.11.2020 отримало від Maxgrain International Limited лист №200.1, у якому останній повідомив, що як власник, продав вищевказане майно ТОВ «Старфіт-Н» згідно з контрактом від 20.11.2020 W-200 та відповідно до акта прийому-передачі від 20.11.2020, майно передано вказаному покупцю. У зв`язку із чим просив вважати ТОВ «Старфіт-Н» власником майна, що знаходиться на терміналі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»/Одеський морський торговельний порт.

6.21.3. За дорученням ТОВ «Старфіт-Н», ТОВ «Озірки» до митних органів подано митну декларацію UА500050/2020/213140, після оформлення якої, 20.11.2020 останнім були видані доручення №6 та №7 щодо списання товару з балансу Maxgrain International Limited.

6.21.4. Відповідно до вказаних доручень, ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» здійснено завантаження на судно товар, який у подальшому вивезений за межі митної території України.

6.22. Постановою Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №916/3897/19 постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року та рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 у справі №916/3897/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

6.22.1. При новому розгляді справи №916/3897/19, ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.07.2021 позов Maxgrain International Limited до ТОВ «Сварог-Буковина», ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Lexum Agro Kft., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Bosainvest Limited, про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у справі №916/3897/19 залишено без розгляду.

6.22.2. ТОВ «Сварог-Буковина» 01.07.2021 звернулося до суду у справі №916/3897/19 із заявою про поворот виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 по справі №916/3897/19 та визнання недійсним контракту № W200 від 20.11.2020. Ухвалою від 11.08.2021 у задоволенні зазначеної заяви відмовлено, на підставі того, що рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2020 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №916/3897/19 з ТОВ «Сварог-Буковина» не було стягнуто ні грошову суму, ні майно, ні його вартість.

6.23. ТОВ «Сварог-Буковина» 06.07.2021 звернулося до суду з позовом про визнання недійсним контракту від 20.11.2020 W200.

6.24. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:

- ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (третя особа-1) є стивідорною компанією, що здійснює діяльність з перевантаження вантажів у змішаному залізнично (автомобільно) - водному сполученні. Компанія працює в експортному, а також імпортному і транзитному напрямках. У номенклатурі вантажів переважають навалочні та насипні вантажі;

- зерновий термінал ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» зберігав вантаж пшениці у кількості: пшениця 3 класу - 836, 250 тонн, пшениця 4 класу - 2 766, 950 тонн, а всього: 3 603, 200 тон, поклажодавцем якого було саме Maxgrain International Limited;

- товар митний кордон до укладення контракту від 20.11.2020 W-200 та подальшого проходження митного режиму експорту, не перетинав, статусу іноземного товару, для проходження митного режиму імпорту, не набував. Тому, порушення митного оформлення товару при укладанні спірного контракту між відповідачами, які б вплинули на її дійсність, суду з боку позивача не доведено;

- позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому не може стверджувати про наявність введення в оману будь-кого із сторін цього правочину, який вплинув на волевиявлення останніх при його укладанні;

- застосовані заходи відносно 3 603,2 тонн зерна у межах кримінального провадження та у господарській справі на момент укладання спірної угоди були скасовані, відтак твердження позивача про вчинення спірного договору в умовах заборони відчуження спростовані матеріалами справи;

- не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Таким чином, ТОВ "Сварог-Буковина" обрало неналежний спосіб захисту свого права, оскільки, він не є ефективним для відновлення становища останнього.

6.25. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення першої інстанції без змін, зокрема відзначив і таке:

- доведення факту обману, наявність умислу в діях другої сторони правочину та істотність обставин, у відношенні яких її ввели в оману, а також сам факт обману повинна довести саме сторона правочину;

- позивач не є стороною оскаржуваного правочину, тому вимоги закону, визначені статтею 230 ЦК України, обрані позивачем як підстава позову (введення в оману), не можуть бути застосовані до контракту від 20.11.2020 W200, який укладений між Maxgrain International Limited та ТОВ «Старфіт-Н», оскільки позивач та відповідачі не пов`язані правовідносинами купівлі-продажу, що само по собі виключає встановлення судом доведеності факту обману, умислу в діях відповідачів, істотності обставин, тощо;

- визнання за ознаками статті 230 ЦК України договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною цього договору, суперечило б змісту і цілям названої норми;

- посилання скаржника, що належне йому майно вибуло з його володіння, колегією суддів відхиляються з тих підстав, що вирішення питання стосовно встановлення власника товару та його подальшої юридичної долі не є предметом розгляду в рамках розгляду даної справи про визнання контракту недійсним;

- аналіз положень статей 216 та 388 ЦК України дає підстави для висновку, що якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом;

- обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та не є ефективним для захисту порушеного права позивача, а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що у цих правовідносинах позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №905/1325/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2023 відкрито касаційне провадження у справі №905/1325/21 за касаційною скаргою ТОВ «Сварог-Буковина» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №905/1325/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Булгакової І.В.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї ухвали, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Донецької області від 15.11.2022 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі №905/1325/21, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог.

8.6. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права (статті 203, 215, 217 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 09.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16; постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18; постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц|14-75цс18, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.

8.7. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.8. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.12. Оцінюючи і аналізуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

8.13. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

8.14. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

8.15. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

8.16. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

8.17. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

8.18. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

8.19. Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

8.20. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

8.21. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).

8.22. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

8.23. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

8.24. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. правові висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17Верховного Суду).

8.25. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся з позовом про визнання контракту (договору купівлі-продажу зерна), укладеного між відповідачами, недійсного, з огляду на те, що позивач є власником цього майна, яке, зокрема і за спірним контрактом, вибуло з його володіння. При цьому, вказує, що перший з укладених правочинів за рішенням суду визнано недійснім.

8.26. Так, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

8.27. Зміст віндикаційного позову розкритий у частині першій статті 387 ЦК України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

8.28. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

8.28.1. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частина перша статті 388 ЦК України).

8.28.2. При цьому варто відзначити і те, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

8.28.3. Отже, положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

8.28.4. Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №644/7281/16-ц, від 16.09.2020 у справі №127/6061/18 тощо.

8.29. У контексті спірних правовідносин, Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, де відзначено:

« 44. Велика Палата Верховного Суду з приводу задоволеної судами попередніх інстанцій позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також обраного позивачем способу захисту своїх прав зазначає таке.

45. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

46. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

47. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

48. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні). Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

49. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, Агентство не вправі було відчужувати його майно, оскільки судом в межах кримінальної справи покладено обов`язок на Агентство щодо управління рухомим майном шляхом забезпечення його збереження, а не шляхом продажу.

50. Водночас задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення майнових прав позивача. Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

51. За змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

52. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України.

53. У випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України.

54. Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

55. Відповідно до положень частини першої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

56. Згідно із частиною другою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

57. Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності.

Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна.

58. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

59. Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.

60. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів та про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені з мотивів, викладених у цій постанові».

8.30. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернутись і до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2020 у справі №372/266/15-ц, де Велика Палата дійшла таких висновків:

« 43. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

44. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).

45. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.

46. Велика Палата Верховного Суду повторює, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. …

48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника».

8.31. Так, у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16 (на яку посилається скаржник), де предметом розгляду було визнання недійсним договору про закупівлю в частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та стягнення грошових коштів, укладеного між позивачем та відповідачем, колегія суддів відзначила таке:

«Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому».

8.32. Водночас у справі, що розглядається, предметом спору є визнання недійсного правочину в цілому (контракту про купівлю-продаж зерна пшениці) на підставі статтей 203, 215, 230 ЦК України, укладеного між відповідачами не за результатом проведення процедури закупівлі. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, а також зміст оскаржуваних судових рішень (з урахуванням встановлених обставин справи та підстав, предмета позову (визнання договору недійсним в цілому, а не окрему його частину) та кола доказів) за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у зазначеній справі та в даній справі, що переглядається.

8.32.1. При цьому Верховний Суд враховує, що правова позиція в зазначеній постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16 є неактуальною.

Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20, де, зокрема відзначено:

«Суд виходить з того, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини».

8.33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) викладено правовий висновок, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

8.33.1. Колегія суддів під час оцінки спірних правовідносин на предмет подібності та наявності відсутності правових висновків щодо застосування норм права, враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, де вказано таке:

«Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

…При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

8.34. У постанові Верховного суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16 та у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц|14-75цс18 (на які вказує скаржник) в узагальненому викладено такий правовий висновок, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

8.35. Крім того, скаржник посилається і на постанову Верхового Суду від 10.03.2021 у справі №201/8412/18, де зазначено:

«У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) вказано, що «наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним».

8.36. У контексті спірних правовідносин, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15ц, де Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

8.37. Проаналізувавши зміст постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, колегія суддів доходить висновку, що останні ухвалені за правового регулювання правовідносин, зокрема, щодо застосування статтей 203, 215, 216, 1212 ЦК України.

8.38. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди, ураховуючи, що позивач не є стороною оскаржуваного правочину, а вимоги, визначені статтею 230 ЦК України, обрані позивачем як підстава позову, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин (оскільки доведення факту обману, наявність умислу в діях другої сторони правочину та істотність обставин, у відношенні яких її ввели в оману, а також сам факт обману покладається на сторону правочину) дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині. При цьому судами враховано, що на момент укладення спірного Контракту, з урахуванням чинності рішення у справі №916/3897/19, яким визнано права власності на спірне майно за відповідачем - 2, а також чинності судових рішень у справах №916/3897/19, №522/20169/20, якими скасовано арешт на спірне майно, сторони не мали законних перешкод для його укладення.

8.38.1. Разом з тим, господарські суди, надаючи оцінку предмету заявленого позову, а відтак і наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, дійшли висновку, про відмову у позові, з огляду на те, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту. При цьому, відзначивши таке:

- не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину;

- якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним;

- якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

8.39. Тобто, суди попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшли висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним спірного договору не призведе до відновлення порушеного права/законного інтересу (відновлення матеріального становища) останнього, з огляду на те, що повернути таке майно шляхом застосування реституції неможливо. А відтак і неможливо привести сторони недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення спірного Контракту.

8.40. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Верховного суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16 та постанов Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц, від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц|14-75цс18, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18 та від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи не є подібними до спірних правовідносин, адже різняться фактичними правовими підставами позову, предметами позову, та фактично-доказовою базою, тобто рішення у справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

8.41. Посилання скаржника на постанову пленуму Верховного Суду України від 09.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» є необґрунтованим, оскільки згідно з нормами чинного ГПК України (статтей 11, 236) висновки Верховного Суду України, викладені у пленумах, не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

8.42. Отже, з урахуванням вищенаведеного правового регулювання, а також ураховуючи сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо застосування статті 215 ЦК України через призму статті 16 ЦК України, колегія суддів виходить з того, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У такому разі ефективним способом захисту порушеного права є подання позову про витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема до добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, або ж, у разі фізичної втрати/зміни/знищення/тощо майна, шляхом подання позову про відшкодування завданої майнової шкоди до осіб, з вини яких була заподіяна така шкода.

8.43. Відтак, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

8.44. У свою чергу, доводи ж касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.45. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.46. Разом з тим, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

8.47. Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Сварог-Буковина», оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі за змістовним критерієм є неподібними.

8.48. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.49. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.50. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

8.50.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.51. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

8.52. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

8.53. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

8.54. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

8.55. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

8.56. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.57. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

8.57.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

8.58. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

8.59. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

8.59.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.60. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог-Буковина» на рішення Господарського суду Донецької області від 15.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 у справі №905/1325/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова