Рішення

від 15.06.2023 по справі 910/3836/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/3836/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 13/10, офіс 204-А)

до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва" (вул. Луначарського, 5, м. Київ, 02002)

про стягнення 56 351,40 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва" про стягнення 56 351,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 256 про постачання електричної енергії споживачу від 21.12.2021 року в частині своєчасної оплати поставленого обсягу електричної енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Вказана позовна заява з доданими до неї документами сформована заявником в системі "Електронний суд" 24.05.2022 року та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 24.05.2022 року за вх. № 3836/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 01.07.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 13.06.2022 року надійшла заява № 94 від 28.06.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3836/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/3836/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію суду 01.08.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ним було виконано грошове зобов`язання по оплаті суми Договору №256 від 21.12.2021 року у розмірі 49 999,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №75887 від 28.12.2021 року. При цьому фактичний обсяг електроенергії, поставленої за Договором №256 від 21.12.2021 року, складає 13417,00 кВт/год, в той час як відповідно до умов пункту 3.4 Договору сторонами узгоджено постачання електричної енергії в об`ємі 11904,52381 кВт/год на суму 49 999,00 грн. Відтак, відповідачем виконано умови Договору №256 від 21.12.2021 року у повному обсязі та належним чином.

Крім того, відповідач вказує на те, що Договір №256 від 21.12.2021 року був укладений з метою виконання фінансових зобов`язань відповідачем за Договором № 317 від 30.12.2020 року в частині оплати поставленої електроенергії у листопаді 2021 року. Таким чином відповідач вважає, що відповідно до умов статті 604 Цивільного кодексу України між позивачем та відповідачем відбулась новація (заміні первісного зобов`язання новим зобов`язанням) у зв`язку з укладанням Договору №256 від 21.12.2021 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, 22.08.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь №168 від 18.08.2022 року на відзив на позовну заяву, відповідно до якої останній зазначає, що весь обсяг поставленої у грудня 2021 року електроенергії у розмірі 13417,00 кВт/год охоплюється умовами спірного Договору №256 від 21.12.2021 року, а також зазначає про те, що Договір №256 від 21.12.2021 року та Договір №317 від 30.12.2020 року є різними та самостійними правочинами, які не пов`язані між собою, та відповідно не є новацією. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Крім того, 26.08.2022 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву № 175 від 23.08.2022 року про розподіл судових витрат на отримання правничої допомоги у справі №910/3836/22, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 13 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Заява разом з доказами понесених витрат на правову допомогу судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Комунальне некомерційне підприємство "Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.

Так, згідно преамбули Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) він визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Частинами 1 - 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником.

Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та "Про ринок електричної енергії" Товариство з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (позивач) є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно з постановою НКРЕКП №2594 від 03.12.2019 року.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Так, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), згідно п.п. 1.1.1 яких учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії".

У пункті 2 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року №312 зазначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку до цієї постанови.

Так, пунктом 1.2.7. Правил встановлено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Відповідно до пункту 1.2.15. Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

Згідно з пунктом 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії, договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку.

При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (п.3.1.8 Правил).

Наведене узгоджується з умовами пунктом 3.2.5 Правил, за яким укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.

Пунктами 3.2.1.,3.2.10. Правил передбачено, що електропостачальники, які постачають електричну енергію споживачам на роздрібному ринку, мають самостійно розробити форму відповідного договору на основі примірного чи типового договору, який є додатком до цих Правил. Розроблені форми договорів електропостачальники мають оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах. За наявності публічних комерційних пропозицій електропостачальник розміщує на своєму веб-сайті та в центрах обслуговування споживачів бланк заяви-приєднання до договору постачання електричної енергії споживачу.

Розроблений позивачем договір про постачання електричної енергії споживачу, а також бланк заяви-приєднання та комерційні пропозиції розміщені на офіційному веб-сайті позивача в мережі Інтернет.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об`єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується в передбаченому договором порядку (пункт 3.2.13 Правил).

Статтею 633 Цивільного кодексу України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Положення частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Комунальним некомерційним підприємством "Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва" (споживач за договором, відповідач у справі) шляхом підписання заяви-приєднання до умов Договору про постачання електричної енергії споживачу, на виконання вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (постачальник за договором, позивач у справі) Договір про постачання електричної енергії споживачу №256 від 21.12.2021 року (надалі - Договір), який згідно п.1.1 встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу.

У пункті 1.2 Договору сторони погодили, що до умов цього договору застосовуються положення Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених становою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), інші чинні нормативно-правові акти, що регулюють постачання електричної енергії.

У заяві-приєднання, копія якої наявні в матеріалах справи, зокрема, зазначено адресу об`єкту (м. Київ, вул. Митрополита Андрея Шептицького, 5 та м. Київ, вул. Митрополита Андрея Шептицького, 3-г) та ЕІС-код точки комерційного обліку за об`єктом споживання (62Z6338010336405, 62Z7360451894584, 62Z8921571208355, 62Z2293128582982, 62Z8325627909577, 62Z8746308417380), вказано, що оператором, з яким споживач уклав договір розподілу електричної енергії, є ПРАТ «ДТЕК Київськи електромережі».

Розділами 3 - 13 Договору сторони узгодили умови постачання, якість постачання електричної енергії, ціну, порядок обліку та оплати електричної енергії, права та обов`язки споживача та постачальника, порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії, відповідальність сторін, порядок зміни електропостачальника, порядок розв`язання спорів та форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.

Додатком №2 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №256 від 21.12.2021 року є Комерційна пропозиція постачальника електричної енергії ТОВ «Промгаз Сіті» (далі - Комерційна пропозиція).

Розділами 1-13 Комерційної пропозиції сторони узгодили ціну (тариф) на електричну енергію, обсяг споживання, спосіб та порядок оплати електричної енергії, термін надання рахунку за спожиту електричну енергію, спосіб та порядок оплати послуг з розподілу електричної енергії, розмір пені, штраф за дострокове розірвання договору, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За умовами пункту 13.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, вказаної у цьому договорі, та в цілому до « 31» грудня 2021 року, а в частині взятих на себе зобов`язань сторонами - до їх повного виконання.

Згідно п. 8 Комерційної пропозиції до Договору термін дії останнього та умови пролонгації - по 31.12.2021 року включно, умови пролонгації відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які виникли між сторонами до моменту його укладення відповідно до статті 631 Цивільного Кодексу України.

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачання електричної енергії споживачу здійснюється у строк з 01.11.2021 року.

Вказаний Договір підписаний представниками споживача та постачальника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно із частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За приписами частини 1 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Так, за умовами пункту 2.1. Договору постачальник продає електричну енергії енергію «код ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 09310000-5 - електрична енергія (Електрична енергія)» споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з умовами пункту 2.2 Договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

За умовами пункту 3.1 Договору постачання електричної енергії споживачу здійснюється у строк з 01.11.2021 року.

Відповідно до пункту 3.4 Договору сторони погодили місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: вул.. Митрополита Андрея Шептицького, 5, м. Київ, 02002; вул.. Митрополита Андрея Шептицького, 3-г, м. Київ, 02002; кількість - 11904,52381 кВт/год.

Постачальник за цим договором не має право вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до цього договору (пункт 3.3 Договору).

У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За змістом пункту 4.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).

Так, відповідно до умов пункту 5.1-5.2 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Загальна вартість цього Договору на момент його укладення становить 41 665,83 грн., ПДВ 8 333,17 грн., а всього з ПДВ 49 999,00 грн.

Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Відповідно до пункту 1 Комерційної пропозиції, яка є додатком № 2 до Договору, ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи), становить 4,20 грн. з ПДВ за 1 кВт/год., у тому числі тариф на послуги з передачі електричної енергії та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії.

Обсяг споживання електричної енергії: 11904,52381 кВт*год.

Відповідно до пункту 5.3, 5.4 Договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

У відповідності до пунктів 5.11-5.12 Договору порядок звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії на певну дату чи протягом відповідного періоду визначається відповідно до комерційної пропозиції, обраної споживачем. Організація комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку здійснюється у відповідності до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 311.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору у грудні 2021 року позивач здійснив поставку відповідачу електричної енергії у загальній кількості 13417,00 кВт/год на загальну суму 56 351,40 грн..

За умовами пункту 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.

З 1 січня 2019 року відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" ПАТ "ДТЕК Київські електромережі" є оператором системи розподілу в м. Києві та здійснює ліцензійну діяльність щодо розподілу (передачі) електричної енергії на підставі Постанови НКРЕКП №1411 від 13.11.2018 року.

Отже, ПАТ "ДТЕК Київські електромережі", як оператор системи розподілу, виконує функції адміністратора комерційного обліку та функції постачальника послуг комерційного обліку електричної енергії у м. Києві.

Так, на підтвердження постачання електричної енергії у грудні 2021 року позивачем до матеріалів справи долучено лист №1/08/9538 від 10.05.2022 року ПАТ «ДТЕК Київські Електромережі» як оператора системи розподілу, відповідно до якого підтверджено обсяг споживання відповідачем розподіленої електричної енергії у період 01 грудня - 02 грудня 2021 року у загальному розмірі 17917,00 кВт/год, яку йому поставив позивач, із яких саме по Договору №256 від 21.12.2021 року поставлено 13417,00 кВт/год.

Решта електроенергії постачалась відповідачу за Договором №317 від 31.12.2020 року, який не є предметом розгляду у даній справі.

При цьому належних та допустимих доказів на спростування факту отримання, обсягів поставленої позивачем та отриманої відповідачем за Договором електроенергії та її вартості, відповідачем як споживачем суду не надано.

На підтвердження фактичного споживання відповідачем активної електричної енергії в грудні 2021 року позивач також подав до суду акт приймання-передачі електричної енергії №ПГС00001735 від 31.12.2021 року про споживання 13417,00 кВт/год на суму 56 351,40 грн., а також виставлений рахунок на оплату №1723 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн.

Заперечень щодо загального обсягу фактично спожитої електричної енергії за період 01.12.2021 - 02.12.2021 року в кількості 13417,00 кВт/год, який визначений на підставі даних комерційного обліку оператора системи розподілу на об`єктах споживача (відповідача), а також її вартості за вказаним актом, обґрунтованої відмови від підписання акту приймання-передачі електричної енергії, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті, з боку споживача не надано.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ТОВ «Промгаз Сіті» як постачальником виконано прийняті на себе зобов`язання з продажу електричної енергії у відповідності до умов Договору в обсягах та на суму, зазначену в акті приймання-передачі електричної енергії, а відповідачем, у свою чергу, придбано у позивача вироблену електричну енергію у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Згідно частини 7 статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно з пунктом 4.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватися згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.

Відповідно до пункту 4.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:

1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.

Відповідно до пункту 2 Комерційної пропозиції до Договору сторони погоди спосіб оплати - по факту.

За умовами пункту 5.6 Договору оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк не більше ніж 7 робочих днів з моменту отримання рахунку та акту приймання-передачі електричної енергії споживачем, що надсилаються споживачу після завершення розрахункового періоду.

Разом з цим, за умовами пункту 3 Комерційної пропозиції - термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати: післяплата 7 робочих днів з дати отримання рахунку в розмірі 100%.

Докази того, що сторони узгодили інший строк та порядок оплати електричної енергії за Договором в матеріалах справи відсутні.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №1723 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн. та складений акт приймання-передачі електричної енергії №ПГС00001735 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що у відповідності до умов Договору документи, які є підставою для оплати, а саме рахунок на оплату №1723 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн. та акт приймання-передачі електричної енергії №ПГС00001735 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн. були направлені відповідачу у грудні 2021 року засобами електронного зв`язку, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача із зазначенням дати надсилання документів відповідачеві, а також повторно оригінал рахунку та акту було направлено на поштову адресу відповідача 21.05.2022 року разом з претензією на оплату №62 від 20.05.2022 року, що підтверджується списком (реєстром) згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» №0505075627925 та описом вкладення у цінний лист №0505075627925, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно приписів пункту 2 частини 3 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" позивач має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

Відповідно до пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії електропостачальник має право на своєчасне та в повному отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

Пунктом 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Відповідно до пункту 6.2 Договору споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

В свою чергу за умовами пункту 7.1 Договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.

Таким чином, відповідач зобов`язаний оплатити поставлену йому електричну енергію згідно рахунку на оплату №1723 від 31.12.2021 року на суму 56 351,40 грн. та акту приймання-передачі електричної енергії №ПГС00001735 від 31.12.2021 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, незважаючи на отримання акту приймання - передачі та рахунку, в порушення зазначених умов Договору відповідачем оплата проданої відповідачем електричної енергії за грудень 2021 року здійснена не була.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з нездійсненням оплати позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №62 від 20.05.2022 року з вимогою сплатити заборгованість за спірним Договором №256 від 21.12.2021 року в сумі 56 351,00 грн., факт надсилання якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення в цінний лист та списком (реєстром) згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» №0505075627925.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати ТОВ «Промгаз Сіті» як продавцю електричної енергії грошових коштів в сумі 56 351,40 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 256 від 21.12.2021 року та Додатків до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, відповідачем разом з відзивом на позовну заяву було надано суду докази оплати грошових коштів за спірним Договором у сумі 49 999,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №75887 від 28.12.2021 року з призначенням платежу «за електроенергію згідно акту №ПГС00001735 від 28.12.2021 року по Договору №256 від 21.12.2021 року», копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відтак, судом в процесі розгляду справи на підставі наданих відповідачем доказів встановлено, що останнім було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 49 999,00 грн., отже борг з оплати вартості поставленої позивачем електроенергії за Договором №256 від 21.12.2021 року у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого є підставою для звернення з даним позовом до суду, був частково погашений відповідачем 28.12.2021 року, тобто до моменту звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі №910/3836/22 ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.07.2022 року.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі норми пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Отже, враховуючи вищенаведене та оскільки на момент звернення позивача з даним позовом до суду предмет спору в частині стягнення з відповідача за Договором №256 від 21.12.2021 року основного боргу в сумі 49 999,00 грн. був відсутній, суд доходить висновку про те, що дана обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Промгаз Сіті» в цій частині.

Крім того, відповідач також зазначає про те, що відповідно до умов пункту 3.4 та 5.1 Договору сторонами узгоджено постачання електричної енергії в об`ємі 11904,52381 кВт/год на загальну суму 49 999,00 грн., в той час як фактичний обсяг електроенергії, поставленої за Договором №256 від 21.12.2021 року, становить 13417,00 кВт/год. Таким чином, на переконання відповідача, здійснивши оплату на усю суму Договору у розмірі 49 999,00 грн., він належним чином та у повному обсязі виконав всі умови спірного Договору.

Згідно із актом приймання-передачі електричної енергії від 31.12.2021 року, а також відомостями оператора системи розподілу, відповідач у період 01 грудня - 02 грудня 2021 року спожив 13417,00 кВт/год.

Отже, враховуючи погоджений сторонами у Договорі плановий обсяг продажу електричної енергії в розмірі 11904,52381 кВт/год, обсяг електричної енергії, що перевищує договірну величину споживання електричної енергії, становить 1512,4762 кВт/год на суму 6 352,40 грн.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Згідно із пунктом 6.1.22 Правил якщо фактичні дані комерційного обліку перевищують прогнозні, споживач повинен протягом 5 робочих днів з дати отримання остаточного рахунку здійснити платежі на користь електропостачальника.

Відповідно до частини 3 статті 670 Цивільного кодексу України якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

При цьому згідно умов пункту 2 Комерційної пропозиції до Договору спосіб оплати електричної енергії: по факту.

Отже, чинним законодавством встановлений обов`язок відповідача як споживача здійснити оплату всього обсягу фактично використаної ним електричної енергії, включаючи обсяги, що перевищили договірні.

Відтак, заперечення відповідача про те, що фактичний обсяг поставленої електроенергії перевищує передбачені Договором обсяги споживання електричної енергії кВт/год у грудні 2021 року, не є підставою для звільнення споживача від обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію.

Суд також відзначає, що оскільки у грудні 2021 року відповідач отримав електричну енергію в обсягах, що перевищили договірні на 1512,4762 кВт/год на суму 6 352,40 грн., у межах періоду постачання електричної енергії (пункт 3.1 Договору) та строку дії договору (пункт 13.1 Договору), то весь обсяг поставленої позивачем електроенергії охоплюється умовами Договору №256 від 21.12.2021 року.

В свою чергу суд зазначає, що одними з загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, є справедливість, добросовісність та розумність. Водночас вказані принципи є і принципами зобов`язального права, наведеними в ст. 509 Цивільного кодексу України.

Зокрема, цивільні правовідносини, що виникли між сторонами на підставі спірного Договору та під час його реалізації покладають зобов`язання як на позивача як постачальника електричної енергії, так і на відповідача як споживача, в тому числі в частині прийняття та споживання електричної енергії у передбачених Договором обсягах, з подальшою їх оплатою, в тому числі у випадку перевищення договірних спожитих обсягів.

За висновками суду, споживання відповідачем електричної енергії понад договірну величину, узгоджену сторонами в Договорі, враховуючи передбачені ст.ст. 3, 509 ЦК України загальні принципи зобов`язальних правовідносин, не звільняє відповідача як споживача електричної енергії від зобов`язання з оплати її спожитого та використаного у спірному періоді обсягу, тобто споживач повинен здійснювати оплату за фактично спожиту електричну енергію за Договором протягом розрахункового періоду.

За приписами ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач повинен дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Окрім цього пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено обов`язки споживача електричної енергії, серед яких, зокрема, користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів), сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів та за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.

Як визначено умовами п. 8.4 Договору, якщо за ініціативою споживача необхідно припинити постачання електричної енергії на об`єкт споживача для проведення ремонтних робіт, реконструкції чи технічного переоснащення тощо, споживач має звернутись для оператора системи.

Натомість, доказів припинення споживання електроенергії понад встановлений Договором обсяг, звернення до позивача із заявою про складання графіка погашення заборгованості у разі її виникнення згідно п. 5.8 Договору, а також з питань проведення звіряння фактичних розрахунків в установленому ПРРЕЕ порядку згідно п.п.9 п. 6.1 Договору відповідачем суду не надано.

Додатково суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, а саме п. 5.6, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з постачання електроенергії відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з її оплати, є акти приймання - передачі електричної енергії, який позивачем належним чином оформлений та направлений відповідачеві.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданої електричної енергії.

При цьому посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що спірний Договір №256 від 21.12.2021 року був укладений між сторонами у справі на виконання фінансових зобов`язань по Договору №317 від 31.12.2020 року з метою оплати спожитої електричної енергії у листопаді 2021 року суд не приймає до уваги, оскільки зі змісту Договору №256 від 21.12.2021 року не вбачається його пов`язаність із Договором №317 від 30.12.2020 року.

Наразі, згідно змісту п. 3.1 Договору № 317 постачання електричної енергії здійснюється у строк з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року включно, проте саме лише посилання відповідача на пункт 3.1 Договору №256 від 21.12.2021 року щодо постачання електричної енергії споживачу у строк з 01.11.2021 року не свідчить про укладання цього договору з метою виконання фінансових зобов`язань за Договором №317 від 30.12.2020 року в частині оплати електроенергії, спожитої відповідачем у листопаді 2021 року.

Щодо посилання відповідача на неналежне виконання позивачем умов Договором №317 від 30.12.2020 року, то суд зазначає, що предметом судового розгляду у даній справі є питання щодо наявності/відсутності заборгованості відповідача з оплати електричної енергії, поставленої позивачем згідно Договору №256 від 21.12.2021 року, в той час як питання щодо порядку та умов виконання Договору №317 від 30.12.2020 року не входить до предмету спору у даній справі, оскільки в силу частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати фактично спожитих обсягів електричної енергії, враховуючи здійснення відповідачем часткової оплати в сумі 49 999,00 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 56 351,40 грн. за поставлену електроенергію за вказаним Договором №256 від 21.12.2021 року підлягають частковому задоволенню в сумі 6 352,40 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 750,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Як встановлено судом за результатами розгляду матеріалів справи, позивачем надано докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, 21.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Ільченко та Партнери» (адвокатське бюро) укладено Договір №2 про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.7 договору для надання правничої допомоги клієнту адвокатське бюро призначає адвоката Ільченко Андрія Петровича.

За умовами пункту 4.1 договору гонорар за правничу допомогу, що надається адвокатським бюро, клієнт оплачує в гривнях, шляхом 1) безготівкового перерахування коштів на рахунок адвокатського бюро чи 2) готівкової оплати.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 20 календарних днів з моменту узгодження сторонами Акту про прийняття-передачі наданих послуг правничої допомоги (пункт 4.2 договору).

Так, 03.05.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Ільченко та Партнери» (адвокатське бюро) укладено Додаткову угоду №34 до договору №2 від 21.07.2021 року, відповідно до пункту 1.1 якої адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському проваджені у справі по стягненню з КНП «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва» на користь клієнта заборгованості та штрафних санкцій згідно Договору 256 про постачання електричної енергії споживачу від 21.12.2021 року.

Згідно з пунктом 2.3 додаткової угоди №34 гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги.

Сторони погоджують розмір погодинної ставки адвокатського бюро за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги на рівні 2 500,00 грн. за 1 (одну) годину (пункт 2.1 додаткової угоди №34).

Вартість представництва інтересів клієнта адвокатським бюро в суді - 2500,00 грн. за одне судове засідання, в незалежності від фактичного часу його проведення (пункт 2.2 додаткової угоди №34).

Відповідно до пунктів 2.4 - 2.5 додаткової угоди №34 розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатським бюро позитивного результату, якого бажає клієнт. Факт надання правової допомоги підтверджується Актом про прийняття- передачу послуг правничої допомоги.

Вказаний Договір про надання правової допомоги від 21.07.2021 року та Додаткова угода від 03.05.2022 року підписані представником позивача та адвокатським бюро та засвідчені печаткою сторін.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи довіреність від 01.112021 року, видану ТОВ «Промгаз Сіті» на ім`я Невструєва Леоніда Борисовича, довіреність від 13.01.2022 року, видану ТОВ «Промгаз Сіті» на ім`я Ільченко Андрія Петровича, а також Акт №34 про прийняття-передачу послуг правничої допомоги від 23.08.2022 року на суму 13 750,00 грн.

Відповідно до вказаного Акту №34 про прийняття-передачу послуг правничої допомоги від 23.08.2022 року адвокатським бюро було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги:

- Ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати КНП «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва» заборгованості за поставлену електричну енергію а саме: копія Договору №256 про постачання електричної енергії споживачу від 21.12.2021 року, копія Акту №ПГС00001753 приймання передачі електричної енергії від 31.12.2021 року. Вартість послуги - 2 500,00 грн.

- Підготовка та направлення адвокатом Адвокатського запиту № 34 від 04.05.2022 року. Вартість послуги 1 250,00 грн.

- Підготовка та направлення адвокатом Претензії №62 від 20.05.2022 року. Вартість послуги - 1 250,00 грн.

- Ознайомлення адвокатом із Листом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» №1/08/9538 від 10.05.2022 року, із додатками. Вартість послуги - 1 250,00 грн.

- Підготовка позовної заяви до Господарського суду м. Києва адвокатом (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання позову та оформлення усіх додатків до позову). Вартість послуги - 5 000,00 грн.

- Підготовка адвокатом відповіді на відзив від 28.07.2022 року у справі №910/3836/22. Вартість послуги - 2 500,00 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Так, суд зазначає, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включено послугу з ознайомлення адвокатом з документами щодо заборгованості відповідача у справі (копія Договору №256 від 21.12.2021 року та копія акту №ПГС00001753 від 21.12.2021 року), а також ознайомлення адвокатом з листом ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» від 10.05.2022 року, який було надано у відповідь на адвокатський запит від 04.05.2022 року. Всього нараховано до сплати за вказані послуги 3 750,00 грн.

В той же час оцінюючи співмірність наданих послуг із заявленою вартістю суд зазначає, що фактично аналіз спірного Договору №256 від 21.12.2021 року, акту від 21.12.2021 року, а також листа ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» від 10.05.2022 року здійснюється адвокатом на етапі підготовки та складання позовної заяви до суду, що визначено стороною позивача як окремий вид послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Отже, позивачем не доведено необхідність, обґрунтованість та розумність витрат на послуги адвоката у розмірі 3 750,00 грн.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору постачання електричної енергії, зміст заявлених позовних вимог, які включають в себе стягнення лише основної суми боргу, що не вимагало від позивача здійснення складних розрахунків суми заборгованості та штрафних санкцій, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 4 аркушах (з яких 1,5 аркуша - реквізити сторін та прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), відповіді на відзив на 2 аркушах та заяви про розподіл судових витрат на 2,5 аркушах.

Виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правничої допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Беручи до уваги те, що суду необхідно надати оцінку розміру витрат сторони на правничу допомогу з урахуванням всіх аспектів і категорії складності справи, враховуючи предмет спору та розмір заявлених позовних вимог у співвідношенні до заявлених витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги надані позивачеві послуги та зважаючи на обсяг і зміст наданих позивачем під час судового розгляду справи № 910/3836/22 процесуальних документів, суд доходить висновку, що зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до розміру 7 000,00 грн. від попередньо заявленої суми, яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт про прийняття-передачу послуг від 23.08.2022 року, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 789,10 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва» (02002, м. Київ, вул. Митрополита Андрея Шептицького, буд. 5, код ЄДРПОУ 26188952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 204-А, код ЄДРПОУ 41559270) 6 352 (шість тисяч триста п`ятдесят дві) 40 коп. основного боргу, 789 (сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 10 коп. витрат на правову допомогу та 279 (двісті сімдесят дев`ять) грн. 68 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 15 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон