Постанова

від 13.06.2023 по справі 305/256/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/256/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 червня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Готри Т.Ю., Кондора Р.Ю

за участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2021 року, ухвалене головуючою суддею Марусяк М.О. у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , виконавчого комітету Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області про встановлення факту родинних відносин, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна та визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна в порядку спадкування за законом

встановив:

У лютому 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 звернулись у суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , виконавчого комітету Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області про встановлення факту родинних відносин, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним договору дарування нерухомого майна та визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовано тим, що у правовстановлюючих документах, яким являються свідоцтво про смерть їхнього батька, ОСОБА_13 б/б та у свідоцтвах про народження позивачів, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прізвище їхнього батька відрізняється, а саме: в первинному свідоцтві про смерть батька серії НОМЕР_1 , виданому 18.06.2012 виконавчим комітетом Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, прізвище покійного батька позивачів зазначено, як " ОСОБА_1 " однак, в свідоцтвах про народження дітей, прізвище останнього вказане, як " ОСОБА_1 ".

Враховуючи наведене, вважає за необхідне в судовому порядку встановити факт родинних відносин між позивачами та їхнім батьком, як особою, яка в свідоцтвах про народження дітей зазначена, як " ОСОБА_1 ", а в свідоцтві про свою смерть - " ОСОБА_1 ".

З батьком позивачів, ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їхня мати, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27.07.1956. ІНФОРМАЦІЯ_6 , батько позивачів, ОСОБА_13 б/б, помер. Спадковим майном, відносно якого існує цивільно-правовий спір, являється в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 72,4 квадратних метрів, з яких 34,9 квадратних метрів - житлова площа.

Дане нерухоме майно згідно, договору купівлі-продажу, укладеного 23.09.1983 між продавцем, ОСОБА_14 та покупцем ОСОБА_1 , і яке на праві приватної власності належить ОСОБА_1 На час укладення договору купівлі-продажу, батьки позивачів перебували у зареєстрованому шлюбі. Після смерті батька позивачів, ОСОБА_13 б/б, спадкоємцями першої черги за законом, які в порядку положень ч.3 ст.1268 ЦК України прийняли спадщину, являлися: дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину за законом, чи мали б право на обов`язкову частку, чи звертались би до суду з позовом про продовження строку прийняття спадщини не має. За свого життя, спадкодавець ОСОБА_18 б/б, заповітних розпоряджень (заповітів) не складав. На час відкриття спадщини, а саме, станом на 15.06.2012, позивачі, як спадкоємці першої черги за законом, постійно проживали разом зі своїм батьком в житловому будинку АДРЕСА_2 , внаслідок чого набули правового статусу осіб, які прийняли спадщину після її відкриття в рівних частинах по 1/4 частині всього спадкового майна кожен з 1/2 частини, що належала спадкодавцю на праві приватної спільної сумісної власності.

Укладення 09.08.2017 договору дарування між матір`ю позивачів ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , відносно цілої частини спадкового житлового будинку АДРЕСА_3 , порушує спадкові права позивачів та потребує судового захисту шляхом його часткового скасування та визнання за останніми права власності на відповідні частки спадкового майна. З договору дарування будинку, укладеного 09.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що предметом договору являється житловий будинок АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці, площею 0,15 га, якими відповідач користується безпідставно.

На підставі наведеного, позивачі просили поновити строк позовної давності в частині визнання недійсним договору дарування та:

- встановити факт родинних відносин, як батька та дочки між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 ;

- встановити факт родинних відносин, як батька та сина між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 ;

- встановити факт родинних відносин, як батька та сина між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 ;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 72,4 квадратних метрів разом з надвірними спорудами: господарською будівлею (літера Б згідно зведеного акта оцінки одноквартирного (садибного) житлового будинку), хлівом (літера В), літною кухнею (літера Г), сараєм (літера Д), сараєм (літера Е), вбиральнею (літера Є) та колодязем (літера І), спільною сумісною власністю;

- визнати недійсним в частині 3/8 договору дарування будинку, укладеного 09.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області, Небогою М.П., 09.08.2017 за №761;

- взнати за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно;

- визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно.

Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2021 року позов задоволено.

Встановлено факт родинних відносин, як батька та дочки між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_3 .

Встановлено факт родинних відносин, як батька та сина між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 .

Встановлено факт родинних відносин, як батька та сина між фізичними особами - ОСОБА_13 б/б , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 .

Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 72,4 квадратних метрів разом з надвірними спорудами: господарською будівлею (літера Б згідно зведеного акта оцінки одноквартирного (садибного) житлового будинку), хлівом (літера В), літною кухнею (літера Г), сараєм (літера Д), сараєм (літера Е), вбиральнею (літера Є) та колодязем (літера І), спільною сумісною власністю.

Визнано недійсним в частині 3/8 договір дарування будинку, укладеного 09.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області, Небогою М.П., 09.08.2017 за №761.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно розташоване.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно розташоване.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибної земельної ділянки, на якій дане нерухоме майно розташоване.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 3073,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3073,60 грн.

Стягнуто з виконавчого комітету Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 3073,60 грн.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Н.П., подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позову. В обґрунтування скарги вказує на те, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції визнав спільною сумісною власністю майно, яке в силу закону не може таким бути, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, за результатами розгляду справи, суд першої інстанції визнав право власності позивачів на присадибну земельну ділянку пропорційно до визначених ним часток. Проте, така земельна ділянка не могла бути включена у склад спадкового майна за їх покійним батьком, оскільки, не набувалась ОСОБА_1 з її покійним чоловіком у шлюбі.

Так, згідно договору купівлі продажу від 23.09.1983 відповідачка придбала лише житловий будинок з господарськими спорудами. Попередній власник відповідного будинку не мав прав власності та не міг відчужувати вищевказану земельну ділянку, оскільки така навіть не була сформована як об`єкт прав.

Разом з тим, з набуттям особами права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку. Спірна ж земельна ділянка була сформована та отримана у власність відповідачкою вже після смерті її покійного чоловіка в порядку приватизації, а тому не могла входити до складу спадщини за ним.

Вважає, що судом першої інстанції передчасно задоволено вимоги позивачів про визнання права власності на спадкове майно, оскільки у випадку задоволення попередніх вимог, таке право може бути безперешкодно оформлено в позасудовому порядку. Позивачі звернулись до суду з метою визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, вказуючи, що мають перешкоди в отриманні свідоцтв про право на спадщину у зв`язку із помилками у їх прізвищах та відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок. Проте, судом першої інстанції встановлено, що і не заперечувалось відповідачами, що належні правовстановлюючі документи на спірний будинок є, зокрема, зареєстрований договір купівлі-продажу, і копія такого міститься в матеріалах справи.

Щодо питання встановлення факту родинних відносин, відповідачі такий і не заперечували в судовому засіданні, а тому прийняття рішення суду з цих питань дозволить позивачам безперешкодно звернутись до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав у визначеному законом порядку.

Разом з тим, задовольнивши всі позовні вимоги одразу суд першої інстанції не перевірив документів, що містяться у спадковій справі за покійним ОСОБА_13 , оскільки таку не взагалі витребовував у нотаріуса. Не встановлено також судом першої інстанції чи існуватимуть перешкоди у оформленні права власності позивачів на спадкове майно та чи є необхідність визнавати за ними право власності в судовому порядку у випадку задоволення судом лише частини вимог: щодо встановлення факту родинних відносин, режиму спільної сумісної власності та визнання недійсним договору дарування при наявності належних правовстановлюючих документів на спірний житлових будинок.

Також зазначає, що спадщина за покійним батьком позивачів, ОСОБА_23 відкрилась ще 15.06.2012, проте, з позовом останні звернулися до суду лише 12.02.2019, тобто через 7 років після настання відповідної події. Весь час після смерті батька позивачі, як вони стверджують, проживали у відповідному будинку та знали про те, що такий зареєстрований як приватна власність їх матері, проте жодний дій щодо реалізації своїх спадкових справ на відповідне майно не вживали. Більше того, останні погоджувались на одноосібне розпорядження нею своїм майном. Зокрема, як пояснила суду першої інстанції відповідачка, ОСОБА_24 , вона проживала зі своєю донькою, ОСОБА_3 у своєму будинку. Після смерті її чоловіка (спадкодавця), донька обіцяла, що буде її доглядати, якщо мама складе на неї заповіт на спірний будинок. Згодом позивачка заселила в будинок вже свою дочку з онуком. Після складення відповідачкою заповіту на доньку (позивачку), остання виселила матір з її будинку до надвірної кухні та поводилась з нею ганебно (з наданих пояснень навіть підіймала на матір руку). У зв`язку з такими обставинами, ОСОБА_26 вирішила подарувати свій будинок своєму синові ОСОБА_2 (відповідачу), який здійснював та здійснює за нею догляд.

За наявних обставин, позивачі не могли не знати, що після смерті їх батька за ним відкрилась спадщина, а мати є власником житлового будинку, в якому вони зареєстровані. За таких обставин порушене право позивачів не підлягає захисту в зв`язку зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Н.П., також подав апеляційну скаргу в якій наводяться ідентичні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, які навела у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , виконавчий комітет Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області повторно не з`явились у судове засідання та не повідомили суд про причини неявки та їх поважність.

Згідно пунктів 1, 2, 3 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень з судовою повісткою про виклик у судове засідання, ОСОБА_3 , ОСОБА_27 , ОСОБА_5 та виконавчий комітет Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області повідомлені 15 і 16 березня 2023 року під розпис про призначення розгляду справи на 13.06.2023 року о 10:00 к.ч. в приміщенні апеляційного суду.

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились, але їх інтереси у даному судовому засіданні представляє адвокат Тричинець Наталія Павлівна, яка повідомила колегію суддів, що довірителям відомо про час та місце судового розгляду та не заперечують про розгляд справи у їх відсутності.

За змістом ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

А відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що сторони надали усі докази, які вважали за потрібне надати суду, тож такі у їх сукупності дозволяють суду вирішити заявлені позовні вимоги. Наведене на думку колегії суддів з приводу розгляду справи за відсутності позивача не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.

А звідси, колегія суддів вважає, що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , і виконавчого комітету Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Апеляційні скарги подано тільки в частині задоволених вимог щодо визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на спадкове майно.

За цих обставин, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції викладені у рішенні суду щодо неоскаржених позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка на якій знаходиться житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, також являється спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки позивачі мають право на спадкове майно в 1/8 частині кожен то за ними належить визнати право власності в 1/8 частині за кожним на спадкове майно, яким є житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями та на земельну ділянку.

Але з таким висновком суду першої інстанції у зазначеній частині задоволених вимог, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає в частині визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на спадкове майно, тому таке підлягає скасуванню в цій частині позовних вимог, та постановлення судового рішення про відмову позивачам у задоволенні даних позовних вимог.

У ході апеляційного розгляду судом встановлено, що відповідно до витягу №00021350782 від 02.11.2018 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, Лазещинською сільською радою Рахівського району Закарпатської області вчинено 27 липня 1956 року актовий запис за № 11 про шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 . Та після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу від 23 вересня 1983 року, ОСОБА_14 продала, а покупець ОСОБА_1 купила житловий будинок АДРЕСА_4 .

Як слідує з Технічного паспорту на одноквартирний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_2 від 29.09.2015, такий видано ОСОБА_1 . З експлікації до плану одноквартирний (садибний) житловий будинок слідує, що загальна площа житлового будинку становить 72,4 кв.м., а житлова 34,9 кв.м.

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 94514270 від 14.08.2017 вбачається, що наявний реєстраційний номер 1113464521236 об`єкта нерухомого майна: земельної ділянки за Кадастровим номером: 2123656200:09:003:0051 площею 0,15 га., державна реєстрація якої здійснена 23.09.2016 Управлінням Держгеокадастру у Рахівському районі Закарпатської області, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 . Дана земельна ділянка на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 09.08.2017 за № 762, згідно рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36610123 від 14.08.2017.

За договором Дарування будинку від 09.08.2017 посвідченого приватним нотаріусом Небога М.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 762, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок за АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,15 га за кадастровим номером: 2123656200:09:003:0051. Дані нерухомі об`єкти належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Як зазначено у частині 3 статті 70 ЗК УРСР (затверджений Законом УРСР від 8 липня 1970 р. N 2874-VII та введений у дію з 01.01.1971 року) якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і розмірах, передбачених статтями 77, 78 і 106-1 цього Кодексу.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 23 вересня 1983 року слідує, що колгоспний двір в особі голови двору ОСОБА_14 продав, а покупець ОСОБА_1 купила житловий будинок АДРЕСА_5 . У даному договорі не зазначено на якій площі земельної ділянки розташований даний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.

У матеріалах справи відсутні докази того, що покійному ОСОБА_13 після купівлі 23.09.1983 року житлового будинку, який відносився до колгоспного двору було виділено у користування земельну ділянку для обслуговування придбаного будинку.

Водночас, земельна ділянка площею 0,15 га. на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 , сформована як об`єкт нерухомого права за кадастровим номером: 2123656200:09:003:0051 лише 23.09.2016 року, коли була здійснена Управлінням Держгеокадастру у Рахівському районі Закарпатської області державна реєстрація такої за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На час смерті ОСОБА_13 б/б - ІНФОРМАЦІЯ_7 , земельна ділянка площею 0,15 га. на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 не була набута у користування та і право розпорядження такою не було набуто.

Згідно змісту частин 1, 2 статті 377 ЦК України (у редакції на день смерті ОСОБА_13 б/б) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

За загальним правилом статей 2, 4 статті 120 ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у редакції на день смерті ОСОБА_13 б/б), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Та як передбачено статтею 125 ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Оскільки за ОСОБА_13 б/б на день його смерті або за ОСОБА_1 на той момент не була здійснена державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 , що є свідченням того, що зазначена земельна ділянка не набула ознак об`єкта права власності, та відповідно, ОСОБА_13 б/б не набув такого права у відповідності до вимог земельного законодавства.

Пунктом 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року N 2) передбачено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Як вище вже було зазначено, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером: 2123656200:09:003:0051 лише 23.09.2016 року, коли була здійснена Управлінням Держгеокадастру у Рахівському районі Закарпатської області державна реєстрація такої за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Та саме з цього моменту земельна ділянка площею 0,15 га. на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 , сформована як об`єкт нерухомого права, який перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Дана обставина доводить той факт, що з 23 вересня 2016 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,15 га за кадастровим номером: 2123656200:09:003:0051, яка розташована по АДРЕСА_2 . Відтак, на день ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) смерті ОСОБА_13 б/б земельна ділянка на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_2 , не була сформована як об`єкт права власності подружжя, а звідси, ОСОБА_13 б/б і не міг набути права власності на цю земельну ділянку як і права користування такою у відповідності до Земельного Кодексу чинного на момент купівлі-продажу 23 вересня 1983 року ОСОБА_1 у голови колгоспного двору ОСОБА_14 житлового будинку АДРЕСА_2 без земельної ділянки.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

За цих обставин, позивачі мають право тільки на частину земельної ділянки під житловим будинком та частину земельної ділянки необхідну для обслуговування такого будинку. Право на іншу частину земельної ділянки можуть набути тільки в порядку оренди чи встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, позовні вимоги про визнання за кожним із позивачів права власності на 1/8 частку у земельній ділянці площею 0,1500 га є наразі безпідставними.

Щодо визнання права власності на спадкове майно

Згідно частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Також у частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, частина 1 статті 5 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що судовому захисту підлягають тільки порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичної особи.

Як передбачено частинами 1, 3, 5 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

До матеріалів даної справи позивачами долучено постанову № 3 від 11 лютого 2019 року, яку винесено державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Кицка М.М. про відмову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою відмови у вчиненні даної нотаріальної дії державний нотаріус вказав на відсутність правовстановлюючих документів на ім`я АДРЕСА_6 .

Звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, позивачі зазначили, що мають перешкоди в отриманні свідоцтв про право на спадщину у зв`язку із помилками у їх прізвищах і спадкодавця, та відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок за подружжям.

Судом першої інстанції встановлено, що й не заперечувалось відповідачами, що належний правовстановлюючий документ на спірний будинок є, зокрема, зареєстрований договір купівлі-продажу від 23 вересня 1983 року, який зареєстрований на той час в інвентарбюро, і копія такого міститься в матеріалах справи.

Крім цього, судом визнано житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 72,4 кв.м. разом з надвірними господарськими будівлями і спорудами об`єктом спільної сумісної власності АДРЕСА_6 та ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивачів стосовно того, що встановлено факт родинних відносин між позивачами та ОСОБА_13 б/б як дітей та батька.

Водночас, питання щодо встановлення факту родинних відносин, відповідачі такий і не заперечували в судовому засіданні, а тому прийняття рішення суду з цих питань дозволить позивачам безперешкодно звернутись до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав у визначеному законом порядку.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 за № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Проте, після того як судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивачів стосовно належності житлового будинку на праві спільної сумісної власності колишнього подружжя та встановлення факту родинних відносин, що по суті свідчить про усунення перешкод для державного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. За даної обставини суд не вправі перебирати на себе повноваження по вирішенню питання з визнання за позивачами права власності на спадкове майно за умови, коли таке безперешкодно реалізується державним нотаріусом шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно.

Аналіз зазначеного на думку колегії суддів є свідченням того, що у позивачів відсутні перешкоди на звернення до державного нотаріуса разом з рішенням суду першої інстанції для отримання свідоцтв про право на спадщину за законом на нерухоме майно. Дана обставина вказує на відсутність у позивачів порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтереси, які потребують судового захисту, що є підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Щодо застосування строку позовної давності

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як встановлено колегією суддів, відповідачами оскаржено рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на спадкове майно.

Тож, за загальним правилом цивільного судочинства, суд застосовує наслідки спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі лише тоді, коли позовні вимоги є підставними. Проте як вже вище наведено, колегія суддів дійшла висновків, які зводяться до того, що позовні вимоги про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю колишнього подружжя та визнання права власності на спадкове майно не знайшли свого підтвердження, тому не підлягають задоволенню.

За цієї обставини, доводи відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу та не можуть бути застосовані судом.

Враховуючи встановлене в контексті вимог пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивачів у спірних правовідносинах не є порушеним, а тому позовні вимоги в оскарженій частині не можуть буди задоволені за вищенаведених доводів, що в свою чергу є підставою для часткового задоволення вимог апеляційних скарг.

Оскільки рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, тому воно підлягає скасування в цій частині з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 2 частини 2 статті 141 ЦПК України зазначено, що у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року було відстрочено ОСОБА_1 у сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 13 831,20 гривні до ухвалення апеляційною інстанцією судового рішення в справі.

Позаяк апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена хоч і частково, але при цьому така в частині доводів щодо заявлених позовних вимог, задоволена повністю, то за цієї обставини судовий збір у повному розмірі 13 831,20 гривні підлягає стягненню з позивачів пропорційно до частки.

По справі вбачається, що ОСОБА_2 при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 13 831,20 гривні, який підлягає стягненню з позивачів пропорційно до частки, згідно таких же самих доводів як вище зазначено.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тричинець Наталія Павлівна, задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2021 року скасувати в частині задоволених вимог про визнання у частці права власності на житловий будинок і земельну ділянку та постановити у даній справі постанову про відмову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання у частці права власності на житловий будинок і земельну ділянку.

У решті позовних вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 ; із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 та із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_7 на користь держави судові витрати у розмірі по 4.610,40 гривень з кожного, судового збору за подачу апеляційної скарги; та на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 , судові витрати у розмірі по 4.610,40 гривень з кожного, судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 19 червня 2023 року.

Суддя-доповідач :

Судді :