Постанова

від 30.05.2023 по справі 607/14139/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/14139/20Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/269/23 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

сторін:

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 - Оленяка В.С. ,

представника 3-ї особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 - Самуляка М.Ю. ,

особи, яка приєдналася до апеляційної скарги - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу № 607/14139/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року (ухвалене суддею Позняком В.М., повний текст якого складено 13 грудня 2022 року) в справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_11 та Тернопільської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень Тернопільської міської ради, скасування державної реєстрації права власності та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_9 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_11 про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_12 ») звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 та Тернопільської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень Тернопільської міської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що її сім`я була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , за яким була закріплена земельна ділянка загальною площею 0.25 га. В 1998 році співвласники будинку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 погодили розподіл земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_13 (батьку позивачки) перейшла земельна ділянка розміром 0.1279 га. За життя ОСОБА_13 не встигнув оформити право власності на земельну ділянку та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка разом із братом ОСОБА_7 та матір`ю та ОСОБА_3 успадкували частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_13 . Однак, коли позивачка звернулася до землевпорядників для приватизації земельної ділянки, виявилося, що частину земельної ділянки, яка закріплена за будинком, передано у власність відповідачу ОСОБА_5 на підставі рішення Тернопільської міської ради №7/42/84 від 20.12.2019 року.

Звертає увагу на те, що передана відповідачу ОСОБА_5 земельна ділянка була надана за рахунок земель, що перебували в користуванні сім`ї позивачки.

У зв`язку з наведеним просила суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення Тернопільської міської ради Тернопільської області №7/35/193 від 06.06.2019 року про надання дозволу на розроблення землеустрою, відведення земельної ділянки площею 0.0701 га за адресою: АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним та скасувати рішення Тернопільської міської ради №7/42/84 від 20.12.2019 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 і передано гр. ОСОБА_5 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2079497461101, об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, Кадастровий номер: 6110100000:01:009:0087, опис об`єкта: площа (га): 0.0701, належний на праві власності ОСОБА_5 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу), індексний номер: 2209422 від 13.05.2020 року.

Крім того, ОСОБА_3 вступила у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, та звернулася до суду із позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що вона є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 та після його смерті стала співвласником 11/20 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Власником 9/20 частин цього будинковолодіння була ОСОБА_14 , яка отримала свою частку будинку в дар від ОСОБА_15 (бабці).

Згідно рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 14.11.1995 року, ОСОБА_14 отримала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0.1 га в постійне користування за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок вилучення з території будинковолодіння ОСОБА_16 . Тобто, інша частина земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , залишалась у володінні ОСОБА_16 до дня її смерті. Після того, до ОСОБА_13 , як сина померлої, перейшло право володіння земельною ділянкою. ОСОБА_17 отримала у власність та стала власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 згідно Свідоцтва про право на спадщину по закону після смерті батька ОСОБА_18 , який був власником домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності, виданого Тернопільським міським відділом комунального господарства 20.07.1960 року, зареєстрованого в Тернопільському міжміському бюро технічної інвентаризації 28.07.1960 року №1359. За ОСОБА_18 , згідно рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №359 від 28.06.1960 року, згідно матеріалів Тернопільського міжміського бюро технічної інвентаризації та Інструкції Міністерства юстиції та Міністерства комунального господарства УРСР від 22-25 грудня 1947 року з доповненнями та змінами «Про реєстрацію домобудівель в містах і селах міського типу Української PCP», було встановлено факт приналежності на праві власності цілого будинковолодіння по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 (тепер АДРЕСА_3 ). Батьки ОСОБА_18 проживали у будинковолодінні (колишні ОСОБА_19 ) з 1936 року. Зазначає, що в архівах важко вишукувати документи, оскільки територіальна належність с.Кутківці змінювалася з Козлівської районної ради до м.Тернополя. Тобто будинковолодіння було у володінні та користуванні родини померлого чоловіка, починаючи з 1936 року, та передавалось по спадковості.

Зазначає, що згідно рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1219 від 11.11.1998 року за заявою ОСОБА_14 і ОСОБА_13 , частині будинку, що належить ОСОБА_13 , присвоєно адресу: АДРЕСА_4 , а ОСОБА_14 - адресу АДРЕСА_5 . З цього моменту і почався розподіл земельної ділянки між ними. ОСОБА_14 закінчила розподіл, а її чоловік у зв`язку з хворобою призупинив процес.

На думку позивачки, Тернопільська міська рада не вилучала із володіння ОСОБА_16 , ОСОБА_13 іншої частини земельної ділянки, яка в подальшому перейшла у їх користування та володіння. Згідно генерального плану за будинковолодінням у 1998 року числилась земельна ділянка: 2990 м.кв., з них за ОСОБА_13 - 1279 м.кв.(0.1279 га). В 1999 році між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 було проведено розподіл земельної ділянки по долях. Проект розподілу земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_3 виготовляло Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро при Управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому.

Порушення свого права вважає в тому, що земельна ділянка, якою її родина користувались роками (з 1936 року), яку обробляли, за яку оплачували податок - вибула із їх користування без їх згоди і відома. Вважає, що без вилучення земельної ділянки, іншій особі надати земельну ділянку неможливо. Рішення міської ради про вилучення земельної ділянки та віднесення її до земель запасу - відсутнє. Тернопільська міська рада, затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 , не врахувала того, що дана земельна ділянка не вилучалась із володіння та користування спадкоємців ОСОБА_13 та межі земельної ділянки з ними не погоджувались. Більш того, в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки вказані неправдиві відомості щодо існування житлового будинку на земельній ділянці, яка відводилась ОСОБА_5 .

У зв`язку з наведеним просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Тернопільської міської ради Тернопільської області № 7/42/84 від 20.12.2019 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 6110100000:01:009:0087 площею 0.0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , і передано гр. ОСОБА_5 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майн: 2079497461101), об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка із кадастровим номером 6110100000:01:009:0087 площею 0.0701 га, що належить на праві власності ОСОБА_5 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер - 52209422 від 13.05.2020 року).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за наявності в матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за законом BEX 621281 від 29.10.2007 року, а також ігноруючи постійні нагадування позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, що є ще третій співвласник, майнові права якого прямо пересікаються із предметом спору, а також відмову у прийнятті позовної зави ОСОБА_7 та пропонуючи йому звернутись до суду в загальному порядку, суд порушив право ОСОБА_7 на звернення до суду та право на судовий захист.

Зазначають, що в матеріалах цивільної справи є свідоцтво про право на спадщину, видане 15.11.1968 року, згідно якого ОСОБА_18 та ОСОБА_3 успадкували не будинок, а будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_6 . Дане свідоцтво вказує на те, що успадковане будинковолодіння не є самочинною забудовою та у відповідності до законодавства, яке діяло станом на 1968 рік, вчинено державну реєстрацію. На думку апелянтів, застосовуючи до документа, який виданий в 1968 році, закон, який набрав чинності 01.01.1971 року, суд порушив загальний принцип незворотності дії закону в часі.

Звертають увагу на те, що у матеріалах справи містяться копії погосподарських книг щодо прав позивачів на спірну земельну ділянку, а тому суд помилково вважав, що позивачі не надали належних та допустимих доказів набуття права користування такою земельною ділянкою.

Крім того, у матеріалах справи містяться докази про те, що спірна земельна ділянка не вилучалась у позивачів. На думку апелянтів, твердження суду, що довідка про сплату податку не є правовстановлюючим документом і не підтверджує право користування земельною ділянкою є хибною, оскільки такі довідки прямо вказують, що за людиною закріплена така ділянка, яка є об`єктом оподаткування.

Також, згідно Свідоцтв про право на спадщину за законом BEX 621280, BEX 621281, BEX 621282 від 29.10.2007 року слідує, що за позивачами на праві приватної власності числиться: житловий будинок з прибудовою, сарай, вбиральня, огорожа, вимощення, асфальт. При цьому, спірна земельна ділянка накладається майже повністю на земельну ділянку, яка знаходиться під огорожею та в середині огорожі. Апелянти вважають, що розмір земельної ділянки охоплюється межами огорожі, яка зведена ще в 1989-1991 роках і знаходиться на литому фундаменті, а тому така ділянка включена у склад домоволодіння позивачів, як об`єкт нерухомості.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

07.04.2023 року ОСОБА_7 , як особа, яка не приймала участі у справі, якщо суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, подав заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка прийнята судом.

03.03.2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від Тернопільської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що будь-яких правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , ні ОСОБА_13 , ні ОСОБА_1 , не оформлялося. У технічному паспорті на житловий будинок проставлено відмітку про самовільне зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

14.03.2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника ОСОБА_5 - адвоката Самуляка М.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що позивачі не надали на підтвердження своїх вимог жодного правовстановлюючого документу на підтвердження свого права користування спірною земельною ділянкою після 1970 року, відтак записи в погосподарській книзі не є правовстановлюючими документами в розумінні ЗК УРСР 1970 року. Звертає увагу на те, що станом на момент подачі позову всі члени чи то колгоспного, чи то робітничого двору померли. При цьому, позивачі не надали доказів про правовий статус такого двору. Також, позивачі не надали жодних доказів про те, що їм виділялася спірна земельна ділянка і вони нею користувалися на законних підставах, як і звернень до органів місцевого самоврядування про надання їм такої земельної ділянки. Зазначає, що у даній справі позивачами не доведено порушення свого права, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

20.01.2023 року разом з апеляційною скаргою скаржниками подано клопотання про призначення експертизи з питань землеустрою землевпорядної документації, з метою визначення відповідності розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та його затвердження вимогам земельного законодавства.

На вирішення експертів апелянти просять поставити наступні питання:

1) Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?

2) Чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

3) Чи внесені зміни до проекту наданого ФОП ОСОБА_20 після екстериторіального погодження органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно із матеріалами щодо земельної ділянки: кадастровий номер 6110100000:01:009:0087 в межах населеного пункту АДРЕСА_1 , які надавались розробником ФОП ОСОБА_20 для погодження за принципом екстериторіальності, територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 15 серпня 2019 року та від 02 вересня 2019 року? Якщо так, то в чому вони полягають та/або які зміни внесені в які складові проекту?

Також, апелянтами подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Просять апеляційний суд призначити судову почеркознавчу експертизу для визначення питання, чи виконано рукописний текст « ОСОБА_21 » який міститься у графі підпису ОСОБА_5 у документах, які входять у склад проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтовують клопотання тими обставинами, що існують сумніви, що дані документи підписував відповідач ОСОБА_5 та це має значення для визначення питання щодо відповідності проекту землеустрою вимогам закону.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та надано строк для висловлення думки з приводу клопотання про призначення експертизи.

29.05.2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Оленяка В.С. надійшло клопотання (в новій редакції) про призначення експертизи з питань землеустрою.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що сім`я позивача була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , за яким була закріплена земельна ділянка загальною площею 0.25 га. Предметом спору є визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради №7/42/84 від 20.12.2019 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:01:009:0087, площею 0.0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 і передано у власність ОСОБА_5 . Звертає увагу на те, що в матеріалах справи є розбіжності, які виявлені в проектній документації ОСОБА_5 . Також необхідно встановити чи спадкове майно позивачки знаходиться на земельній ділянці, наданій ОСОБА_5 .

На вирішення експертизи з питань землеустрою представник ОСОБА_1 - адвокат Оленяк В.С. просить поставити наступні питання:

1) Чи є порушення меж (накладання) земельних ділянок відповідно до проекту розподілу земельної ділянки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 1998 року, технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 13.02.1998 року та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м.Тернопіль, кадастровий номер 6110100000:01:009:0087, площею 0,0701? Якщо так, то в яких межах?

2) Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?

3) Чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

4) Чи внесені зміни до проекту наданого ФОП ОСОБА_20 після екстериторіального погодження органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно із матеріалами щодо земельної ділянки: кадастровий номер 6110100000:01:009:0087 в межах населеного пункту АДРЕСА_1 , які надавались розробником ФОП ОСОБА_20 для погодження за принципом екстериторіальності, територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 15 серпня 2019 року та від 02 вересня 2019 року? Якщо так, то в чому вони полягають та/або які зміни внесені в які складові проекту?

5) Чи розташовані огорожа, металева сітка, штахетник під літ.1-5, які згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.10.2007 року (знаходиться в матеріалах справи) в рівних частках перейшли у власність спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 в межах земельної ділянки із кадастровим номером 6110100000:01:009:0087 площею 0.0701 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ), наданої у власність ОСОБА_5 за рішенням Тернопільської міської ради №7/42/84 від 20.12.2019 року, яке оскаржується?

30.05.2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника ОСОБА_22 - адвоката Самуляка М.Ю. надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи з питань землеустрою.

Заперечення мотивовано тим, що згідно позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати недійсними та скасувати рішення Тернопільської міської ради, та скасувати державну реєстрацію права власності, у зв`язку з порушенням права позивача на користування частиною спірної земельної ділянки та підставами позову не зазначено невідповідність даного проекту землеустрою вимогам закону. При цьому, предметом та підставою позову позивач не зазначав невідповідність проекту землеустрою вимогам закону та процедурні порушення під час прийняття оскаржуваного рішення Тернопільської міської ради

Звертає увагу на те, що питання, які ставляться апелянтами для проведення експертизи в суді апеляційної інстанції, відрізняються від тих, що були поставлені суді першої інстанції, в задоволенні яких було відмовлено.

У зв`язку з викладеним просить відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в клопотанні, колегія суддів вважає, що дані клопотання до задоволення не підлягають виходячи із наступного.

Предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують порушення права користування позивачів спірною земельною ділянкою. Підставами позову позивачкою та третьою особою не зазначалося невідповідність вимогам законодавства розробленої документації із землеустрою, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки та порушення в зв`язку із цим їх прав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання щодо питань 2-4 експертизи з питань землеустрою та почеркознавчої експертизи слід відмовити, оскільки обставини, які позивачі просять з`ясувати під час проведення вказаних експертиз не входять до предмета доказування у даному спорі та, відповідно, не мають значення для даної справи.

Щодо питань 1, 5 експертизи з питань землеустрою, колегія суддів також вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки такі питання не заявлялися у суді першої інстанції. При цьому, в суді апеляційної інстанції апелянти фактично подали нове клопотання про призначення іншої експертизи, не зазначивши, через які об`єктивні причини вони не скористалися таким правом в суді першої інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник Оленяк В.С. , представник ОСОБА_3 - адвокат Ізай Р.О., а також ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені у ній.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Самуляк М.Ю., проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

З погосподарських книг за 1950-1952 рр. виконавчого комітету Кутківецької сільської ради депутатів трудящих Козлівського району вбачається, що господарство ОСОБА_18 володіє будинком 1936 року побудови, за господарством закріплено 0.25 га присадибної земельної ділянки, в тому числі під будівлями 0.01 га, під двором 0.01 га, під городом 0.23 га (т.1 а.с.10-11).

З погосподарських книг за 1953, 1954, 1955, 1956, 1957 рр. виконавчого комітету Кутківецької сільської ради депутатів трудящих Козлівського району вбачається, що господарство ОСОБА_18 володіє будинком 1936 року побудови, за господарством закріплено 0.02 (0.020) га присадибної земельної ділянки, в тому числі під будівлями 0.01 га та під двором 0.01 га (т.1 а.с.12-15).

Рішенням Тернопільської ради депутатів трудящих від 28 червня 1960 року міська рада вирішила встановити належність на праві особистої власності цілого будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_18 (т.1 а.с.16).

Як видно із свідоцтва про право на спадщину по закону від 15.11.1968 року, ОСОБА_15 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_18 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 20.07.1960 року (т.3 а.с.110).

На підставі договору дарування від 05.09.1996 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_14 9/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташований глинобитний будинок з цегляною прибудовою, загальною площею 81.7 кв.м., цегляний хлів, цегляна вбиральня, огорожа та відмостка (т.1 а.с.25).

Інші 11/20 частин житлового будинку успадкував ОСОБА_13 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та заповітом від 30.12.1997 року, що видані Першою Тернопільською держнотконторою, на підставі яких Тернопільським міським БТІ видано відповідні реєстраційні посвідченні (т.1 а.с.29).

З генерального плану (схеми) міського бюро технічної інвентаризації від 28.06.1995 року слідує, що будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці розміром 2990 метрів квадратних, в тому числі огород, сад та двір. Під будівлями - 172 кв.м., з яких 120 м.кв. - під жилими та 52 м.кв. - під нежилими. 454 м.кв. - під двором, 1484 м.кв. - під огородами та 880 м.кв. - під садом (т.1 а.с.22, 222).

Як вбачається з проекту розподілу земельної ділянки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , розробленим в 1998 році Госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро при управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому, начальником Тернопільського міського відділу земельних ресурсів затверджено план розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , який погоджено співвласниками ОСОБА_13 та ОСОБА_23 . Внаслідок виконання робіт встановлено, що загальна площа земельної ділянки на час виконання робіт становить 2990 метрів. Кінцеві площі та часткові співвідношення визначаються згідно з результатами інвентаризації меж земельних ділянок в натурі, без змін меж проекту розподілу між будинками. ОСОБА_13 виділяється земельна ділянка площею 1279 кв.м., ОСОБА_14 виділяється земельна ділянка розміром 1711 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 11.11.1998 року частині житлового будинку, який належить ОСОБА_13 , присвоєно адресу - АДРЕСА_4 , а частині будинку, яка належить ОСОБА_14 , адресу АДРЕСА_5 (т.3 а.с.120).

Рішенням Тернопільської міської ради від 24.05.1999 року №463 ОСОБА_14 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_5 площею 1711 кв.м., в тому числі 1000 кв.м. - присадибна ділянка та 711 кв.м. - для підсобного господарства. 20.07.2009 року ОСОБА_14 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0.1711 га (т.3 а.с.129).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 помер, що видно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2006 року (т.1 а.с.49).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 2007 року, яке видане Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями 11/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 . На земельній ділянці розташовано житловий будинок з прибудовою, цегла - глина, сарай, вбиральня, огорожа, металева сітка, штахетник, вимощення, асфальт (т.1 а.с.50).

Як видно із технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 в місті Тернополі, виготовлений ТзОВ «МБТІ» 31.07.2019 року, він знаходиться на земельній ділянці площею 1279 кв.м., в тому числі під будинком та допоміжними будівлями 175 кв.м., під двором 158 кв.м., під садом 680 кв.м. та під городом 266 кв.м. У примітці зазначено, що використовується земельна ділянка без документів, що посвідчують право користування землею (т.1 а.с.45-48).

З інформації головного управління ДПС у Тернопільській області від 20.11.2019 року та 09.03.2021 року слідує, що ОСОБА_3 здійснює сплату земельного податку за користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 площею 1051 м.кв. Протягом 2018-2020 років нарахування земельного податку не проводилося. Станом на 09.03.2021 року заборгованості по платі за землю не має (т.3 а.с.130,131).

Рішенням Тернопільської міської ради від 06.06.2019 року №7/35/193 надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкою площею до 0.0701 га безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.61).

11.06.2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 звернулися до міського голови із зверненням, в якому повідомили, що земельна ділянка по АДРЕСА_3 , знаходиться в користуванні їх родини з 1950-их років, просили зупинити дію рішення Тернопільської міської ради від 06 червня 2019 року.

У відповідь на таке звернення отримано відповідь, що документів на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 в частині площі 0.1279 га не було сформовано, а тому відсутні підстави для зупинення дії рішення міської ради (т.1 а.с.62).

ФОП ОСОБА_20 на замовлення ОСОБА_5 від 09.09.2019 року розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Вказаний проект отримав погодження експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (т.2 а.с.6-45, т.2 а.с.84-122, т.2 а.с.163-219).

Рішенням Тернопільської міської ради від 20.12.2019 року №7/42/84 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та передано йому у власність вказану земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:01:009:0087 (т.1 а.с.64).

23.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови із заявою, в якій повідомила, що земельна ділянка, по АДРЕСА_3 , знаходиться в користуванні її родини з 1950-их років, просила зупинити дію рішення Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року.

У відповідь на таке звернення отримано відповідь, що заявником не долучено жодних документів, які підтверджують її право користування земельною ділянкою (т.1 а.с.66).

Як видно із інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.08.2020 року, право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6110100000:01:009:0087 площею 0.0701 га 08.05.2020 року зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі рішення Тернопільської міської ради від 20.12.2019 року (т.1 а.с.69).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом:

- визнання прав;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

- визнання угоди недійсною;

- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 155 ЗК України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-836цс15.

За чинним на сьогодні законодавством земля може правомірно використо-вуватися на підставі таких правовстановлюючих документів:

1) Державний акт на право власності на земельну ділянку (виданий до 01 січня 2013 року) або свідоцтво про право власності (видане після 01 січня 2013 року);

2) Договір оренди землі, зареєстрований державним органом земельних ресурсів до 01 січня 2013 року, або право користування за яким зареєстровано після 01 січня 2013 року;

3) Державний акт на право постійного користування;

4) Договори суперфіцію, емфітезису, сервітуту.

До 01 січня 2013 року основним документом, який посвідчував права на землю був державний акт на право власності на земельну ділянку, а з 2013 року - даними державного земельного кадастру.

За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року в справі №6-3113цс15 та постанові КЦС в складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 399/374/16-ц.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 посилаються на те, що успадкувавши в 2007 році в рівних частках належні ОСОБА_13 11/20 частин будинковолодіння по АДРЕСА_3 , вони правомірно набули і право користування земельною ділянкою площею 0.1279 га, яке належало померлому, а до того - попереднім власникам будинковолодіння: ОСОБА_18 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 (померла в 1997 році).

Апеляційний суд зазначає, що з 1970 по 1991 рр. земельні відносини регулювалися нормами Земельного кодексу УРСР від 08 липня 1970 року.

Відповідно до статті 13 Земельного кодексу УРСР громадянам земля надається у користування.

Землекористування може бути безстроковим або тимчасовим. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку (стаття 15 Земельного кодексу УРСР).

Згідно статті 20 Земельного кодексу УРСР право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по господарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.

За приписами статті 90 Земельного кодексу УРСР на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Відповідно до статті 88 Земельного кодексу УРСР розміри земельних ділянок для об`єктів цивільного і житлового будівництва визначаються виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів у відповідності з будівельними нормами і правилами. В містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0.03 до 0.06 гектара, з врахуванням місцевих умов, незалежно від кількості членів сім`ї.

Постановою Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18.12.1990 року №562-12 пункт 3 визначено, що Земельний кодекс застосовується до правовідносин після введення його в дію, тобто з 15.03.1991 року, а пункт 5 даної постанови встановив, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу зберігають свої права на користування ними до оформлення у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідне положення про збереження прав на землекористування відображене в пункті 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, діючого в цей час.

З матеріалів справи вбачається, що 15.11.1968 року ОСОБА_15 успадкувала від свого батька - ОСОБА_18 житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . Згідно із записами погосподарської книги за двором рахувалася земельна ділянка різних розмірів (0.25 га, 0.02 га, 0.03 га). При цьому ОСОБА_15 , у зв`язку із успадкуванням зазначеного будинку, могла набути для мети об`єктів цивільного і житлового будівництва земельну ділянку до 0.06 га, які були закріплені за будинком та якими користувався її батько (ст.88 Земельного кодексу УРСР).

Після смерті ОСОБА_16 , її частину житлового будинку в розмірі 11/20 успадкував ОСОБА_13 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та заповітом від 30.12.1997 року.

З генерального плану (схеми) міського бюро технічної інвентаризації від 28.06.1995 року слідує, що цілий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці розміром 2990 метрів квадратних, з них під будівлями - 172 кв.м., з яких 120 м.кв. - під жилими та 52 м.кв. - під нежилими, 454 м.кв. - під двором, 1484 м.кв. під огородами та 880 м.кв. під садом.

Разом з тим, на час набуття ОСОБА_13 права власності на частину будинку діяв Земельний кодекс Української РСР 1991 року.

Відповідно до статтей 30, 42 ЗК Української РСР 1991 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Як убачається з проекту розподілу земельної ділянки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , співвласники ОСОБА_13 та ОСОБА_23 досягли згоди щодо користування земельної ділянки, яка закріплена за будинком, а саме, ОСОБА_13 виділяється земельна ділянка 1279 кв.м., ОСОБА_14 виділяється земельна ділянка розміром 1711 кв.м.

Апеляційний суд враховує доводи позивачки ОСОБА_3 , що ОСОБА_14 закінчила вищевказаний розподіл, а її чоловік ОСОБА_13 , у зв`язку з хворобою призупинив процес.

Отже, вказана обставина свідчить про те, що на момент смерті ОСОБА_13 , в останнього були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0.1279 га по АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його частку 11/20 будинковолодіння по АДРЕСА_1 , успадкували ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_25 . На земельній ділянці розташовано житловий будинок з прибудовою, цегла - глина, сарай, вбиральня, огорожа, металева сітка, штахетник, вимощення, асфальт.

При цьому, розмір та межі вищевказаної земельної ділянки не зазначено.

Згідно зі статтею 1225 ЦК України (в редакції станом на 24.10.2006 року), право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на 24.10.2006 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 Земельного кодексу України (в редакції станом на 24.10.2006 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачі не надали належних та допустимих доказів про те, що вони оформили у визначений законом спосіб право власності чи користування спірною земельною ділянкою, яка надана відповідачу ОСОБА_5 , чи що на ній розміщено їх частина житлового будинку чи споруд, чи спірна земельна ділянка необхідна для обслуговування частини будинку позивачів.

Також, позивачі не надали доказів, що вони зверталися в міську ради із заявами про надання земельної ділянки у власність шляхом приватизації.

Також, як стверджують позивачі у позовній заяві, земельна ділянка, яка надана ОСОБА_5 , повністю накладається на їх земельну ділянку, яка призначена для ведення селянського підсобного господарства, а не для обслуговування будинку.

Крім того, судом установлено, що на момент набуття позивачами права власності на частину будинку, земельна ділянка, як об`єкт права власності сформована не була.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні положень наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню ним своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 926/3881/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 посилаються на те, що право користування спірною земельною ділянкою, яке належало ОСОБА_13 , площею 0.1279 га, в них виникло в зв`язку із набуттям в порядку спадкування права власності на 11/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

З даного приводу колегія судів зазначає, що у разі, якби ОСОБА_13 за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то його спадкоємці мали б право на її завершення та одержання державного акта про право власності на землю. Однак, оскільки спадкодавець за життя цього не зробив, то позивачі вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України.

З приводу посилань апелянтів на порушення оскаржуваним рішенням їх прав, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому як ефективний засіб (спосіб) потрібно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що у контексті спірних правовідносин позивачі на обґрунтування своїх вимог має конкретно зазначити, які саме його права порушені внаслідок прийняття спірних рішень.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачів до відповідних державних органів про реалізацію свого права набуття у власність виділеної їм земельної ділянки та відмови в реєстрації такого права на підставі розробленого проекту землеустрою.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачі не отримали державного акту, не укладали договору оренди, не здійснили державної реєстрації будь-яких прав на спірну земельну ділянку.

Отже, позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявність у них права власності на спірну земельну ділянку або користування нею за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивачами не доведено, що заявлені позовні вимоги є саме вимогами володіючого майном користувача, а також, що дії відповідача створюють позивачам перешкоди щодо здійснення ними права користування і розпорядження своїм майном.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правомірними.

Доводи апелянтів про те, що є ще третій співвласник ОСОБА_7 , майнові права якого прямо пересікаються із предметом даного спору, колегія суддів відхиляє, оскільки не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права, свободи, інтереси останнього. Також, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уповноваженні представляти у суді інтереси ОСОБА_7 .

Твердження апелянтів про те, що у погосподарських книгах за 1950-1952, 1953-1957 засвідченні права позивачів на спірну земельну ділянку, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки записи в погосподарській книзі не є правовстановлюючими документами в розумінні ЗК УРСР 1970 року. Також, згідно записам вказаних погосподарських книг, за двором ОСОБА_18 рахувалася земельна ділянка різних розмірів (1950-1952 рр. - 0.25 га; 1953-1957 рр. - 0.02 га, 0.03 га). Тобто, останні записи погосподарських книг не відповідають заявленому в позовах розміру земельної ділянки 0.1279 га, право користування якою, на думку позивачів, їм належить.

Посилання апелянтів на те, що спірна земельна ділянка не вилучалась у позивачів, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами наявність у них права власності на спірну земельну ділянку або користування нею.

Доводи апелянтів про те, що спірна земельна ділянка майже повністю накладається на земельну ділянку, яка знаходиться під огорожею та в середині огорожі, яку встановлювали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних посилань матеріали справи не містять. Земельно-технічна експертиза для з`ясування вказаних питань у справі не проводилась та підстави для її призначення судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду рішення суду, відсутні.

Твердження апелянтів про те, що існують порушення під час виготовлення проекту на спірну земельну ділянку ОСОБА_5 , апеляційний суд не приймає, оскільки проект отримав погодження експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Також, непогодження акту погодження меж самостійного значення немає, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 09 червня 2023 року.

Головуючий

Судді