Постанова

від 01.11.2023 по справі 607/14139/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 607/14139/20

провадження № 61-13561св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Тернопільська міська рада,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Позняка В. М. від 07 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.

від 30 травня 2023 року.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про визнання недійсними та скасування рішень міської ради, скасування державної реєстрації права власності.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що її сім`я була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , за яким була закріплена земельна ділянка, загальним розміром 0,25 га. В 1998 році співвласники будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 погодили розподіл земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка розміром 0,1279 га.

3. За свого життя ОСОБА_4 не оформив право власності на земельну ділянку, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Зазначала, що вони разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_3 успадкували 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 . Однак, при зверненні до землевпорядників з метою розроблення документів для приватизації земельної ділянки виявилося, що частину земельної ділянки, яка закріплена за будинком рішенням Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року №7/42/84, було передано ОСОБА_2 .

5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним та скасувати рішення Тернопільської міської ради Тернопільської області

від 06 червня 2019 року № 7/35/193 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,0701 га за адресою: АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати рішення Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року №7/42/84, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 і передано ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2079497461101, об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 6110100000:01:009:0087, опис об`єкта: площа (га): 0.0701, належний на праві власності ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 2209422 від 13 травня 2020 року.

6. У серпні 2021 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності.

7. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що вона є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та після його смерті стала співвласником частки її чоловіка у розмірі 11/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Власником 9/20 частин була ОСОБА_5 , яка отримала свою частку будинку у дар від ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ).

8. Згідно з рішення Тернопільської міської ради народних депутатів

від 14 листопада 1995 року, ОСОБА_5 отримала дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки площею 0,1 га в постійне користування за адресою АДРЕСА_1 за рахунок вилучення з території будинковолодіння ОСОБА_7 . Тобто інша частина земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 залишалась у володінні ОСОБА_7 до дня її смерті та згодом перейшла до сина ОСОБА_7 та її чоловіка - ОСОБА_4 .

9. Зазначала, що спірне домоволодіння було у володінні та користуванні родини її померлого чоловіка починаючи з 1936 року. Відповідно, земельна ділянка, на якій розташоване будинковолодіння була у користуванні сім`ї ще з 1936 року. Згідно з генеральним планом за будинковолодінням у 1998 року рахувалася земельна ділянка: 2 990 кв. м, з них - за ОСОБА_4 1 279 кв. м (0,1279 га).

10. Згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради

від 11 листопада 1998 року № 1219, за заявою ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , присвоєно частині будинку, що належить ОСОБА_4 , адресу АДРЕСА_2 , а ОСОБА_5 - адресу АДРЕСА_3 .

11. В 1999 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було проведено розподіл земельної ділянки по долях. Проєкт розподілу земельної ділянки власників будинковолодіння по АДРЕСА_1 виготовляло Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро при Управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому.

12. Посилалася на те, що земельна ділянка, якою її родина користувались роками (з 1936 року), яку обробляли, за яку сплачували податок, вибула з їхнього володіння і користування без їхньої згоди і відома. Рішення міської ради про вилучення земельної ділянки та віднесення її до земель запасу відсутнє.

13. Крім того, зазначала, що в матеріалах проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вказані неправдиві відомості щодо існування житлового будинку на земельній ділянці, яка відводилася ОСОБА_2 .

14. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення Тернопільської міської ради Тернопільської області

від 20 грудня 2019 року № 7/42/84, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:01:009:0087, площею 0,0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , і передано ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майн: 2079497461101), об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка з кадастровим номером 6110100000:01:009:0087, площею 0,0701 га, що належить на праві власності ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52209422 від 13 травня 2020 року).

Стислий виклад позиції інших учасників справи

15. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посилаючись на законність набуття ним права власності на спірну земельну ділянку. Зазначав, що позивачки не набули у встановленому законом порядку прав на землю по АДРЕСА_1, а тому оскаржуване рішення Тернопільської міської ради не порушує їхніх прав. Право постійного користування земельною ділянкою не спадкується та припиняється у зв`язку із смертю. Водночас, сам факт тривалого користування спірною земельною ділянкою не свідчить про правомірність такого користування.

16. Тернопільська міська рада заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні. Зазначала, що земельна ділянка була передана ОСОБА_2 за рахунок земель запасу Тернопільської міської ради, позивачки не набули прав на спірну земельну ділянку, не отримали будь-яких правовстановлюючих документів.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

17. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня

2020 року.

18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, зазначивши про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачки оформили у визначений законом спосіб право власності чи користування земельною ділянкою, яка була надана відповідачу ОСОБА_2 . Крім того, недоведеними суд вважав обставини розміщення на такій земельній ділянці належної позивачкам частини житлового будинку чи надвірних споруд, або ж що спірна земельна ділянка необхідна для обслуговування їхньої частини будинку. Також враховано, що позивачки не зверталися до міської ради із заявами про надання земельної ділянки у власність шляхом приватизації.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

19. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року оскаржили в апеляційному порядку: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3 , а також особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, - ОСОБА_6 , який приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

20. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що є підставою для відмови у їх задоволенні. Записи погосподарських книг не відповідають заявленому в позовах розміру земельної ділянки 0,1279 га, право користування якою, на думку позивачів, їм належить. Додатково зазначено, що оскільки спадкодавець ОСОБА_4 за життя не розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, тому заявники вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах та порядку, визначених Земельним кодексом України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. 12 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 рокуу справі № 921/158/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази і не надали їм належної правової оцінки та прийняли рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, - ОСОБА_6 , крім того зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у проведенні земельної експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів наявності у позивачок права користування спірною земельною ділянкою, не врахування, що таке право підтверджується записами у погосподарських книгах, а також обумовлене наявністю на земельній ділянці належного позивачкам нерухомого майна. Крім того заявниця акцентує увагу про сплату нею земельного податку за спірну земельну ділянку, а також спорудження огорожі земельною ділянки ще у 1989-1991 роках, що підтверджує закріплене за нею право користування нею.

25. Додатково зауважує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині не залучення до участі у справи іншого співвласника 11/20 частин спірного домоволодіння ОСОБА_6 , відмови у прийнятті до спільного розгляду його позову, як третьої особи з самостійними позовними вимогами (ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 17 травня 2022 року) та не вирішення питання про приєднання ОСОБА_6 до апеляційної скарги. Крім того, зауважує, що в матеріалах цивільної справи відсутні документи, додатні до позовної заяви ОСОБА_6 , а судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 грудня 2022 року та постановиТернопільського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 607/14139/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції

27. 06 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

28. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

29. 05 жовтня 2023 року Тернопільська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

30. Відзив обґрунтований посиланням на те, що спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність ОСОБА_2 перебувала у комунальній власності та належала до земель запасу. Ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 не оформлювали будь-яких правовстановлюючих документів щодо користування нею, а у технічному паспорті на житловий будинок стоїть відмітка про самовільне зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та обґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про призначення експертизи, з огляду на те, що заявлені позивачкою питання не входять до предмета доказування, більш того підтверджуються висновком державної експертизи про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09 вересня 2019 року

№ 10891/82-19, затвердженим рішенням Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року.

31. 09 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Самуляк М. Ю., через засоби поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить суд відмовити у її задоволенні.

32. На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_2 зазначив, що надані до матеріалів справи погосподарські книги підтверджують перебування у користуванні спадкодавців позивачок заявленої ними земельної ділянки лише у

1950-1952 роках, у подальшому їхня земельна ділянка зазначала суттєвого зменшення та у 1957 році вже становила лише 0,03 га. Жодних доказів наявності права користування спірною земельною ділянкою після 1970 року позивачки не надали. Крім того, ні у договорі дарування житлового будинку від 05 вересня 1996 року, ні у свідоцтвах про право на спадщину за законом від 02 січня 1968 року, від 29 січня 2007 року не вказані дані щодо земельної ділянки, на якій розташований належний позивачкам житловий будинок, а в технічних паспортах від 20 листопада 2007 року та від 31 липня 2019 року зазначено, що користування земельною ділянкою здійснюється без правовстановлюючих документів на землю. Посилання заявниці на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права вважає необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. З погосподарських книг за 1950-1952 виконавчого комітету Кутківецької сільської ради депутатів трудящих Козловського району вбачається, що господарство ОСОБА_9 складалося з будинку 1936 року побудови, за господарством закріплено 0,25 га присадибної земельної ділянки, в тому числі під будівлями 0,01 га та під двором 0,01 га, під городом 0,23 га.

34. З погосподарських книг за 1953, 1954, 1955, 1956, 1957 роки виконавчого комітету Кутківецької сільської ради депутатів трудящих Козловського району вбачається, що господарство ОСОБА_9 складалося з будинку 1936 року побудови, за господарством закріплено 0,02 (0,020) га присадибної земельної ділянки, в тому числі під будівлями 0,01 га та під двором 0,01 га.

35. Рішенням Тернопільської ради депутатів трудящих від 28 червня 1960 року міська рада вирішила встановити належність на праві особистої власності цілого будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 .

36. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 січня

1968 року ОСОБА_7 успадкувала від свого батька ОСОБА_9 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_4 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на будинковолодіння, виданого 20 липня 1960 року.

37. На підставі договору дарування від 05 вересня 1996 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 9/20 житлового будинку по АДРЕСА_1 . У договорі вказано, що на земельній ділянці розташований глинобитний будинок з цегляною прибудовою, загальною площею 81,7 кв. м, цегляний хлів, цегляна вбиральня, огорожа та відмостка.

38. Інші 11/20 частин житлового будинку успадкував ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом та заповітом від 30 грудня 1997 року, виданих Першою тернопільською державною нотаріальною конторою.

39. З генерального плану (схеми) міського бюро технічної інвентаризації

від 28 червня 1995 року вбачається, що будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці розміром 2 990 кв. м, в тому числі огород, сад та двір. Під будівлями - 172 кв. м, 120 кв. м - під жилими та 52 кв. м під нежилими, 454 кв. м - під двором, 1 484 кв. м - під огородами та 880 кв. м - під садом.

40. Як слідує з проєкту розподілу земельної ділянки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , розробленого у 1998 році Госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро при управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому, начальником Тернопільського міського відділу земельних ресурсів затверджено план розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , який погоджено співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_11 . Внаслідок виконання робіт встановлено, що загальна площа земельної ділянки на час виконання робіт становить 2 990 кв. м. Кінцеві площі та часткові співвідношення визначаються згідно з результатами інвентаризації меж земельних ділянок в натурі, без змін меж проєкту розподілу між будинками. ОСОБА_4 виділяється земельна ділянка

1 279 кв. м, ОСОБА_5 виділяється земельна ділянка розміром 1 711 кв. м.

41. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради

від 11 листопада 1998 року присвоєно частині житлового будинку, який належить ОСОБА_4 адресу - АДРЕСА_2 , а частині будинку, яка належить ОСОБА_5 , - адресу АДРЕСА_3 .

42. Рішенням Тернопільської міської ради від 24 травня 1999 року № 463, ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_3 , площею 1711 кв. м, в тому числі 1 000 кв. м - присадибна ділянка та 711 кв. м - для підсобного господарства. 20 липня 2009 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1711 га.

43. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

44. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 2007 року, яке видане Першою тернопільською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями 11/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 . На земельній ділянці розташовано житловий будинок з прибудовою, сарай, вбиральня, огорожа, металева сітка, штахетник, вимощення, асфальт.

45. Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 в м. Тернополі, виготовленим ТОВ «МБТІ» 31 липня 2019 року, він знаходиться на земельній ділянці площею 1 279 кв. м, в тому числі під будинком та допоміжними будівлями 175 кв. м, під двором 158 кв. м, під садом 680 кв. м та під городом

266 кв. м.

46. З інформації головного управління ДПС у Тернопільській області

від 20 листопада 2019 року та 09 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 здійснює сплату земельного податку за користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 площею 1 051 кв. м. Протягом 2018-2020 років нарахування земельного податку не проводилося. Станом на 09 березня

2021 року заборгованість по платі за землю відсутня.

47. Рішенням Тернопільської міської ради від 06 червня 2019 року №7/35/193 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянкою площею до 0,0701 га безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

48. 11 червня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 звернулися до міського голови із зверненням, в якому повідомили, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в користуванні їхньої родини з 1950 років, просили зупинити дію рішення Тернопільської міської ради від 06 червня 2019 року.

49. ФОП ОСОБА_13 на замовлення ОСОБА_2 від 09 вересня 2019 року розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по

АДРЕСА_1 . Вказаний проєкт отримав погодження експерта державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

50. Рішенням Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року №7/42/84 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0701 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передано йому у власність вказану земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:01:009:0087.

51. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 серпня 2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6110100000:01:009:0087, площею 0,0701 га, зареєстровано за ОСОБА_2 08 травня 2020 року на підставі рішення Тернопільської міської ради від 20 грудня 2019 року.

52. Допитана як свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що вона є сусідом позивачок, дружить із ОСОБА_3 з 90-років минулого століття. Знає, що земельною ділянка, якою користується сім`я ОСОБА_1 , завжди огороджена. В тому числі сіткою, використовувалася сім`єю ОСОБА_1 . Чоловік позивачки в 2012-2013 роках зняв сітку, навіз землі і облагородив земельну ділянку, вирівняв її, і потім знову встановили сітку, яка стоїть на бетоні. На ній вони садили картоплю. ОСОБА_2 вона не знає і ніколи не бачила.

53. Аналогічні покази дав свідок ОСОБА_17 .

54. Допитана як свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була закріплена за бабусею ОСОБА_7 . Бабуся частину будинку подарувала їй, а іншу частину успадкував батько позивачки. Вони поділили між собою земельну ділянку і такий поділ затвердила міська рада.

55. Допитана як свідок ОСОБА_19 пояснила суду, що вона більше 50 років є сусідом сім`ї позивачів, знайома ще з бабусею ОСОБА_7 . Земля біля будинку була завжди огороджена, є фундамент, ростуть дерева. Город обробляє ОСОБА_3 весь час.

Позиція Верховного Суду

56. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

57. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

58. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

59. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

60. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

61. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

62. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

63. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

64. Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

65. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

66. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

67. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

68. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 1340/4630/18).

69. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

70. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

71. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

72. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявила про порушення її права на користування земельною ділянкою, отриманою в порядку спадкування нерухомого майна після смерті ОСОБА_4 .

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 належало на праві приватної власності 11/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене домоволодіння, спадкодавцем оформлено не було. Водночас, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 належало право користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, площею 0,1279 га, право власності якою він не встиг оформити за свого життя.

74. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

75. Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

76. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

77. Згідно з положеннями частини другої статті 92 ЗК України, яка діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), право на набуття права постійного користування земельною ділянкою державної та комунальної власності для фізичних осіб - громадян України, не передбачалося.

78. Статтями 125, 126 ЗК України передбачалося, що виникнення права власності та права постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

79. Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України, у зазначеній вище редакції, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

80. Статтею 1225 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, було передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

81. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 жовтня

2007 року ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 фактично набула право власності на 11/60 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 . Про перехід прав на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене домоволодіння, у свідоцтві не зазначено, натомість нотаріусом роз`яснено заявниці зміст статті 120 ЗК України.

82. Згідно з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України.

83. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а зроблено висновок про те, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на цій земельній ділянці, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

84. Також у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правило, передбачене статтею 120 ЗК України, стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розташовану на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

85. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 ЗК України).

86. Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

87. Встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , у розмірі 0,1279 га не може вважатися сформованою, а також відсутність у померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 права власності чи оформленого права користування земельною ділянкою саме такою площею чи у певних межах, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачкою ОСОБА_1 свого права на земельну ділянку у заявленому нею розмірі.

88. Судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку поданим позивачкою доказам передачі у користування її рідним земельної ділянки площею 0,1279 га, фактичного користування нею, сплати податків та обґрунтовано зазначено, що зазначені докази не підтверджують правомірності користування земельною ділянкою саме такого розміру (ураховуючи останні записи поземельної книги за 1957 рік (про розмір земельної ділянки 0,03 га). Також взято до уваги відсутність державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також не звернення позивачки після спадкування відповідного нерухомого майна із заявою щодо оформлення свого права на земельну ділянку заявленого розміру.

89. Водночас, судами попередніх інстанцій правильно застосовані приписи статей 377, 1225 ЦК України та статті 120 ЗК України. З огляду на недоведеність обставин передачі відповідачу за оспорюваними рішеннями Тернопільської міської ради земельної ділянки, яка б включала земельну ділянку, що необхідна для обслуговування належної позивачці частини домоволодіння, загалом правильним є посилання судів на відсутність підстав для висновку про порушення внаслідок винесення таких рішень прав ОСОБА_1 .

90. У цьому аспекті заслуговує на увагу той факт, що позивачка не заявляла в суді першої інстанції клопотання про проведення відповідної судової

земельно-технічної експертизи для визначення площі, необхідної для обслуговування належної їй частини домоволодіння, а також накладення на неї меж земельної ділянки, виділеної ОСОБА_2 , більш того, посилалася на те, що надана відповідачу земельні ділянка накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні її сім`ї та призначена для ведення сільського підсобного господарства.

91. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

92. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

93. Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

94. Згідно з абзацом 2 статті 59 Закону України «Про землеустрій», врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпечення фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.

95. Колегія суддів зауважує, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

96. Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

97. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

98. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

99. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

100. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та з огляду на недоведеність ОСОБА_1 порушення її права під час передачі у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

101. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку у їх сукупності.

102. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

103. Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності.

104. Судами попередніх інстанцій було ураховано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, яка зазначена заявницею, як підстава касаційного оскарження, однак відмовлено у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, зокрема права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою саме площею 0,1279 га, за захистом якого вона звернулася до суду.

105. Необґрунтованими є також посилання касаційної скарги, як на підставу для скасування оскаржених судових рішень, на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині не залучення до участі у справи іншого співвласника 11/20 частин спірного домоволодіння ОСОБА_6 , відмови у прийнятті до спільного розгляду його позову, як третьої особи з самостійними позовними вимогами (ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 17 травня 2022 року), не вирішення питання про приєднання ОСОБА_6 до апеляційної скарги.

106. Колегія суддів зауважує, що однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

107. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

108. З огляду на те, що ОСОБА_6 не оскаржував судове рішення суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті його позову до спільного розгляду із позовом заявниці, не оскаржив також в касаційному порядку судове рішення апеляційного суду, яким, зокрема, залишено без задоволення його апеляційну скаргу (суд апеляційної інстанцій прийняв заяву ОСОБА_6 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), а також з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав недоведеності порушення її прав, відсутні правові підстави для скасування оскаржених судових рішень з підстав не залучення до участі у справи іншого співвласника майна.

109. Обґрунтованим слід визнати і висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для призначення у справі, яка переглядається в касаційному порядку, судової почеркознавчої експертизи та експертизи з питань землеустрою з винесенням питань щодо порядку подання та розроблення технічної документації на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , з огляду на те, що зазначені питання не входять до предмета доказування у цій справі (наявності у ОСОБА_1 права на земельну ділянку площею 0,1279 га).

110. Водночас, заявлені питання для проведення експертизи в суді апеляційної інстанції обґрунтовано були відхилені судом з огляду на положення статті 367 ЦПК України та відсутність відповідних обґрунтувань щодо об`єктивних причин не заявлення клопотання про призначення експертизи із указаних питань в суді першої інстанції.

111. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

112. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

113. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

114. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 07 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович