Рішення

від 12.06.2023 по справі 914/695/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2023 Справа № 914/695/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Львівська міська рада, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Жером», м. Львів

про: стягнення 213 451,84 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шаповал О.В.;

від відповідача: Лемик Р.Я., Вайс Н.В., Бешта Р.-Я.Р. - директор

Хід розгляду справи.

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Жером» про стягнення 213 451,84 грн.

Ухвалою від 06.03.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи на 04.04.2023.

В судовому засіданні 04.04.2023 судом оголошено перерву до 18.04.2023.

04.04.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву (Вх. № 8353/23).

14.04.2023 позивачем надіслано на адресу суду відповідь на відзив (Вх. № 9357/23).

В судовому засіданні 18.04.2023 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 02.05.2023.

02.05.2023 на електронну пошту суду позивачем подано додаткові пояснення (Вх. № 10760/23) та відповідачем через відділ документообігу подано клопотання про долучення доказів (Вх. № 10835/23).

В судовому засіданні 02.05.2023 судом оголошено перерву до 16.05.2023.

12.05.2023 відповідачем подано додаткові пояснення у справі (Вх. № 11838/23).

15.05.2023 позивачем подано додаткові пояснення у справі (Вх. № 11950/23).

Ухвалою від 16.05.2023 суд відклав розгляд справи на 06.06.2023.

В судовому засіданні 06.06.2023 судом оголошено перерву до 12.06.2023.

09.06.2023 відділом докуменообігу зареєстровано додаткові пояснення відповідача (Вх. № 14466/23) та додаткові пояснення позивача щодо чинності договору оренди (Вх. № 14462/23).

В судове засідання 12.06.2023 з`явилась представник позивача, надала пояснення по суті спору, просила позовні вимоги задоволити, представники відповідача заперечили щодо позовних вимог, просили у задоволенні відмовити.

В судовому засіданні 12.06.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки за кадастровим номером 4610137500:11:002:0138 площею 0,5242 га на вул. Брюховицька 41, оскільки на земельній ділянці розташовані об`єкти, нерухомого майна, на які відповідач має оформлені речові права з 2013, 2016 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року № 2741 «Про користування ПП Жером земельною ділянкою на вул.Брюховицькій, 41», договору оренди землі від 01.03.2010 року Ш-1780 земельна ділянка перебувала в оренді Відповідача до 18.06.2019 року. Ухвалою від 31.10.2019 року № 5846 «Про продовження ПП Жером терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» термін оренди земельної ділянки на 5 років. Однак, Відповідач не скористався правом на продовження терміну користування.

Тобто відповідач впродовж 2020-2022 років використовувати земельну ділянку без правових підстав, орендну плату не сплачує, хоча земельна ділянка використовується для розміщення майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Тому позивач звертається до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача 213 451,84 грн безпідставно збережених коштів.

Позивач стверджує про порушення своїх прав через ненадходження коштів зі сплати орендної плати від відповідача, що у свою чергу не сприяє належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що, як наслідок, порушує інтереси органу місцевого самоврядування.

Правова позиція відповідача.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні таких в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідач є власником об`єктів нерухомого майна. Здійснюючи правомочності власника - володіння та користування щодо нерухомості, особа неминуче володітиме та користуватиметься земельною ділянкою під такою нерухомістю. Це випливає із правової суті нерухомого майна як нерозривно пов`язаної із земельною ділянкою речі. Відтак, відповідач вживав всіх заходів щодо оформлення права оренди на земельну ділянку у зв`язку із продовженням права оренди та сплачував орендну плату за неї в розмірі 198141,31 грн в рік, який було зазначено в змінах до договору оренди земельної ділянки.

На підставі звернення Приватного підприємства «Жером» до Львівської міської ради від 12 червня 2019 року було прийнято ухвалу Львівської міської ради №5846 від 31 жовтня 2019 року «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул.Брюховицькій,41» терміном на 5 років.

Однак, в пункті 2.1.2. ухвали Львівської міської ради №5846 від 31 жовтня 2019 року зазначено, що ПП «Жером» зобов`язане укласти договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з 01.01.2017 року до часу укладення договору оренди землі. Тим самим Львівська міська рада зобов`язує відповідача повторно сплатити орендну плату за період, який вже було сплачено згідно з договором оренди землі.

Отже, між Львівською міською радою та Приватним підприємством «Жером» не було укладено договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,5242 га кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 на вул.Брюховицькій,41 у м.Львові, так як положення пункту 2.1.2. ухвали Львівської міської ради №5846 від 31 жовтня 2019 року суперечили чинному законодавству.

Зазначив, що Позивачем розрахунок суми збитків по платі за землю здійснюється згідно нововведених нормативних актів Львівської міської ради за період з 01.01.2020 року до 01.12.2022 року і становить 750 621,16 грн, однак Позивачем не врахована пільга по платі за землю в березні 2020 року, яка була надана державою (Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ).

Відповідачем здійснено розрахунок по платі за землю відповідно умов попереднього договору оренди, термін якого закінчився в 2019 році, і фактично сплачено кошти за користування земельною ділянкою в розмірі орендної плати за період з 01.01.2020 року до 01.12.2022 року в сумі 561 400,31 грн.

У зв`язку зі спливом строку позовної давності просив застосувати строки позовної давності щодо стягнення коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою за січень-лютий 2020 року та відмовити у стягненні таких.

У додаткових поясненнях представник відповідача зазначила, що у відповідності ст. 18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-ХІУ, редакція яка діяла до 01.01.2013, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Відтак саме з дати державної реєстрації починає свій відлік строк дії договору оренди землі, який укладено до 01.01.2013 року. Тому для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору, який було укладено між Львівською міською радою та ПГІ «Жером» має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи.

З спірного договору оренди земельної ділянки вбачається, що він зареєстрований 26 жовтня 2010 року Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК за №04:10:436:00088 кн.04-4. Отже, строк дії права оренди земельної ділянки закінчився 26 жовтня 2020 року.

Після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено 24224,54 грн за оренду земельної ділянки згідно податкової вимоги, що підтверджується платіжною інструкцією № 1298 від 27.04.2023 долученою до матеріалів справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 року № 2741 «Про користування ПП Жером земельною ділянкою на вул.Брюховицькій, 41», договору оренди землі від 01.03.2010 року Ш-1780 земельна ділянка перебувала в оренді Відповідача до 18.06.2019 року. Ухвалою від 31.10.2019 року № 5846 «Про продовження ПП Жером терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» термін оренди земельної ділянки на 5 років. Однак, між сторонами не було укладено нового договору оренди земельної ділянки.

Відділом державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 19.10.2022 року було проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Брюховицька 41 у м. Львові, у присутності директора ПП «Жером» Бешта Р.Я. Р.

19.10.2022 складено акт обстеження земельної ділянки на вул. Брюховицька 41 у м. Львові. Загальна площа земельної ділянки 0,5242 га, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до акта на земельній ділянці на вул. Брюховицька 41 у м. Львові розміщено об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності ПП «Жером» (код ЄДРПОУ 19337133). Станом на дату складання акта документи, які посвідчують право користування Відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 відсутні.

Відповідно до листа № 2412-вих-92679 від 01.11.2022 Управління державного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові пропонувало ПП «Жером» оформити речове право на земельну ділянку площею 0,5242га (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови на вул. Брюховицькій, 41 у м.Львові та вжити заходів щодо оплати всіх належних орендодавцю коштів згідно листа від 31.05.2019 р. № 28/38//0/13-07-52-12 ГУ ДФС у Львівській області та за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,5242га (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови на вул.Брюховицькій, 41 у м.Львові у формі орендної плати та у розмірі, встановленому ухвалою ЛМР від 31.10.2019 №5846 Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41. Однак відповіді на лист на отримано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на 01.02.2023 за адресою м. Львів, вул. Брюховицька, 41 зареєстровані об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення): будівля лазні з кімнатами відпочинку літ «А-2», будівля станції технічного обслуговування, літ «А-1», право власності на які зареєстровано за ПП «Жером».

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер земельної ділянки: 4610137500:11:002:0138 нормативна грошова оцінка земельної ділянки 2 495 139,58 грн (дата витягу 29.06.2022).

Відповідно до розрахунків сум збитків, наданих управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,5242 га (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138) на вул. Брюховицькій, 41 у м. Львові, за період з 01.01.2020 року по 01.12.2022 року становить 750 621,13 грн.

Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Львівській області, наданою листом від 16.12.2022 за № 1.8-28419-24 від ПП «Жером» протягом спірного періоду надійшли кошти у розмірі 537 169,32 грн (призначення - «плата за землю»).

Відтак, з урахуванням суми, сплаченої Відповідачем за користування земельною ділянкою комунальної власності, Позивач заявив до стягнення з ПП «Жером» суму безпідставно збережених коштів в розмірі 213 451,84 грн.

Після відкриття провадження у справі, відповідач сплатив на рахунок позивача 24224,54 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1298 від 27.04.2023 долученою до матеріалів справи.

Оцінка суду.

Щодо чинності договору оренди землі суд зазначає наступне.

Між сторонами виник спір щодо періоду чинності договору оренди земельної ділянки. Позивач зазначає, що договір було підписано 01.03.2010 та відповідно до п. 8 Договору оренди землі від 01.03.2010 №Ш-1780 договір укладено на 10 (десять) років до 18 червня 2019 року.

Сторони в договорі оренди землі вказали про час (календарну дату) закінчення строку договору, а саме 18.06.2019 р.

Натомість відповідач посилаючись на ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-ХІУ (в редакції яка діяла до 01.01.2013) зазначає, що строк дії договору необхідно обчислювати з моменту його державної реєстрації. Крім того, пунктом 43 договору оренди сторони передбачили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації. Як вбачається з договору, такий зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 26 жовтня 2010 року за №04:10:436:00088 кн.04-4. Відтак, строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 26 жовтня 2020 року.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").

Як свідчать матеріали справи пунктом 8 договору оренди землі від 01.03.2010 сторони узгодили, що договір оренди укладено на 10 (десять) років до 18.06.2019 року.

Договір оренди від 01.03.2010 зареєстровано у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.10.2010 за № 04:10:436:00088 кн.04-4.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, яка діяла до 01.01.2013, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Отже, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки могли лише після державної реєстрації такого договору.

З огляду на вище вказане, суд дійшов висновку, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки закінчився 26.10.2020. Відтак, стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою необхідно розраховувати з 27.10.2020.

Як вбачається із описаних обставин справи, спір між сторонами виник з обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договірних відносин з позивачем. Відповідач користується спірною земельною ділянкою внаслідок придбання нежитлових приміщень, що знаходяться на земельній ділянці. Факт користування у січні 2020 листопаді 2022 земельною ділянкою площею 0,5242 га (кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 відповідачем не заперечується.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц, постанова від 23 травня 2018 року, зробила висновки, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як встановлено вище, відповідач є власником нерухомого майна будівлі лазні з кімнатами відпочинку літ «А-2» та будівлі станції технічного обслуговування, літ «А-1», яке розміщене на земельній ділянці, право користування якою за відповідачем не зареєстроване.

Враховуючи зазначене, позивач має підстави на отримання вартості орендної плати за користування земельною ділянкою у період жовтень 2020 листопада 2022. Щодо розрахунку такої вартості суд зазначає наступне.

Позивачем 29.06.2022 отримано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 і така становить 2 495 138,58 грн, за 2020 2021 рік нормативно грошова оцінка 2 268 308,71 грн.

З урахуванням вказаних нормативних грошових оцінок, а також із застосуванням таких показників як значення коефіцієнта (0,7), коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки (1), нормативної грошової оцінки 1 кв. м. земельної ділянки за кожний рік, ставки орендної плати (11%), позивачем визначено річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою у період 2020, 2021 та 2022 років.

Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

Позивачем у справі подано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:11:002:0138 від 29.06.2022 та 2020-2021 рік немає витягу на суму 2 268 308,71 грн.

Нарахування заявлених до стягнення сум із врахуванням відповідних оцінок здійснено за період 2020 2022 років.

Так, за твердженням позивача річний розмір орендної плати, визначений ухвалою № 5846 від 31.10.2019, за користування земельною ділянкою за 2020 рік становить 249 513,96 грн. За 2021 рік орендна плата становить 249513,96 грн, а за період січень 2022 листопад 2022 орендна плата становить 251 593,21 грн. Тобто разом за період 01.01.2020 31.11.2022 нараховано 750 621,13 грн.

Зауваження відповідача стосовно неправомірності використання нормативної грошової оцінки земельної ділянки, отриманої в 2022 році, до спірних періодів 2020 2022 років суд вважає безпідставними, адже власник не зобов`язаний проводити нормативну грошову оцінку щороку чи щомісяця. Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, а відповідно до ст. 23 вказаного закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 № 489. Так, за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи (додаток 8) як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (додаток 9).

Відповідно до підпунктів 8, 14, 15 пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель).

Суд зауважує, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Водночас, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Суд зауважує, що Верховний Суд у справі № 922/2060/20 вказує, що «витяг може бути доказом проведення оцінки та визначати дані про акту оцінку як на момент його видачі, так за попередній період, за умови, що нормативно-грошова оцінка була сталою і не зазнала змін у цей період». Проте, жодною зі сторін не доводилось, що нормативно-грошова оцінка земель у спірний період не змінювалась.

Враховуючи зазначене, застосовані позивачем у розрахунку показники нормативно-грошової оцінки, що відповідають поданому витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, є обґрунтованими.

Щодо відсотків ставки нарахування орендної плати, суд зазначає таке.

Внаслідок використання ПП «Жером» земельної ділянки за відсутності зареєстрованого речового права на земельну ділянку, Позивачем, у відповідності до ухвали Львівської міської ради №5846 від 31.10.2019 року «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул.Брюховецькій,41» нараховано річну орендну плату за землю в розмірі 11 % від нормативно грошової оцінки землі за період січень 2020 листопад 2022.

Відповідач стверджує, що між Львівською міською радою як орендодавцем та ПП «Жером» як орендарем не було укладено договір оренди землі, оскільки пункт 2.1.2. ухвали Львівської міської ради №5846 від 31.10.2019 року суперечить чинному законодавству. Відтак, нарахування річної орендної плати повинно нараховуватись як встановлено договором оренди землі від 01.03.2010 в розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки землі.

Однак, станом на момент подання позовної заяви, ухвала ЛМР №5846 від 31.10.2019 року «Про продовження ПП «Жером» терміну оренди земельної ділянки на вул. Брюховицькій, 41» є чинною, договір на продовження користування земельною ділянкою між сторонами не підписано. Нарахування річної орендної плати в розмірі 11 % від нормативно грошової оцінки землі відповідач не оскаржив.

Судом встановлено, що строк дії договору оренди закінчився 26.10.2020, відтак погоджується з твердженнями відповідача щодо пільги по платі за землю в період карантину за березень 2020 року з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 52-4 Закону України від 17.03.2020 року, ст. 52-4 Закону України від 02.04.2020 № 540 не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди закінчився 26.10.2020, відтак ПП «Жером» у березні 2020 року користувалось земельною ділянкою на підставі договору оренди.

Судом здійснено перерахунок та встановлено що за 2020 рік відповідач повинен був сплатити позивачу орендних платежів на суму 188 244,31 грн, з урахуванням встановленої пільги за березень 2020 року, дії договору оренди до 26.10.2020 та нарахування за жовтень розраховано пропорційно у відсотковому співвідношенні орендні платежі та безпідставно збережені кошти.

Нарахування за 2021 у розмірі 249 513,96 грн та 01.01.2022-31.11.2022 у розмірі 251 593,21 грн позивачем здійснено вірно. Разом за період користування земельною ділянкою у 2020 2022 роках відповідач мав сплатити 689 351,48 грн.

Стосовно доводів відповідача в тій частині, що розмір орендної плати земельної ділянки має бути зменшений на суму здійснених ним платежів по земельному податку, суд зазначає наступне.

Податковий кодексом України (п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.136, 14.1.147) передбачено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди; орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Судом вище встановлено, що у спірному періоді січень 2020 листопад 2022 відповідачем сплачено земельний податок з юридичних осіб на загальну суму 501936,00 грн. Крім того, відповідачем здійснено платіж 29.12.2022 на суму 16512,00 грн та 27.04.2023 на суму 24224,54 грн. Зі здійсненого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що суми сплаченого земельного податку від 29.12.2022 та 27.04.2023 не враховані.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 про стягнення 6 150 799,96 грн безпідставно збережених коштів орендної плати вказала: «Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зауважив, що при здійсненні розрахунку коштів, збережених у себе відповідачем без достатньої правової підстави, позивач не врахував розміру сплаченого ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за заявлений у позові період (з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року), а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму сплаченого земельного податку за період з 01 січня по 30 липня 2016 року, проте суд не дав оцінки цим фактичним обставинам з урахуванням наведених приписів чинного законодавства. Звідси суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за відповідну земельну ділянку».

Такі висновки Великої Палати застосовано також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24 червня 2020 у справі № 922/2414/19. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 28 січня 2019 року у справі № 922/3782/17 також вказав на необхідність дослідження факту сплати відповідачем земельного податку, внаслідок чого з метою уникнення подвійного стягнення сума безпідставно збережених коштів має бути зменшена на суму фактично сплаченого товариством земельного податку за весь спірний період.

Враховуючи зазначене, суд підсумовує, що визначена позивачем сума безпідставно збережених коштів за 2020 2022 роки має бути зменшена на суму сплачених відповідачем сум земельного податку, яка підтверджується платіжними дорученнями, описаними та дослідженими судом.

Як встановлено судом та вбачається з розрахунків поданих позивачем та відповідачем, які ними узгоджені та не заперечуються, у 2020 році ПП «Жером» за оренду землі перерахувало 162 480,00 грн, у 2021 році - 199 104,00 грн та у 2022 році - 156 864,00 грн.

Після відкриття провадження у справі Відповідач перерахував на рахунок Позивача 24224,54 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1298 від 27.04.2023. Відтак стягнення в частині 24224,54 грн підлягає закриттю.

Разом у період 2020 2023 років ПП «Жером» сплатило за оренду земельної ділянки 542 672,52 грн.

Отже, судом проведено перерахунок безпідставно збережених коштів за оренду земельної ділянки та встановлено заборгованість ПП «Жером» перед ЛМР в розмірі 146 678,96 грн (нарахування 689 351,48 грн сплата 542 672,52 грн).

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог за січень лютий 2020 рік, то суд звертає увагу, що відповідно до п. 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Враховуючи зазначене, строки позовної давності, яка для спірних відносин є загальною і за звичайних умов становить три роки, продовжується на час дії карантину і позивачем при зверненні з позовом 28.02.2023 не пропущена.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі: 146 678,96 грн заборгованості, в задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю. В частині стягнення 24224,54 грн основної заборгованості закрити провадження.

Судові витрати.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивач може скористатися даною нормою для повернення судового збору в частині позовних вимог про закриття провадження у справі.

Зважаючи на зазначене, на відповідача покладається 2200,18 грн витрат по судовому збору.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Жером» (79039, м. Львів, вул. Чикаленка, буд.13, код ЄДРПОУ 19337133) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 1, код ЄДРПОУ 04055896) 146 678,96 грн заборгованості та 2200,18 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 24224,54 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2023.

Суддя Запотічняк О.Д.