Ухвала

від 17.06.2024 по справі 914/695/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/695/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Жером"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024

та рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023

у справі № 914/695/23

за позовом Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Жером"

про стягнення 213 451,84 грн,

В С Т А Н О В И В:

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.05.2024 надійшла касаційна скарга Приватного підприємства "Жером" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/695/23, надіслана до Суду засобами поштового зв`язку 06.05.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2024 касаційну скаргу Приватного підприємства "Жером" залишено без руху на підставі ст. 292 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України), надано скаржнику строк для усунення недоліків, та вказано на необхідність 1) уточнити / конкретизувати вимоги касаційної скарги у відповідності до статті 308 ГПК України; 2) надати докази на підтвердження повноважень Р.- Я.Р. Бешта представляти інтереси скаржника у цій справі.

На виконання вимог ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2024 скаржником 31.05.2024 подано заяву про усунення недоліків до якої додано документи, зокрема витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, що підтверджують наявність повноважень Р.- Я. Р. Бешти як керівника Приватного підприємства "Жером", а також скаржником додано касаційну скаргу у новій редакції.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Водночас відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а" ? "г" цієї норми.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.

У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України).

Предметом поданого у 2023 році у цій справі позову є вимога про стягнення 213 451, 84 грн як безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Отже, ціна позову у цій справі є меншою 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 100 = 268 400 грн станом на 01.01.2023), а відтак у розумінні наведених положень ГПК України ця справа є малозначною справою, у зв`язку з чим ухвалені у ній оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені пп. "а" ? "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь - якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань сторони. Тягар доказування наявності цих випадків покладається на скаржника.

У поданій у цій справі касаційній скарзі заявник, посилаючись на пп. "а", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

При цьому з викладених скаржником обґрунтувань вбачається, що він не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями, вважає їх ухваленими всупереч сталої судової практики та з надмірним процесуальним формалізмом.

Крім того, за твердженнями заявника, викладена в оскаржуваних судових рішеннях позиція судів попередніх інстанцій створює глибокі протиріччя у правах постійних землекористувачів, які гарантуються їм законодавством України, рішеннями Конституційного Суду України та Верховного Суду.

Також скаржник посилається на те, що перегляд цієї справи судом касаційної інстанції, забезпечить збереження ним своїх права постійного землекористувача, що має для нього виняткове значення, а також усуне можливість протиправних дій щодо інших фізичних та юридичних осіб, які є землекористувачами у м. Львові.

Розглянувши наведені доводи Приватного підприємства "Жером", Суд зазначає таке.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Так, зокрема, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Ці критерії можливо використовувати і для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Суд дійшов висновку, що викладені у касаційній скарзі скаржника аргументи не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Незгода скаржника з рішеннями попередніх судових інстанцій, ухваленими у цій справі, не може вказувати на наявність та невирішеність правового питання, що має фундаментальне значення.

Доводи заявника також не дають підстав для висновку, що справа має для нього виняткове значення, позаяк Приватне підприємство "Жером", діючи як юридична особа та суб`єкт господарювання, самостійно організовує свою діяльність та вчиняє дії у тому числі і щодо оформлення та здійснення землекористування.

Крім того, скаржником не обґрунтовано, який саме вплив вирішення спору у цій справі матиме на права та обов`язки інших осіб, які є землекористувачами у м. Львові.

Отже, подана Приватним підприємством "Жером" касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що свідчать про наявність випадків, передбачених п.п. "а" ? "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (заява № 21920/93) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Жером" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/695/23 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України.

В зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Жером" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/695/23, розгляд клопотаннь колегією суддів не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Жером" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/695/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.